Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Перша пара року як завжди була ні про що і дуже короткою. Аліса все-таки досиділа до кінця, малюючи скетчі на зворотній стороні зошита. Не дивлячись на свою звичку абстрагуватися, Міллер відчувала на собі погляд одногрупниці. Краєм ока вона бачила як та заправляла рожеву прядку волосся за вухо. Жести ЛіліАнн були дуже елегантні, ніжні, делікатні, і візуально вона була дуже привабливою дівчиною.
«Ти не вмієш прив’язуватися до людей…» - сказала Міллер сама собі. Всі минулі стосунки були дуже важкими й залишили за собою рани, які, здавалося, ніколи не заживуть. Хоча, може, ЛіліАнн не потрібні стосунки? Але Аліса не любила зустрічі на одну ніч, хоча суспільство спокійно до цього ставиться, кожного разу вона лежала, дивлячись на стелю, відчуваючи величезну пустоту всередині.
Пара закінчилася, і Аліса, швидко взявши рюкзак, зібралася в зону, де дозволялося палити. Тремтячими пальцями вона шукала в куртці запальничку, але в цей момент згадала, що вчора не поклала її в куртку. Тут їй протягнули запальничку: це виявилась ЛіліАнн. Натягнувши посмішку, Міллер запалила тонку цигарку, вдихаючи дим.
— І як я раніше тебе не помічала? — Лілі не відводила очей від дівчини, прикусивши губу. — Ми ж цілий рік разом навчалися.
— Дякую, — знов подивившись на нову знайому, Аліса знизала плечима. — Я просто не дуже соціальна… Не люблю заводити бесіди з незнайомими.
— Тоді чудово що ми познайомилися, — по ЛіліАнн було видно, що вона непокоїться, хоча вона дуже намагалася приховати це. Їх малий діалог перервав дзвінок. — У мене зараз невропсихологія, а в тебе?
— І в мене…
— Давай сядимо разом, пішли.
Міллер навіть не встигла нічого сказати, як її потягнуло за дівчиною. Вона була така казкова, яскрава, щось в ній було таке загадкове, що манило Алісу, яка все ще намагалася тримати дистанцію. На другій парі Міллер скористалася зошитом не тільки для малювання, але й записала інформацію з пари. Їй подобалося, коли уроки проходили більш продуктивно. А ще нова знайома мило проводила невеличкі діалоги, на диво, Алісу це не дратувало.
Увагу Міллер привернуло те, що відбувалося за вікном: спочатку здалося, що просто вітер бешкетує на вулиці, але потім вона побачила це. Темні тіні, як чиїсь довгі нігті, які манили її в темряву. Це був не перший раз коли Аліса з цим стикалася, через це в неї були проблеми в старшій школі, примусові сеанси з психотерапевтом, цькуваня однолітків і гора таблеток, які нічим не допомогли. Сердцебиття прискорилось, їй стало важче дихати, на тілі виступив холодний піт.
ЛіліАнн звернула увагу на стан одногрупниці та захотіла її втішити. Вона акуратно поклала свою руку, на руку дівчини.
— В тебе панічна атака? — стурбовано подивилась на Алісу. — Не переживай, я все розумію. Треба просто глибоко дихати…
— Нічого ти не розумієш! — Міллер прозвучала голосніше, ніж хотілося, звернувши на себе увагу оточуючих, різко забрала руку й схопила свої речі. — Не треба робити вигляд, ніби ти щось про мене знаєш. Ти мене взагалі не знаєш!
Аліса вибігла з аудиторії, прямуючи до вбиральні. Вона швидко зачинилася в кабінці, відчуваючи, як усе тіло трясе, а сльози неконтрольовано ллються. Вона тільки почала відчувати себе нормальною людиною, вже уявила, як у неї з’явилися друзі, можливо, навіть дівчина, як вона буде звичайно проводити час, не проживаючи решту життя сама. Ця ситуація дуже флешбекнула школу, те як, різко змінилось ставлення до неї, хоча до того також не було дуже позитивне, як всі тикали пальцем і знущалися з неї, тому що вона була не така, як усі. Не дивлячись на те, що світ бориться зі стигмами, але коли люди дізнаються, що ти бачиш або чуєш те, що вони не помічають, до тебе перестають ставитися добре.
Звуки кроків наближалися до кабінки, а потім - стук по дверцятах. Дівчина впізнала, що це ЛіліАнн, сама не зрозумівши як.
— Аліса, з тобою все добре ?
— Залиш мене одну! — повернувшись спиною до дверей, Міллер схрестила руки на грудях. — Все добре.
— Не будь впертою… — Лілі важко зітхнула, торкаючись пальчиком дверей. — Я ж просто хочу допомогти…
— Я не просила мені допомогати! Я впораюсь!
— Чому ти відштовхуєш людей, які просто хочуть тобі допомогти?!
По тремтінню в голосі Аліса зрозуміла, що вона зачепила дівчину, і їй стало дуже ніяково. Відчинивши двері вона хотіла вибачитися, але там вже нікого не було. Вона знову залишилася сама.