Вийди звідси, розбійниця

 

2 глава     

У небі яскравим спалахом матеріалізувався портал.

З нього (от несподіванка!) вивалилася брюнетка. Вітер бив їй в обличчя, кіски розпадалися навсібіч.  - Ааа! - верещала дівчина з усіх сил, падаючи донизу. Але головна героїня не розгубилася і, щоб врятувати своє недовге життя, схопила хлопця, який вилетів із порталу слідом за нею, за гомілку. Пацан почав верещати: 

   - Відпусти, ти важка!

У відповідь почулося:

  - Ні, хочу вмирати, - і брюнетка тільки сильніше вчепилася в ногу. 

Хлопець був наполегливим, тому смикнув вільною кінцівкою і зарядив коліном у око. Дівчина рефлекторно розслабила свою хватку і знову полетіла вниз. Наприкінці польоту її бідна тушка приземлилася спиною на валун тіло почало стікати кров’ю. 

***

Відчуваю тільки всепроникний холод. Дивилюся в бездонне синє небо, на якому знаходиться затуманене легким серпанком сонце. Є ще білі крила, що освітлювали все та огортали круглий сонячний диск. Всі звуки різко зникли. До мене підходить той пернатий гад, починає мені щось мовити, але (на жаль чи на щастя) я не чую, а тільки бачу, як рухаються його губи. Хотілося сказати йому: «Щоб тобі пір’я в роті поросло!» Але з мого горла лунав лише хрип.

Піднімає цей рятівник мене на руки, як пушинку, і несе у невідомому напрямку. Попри мій стан, я знесилено забрикалась. Але тут мій організм вирішив збунтуватися за такий екстрим. Те, що було з’їденим протягом дня, виривається назовні, точніше прямо на одяг істоти. Після цього стало відразу трохи легше зовні і на душі.

 

Лежу на м’якому ліжку і згадую останні події вчорашнього дня. Піднялася на ліктях у білій довгій нічній со…

Стоп. Я не пам’ятаю, як засинала та переодягалася. «Невже це був не сон?» - промовила я в голос. Невже я бачила крилату особину? Або як варіант, випила палений алкоголь разом із подружкою і зараз лежу в лікарні під крапельницею. Мені це все просто бачиться! Озирнулась на всі боки, щоб зрозуміти, що за місце. Перехоплює дух від вишуканості кімнати. Спальня була майже вся зі скла. У приміщенні знаходилися величезні тумбочки, дві шафи, невеликий камін, але з цього всього виділялося кругле дерев’яне вітражне вікно, на якому вирізані птахи. Ще - приголомшлива підвісна люстра зі скла кольорового у вигляді безлічі метеликів. Стіни бузкового кольору, в яких пробивалися бутони троянд, що розпускаються. Закинувши голову вгору, побачила - зараз ви мені не повірите - ту квітку, до якої доторкнулася Рита. Квітка розташовувалася на вітражі, біля неї танцювали на підлозі чотири голі кам’яні дівчата з крилами, у яких були в руках по одній стихії: вода, вогонь, земля, повітря. Ущипнувши про всяк випадок себе за щоку, вся ця живописність не зникла. Помітивши ще одні двері з приміщення, відразу здогадалася, що там, напевно, туалетна кімната. Мені якраз треба привести себе до ладу. Зараз прийму душ і розбиратимуся з усіма проблемами. Найголовніше - не панікувати, а то нервові клітини не відновлюються.

Спочатку думала, як працює технології ванної кімнати. Ви б мені сказали: «Ти що, недоумко, просто не можеш відкрити кран, щоб полилася вода?!» Але тут завдання було інше, знайти кран чи інший отвір, щоб полився струмінь.У кімнаті була тільки підлога, стіни і дзеркала - куди мене занесло? Я вже все облазила, і нічого не знайшла. Зібралася повертатися назад, але раптово послизнулася, натиснула на якийсь механізм на кахлі та, здається, забила собі куприк. Почувши звуки води, закричала на все приміщення:

  - Ураааа! Знайшла!!!

Ззаду мене виліз із підлоги унітаз. Коли приймала ванну, через двері пролунав якийсь шум. Довелося вилізти з теплої води, укутатися в рушник, що теж з’явився зі стіни. Але мій погляд прикувало дзеркало. У відображенні дивилася на себе янтарними очима обличчя з фінгалом. Але це ще не все. На моєму хребті красувалися три врослі дорогоцінні камені: смарагд, аметист і сапфір.

Тепер паніка почала захоплювати мій розум. Якщо в мене те ж, що і у подруги? Я вилетіла з кімнати, як ошпарена, у спальню, а там - маленького зросту мужичок з рудим волоссям, з бородою. Одягнений він у просту стару туніку зі шкіряним поясом, штани з незрозумілої тканини, босоніж. Старигань копався в чужій шафі! Я зібралася з силами і промовила:

   - Здоров!

Він жбурнув мені в обличчя сукнюзі словами:

  - Ти спізнюєшся на обід. Швидко переодягайся і не став зайвих питань.

Довелося послухатися, може, дізнаюся, де Марго. За п’ять хвилин уже була одягнена.Сукня жовтого кольору в грецькому стилі, плечі відкриті, подол нижче колін. Взуття - шкіряні сандалі з тонкими шнурками на маленьких підборах. Повів мене на диво довгим коридором. Поки йшли, я йому наважилася поставити запитання.

  - Що це за держава?

Мужичок очевидно не хотів зі мною говорити, але пробурмотів:

  - Долина Фей.

Не сильно скидається на назву України чи іншу державу на карті Землі.

  - Тут… Живуть феї?

