Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
На вулиці вже було темно, коли Гаррі повертався до вітальні. Повний місяць сяяв за стрільчастими вітражами, просочував коридори, нехтуючи теплими факелами, і ніби всупереч погожому дню обіцяв «нічого хорошого». Гаррі втомлено потягнувся, розминаючи плечі. Погода сьогодні справді видалася гарною, і він тільки-но повертався з поля для квідичу.
Попереду раптом щось гупнуло, і Гаррі, відриваючись від розглядання потертих носків власних кросівок, підняв голову. Саме вчасно, щоб зіткнутися ніс до носа з Мелфоєм. Той майже біг, озираючись назад, і, певно, не помітив, що в коридорі не один. Побачивши Поттера, Мелфой відскочив вбік, як від розпеченого заліза. Шумно зітхнув, а потім подивився якось приречено.
Гаррі стиснув зуби й войовниче насупився, готуючись до чого завгодно, але точно не до того, що Мелфой схопить його за руку й затягне до тісної ніші, прихованої гобеленом. Гаррі хотів заперечити, але Мелфой прошепотів:
— Тихіше. Будь ласка, помовч.
І Поттер мало не вдавився, бо, по-перше, будь ласка ? А по-друге, чужий палець застиг біля його губ, та і власник його не рухався, лише переривчасто дихаючи й помітно нервуючи.
Голос, що лунав коридором, здається належав Ноту.
— Драко?! — Гаррі подумав, що звучить той надто обурено.
— Тео? — а цей був жіночим, і він не одразу визначив, кому той належав. — Що ти тут робиш?
— А як ти думаєш, Мілісенд? — Гаррі став навшпиньки й, прислухаючись, спробував непомітно визирнути в шпарину, де гобелен нещільно прилягав до стіни, але нічого не було видно.
— Перестань біснуватись. Іншої можливості могло не бути, — вона, очевидно, висувала звинувачення. І схоже, йти геть зовсім не збиралась, стоячи десь зовсім близько. — Я і так вражена, що мені вдалося…
— Поттере, припини крутитися, заради Мерліна, — шепнув йому на вухо Мелфой, і шкіра вкрилася дрижаками. Бо Гаррі насправді, бажаючи почути чужі таємниці, зовсім забув у якому становищі вони зараз знаходяться.
Він закусив губу й дуже повільно перевів погляд на Драко. Тьмяне світло, що пробиралось крізь шпарину, окреслювало його почервонілі вилиці, очі були замружені. Гаррі окинув його поглядом із ніг до голови, наскільки це дозволяв тісний простір і так само тихо запитав:
— Мелфой, що з тобою? — відповіді не було, лише здавлений схлип, і Гаррі навсправжки занепокоївся. — Що вони зробили, Мелфой?
Драко, здавалося, його не чув. Він продовжував рвано дихати, і тепер Гарі звернув увагу — зараз вони насправді знаходяться так близько один до одного, що він відчуває шкірою кожен його вдих і видих. Занадто близько. Коридором лунали кроки.
— Нот, Беґнольд, ви що тут забули? — це був Рон.
Гаррі був упевнений, що почервонів не гірше за Мелфоя. Тепер то він яскраво відчував пряний запах чужих парфумів, відчував теплий подих на своїх щоках. Але ніби цього було мало, Драко нахилився ще ближче, зупиняючись за міліметр від Гарріної шиї, і глибоко вдихнув. Гаррі від несподіванки смикнувся, зачепивши Мелфоя плечем, і той, скривившись, розплющив очі.
— А що? Нам уже не можна ходити коридорами?
Зіниці Мелфоя майже повністю приховували райдужку, з Гаррі він не зводив погляду. Гаррі, і так втиснутий у кам’яну стіну, бажав із нею злитися. Він не знав, чому раптом вирішив потурати Мелфою, дозволивши затягти себе сюди, але тікати було запізно, бо якщо вони зараз вийдуть із ніші, червоні й у компанії один одного — це буде жахливо. Гаррі злякано заозирався в пошуках рішення, але нічого не встиг зробити, як Мелфой, нахилившись, і попередньо чіпляючи кінчиком носа шкіру, лизнув його шию.
— Десять хвилин до відбою , — гмикнув Рон.
Як Гаррі не закричав, він не мав уявлення. Він до болю прикусив шкіру над кісточками пальців, відчувши, як Мелфой, запустив руки в його волосся, перебирає пасма, а потім відтягує їх назад. Здається, що вони зробили до Гаррі дійшло. Інша рука Драко, плутаючись у складках мантії, підчепила пряжку паска і сковзнула нижче.
— То йшов би спати, Візлі.
Губи Мелфоя на його шиї раптом зупинилися, і перейшли на його щелепу…
— Тільки після тебе, Нот, — відповів Рон. Кроки віддалялися.
… і вуста. Рука рухалася упевнено, і до свого бісового здивування, у Гаррі в голові промайнула думка, що, можливо, зовсім трохи, він би хотів, щоб тканина його штанів між ними зникла. І бачить Мерлін, це було вже занадто.
Гаррі тицьнув паличкою в бік. І Мелфой, обм’якнувши, ледь не з’їхав на підлогу, але Гаррі його вчасно підхопив, зітхаючи біля білявої скроні.