*****

 

В Гаррі Поттері не було нічого надто приємного. Насправді в ньому переважало те, що мало б не подобатися, бо ж Поттер загалом був неприємною людиною.

Кожен, хто мав очі, бачив — Поттер вважав себе особливим. Це проявлялось в тому, як він хмурився на заходах Міністерства на його честь, і в тому, як щемко-недоречна відвертість просочувала його виступи. Як він відмовлявся давати інтерв’ю виданням, що критикували його друзів, і в тому, як він майже кожні вихідні брав участь у реконструкції Гоґвортсу, наче персонал, що складався буквально з усіх наймогутніших чарівників і відьом Англії, не міг впоратися з тим без допомоги якогось дев’ятнадцятирічного хлопця, що ледве склав НОЧІ.

Ненависть до Поттера стала для Драко чимось підсвідомим, пасивним. Як дихання, травлення чи кліпання. Просто Драко ненавидів Поттера. Як тільки він бачив його дурнувате обличчя в газетах або стикався з ним і його нерозсудливою групкою “доброчинців” у новому пабі на Алеї Діаґон, це відчуття виникало знову й було настільки звичним, як і відчуття палички в руці. І тоді Драко думав: ось і Поттер, хлопець, якого я ненавиджу.

Якийсь час після війни, Драко вдавалося майже повністю уникати Поттера. Він влаштувався працювати помічником у майстра зіллєваріння і здебільшого проводив час у гарній темній лабораторії, виходячи звідти лише на зустрічі з Пенсі та Блезом, у пабі чи якомусь новому барі. Можливо, Драко пив забагато, і, можливо, поводився надто легковажно, не перебираючи кого тягти додому, але здебільшого це були хороші часи. Розмиті часи, із годинами, а іноді й днями в забутті. Вони були безтурботними й, що важливіше, вільними від Гаррі Поттера.

Поттер усе ще з’являвся у газетах, але Драко перестав їх читати. Іноді він не думав про Поттера цілими днями, і це було щастя. Але потім, неодмінно, Поттер вигулькував знову, як погана прикмета, і вчиняв щось жахливе та поттерівське. Наприклад, ставав волонтером у “Чарівничій асоціації допомоги перевертням” або жертвував непристойну кількість галеонів непривілейованим сквибам, і кожного разу Драко згадував, наскільки він, до біса, ненавидів Гаррі Поттера.

Ситуація стала значно гіршою, коли Драко влаштувався на роботу у відділ регулювання зілля в Міністерство Магії, і був змушений спостерігати, як Поттер щодня снує довкола, наче це місце належить йому. Поттер став ширше і вище, носив великі важкі бойові черевики та червоні мантії з пришпиленим до грудей значком Головного Аврора. Він відростив волосся, що розпущеними кучерями спадало аж до щелепи, і часто заправляв його за вуха або зав’язував у хвіст позаду. Він виглядав абсолютно смішно.

Іноді Поттер дивився на Драко через атріум або в черзі в їдальні, і його примружені маленькі очі звужувалися, губи стискались, і Драко розумів — Гаррі Поттер навзаєм ненавидить його. Деякі речі ніколи не змінювалися, і це майже втішало.

І все ж, ці прискіпливі погляди змушували Драко почуватися незручно. Він виявив, що ретельніше обирає одяг, стоїть пряміше, намагаючись привабливо сміятися з абиякого безглуздого жарту співрозмовника. Він хотів, щоб Поттер бачив Драко і знав: з ним усе гаразд, – ні, навіть пречудово — і він майже ніколи не згадує про Гаррі Поттера та про те, який той виродок.

Так тривало роками. Драко надто багато працював, трохи менше пив і гуляв, все одно тягаючи додому забагато хлопців, і ненавидів Гаррі Поттера.

Але в один прекрасний день, щоб і далі прокидатися й ненавидіти Поттера , найкраща подруга Драко у всьому світі просто підійшла й встромила ніж йому у спину, сказавши: «Драко, любий, ти маєш дещо знати. Я трахаюся з Діном Томасом уже місяць і відмовляюся перепрошувати за це. А тепер одягай пальто, ми йдемо до пабу в Саутворку з Діном і його друзями. І перш ніж ти спитаєш, так, Поттер буде там. Спробуй поводитись пристойно. Я не дозволю тобі зіпсувати найкращий секс, що я мала за останні роки.»