Провідник раптом зупинився і сказав такі слова.

  - Людино, давай такі дурні питання будеш задавати правительці, вона все тобі докладно пояснить, де, що, як.

Далі ми потопали по лабіринтом. У гробовій тиші дійшли до стіни, яку огортали ліани.

Дідок торкнувся пальцем до білого листка, і ліани почали розступатися на нашому шляху. За ними відкривався вид у великий зал, у якому був натовп крилатих істот. У всіх були різні крила: із пір’ям, із лускою, як у метелика, як у кажана, як у бабки, схожі на парус, клапті тканини, сухе листя…

Сиділи шість істот різних розмірів за великим довгим столом. На головному місці, з дальнього кінця столу, сиділа молода дівчина з срібним волоссям. На голові з двох сторін - пір’я космічного кольору, на лобі виблискував діамант у формі ромба, в очах відбивалася втома, як у людини, що багато пережила. Сукня була зеленого кольору з шифону, рукавів не було, але тканину втримував легкий матеріал з бісером на одном плечі.

  - Проходьте, Юліано, скуштуйте їжі. Ви, напевно, дуже голодні, адже 3 дні не їли, - сказала вона. Тобто? Я була у відключенні 3 дні? У відповідь я сказала:

  - Дякую за ваше запрошення.

Повільно підійшла до столу, на мене всі вовком дивилися. Було вільне місце біля дівчини зі смарагдовими очима, як у подруги.

  - Юля. Я так хвилювалася за тебе, думала, що не виживеш від такого сильного зіткнення, - голос був як у Маргоши, але зовнішність змінилася.

  - Рито, це ти?

  - Так, а хто ж іще? - Начебто не сильно змінилася, посиніло волосся трохи і крильця з’явилися, риси обличчя загострилися та стали виразнішими.

Ага… Я збожеволіла і мені треба в психіатричну лікарню. В голові зазвучала Бетговенівська «Симфонія номер 5»: «Та-да-да-дам…»

Помітила усмішку на обличчі у біловолосої дівчини - ніби мелодію я проголосила на весь зал.

  - Леді Юліанно, всі, хто зараз знаходиться в помешканні, можуть читати ваші думки. Вас щось хвилює.

  - Так, мене дещо хвилює. Ви справді фея?

  - Якщо точніше, то німфа, але можна вважати за фею, - засміялася вона.

  - Чим ви доведете?

Настала гробова тиша. Вона підняла руку і з повітря витягла невеликий місячний камінь. Покрокувала до мене.

  - Ти подарувала мені гарний настрій замість дам.

У мою долоню переклала камінь і закрила своєю. Камінь почав змінювати форму. На моїх очах перетворився в обручку.

  - Вона буде тебе оберігати від будь-якого вплив на розум ще не чутимуть ваші думки і вона  підморгнула.Прикраса не загубиться ніколи, якщо ти сама не вирішиш зняти.

Як вона це зробила - невже це реальність?!

  - Як можна до вас звертатись?

  - Аврора. Для тебе просто Ава! - у всіх присутніх на обличчі з’явився шок і обурення. Один фей вигукнув:

  - Людина не гідна такої честі! Чому ми ще її не вигнали з долини, у нас є закон на користь якихось не крилатих? Нехай іде звідси геть!

Всі очевидно підтримували думку фея.

Ава зиркнула на нього, той миттю замовк.

  - Можна задати питання? - сміливо сказала я.

  - Задавай.

  - Можемо ми повернуться в наш світ? І яка причина, що ми опинилися з подругою тут?

У цей же момент фея поклала дивне жахливо пахуче листья мені в рот. Воно нагадувало запах яйця сунгарі, але смак був як у сира Фета: м’який, ніжний і солоний. У принципі їстівна. Вся їхня їжа була тільки з листя та овочів, ні одного шматочка м’яса чи риби. 

  - Переміститися мала тільки Маргарита. Ти була біля неї і тебе зачепило. Повернуться назад ви не зможете: по-перше, твоя подруга - наступна спадкоємиця трону світлих фей. А по-друге, ти не перенесеш ще другу телепортацію через твоє здоров’я. Тебе врятував Фелікс, він ніс тебе в руках. Через його дурість пошкодився сильніше твій хребет. Ми намагалися наростити кістку, але твій організм відкидав сторонній вплив. Фелікс вирішив вживити магічні камені. Якби не вони - ти б навіть встати не змогла. Проблемою є те, що артефакти можуть працювати тільки в магічному середовищі. На планеті Землі, на жаль, його немає. Якщо ти хочеш, можемо відправити тебе…

Рита подала голос

  - Тобі тут дуже сподобається, поки ти спала - я стільки навчилася! Наприклад, створювати з води тварин. Думаю, і ти полюбиш це місце.

Марго щенячим поглядом подивилася на мене, але я розуміла вже: тут буде важко. Я не рада тому, що в Аврори якісь плани з моєю участю.  Якось підозріло, що вона настільки добра до мене. Та відповіла я зовсім інше.

  - Звичайно, залишусь. Нікуди я не подінусь.

Феї пошепки перекинулися парою слів невдоволення. Обід закінчився в мовчанці, всі покинули залу через вікно. З Ритою так наодинці й не вдалося поспілкуватися. У неї були індивідуальні заняття з німфою. Мене хвилювало в цій ситуацію тільки те, як я буду жити в неприязні. Видно було неозброєним поглядом, що чарівні індивіди не радіють моїй присутності. Переживаю тільки за свою золоту рибку. Хто її буде годувати, воду міняти в акваріумі. Шкода, що стільки речей удома залишилося.

Кінець другого розділу, сподіваюся вам сподобалося)