Виїжджають вони ще до того як сонце досягає зеніту. Надворі жарко, літо в самому розпалі, але єдине про що може думати Ксав’є – радіти, що зараз не інша пора року.
Бо тоді Тайлер може підхопити запалення легень в тому підвалі.
Навряд чи викрадачі подбають про те, щоб він хоча б не замерз від нічних протягів. Тому той факт, що зараз літо, хоча б трохи, на мізерну краплю, але… не заспокоює, ні. Просто ледве-ледве притупляє біль.
Венздей так і не сказала йому нічого, лише попросила зібрати речей приблизно на тиждень подорожі і щось для нотування видінь – як її, так і його.
Енід намагається у неї щось спитати, але Венздей дивиться на неї не моргаючи, і повільно хитає головою. Це зовсім не заспокоює, бо якби все було не так погано, вона б розповіла. Певно, йому краще не знати все, що вона побачила, в усякому разі, на її думку. Мабуть, це може розбити ту хитку стіну, за якою він марно намагається сховати бурю власних почуттів.
Мабуть, це здатне перетворити його загальмування на емоційний вир із гніву, люті та приреченості.
Тому він не запитує.
Енід сідає за кермо, Венздей – поряд, а Б’янка разом із ним позаду. Ксав’є радий, що поряд саме вона. Все ж, навіть недовгі, але їхні стосунки у шкільні часи зблизили їх і дозволили краще бачити справжні почуття один одного та вміти на них реагувати, щоб полегшити біль.
От і зараз Б’янка обіймає його за плечі однією рукою, а другою в жесті підтримки стискає його долоню.
І Ксав’є неймовірно їй вдячний.
Вони їдуть до найближчої заправки, судячи з тіней – на захід. Венздей командує, вона мовчазна, врешті, як і завжди. Але зараз її мовчання зовсім не комфортне, воно лезом гільйотини висить у повітрі і ніби чекає, поки хтось першим заговорить.
- Венздей… - зібравши всю свою рішучість, Ксав’є задає питання, що найбільше його хвилює. – Ти ж не бачила його… - він тяжко зітхає, стискає кулаки, і відчуває як Б’янка гладить його плече. – Ти не бачила його смерть?
- Ні, - коротко відповідає Венздей. – І якщо ти думаєш, що я так кажу, аби тебе заспокоїти, також ні. Я бачила багато, але він не помре. До того ж, всередині Тайлера гайд, тому він певний час буде зцілюватися швидше за звичайну людину. У нас є час.
Камінь на серці стає трохи легшим. Залишається сподіватися, що Тайлер також лишиться у здоровому глузді і не отримає рани, які приведуть до його смерті трохи пізніше.
Проте Ксав’є одразу ніби блискавкою б’є – якщо ці кляті експериментатори дізнаються про регенерацію, вони можуть застосовувати різні способи тортур, аби перевірити, від яких ран він буде зцілюватися швидше.
Ксав’є тягнеться до грудей – там, під футболкою, на шнурку висить срібна каблучка. Він сховав її одразу, як Тайлер пішов, і зарікся діставати. Проте час від часу, коли його серце розривав біль, а в крові циркулював алкоголь, він все ж знаходив каблучку. І як би він не ховав її, навіть коли просив про це інших, все одно ніби відчував її присутність. І вже найбільше за півгодини тримав її в руках, дивлячись на гравіювання на внутрішній стороні.
«люблю. Т.Ґ.»
Це було так просто і незамислувато, проте кожного разу він не міг стримати сльози. Бо тоді здавалося, що це назавжди.
А тепер Ксав’є стискав цю каблучку через одежу і надіявся, що вона приведе його до Тайлера так само, як невідоме почуття, щось схоже на інтуїцію, приводило його до неї.
- Приїхали, - сповіщає Енід, і її голос здається звично живим, проте Ксав’є здатен помітити в ньому тремтіння. Він не говорить про це, але тихо зітхає. Енід не взірець спокою і самоконтролю, проте той факт що вона нервує, ніяк не втішає. – Тобі щось потрібно? Вода, сендвіч?
- Обирай вдумливо, найближча зупинка у нас через сім годин, - додає Венздей і дивиться на нього в дзеркало заднього виду.
Ксав’є знизує плечима і лише просить пачку цигарок. Або дві. І запальничку, звичайно.