Драко загарчав і огризнувся, але сперечатися з Пенсі Паркінсон було марно, особливо коли йшлося про те, щоб її як слід трахнули. Вона могла бути достобіса цілеспрямованою.

Паб Драко не сподобався. Це була темна, брудна таверна, яка смерділа лагером, де транслювали минулі матчі з квідичу та вихвалялися туалетами з невідомою загрозою для здоров’я. Драко більше любив розкішні маленькі тапас-бари біля своєї квартири в Сохо або навіть вишукані коктейль-бари в Челсі. Але цей виявився однаково брудним, нудним і до болю гетеросексуальним.  

Усі вони були там, — весела купка ґрифіндорців, — пили по пінті й кричали одне одному нісенітниці за столиком у кутку. Нелюбов Драко до друзів Поттера дещо охолола з роками. Насправді вони з Ґрейнджер ладнали досить добре. Відтоді, як Драко допоміг їй зібрати дослідження, щоб ухвалити законопроєкт про обмеження використання побічних продуктів єдинорогів у зіллях. Це була частина її хрестового походу проти зловживання магічними істотами. Ґрейнджер була розумна, цікавилася політикою, і Драко міг оцінити її виняткову безжалісність. Навіть Візлі не здавався таким поганим, як тільки ти знайомився з ним ближче. Звісно, він залишався галасливим і огидним, але міг бути й кумедним після кількох пінт. І завжди охоче говорив про квідич. Фініґан був дурнем, але досить приємним хлопцем… якщо не зважати на крики та підпалювання речей. Лонґботом і Лавґуд — мовчазними, і Драко погано їх знав, тому їх було ще легше не ненавидіти.

Вони не були друзями абощо, далеко ні, проте Драко не відчував той огидний спазм в животі від Візлі, Ґрейнджер чи інших, як було з Поттером.

Поттер, звісно, був там, як і попереджала Пенсі. Бісів Поттер завжди був там. Цього разу він прийшов не в уніформі, але залишив тупі чоботи. На коліні його джинсів світилась дірка, а його футболка, мабуть, пала жертвою очищувальних чарів, бо так зменшилася, що натягувалася на грудях. Увесь цей патетичний вигляд доповнювала потерта шкіряна куртка, фірмові темні окуляри, щетина та буяння чорних кучерів. Він виглядав просто безладно, і Драко був зовсім збентежений за нього.

Пансі негайно підсіла до Томаса, і вони почали шумно цілуватись. Драко закотив очі й підсунув стілець до Ґрейнджер.

— Драко, — сказала вона, кивнувши за келихом ельфійського вина.

— Ґрейнджер, як твій прогрес із положеннями про врегулювання невизначуваних отрут?

— Чудово, якщо чесно. Дуже дякую за звіт про панцир чизпурфлів. Врятував мене від повторних досліджень.

— Радий допомогти, — відповів він. А потім махнув бармену й замовив собі подвійну гномову горілку з содовою.

Драко намагався зосередити увагу на розмові з Ґрейнджер, на випивці, на грі в чарівний дартс, що точилася в пабі, на будь-чому, аби тільки уникати того, що Поттер пильно дивиться на нього. Драко це відчував. І справді, коли він підвів очі від свого напою, потрапив прямо в пастку вбивчого погляду Поттера.

Мерлінові яйця, вечір обіцяв бути довгим.

Гаррі Поттера було важко ігнорувати з різних причин, одна з них полягала в тому, що він неприємно голосно сміявся. Це було нестерпно. Іноді він хихотів – дивне високе хихотіння, що починалося десь у його горлі та виринало з носа. Зовсім неделікатно й огидно. Драко це ненавидів. Іншим разом сміх, глибокий і гортанний, лунав прямо з грудей, мовби даючи ляпаса Драко по обличчю. Він щоразу привертав погляди. І звук був настільки огидний, що інколи шлунок Драко нудотно здригався.

