Івана Купала нас засмоктало

 

1 глава

Ранок почався з того, що якась погана людина зателефонувала мені о сьомій ранку.

Перший дзвінок пройшов повз мене, другий скинула, а на третій я не витримала і підняла трубку.

 - Хто такий безсмертний о 8:00 ранку? - злим голосам я спитала.

 - Ваня Жданов.

 - Ти спиш?

 - Уже ні. Навіщо зателефонував в таку рань?

 - У тебе є плани на Івана Купала?

 - Немає. Збиралася відіспатися на вихідних.

 - Хочеш відсвяткувати? Буде весело та цікаво.

 - Наприклад? 

 - Ну вночі запалюватимуть багаття, стрибатимуть через нього і поруч  водитимуть хороводи. Дівчата будуть собі плести вінки і ворожити на нареченого.

- Де?

- Село Долинське.

- ОК, скинеш адресу.

- Візьми обов’язково Мар….

Не встиг він домовити, я кинула трубку. Гепнула телефон об ліжко і знову, закопавшись обличчям у подушку, спробувала заснути, але  спати вже не хотілося . Я ще повалялась близько 10-ти хвилин і пішла заварювати каву. Почула клацання замку, відчинилися двері. Зайшла блондинка із золотистим волоссям, смарагдовими очима, вся спітніла, у спортивному костюмі.

 - Юлю,чому не спиш у такий час?

 - Жук розбудив своїм дзвінком.

«Примітка: Жуком називали Ваню Жданова через його пристрасть до колекціонування рідкісних жучків і любов про них. Кінець примічання.

    - Що він хотів?

    - Запропонував нам святкувати Сонцестояння. Розповів всю программу. Твердить, що буде весело.

    - Хочешь поїхати?

    - У мене планів ніяких немає. Я із задоволенням поїду.

    - А далеко туди?

    - Не дуже довго їхати туди. Дві з половиною години приблизно, я подивилась у телефоні.

    - О, супер! 

    -  тільки треба взяти поїсти в дорозі, а ще знайти, де взяти сорочки для свята.

    - Навіщо так паритись, можна просто взяти вишиванки!

Наступного дня ми вже їхали в автобусі. Їдучи,  ми на задньому сидінні встигли поспати та по грати в карти. Зрештою, подорож скінчилась, вийшли на зупинці.  Але, на жаль, Ваньки ніде видно не було. Рита вирішила подзвонити по телефону через те, що він ніколи не скидає її дзвінки. (Навіть коли препарує комах!)

    - Алло,ти де?

    - Через дві хвилини буду.

    - Чекаємо.

Приїхав він на копійці кольору іржі. З вікна виглядав надзвичайно гордим за свою машину.

    - Привіт! Вибачте, що відразу не зустрів. Були, поломки з моєю лялею, - сказав це, погладжуючи машину по дверях. Походу, він не тільки помішаний на комахах, а й на машині.

    - Сідайте, чому стоїте, як боввани?

 Моя Уїдливість дала про себе знати.

    - Напевно через те, що хтось не може допомогти двом гарним дівчатам, яких сам запросив в гості. Напевно, у декого немає сил покласти їхні сумки в багажник.

    - Ой, пардон, мадами, не здогадався.

Ваня швидко відкрив дверцята, поглядаючи на Марго, і підбіг до нас, щоб підняти сумки. Коли ми сіли в машину і поїхали до нього, мене не залишало відчуття: щось тут не так, але я не могла зрозуміти в чому.

День почався з того, що ми готувалися до свята.Рита думала накрутити волосся, або щоб я заплела косу, а я вирішила зробити локони.

У середині переодягання до нас зайшов Ваня без стуку.

    -Красуні, ви готові?

    - Ні- вигукнули ми одночасно.

Рита в довгій футболці, яка дістає до колін, з обуреним виразом обличчя верещить:

    - У тебе що, 9 життів?!

    - Ні, - каже Ваня з хитрою, мов у кота, усмішкою

    - А якого дідька ти зайшов без стуку і не запитав дозволу увійти? А якщо ми тут голі?

Ванька навіть не зніяковів.

    - Сорян, більше не повториться, - і в той же час так мрійливо обводив поглядом Маргошу, наче в нього трохи слинки не текли. Добре, що вона була одягнена, а то з’їв би її поглядом.