- Сподіваюся, ти будеш палити поза салоном, - холодно говорить Венздей, і це звучить зовсім не як пропозиція. – Я хочу наближатися до смерті більш природнім шляхом. До того ж, нюх Енід для нас є вкрай важливим.
- Згода, - киває Ксав’є. – Можу з вами сходити, щоб не ділилися секретами про мого хлопця без мене.
- Колишнього хлопця, - виправляє його Венздей.
- Венздей! – обурюється Енід. – Припини, ти хіба не бачиш в якому він стані?
Видно, що Венздей хоче відповісти, проте залишає свою думку при собі. Всі виходять з машини, але Ксав’є просто хоче вдихнути на повні груди.
- Мабуть, я виглядаю зовсім вже жалюгідним, якщо навіть Венздей притримала язика, - невесело посміхається він і дивиться на Б’янку. – Тільки не кажи, що все добре, я розумію, що ти бачила мене в набагато кращому стані. Тому просто побудь зі мною, поки я буду отруювати своє здоров’я.
Вона посміхається, але не заперечує.
- Я б теж хотіла, але через паління матір почала рано втрачати голос, - говорить вона і опирається на багажник машини. А потім дивиться на нього довго-довго, поки він запалює цигарку і видихає сизий дим, що швидко розчиняється у повітрі. – Ксав’є, якби Венздей бачила його смерть, вона б сказала. Тому я думаю, все буде добре. І якщо ти вирішиш помститися їм… - вона робить паузу, дивиться кудись вдалечінь, ніби намагається побачити, що ж там видивляється Ксав’є, - я буду поряд. І я зроблю все, щоб вони відчули кожну секунду його болю.
Ксав’є збиває попіл і сміється:
- А я думав, ти будеш мене відмовляти.
- Я не настільки наївна. Енід – можливо, але я знаю, що відчуваєш, коли хтось кривдить твоїх близьких. А як би я, або Аякс, або Енід, чи будь-хто у світі не хотіли б стати для тебе найближчими друзями, ти ніколи не будеш вважати нас ближчими за Тайлера. Ти…
- Так, я досі кохаю його, - відповідає Ксав’є. – Мені здається, я б мав вже забити на це, пережити, виплакати і викричати, але ні, - він стукає пальцями по грудній клітині. – Він досі тут, - а потім торкається скроні, - і тут. І я не можу його витравити звідси.
Б’янка з розумінням киває.
- Тоді йому пощастило. Я не знаю нікого, хто б заслужив твоє прощення так швидко, і отримав твоє серце, не залишивши ні шансу іншим.
Вона не про себе, Ксав’є знає. У Б’янки чудова дружина, вони іноді зустрічалися. Ізгойка, відьма, чутлива та ніжна до неї, але дуже сильна і здатна на жахливі вчинки, якщо хтось посміє скривдити її кохану.
Вона скоріше про те, що всі зазвичай можуть зав’язати зі стосунками, але кохання Ксав’є до Тайлера якесь неприродньо сильне. І вона колись сказала, коли думала, що він не чує, що напевно, Тайлер відчуває те саме. Їхній зв’язок нікому не зрозумілий, і його непросто розірвати.
Якщо не неможливо.
- Я просто не почуваюся повним без нього. Ніби я не можу бути цілісним, бути собою. Так, я живу, вчуся, у мене є власні інтереси і друзі, але десь всередині, поза моїм розумінням – я відчуваю, що щось не так.
- Не знай я, що такого не буває, сказала б, що ви – споріднені душі.
Ксав’є пирхає і йде до смітника, щоб викинути недопалок.
Споріднені душі, як же… Концепція стосунків, передбачених долею, найжорстокіша у всьому світі. Тому що немає нічого вічного, і немає нічого більш крихкого за людські життя.
Коли він повертається, Венздей уже чекає на нього.
- Я порівняла лінії зі свого видіння з картою, і вони збудували дорогу до нього. Щонайменше, часткову. Енід, - Венздей передає їй мапу, щоб роздивитися. – Ми зупинимося у найближчому містечку до заходу сонця. Якщо по дорозі буде магазин із побутовими товарами, потрібно туди зайти – я хочу спробувати звернутися до духів, а для цього потрібні свічки.
Вона сідає в машину, і всі інші слідують її прикладу.
- Ксав’є, - Венздей повертає до нього голову. – Виглядаєш кепсько, тобі треба поспати.