Намагаючись не дивитися на Поттера, не думати про нього й не звертати уваги, Драко зрештою вжив забагато алкоголю. Справді, це не його вина. Подруга, яка затягла його до того жахливого пабу, провела весь вечір, заклавши язика в горло Томаса й залишивши Драко наодинці з купою розчервонілих ґрифіндорців.

Драко та Ґрейнджер захопилися дискусією про ефективність крил метелика в цілющих зіллях. Вона почала дико розмахувати руками, голос її став пронизливим, волосся скучерявилося і розкуйовдилось. Драко, звісно, повністю зберіг самовладання, лише кричав трохи, підступно глузував і вилив половину горілки на Поттера, демонструючи правильну техніку перемішування, що використовувалась в болгарському варіанті сильнодійного збуджувального зілля. У цей момент Візлі спакував свою дружину та повіз її додому, залишивши Драко без єдиної стерпної компанії за столом. Фініґан, Лонґботом і Лавґуд кудись зникли, а Драко примружено оглядаючи свій рахунок, кинув, певно, забагато монет бармену. Коли ж він поплентався назад до столу, то виявив, що там залишився лише Поттер. Окрім Томаса та Пенсі, звісно, але вони — кепська справа.

Поттер зиркнув на Драко, піднявши темну брову. Драко схопив своє пальто й вправно, але з деякими труднощами, засунув руки в рукави, на що Поттер усміхнувся й похитав кудлатою головою.

— Ти зможеш дібратися додому, Мелфой? — запитав він.

— Так, дякую. Слава богам, ти спитав, Поттере. Не знаю, як я раніше знаходив свою квартиру всі ці роки без тебе.

Поттер захихотів, і від цього його ніс дуже непривабливо зморщився. Боги, Драко не міг зрозуміти, як Поттеру щороку вдавалося вигравати нагороду «Найліпший чарівник» у « Відьмацькому щотижневику » . Він не мав жодного уявлення, що всі знайшли у цьому неелегантному телепні.

— Моя помилка, — сказав Поттер. — Знову не повториться.

— Я не ставатиму твоєю дівчиною в біді, Поттере. Іди, знайди когось іншого, щоб врятувати, тому що я повністю при розумі й добрій пам’яті, — сказав Драко, після чого перечепився через найближче крісло й ледь не перевернув його, зумівши в останню мить спіймати себе на подвигу цілковитої витонченості та елегантності. Боги, він мав бути танцюристом; а проживав кращі роки у лабораторії.

— Гаразд, — сказав Поттер, схопивши Драко за лікоть однією рукою й допомагаючи, хоча в цьому зовсім не було потреби. — Як щодо того, щоб я підвіз тебе додому?

— Ні! — вибухнув Драко. — Абсолютно точно ні. Я не підступлю ні на крок до цієї довбаної смертельної пастки. Я б краще ризикнув розщепитися.

Річ у тім, що Гаррі Поттер їздив на маґлівському пристосуванні під назвою мотоцикл. Це було божевільне двоколісне чудовисько, що гарчало голосніше, ніж дикі кішки у джунглях, сяяло металом й виблискувало чорною фарбою. Драко не мав жодного уявлення, як Поттер тримався на ньому без магії, але він знав точно, той мав вигляд повного дурня верхи на ньому.

— Обіцяю тримати обидва колеса на землі. Пішли, — сказав Поттер і смикнув Драко за лікоть, за який усе ще тримався з невідомої причини.

Вийшовши на узбіччя, Поттер простягнув Драко велике пластикове відро з дивним ремінцем і сказав: 

— Одягни це. І не роби нічого дурного, як-от махання руками, якщо не хочеш розбитися.

Драко просто тримав пластикове відро й розлючено косився на Поттера, на що той розсміявся, взяв ту дурнувату штуку й натягнув Драко на голову, спритно застібнувши ремінь під його підборіддям, а потім поплескав по плечу, що мало не змусило Драко спіткнутися.

Драко, видихнувши, здув волосся, що спадало на одне око. Поттер криво всміхнувся йому, надягнув власне відро на голову і перекинув ногу через машину. Він штовхнув ногою шматок металу, що тримав байк на місці, і той розмістився між його стегнами.