    - Приблизно через годину будемо готові.

Він кивнув і швидко пішов.

    - Маргошо,заплети мені риб’ячий хвіст із колоска.

    - Ти начебто хотіла розпущене волосся.

    - Я передумала,поки ми стрибатимемо і танцюватимемо в мене буде гніздо на голові. Краще косу заплести.

    - Зі стрічкою чи без?

    - Без, - похитала я головою.

Вийшли ми із кімнати готовими до свята. Дім Вані знаходився поруч із великою галявиною, на якій розташовувалося багато наметів з їжею, фото зона дівчини в костюмі русалки біля річки. Також була зона розваг, де сиділа за дерев’яним столом літня бабуся, а біля неї стояла табличка: написано було на ній «Ворожіння».

    - Юлю, підемо до групи дівчат, я чула від Жука, що там будуть вчити плести вінки на ворожіння.

    - І що ти хочеш дізнатися?

    - А це секрет, зробимо вінки, ось тоді й дізнаєшся.

    - Пішли швидше, бо туди вони вже йдуть люди, - схопила мене подруга за руку і потягла в той бік.

Коли ми перезнайомилися з усіма дівчатами, підійшла статна жінка і почала нам усім, вішати які треба збирати квіти.

     - Привіт, народ! Мене звати Зоя Вікторівна. Отже, красуні, для вінків потрібні дві речі, це квіти й спритні руки. Рослини потрібні польові, зараз я вас відведу на галявину де їх багато.

І всі за нею потопали, як курчата за своєю мамою.

Коли ми вже набрали великий букет пахучих квітів, нам почали показувати поетапно як плести. Зоя це так звати ту жінку.

   - Увага, дівчата, показую тільки один раз. Уважно дивіться: візьміть дві будь-яких квітки, головне, щоб було довге стебло. Їх перехрестіть, обережно, не дуже сильно. Квіти стискаємо, а потім перекидаємо одне стебло через інше. Треба сформувати петлі і зробити ще одну петлю, - Зоя детально пояснювала процес, - Продовжуйте виплітати, поки коса не досягне потрібного розміру. Якщо у вас не вдасться закріпити міцним стеблом- покличте мене, я вам видам нитки. Коли закінчите, можете розважатися. Але щоб після заходу сонця о 21:00 годині були біля берега річки! Якщо хтось хоче погадати на ім’я нареченого. Підніміть руки, хто хоче.

Все підняли окрім мене: я не вірю у такі обряди.

   - Юлічко, ти що, не хочеш дізнатися як зватимуть твого коханого?

   -Так не в цьому справа, просто не хочу потім вгадувати, як повністю його звуть.

Мені легше погодиться з нею, що вірю в магію і ритуали, ніж пояснити, що магії немає. Я спостерігала здалеку, як Рита із заплющеними очима намагалася зірвати квітку, але постійно вона зісковзувала з її рук. Коли Рита нарешті виконала це завдання, то швидко зняла пов’язку з очей і побігла до нашого інструктора. Навіть з віддалі я чула їхню розмову.

    - Зою Вікторівно, а що це за квітка? Як вона називається?

    - Вона називається «Звіробій»

    - Це виходить, мого чоловіка будуть звати на букву «З»?

    - Так, тепер ти повинна дочекатися, коли квітка зав’яне і звернути увагу на розташування стеблинки. Якщо тягнутися один до одного стебла - це взаємне кохання, якщо стебло розійшлося - у вас нічого не вийде.

    - Дякую!

Зоя підійшла вже до іншої дівчини.

Розмова закінчилася, і Рита повернулася в мій бік з палаючими очима та побігла до мене.

    - Юлічко, пішли тепер до ворожки. 

    - Ок.

І в той момент, коли Рита така щаслива, я прямо не можу відірвати свій погляд: дивишся на неї, а вона вся світиться, мов промінь сонця.

Ріті вже 20 років, а веде себе, як шестирічна дитина. Але в ній це людей приваблює, наївність впливає на кращий результат подій. Цікаво, вона буде все життя такою? Рита вириває мене з роздумів своїм наполегливим намаганням проштовхнути мене крізь натовп до ворожки.

Настав вечір, людей стало набагато більше.

   - Діточка що ти хочеш дізнатися?

Я присіла на табуретку і знизала плечима.