Він хитає головою. Лягти спати, щоб знову побачити ці жахи? Тайлера, що потерпає від болю та страху? Легше вже триматися на енергетиках, аби тільки не бачити цього всього.
- Ксав’є, це не порада. Це… дружнє прохання, - і хто б знав, яких сил коштувало Венздей це сказати. – Ти в будь-якому разі не будеш висипатися, а зайва інформація нам не завадить. Та й згодом… - вона дивиться на дорогу крізь лобове скло, - тобі знадобляться сили, якщо ти захочеш помститися їм.
- Венздей! – Енід навіть збавляє швидкість, щоб поглянути на подругу. – Ти ж не думаєш, що він буде…
- А ти як думала? – різко перериває її Ксав’є, і голос його звучить несподівано гучно. Він відчуває, що йому важко казати, ніби одна думка про те, що може відбуватися з Тайлером зараз, не дозволяє йому говорити. – Вони викрали його, тримають у якомусь підвалі. Він наляканий, Енід, і все лише через те, що він хотів зрозуміти, що він таке, що всередині нього. Якби хтось схопив Аякса, щоб дослідити його, хіба ти не розірвала б їх на шматки? Хіба ти пробачила б того, хто скривдить його, тим більше… таким чином?
Він шморгає носом, ком у горлі стає нестерпно важким, а на очі виступають сльози.
Пробачити тих, хто змусив Тайлера знову проходити через це? Тих, хто, можливо, хоче підкорити його своїй волі і примусити служити собі? Тих, хто посмів його скривдити?
Ні за що у світі. Навіть якщо вони втечуть, він подбає – усіма силами – щоб їх знайшли. Знайшли і вбили, але до того… Вони мають пережити нелюдські муки.
- Вони мають бути покарані за те, що він страждає.
Ксав’є відвертається і дивиться у вікно, а коли Б’янка намагається взяти його за руку, він відсмикує її.
Не тому що йому неприємно, та й на Б’янку він не злий. Вона вже висловила свою позицію, і як вона й думала, Енід невдоволена подібним холом подій. Проте він знає, що якщо хтось зараз його торкнеться, якщо він відчує жаль до себе або хоча б якісь теплі емоції, то сльози стримувати більше не зможе.
- Я зрозуміла, - відповідає Енід. – Ти правий. Я б відірвала їхні голови, перш ніж вони хоч слово встигли сказати. Пробач…
Ксав’є киває, і нахиляється вперед, упираючись лобом в сидіння спереду. Так хоча б ніхто не побачить його обличчя.
І згодом, все ж поїздка, втома та емоційна виснаженість присипляють його, і він провалюється у темряву.
Варто йому відкрити очі, біль пронизує кожну клітину тіла.
Точніше, саме біль стає причиною його пробудження.
Він відкриває очі, і несподівано яскраве світло сліпить, навіть лякає, так що мимоволі він сіпається геть, хоче закрити очі долонями. Проте руки все ще скуті, і у відповідь на зусилля чується лише брязкання важких ланцюгів.
- А ви добре вивчили мою справу, - горло роздирає від спраги, і тому кожне слово дається через силу. – Давно ви це запланували?
Він облизує губи, проте це не допомагає – відчуття такі, ніби язик такий само сухий, як дерева посеред пустелі. Він не бачить обличь, проте впевнений – цих людей він точно знає. Щонайменше одного – того, хто зараз накинув на себе піжонський халат, ніби він чортів вчений, і стоїть біля столу з купою інструментів, пробірок та речовин.
- Ти ж хотів дізнатися більше про свій вид, - чує він у відповідь, і в голосі викрадача звучить неприховане глузування. Наче йому смішно від того, в якому становищі зараз його в’язень. – Ми й вирішили, що аніж довго шукати історичні відомості, яких може й не існувати, краще самим дослідити. Тим більше, ти мав би до цього звикнути, вірно, Теодор. Чи ти віддаєш перевагу «Тайлеру»?
Відчуття таке, ніби він стоїть у ліфті багатоповерхівки, і щойно почув, як обірвався трос. Хоча тоді він міг би сподіватися на швидку смерть, переживши лише лічені секунди страху до падіння.