— Ти йдеш чи як? — запитав Поттер.

Драко зітхнув і повторив його рухи, лише трохи запинаючись через вузькі штани. 

— Поттере, чому ти не можеш просто роз’являтися або використовувати камін, як звичайний чарівник? Ти завжди маєш бути особливим?

— О, та годі. Байк — це весело, — сказав Поттер через плече.

— Я певен, ти помиляєшся, — пробурчав Драко.

— Як це можливо, що твоя вимова стає ще кращою, коли ти вип’єш?

— Це називається правильним володінням англійською мовою. Як тобі вдається звучати, мов печерна людина, навіть якщо ти тверезий? Боже, ти ж тверезий, чи не так? Я не маю жодного бажання помирати від твого ідіотизму та бездарності маґлівських механіків сьогодні ввечері.

Він не бачив, як Поттер закотив очі, але знав, що той це зробив, бо Поттер не просто закотив очі, він закотив всю свою дурну голову.

— Просто помовч, добре? І тримайся.

Драко не збирався виконувати накази Гаррі Поттера і схрестив руки на грудях, тоді як Поттер привів у рух байк ногою, взутою в черевик. Ця штука загуркотіла й завібрувала так сильно, що в Драко аж зацокотіли зуби.

— Я справді рекомендую триматися, якщо не хочеш зіпсувати зад цих вузьких штанів, коли впадеш, — перекрикував Поттер шум.

Драко вчепився двома пальцями за шкіряну куртку, десь біля талії. Цього мало бути достатньо, тому що Драко ні в якому разі не збирався торкатися Поттера. Він швидше відчув роздратований сміх, ніж почув насправді, а потім вони різко рушили вперед.

Гаррі Поттер був клятим маніяком. Він мало не скинув Драко з цієї дурної штуки! У маґлів мали бути якісь закони щодо швидкості та ввічливої поведінки, якими Поттер очевидно нехтував, бо вони їхали надто швидко, мчали повз машини й небезпечно нахилялися на поворотах. Драко був змушений прилипнути до його спини, щоб запобігти падінню й смерті, на що Поттер, певно, розраховував з самого початку. 

Вітер різко дув їм назустріч, і Драко довелося притулитись підборіддям до плеча Поттера, щоб сховатися від основного потоку. Від Поттера не так погано пахло, як для огидного придурка. Трохи схоже на ліс після дощу або на свіжозрубану деревину, вкриту липкою смолою – солодко та свіжо водночас. Драко намагався не труситися, бо вітер справді був неабиякий, і він трохи змерз. Це точно не мало нічого спільного з тим, як чуже волосся, досить м’яке й приємне на запах, лоскотало його щоку.

Поттер, абсолютна зараза, мабуть, помітив, бо в наступний момент Драко відчув, як його наповнило приємне тепло зігрівального заклинання, що, без сумніву, було справою рук Поттера. Неймовірно грубо, просто використати свою брудну магію на іншій людині, не спитавши її дозволу. Тим паче, що це був Поттер, і його дурнувата магія без палички виявилася настільки сильною, що в кінчиках пальців Драко з’явилося дивне поколювання.

Нарешті вони зупинилися перед помешканням Драко, його маленька шикарна однокімнатна квартира розміщувалась на другому поверсі історичної будівлі в Сохо.

Поттер зупинив байк і клацнув перемикачем, що вимкнув звук машини, залишивши за собою оглушливу тишу, від якої у вухах Драко задзвеніло.

Драко граціозно зіслизнув з байка й став на узбіччя, поправляючи одяг. Він зняв жахливе відро з голови й кинув Поттеру, який легко впіймав його й зменшив, щоб засунути в кишеню, навіть не торкаючись чарівної палички. Драко поправив волосся, а Поттер нахилився вперед, все ще сидячи на байку, недбало сперся ліктями на кермо й тепер дивився на Драко тим дурним поглядом зіщулених очей.

— Чи хочу я взагалі питати, Поттере, звідки ти знаєш, де я живу?

Поттер пирхнув. 

— Мабуть, ні, але я все одно готовий розповісти.