   - Що можна запитати?

   - Про кохання, багатство або про питання, що тебе хвилюють.

   - Можна найближче майбутнє?

   - Дай мені праву руку.

Бабуся доторкнулась до зап’ястя і застигла, як статуя, подих у цієї літньої жінки почастішав. Тихенько почала під ніс щось бубнити.

   - Так,так як цікаво невже вона…

   - Що там?

Скрипучий голос бив прямо по вухах, жінка подивилась на мене затуманеним поглядом.

   -Тебе будуть чекати складні випробування в житті. Любові у найближчому майбутньому не буде, але біля тебе багато кружлятиме шакалів… Але ти не смій закохуватися у зеленоокого брюнета… Ще не докучай своїй подрузі, вона вже доросла, нехай живе своїм життям. Заздалегідь відповідаю на твоє запитання: тебе візьмуть кухарем у престижне місце, а не туди куди ти подала документи.

Я хотіла запитати у неї, що вона мала на увазі шакали.

   - На сьогодні з мене вистачить, - промовила старенька, - крамниця закривається.

Я встала, щоб подякувати бабусі, але вона зникла. Як таке можливо? Подивилася по сторонам, але її ніде немає, я собі думаю: «Не могла ж та старенька так швидко піти?»

Здивована, я пішла до берега річки обміркувати її слова.

   - Вгадуєш хто це?

   - Дай мені подумати! Ніжні руки, приємний голос і любить їсти мої пельмені ночами.

   - Я не їла твої пельмені!, - забрала вона руки.

   - А хто міг їх з’їсти?

   - Не знаю,але точно не я.

   - Добре, давай опустим цю тему.

   - Ваня тебе шукав.

   - Знову! Він замахав мене, завжди без зупинки базікає про різновиди жуків! Він ще недавно знайшов жука-оленя.

   - Щодо наших вінків: може, вже пустимо їх, - швиденько треба перекласти тему,бо не хочу вислуховувати її лекцію. Віночки попливли далеко, зненацька мій вінок повернувся назад.

   -Походу я не поїду до Японії.

   - Ріто, що ти забажала?

   - Не скажу, а то не збудеться.

Здалеку було чути голосний спів.

   - Ура, нарешті почалися хороводи! Гайда танцювати!

Ми танцювали і одночасно співали, після танців зголодніли і зайшли до намету з їжею. Там були шашлики, пиріжки з різними начинками.

Коли багаття стало менше,пари почали перестрибувати.

Раптом мені на вушко Ритуся прошепотіла:

   - Юлічко, я дуже, дуже хочу в туалет, можемо разом піти, а то далеко?

   - Звичайно, ходімо.

Ми зайшли вглиб похмурого лісу, далеко попереду вгадувались риси тимчасової вбиральні. Темрява оточувала все скрізь, крім цього звідкись з’явився туман. а в тумані миготять чиїсь очі від цих поглядів по Тілом пробігло тремтіння і в мені почав прокидатися страх.

   - Ріто, мені здається, що ми досить віддалений туалет знайшли, щоб тільки скинути баласт.

Я обернулась, і побачила, що її погляд був не сфокусований, дівчина йшла, на автоматі щось шепочучи. Розібрати слів я не могла, наче це як через те, що була інша мова. Я намагалася її зупинити різними способами. Вона не запнулась не разу.

   - Маргошо, ну скажи мені щось, не ігноруй мене!

Різко вона зупинилася біля кущів і промовила: «Ландес лундун ларакен він».

З цього куща поруч почав вилазити бутон, та не простий, що палав червоним вогнем.

Тут Рита ніби отямилась, заблимала очима і спитала:

   - Юлю, що ми тут робимо?

У мене пропав дар мови від її питання, та я швидко взяла себе до рук.

   - Це я маю ставити тобі питання!

Але через мить очі Рити знову стали скляними, вона знову пішла у прострацію.

   - Який він гарний!

   - Не чіпай його! - я застережно спробувала перехопити руку Рити, але було вже запізно. Вона доторкнулася пальцем до пелюстки, та спалахнула синім вогнем, а по всьому лісі пройшовся оглушливий регіт і свист. Пролунав гуркіт грому. Подруга несподівано провалилася під землю,а мене підхопив вітер і затяг у цю ж прірву.