- Це ж ти той гайд, якого витягнули з тюрми? Це було шумне діло, еге ж? Журналісти за кожним поворотом, папараці з їх набридливими камерами. Як би тебе не намагалися сховати, хтось все ж встиг запостити твоє фото, і от ти приходиш сюди, з фальшивим ім’ям, і переслідуєш придуману ціль – розширення відомостей про істот з щоденника Фолкнера.
Чоловік сміється, і він відчуває, як всередині закипає гнів. Як гайд прагне вирватися назовні, розірвати його на частини, пошматувати і витягти серце. Але щось не так, щось не виходить.
- Що, не можеш обернутися? – сміється псевдо-вчений. – Не хвилюйся, твій максимум – пазурі показати та позубоскалити, хлопче. Ти нічого не зробиш, бо ми довго готували підґрунтя – ще з моменту твого прибуття. Якщо ти віриш, можеш молитися, проте… я б не сподівався.
Кров наче замерзає. Він відчував подібне, коли мало не вмер після бою з вовкулакою, котрою, як виявилося потім, була Енід. Він відчував ці мурашки на своїй шиї – ніби сама смерть дихає йому в потилицю і скалиться.
І ніби й правда, він починає молитися.
Проте не богу. Ні єдиному з відомих людям або ізгоям.
- Ксав’є, прошу, почуй мене, - шепоче він, і ледве може стримувати сльози. – Прошу, знайди мене. Ксав’є, я помилявся, я так винен перед тобою, будь ласка, я хочу хоча б раз ще побачити тебе.
Він шепоче це і відчуває, як по щокам котяться пекучі краплі. Він не просив би так відчайдушно, якби не знав – цього разу йому не вибратися. І якщо раніше подібні випадки перетворювалися в газетах на напад дикого звіра, то тепер звір опинився у клітці, прути якої під напругою і обмотані колючим дротом.
Він не просив би, якби не шкодував про те, що колись пішов.
Якби не зрозумів, що обміняє щастя на примарні знання, власний дім – на ночівлю просто неба, а комфорт, яким його оточував Ксав’є – на постійну загрозу власному життю.
- Ксав’є, будь ласка… - знову шепоче він, і раптом закашлюється, і з губ злітає кров.
Він опускає погляд і бачить в грудях рукоятку ножа. А потім він не бачить вже нічого.
- Ксав’є! – кричить до болю знайомий голос. – Ксав’є, прокинься!
Ляпас, щоку обпікає болем, і він зі скриком сідає. Хапається за місце, де ось-ось стирчав ніж, справжнісінький, по саму рукоятку, але нічого немає. Лише каблучка під футболкою – мокрою від поту, наче його лихоманило.
- Він вбив Тайлера… - видихає Ксав’є і розгублено дивиться на Венздей, яка й розбудила його. – Вбив його, Венздей, ти ж обіцяла!
- Ксав’є…
- Ти ж казала, що не бачила його смерть!
- Ксав’є! – Венздей перекрикує його, і всі погляди тепер спрямовані на неї. Вона ніколи не піднімала голос так сильно, ніколи нікого не перекрикувала. – Він не помре від рани. Енід мало не на частини його розірвала, і він вижив. Певна, навіть шрамів не лишилося.
Ксав’є намагається згадати, чи бачив шрами, але не може, бо в голові крутиться інша думка.
- У них якийсь препарат, я не знаю, щось типу транквілізаторів, але для ізгоїв, таке взагалі існує?
Венздей киває.
- У в’язницях для небезпечних та психічно нестабільних ізгоїв. Дядько Фес розповідав про них, - говорить вона і піднімає погляд. – А ось і він.
- Хто? – Ксав’є ще не до кінця прийшов до тями і не розуміє, що вона має на увазі. Він тільки зараз розуміє, що їхня машина стоїть на узбіччі біля лісу, а його самого витягнули і поклали на землю, підклавши під голову чийсь рюкзак.
Він прослідковує напрям погляду Венздей і бачить вдалечині мотоцикл – дурнуватий, з коляскою, яскраво-салатовий, навіть неоновий, і з дивними узорами.
- Фестер може розповісти все, що тебе цікавить, щодо подібних ліків. Але спочатку ми всі разом доїдемо до найближчого мотелю. А потім ти розкажеш все, що побачив, і ми разом будемо коригувати план дій відповідно до нової інформації.
Ксав’є відчуває, що коли вони витягнуть Тайлера, він буде мститися не лише за нього, а й за себе. І особливо – за те, що тепер він знову, здається, буде боятися спати.