— Тоді давай. Розкажи, як відчайдушно переслідуєш мене, наче ми знову на шостому курсі.

— Насправді, це твоя сусідка, місис Вілкінсон.

— Та стара вівця? Вона сказала, де я живу? Я говоритиму з нею.

Поттер дурнувато хихикнув, прямо як Драко ненавидів. 

— Ні, вона викликає аврорів майже раз на тиждень. Зазвичай нічого особливого, якось вона думала, що пара котів у тічці — це напад перевертнів. Ще якось — звинуватила хлопця з квартири навпроти в тому, що він нелегально вирощує траву, але виявилося — це просто погано доглянута кінза. Одного разу вона навіть викликала нас через тебе. З твоєї квартири доносились дивні звуки, й вона сказала: “Я хвилююся, що він може бути в небезпеці, любий”. Я думаю, що ти їй швидше подобаєшся.

— І ви навіть не перевірили? Господи, Поттере, я міг опинитися в смертельній небезпеці, а тебе це абсолютно не займало.

Поттер звів брову. 

— О, ми перевірили. Насправді я особисто перевірив. Ти був… ну… в порядку.

— В порядку?

— І той інший хлопець, що вийшов, спотикаючись, через годину.

Драко відчув, як його щоки запалали.

— Радий чути, що ти так ефективно виконуєш свою роботу, Поттере. Певно, рівень злочинності в Лондоні настільки низький, що Головний Аврор може витратити годину свого часу, ховаючись біля моєї довбаної квартири.

Поттер розсміявся. Він зняв з голови капелюх-відро й провів рукою по кучерях. 

— Можливо, я хвилювався.

— Я дуже сумніваюся.

— Чому це?

— Тому що, Поттере, ми ненавидимо одне одного. А люди, очевидно, не хвилюються про тих, кого ненавидять.

Поттер насупився й схилив голову набік. 

— Я тебе не ненавиджу.

— Ха! — вигукнув Драко. — Звісно, Поттере. Отже, саме тому, що ти мене не ненавидиш, ти кидаєш кинджали очима в мене щоразу, коли я йду атріумом Міністерства. І саме тому, я припускаю, уникаєш мене в пабах і ніколи не розмовляєш зі мною на вечірках чи заходах.

— Ти так думаєш? — запитав Поттер. Він виглядав досить спантеличеним, і між його бровами з’явилася зморшка, що, ймовірно, в майбутньому так і закарбується на тому місці, бо він постійно кривився. Драко сподівався, це ще більше зіпсує його потворне обличчя. — Ти ненавидиш мене?

— Так! Так, і ще раз так, Поттере. Дуже ненавиджу! Я думав, ти розумієш це.

Поттер подивився на капелюх-відро у своїх руках. 

— Чому це?

— Чому? — прохрипів Драко. — Ти серйозно, Поттере? Ти себе бачив? Ти, мабуть, найненависніша людина, яку я коли-небудь знав. Я маю на увазі, подивись на себе, ти ж безлад. Вештаєшся в цих пошарпаних джинсах і шкіряній куртці, як якась маґлівська рок-зірка. В тебе неохайне волосся, й ти ніколи не голишся, витираєш рот рукавом, коли п’єш пінне пиво. І, що вже казати, про твій огидно гучний сміх чи той дивний звук, що ти видаєш, коли чимось задоволений.

Поттер виглядав трохи здивованим. 

— Перепрошую?

— Гм-м-м, — Драко імітував тихе, мелодійне дзижчання, яке чув, коли Поттер їв їжу, чи Ґрейнджер казала щось розумне, чи Лавгуд хвалила його ауру. — Це воно. Гм-м-м. Це дратує. І я це ненавиджу.

Кутики Поттерових губ здригнулися. 

— Он як. Розкажи мені більше.

— Із задоволенням. Твої футболки надто тісні, а верхній лівий різець викривлений. Ти кусаєш до крові губи коли дратуєшся, п’єш забагато кофеїнового чаю, і це робить тебе небезпечним, усі так вважають. Здогадуєшся, чому я все це знаю?

— Абсолютно точно ні.

