Навіну здавалось, що кров в’їлась у його шкіру, зробила її з блакитної - фіолетово-пурпуровою, як захід сонця в холодну зиму. Навін рубився крізь навали ворогів і в кожному випадково бачив себе - свою шкіру, свої плями крові і здивування в очах. Він, здавалось, не міг бачити і бачив все одночасно - відсторонено і в абсолютній тиші. Кожен крок не супроводжувався музикою чи барабанними ритмами - кожним кроком він наступав в багнюку перемішаною з кров’ю, і вона видавала гидкий звук. Його було важко розібрати на фоні агонії криків і стогону криці мечів, але Навін розбирав, наче то був дерев’яний пазл, що треба буде на швидкість зібрати. Він любив такі в дитинстві. Яскраво-червоні, зелені та блакитні дощечки, поліровані дбайливими руками - найприємніший подарунок від Оріона. Тепер він думав тільки, що якщо повернеться додому - викине усі червоні дощечки. Увесь яскравий заплутаний пазл.
Він бачив Колоссу вдалині. Бажання бути поряд і захистити подругу рвало його на частини, не згірше ножів еферців навколо, тягнуло за комір обладунків. Він бачив її обличчя, таке зазвичай світле і ледь втомлене - залите червоним, наче то була ритуальна вуаль з Храму. Навін подумав, що якщо повернеться додому - попросить Колоссу змінити колір цієї вуалі. І більше ніколи не вдягати, бо вуаль була як ця кров на її обличчі - він нічого не міг побачити, не міг зрозуміти: кров ця була її чи мертвих еферців навколо.
Бачив залишки її Королівського списа. Вони стирчали з грудей двох ворогів - Колосса, скоріш за все, вбила першого таким ударом, що спис зламався навпіл, тож половиною вона добила іншого.
Навін бачив біля Колосси Доріана з Наїдою - вони бились біля своєї Королеви, своєї коханої мов двійко розлючених левів, нависаючи над групами розгублених еферців. Червона кров на них відчувалась природньо, так різко вони вгризались мечами у групування ворогів. Та ще він бачив, як небезпечно їхні очі кожного удар ковзали до Колосси, як вони старались не повертатись до неї спиною, тримати в полі зору - захищаючи, перетворюючи це на єдине, що їх цікавить. Не перемога, не програш - тільки її життя.
Навін подумав, що якщо повернеться додому - він попросить її не тягнути з заручинами та весіллям. Він подумав, що якщо повернеться додому - з радістю погуляє на Королівському весіллю своїх друзів.
Навін з кожним ударом в тіла ворогів, знаходив нове «якщо повернусь додому». І з кожною ціллю він розумів, що повернутись додому хоче - хоче більш за все на світі. Хай скільки там його не ненавиділи, хай скільки він не зазнав там болю - то був його дім. Без крові, і гидкого звуку її витікання з горлянок. То був дім з сонцеловами на кожному кроці, з похнябленим дахом, що він вічно відкладав поремонтувати.
Навін зрозумів, що зробить усе, аби повернутись додому. Більше того - він зробить усе, аби на його улюблений похилений дах не впала жодна крапля чужої, ворожої крові.