— Це тому, що я ненавиджу тебе, Поттере, — справедливо сказав Драко. — Я ненавиджу все, що пов’язане з тобою. Все, що ти робиш, діє мені на нерви. Я можу сказати, що ти в кімнаті, ще до того, як побачу тебе, тому що я відчуваю, як ти там дратуєшся.

Поттер істерично захихотів, і Драко раптом дуже захотілося трохи штовхнути його байк, щоб той впав.

— Ну, — сказав він. — Це справді дещо.

Драко тільки змахнув рукою. 

— Дякую, що довіз додому, Поттере. Це було грубо й небезпечно, і я міг вмерти, що я впевнений, тебе б дуже порадувало.

Поттер розсміявся, сміх його прокотився луною. Драко знову охопила неприємна нудота.

— Завжди будь ласка. Я радий, що ми поговорили про це, — сказав Поттер, усе ще посміхаючись, як дурень.

— Ти? Це тому, що ти ідіот, який любить, коли його принижують? — сказав Драко, драматично закотивши очі.

— Ні, Мелфой, я бачу тебе наскрізь. Раніше я гадав, але тепер знаю.

— Що ти знаєш, Поттере? Я припускаю, що нічого ти не знаєш, як завжди.

Поттер промимрив і закусив губу, а потім дивно посміхнувся, що було ще нудотніше, ніж сміх. 

— До зустрічі, Мелфой.

Поттер знову одягнув капелюха-відро, але ремінець не застібнув. А потім з гуркотом оживив мотоцикл і помчав вулицею на жахливій швидкості.

Драко лише скривився й елегантно поволочився до своєї квартири, де одразу заснув на дивані обличчям униз.

 

*****

 

Наступного ранку Драко прокинувся з неприємним відчуттям, ніби вчора він зробив щось дуже дурне. Попередня ніч була трохи розмитою, й складалася радше з кількох туманних нечітких спогадів. Він згадав, як Поттер намагався вбити його на тій маґлівській штуковині, на що Драко точно відповів, належно поєднуючи дотепність та зневагу, хоча й не пам’ятав що саме. Поттерові, як не дивно, це здалося дуже смішним, але ж він був ідіотом, тож Драко не гаяв часу, намагаючись розгадати причину його веселого настрою.

До ранку понеділка Драко майже забув про це, поки не відчув, як Поттер пильно дивиться на нього через атріум Міністерства. Той, маючи вигляд самовдоволений і значущий, стояв серед зграї аврорів, усіх одягнених в червоні мантії зі шкіряними кобурами для чарівних паличок і золотими значками.

Драко поспішив до ліфтів, оскільки того ранку не мав жодного бажання навіть насміхатися над Поттером. Але він відчував на собі його очі, і від цього щоки палахкотіли, а шкіра свербіла, тож він кинув на Поттера неквапливий погляд – лише погляд: “О, знову ти, не те щоб мені було не байдуже”.

На що Поттер підморгнув.

Він підморгнув йому! І губи його вигнулись у тій жахливій маленькій напівусмішці, яка демонструвала кривий зуб, і Драко ненавидів його. Але Драко, надзвичайно зайнята людина, мав чим зайнятися та на кого подивитися, тому він просто закотив очі у відповідь, дуже холоднокровно, дуже безтурботно, і поспішив до ліфта. Вкінці він трохи пробігся, але тільки тому, що справді поспішав. І був дуже зайнятий. Зовсім не тому, що намагався втекти від Поттера.

Драко взагалі не думав про Поттера, коли перебирав стос паперів, що накопичилися за вихідні. Був настільки зайнятий, що не думав про Поттера, тож коли Поттер з’явився в його дверях, він видав дуже гідний і цілком виправданий зойк.

Поттер захихотів, а Драко замислився, чи не кинути в нього преспап’є.

— Вибач, я заважаю? — спитав Поттер, спираючись ліктем на одвірок і тримаючи в одній руці паперовий стаканчик.

— Звісно, — відповів Драко.

Швидше за все, Поттер погано чув, тому що проігнорував це й, зайшовши прямо до його кабінету, почав оглядати речі. Провів пальцем по корінцях книжок на полиці, усміхнувся до фотографії Драко та Пенсі, що пили вино в Тулузі, зазирнув у казан на робочому столі, де варилося напівготове зілля Мопсуса.  

— Я можу тобі чимось допомогти, Поттере? Чи ти прийшов сюди просто щоб витерти свої брудні пальці об мої речі й заважати працювати? — спитав Драко різким тоном.

— Гм-м? — Поттер підвів очі, і Драко жестом покликав його поквапитися з усіма тортурами, що той для нього приготував.

— О, я просто приніс тобі це.

Поттер поставив паперовий стаканчик прямо перед ним. Драко витріщився на нього так, ніби той мав наміри розірватися й вкусити, бо це був Поттер, який його ненавидів. Поттер, якому абсолютно точно не можна було довіряти.  

— Що це? — запитав Драко, відсахнувшись від стакана.

Поттер знизав плечима й засунув одну руку в кишеню. 

— Це кава. Капучино. З того модного кафе на Вікторії-стріт.

Драко дуже подобалося це місце. Вони готували незрівнянну випічку, а їхні мигдальні круасани очолювали список його найулюбленіших речей у світі.

Драко відсунув стаканчик кінчиком чарівної палички. 

— Ти вважаєш мене дурним, Поттере? Я це не питиму. Невже ти справді думав, що можеш залишити отруєну каву на моєму столі й чекати, поки я її вип’ю? Я не вчора народився.

Поттер пхикнув і сперся сідницею на стіл Драко. Прямо тут! Де лежали його папери! Його дупа! Неймовірно!

— Вона не отруєна, Мелфой. Тільки еспресо і молоко. Нічого неприємного.

— Неприємного? — пробурчав Драко. — Я покажу тобі неприємне, якщо ти не забереш свою дупу з мого столу!

— О, покажеш? — очі Поттера заблищали.

— Геть з мого кабінету, Поттере. Я зайнятий. І забери з собою це, — сказав він, знову тицьнувши в стаканчик.

— Ні, — заперечив Поттер, відступаючи від столу Драко. — Це твоє. Спробуй. Може, заспокоїшся.

— Ти під «заспокоїшся» маєш на увазі зупинку мого серця і відсутність доказів? Я — це я, а ти — це ти.

— Мерліне, як з тобою складно, — похитав головою Поттер.

— І все ж це ти заважаєш мені працювати. Не маєш чим зайнятися, Поттере? Немає кого арештувати? Перевитратити бюджет? Знищити чиєсь життя?

Поттер ненависно посміхнувся. 

— Хіба ти не знав, Мелфою? Єдина людина, чиє життя я хочу знищити — це ти.

— Цілком логічно, гадаю, — всміхнувся Драко. Він завжди знав, що Поттеру подобається робити його нещасним. — А тепер йди вже геть.

Поттер шумно зітхнув і провів рукою по волоссю, розтріпавши його. Але він начебто посміхався.

— Побачимося завтра, Мелфою.

— Спробую не забути накласти декілька захисних чар від тебе.

— Спробуй. Подивимось як спрацює.

 

*****

 

Драко наклав захисні чари від Поттера наступного дня, але той однаково крізь них пробився. Магія Поттера була надзвичайно сильною, і це Драко теж в ньому ненавидів. Якби Поттер порозумнішав, чого він, очевидно, не збирався робити, то не вимахувався б нею направо-наліво. Але ж Поттер був нахабним, особливо в тому, як проковзнув через ретельно розроблений захист Драко, ніби пробираючись крізь незручно розташовану павутину.

— Привіт, — сказав Поттер, усміхаючись і явно пишаючись собою.

— Що цього разу, Поттере? — спитав Драко, важко зітхнувши. Він навіть не потрудився відірвати погляд від пергаменту перед собою. Бо справді не мав часу на витівки Поттера у розпал розробки протиотрути від любовного зілля.

Ще один паперовий стакан з кавою та маленька блакитна коробочка раптом опинилася перед ним. Драко на мить зупинився, кліпаючи, щоб переконатися в тому, чи не поклав Поттер щойно смертельну вибухівку на його стіл. Поттер справді був дурним, якщо гадав, що йому вдасться вчинити замах на вбивство посеред білого дня та ще й у Міністерстві, але знову ж таки, це був Гаррі Поттер.

— Ну ж бо, відкривай, — сказав він. Цього разу Поттер знову сперся сідницями на стіл, і Драко піймав себе на тому, що пильно дивиться на Поттерову дупу, в кількох міліметрах від стосу дуже важливих бланків, що він мав заповнити того дня.

Одним пальцем Поттер підсунув коробку ближче до Драко й посміхнувся. Драко раптом дуже захотілося ляснути його по руці.

Але він витяг свою чарівну паличку, відкрив коробку заклинанням і посунувся назад, очікуючи, що на нього вискочить щось жахливе. Натомість його зустрів солодкувато-теплий аромат листкового тіста й марципану.

— Мигдальний круасан, так? Дівчина з кав’ярні сказала, що це твій улюблений.

Драко примружив очі.

— У що ти граєш, Поттере?

Поттер дурнувато знизав плечима. 

— Я просто хотів зробити щось приємне.

Він відштовхнувся від столу й плюхнувся в крісло навпроти. Перекинув одну ногу через коліно й почав возитися зі шнурками черевиків.

Драко з люттю глянув на Поттера, якому справді не варто було сидіти й виглядати таким до біса спокійним. 

— Ми не робимо приємне один одному. Він отруєний, як і кава?

— Кава не була отруєна. Ти справді її не пив?

— Звісно, ні.

Поттер закотив очі. 

— Він не отруєний. І кава теж.

— То що, ти намагаєшся мене відгодувати? Нагородити карієсом? Здається, Поттере, це нижче тебе, але має бути щось.

Той схилив голову набік. 

— Люди нечасто роблять тобі приємні речі, чи не так?

— Ніхто ніколи нічого не робить, не очікуючи чогось у відповідь. Отже, чого ти хочеш, Поттере?

— Я нічого не хочу, — він завагався й схилив голову в інший бік. — Хоча, не зовсім.

— Ха! Я знав, — зауважив Драко. — То для чого ти мене улещуєш? Щось особливо садистське?

— Ну, я думав, що можу переконати тебе випити зі мною кави колись. Не тут. Там. Або десь ще. Де завгодно.

— Хочеш подивитися, як я п’ю отруєну каву? Ти хворий, Поттере.

— Мерлінові яйця! Останній раз повторюю, вона не отруєна, придурок!

Драко звузив очі. Поттер кричав на нього, але також ледь посміхався і куйовдив своє дурнувате волосся однією рукою. Це було дивно, і Драко, звісно, ні на мить йому не повірив.

Поттер нахилився вперед і поклав лікті на його стіл. 

— Ти дуже недовірлива людина, еге ж?

— Достатньою мірою, як для людини, чиїм офісом без видимих причин тиняється Гаррі Поттер.

Поттер муркнув у цей свій огидно-задоволений спосіб. 

— Гадаю, це досить справедливо. Тоді, мабуть, добре, що я терплячий.

Драко пирхнув. 

— Ти? Ти жодного дня в житті не виявляв терпіння, Поттере.

Його обличчя розпливлося в посмішці. 

— Можливо, ти маєш рацію. Ось чому я сподіваюся, що ти побачиш, як мені важко, і змилосердишся.

Драко також нахилився до Поттера, бо вони обидва могли грати в цю дурну гру залякування. 

— Я такий же милосердний, як ти терплячий.

Очі Поттера виблискували небезпечно, що Драко зневажав.

— Випий кави, Мелфою. І їж свій круасан.

— Не кажи мені, що робити, Поттере, — сказав Драко, непохитно схрестивши руки на колінах.

Поттер облизнув губи, а потім підвівся зі стільця. Він швидко попрямував до дверей й, у вихорі червоної мантії, зупинився, повертаючись до Драко й однією рукою спираючись на одвірок. 

— До речі, те, що мені бракує терпіння, я компенсую наполегливістю. Побачимось завтра.

З цим він і пішов. Каву Драко викинув, але дозволив собі половину круасана. Якщо він і має померти від рук Поттера, то смерть від круасана, ймовірно, одна з найкращих доль, що на нього очікує.