Кабінет медсестри

Розділ 2. Кабінет медсестри

 +Історія ведеться від імені Хінати +

Урок був затяжний і нудний. Я старалася наслідувати Цезаря – під партою переписувалася з людиною яка має зробити мені фальшивий паспорт,  і вслуховувалася в слова вчителя. Знайти цю особу було не так просто, мені знадобилося цілих півроку щоб його відшукати. Цей чувак дуже скритний і пише тільки в такі чати які забезпечать його повну анонімність. А про ціну за його послуги я довго торгувалась, але він був просто непробивний. Сказав 250 тис доларів і ні на цент менше. І це тільки паспорт, а мені ще закордонний паспорт треба зробити, який в нього коштував 150 штук. Я чуть не посивіла від такої цифри. В мене через нього залишиться тільки сотка, а мені ще за кордоном квартиру потрібно купити і перший місяць якось прожити. Хах ніби такі великі гроші на руках а насправді просто мізер. В мене залишився тільки рік до закінчення школи і за цей час я маю повністю підготуватись до втечі. Часу щоб шукати нового такого кровосісю просто фізично немає, прийдеться брати що є. Надіюсь він подавиться цими грошима, які я своїми потом і кров’ю заробляла неповних два роки. З невдоволеним зітханням я кидаю на надісланий номер карти 400 тис. На телефон приходить повідомлення банку, що операція пройшла успішно. З одного ока покотилася сльоза. Вона одна, але скільки в ній болю і печалі.

—О, Хінато, що стобою? Невже тебе так розчулив момент, де персонаж дає милостиню дітям сиротам? Розумію дуже сумно.

Почувши що вчитель звертається до мене я запанікувала. Весь клас перевів погляд на мене. Хтось глянув із здивованням, хтось зверхньо, а когось навіть повеселила ця ситуація. От дурепа як я могла дати слабину емоціям! І що мені відповісти: «Ой Какаші Сакумович мені щось в око попало», чи «Та от я потратила свої кровні 400 штук на фальшивий паспорт щоб потім виїхати з країни» Ну і за що мені ця «слава»?

— Какаші Сакумович, вибачте просто щось останнім часом я стала дуже сентиментальною. Мене можуть засмутити доволі таки банальні речі.—ну відмазка на 3 але кращого за 5 сек не придумати.

— Розумію, іноді в простих на перший погляд речах можна віднайти сенс що перевертає все з ніг на голову. — відповів вчитель і продовжив урок.

Я з полегшенням зітхнула і перевела погляд на своїх однокласників. Більша частина класу вже зосередились на лекції, і мені нічого іншого не залишалось як зосередитися на темі яку нам розжовував Какаші-сенсей.

 Наступні уроки пройшли непомітно і почалась обідня перерва. Замість того щоб йти як всі інші в їдальню я направилася в мед пункт. Там мене вже чекала Сакура. Я вальяжно зайшла в кабінет і зручно вмостилася на койці, а Харуно закрила двері на ключ.

— Чорт, сьогодні я ще ніколи так не позорилась .

— А ти чого нюні розпускаєш на уроці?

— Тобі не зрозуміти на це була вагома причина.

— Пха, ну звичайно як ти казала: «Ой вибачте я останнім часом дуже сентиментальна». Хахаха

— Ой та ну тебе сама знаю , що відмазка на трієчку. Краще скажи чого кликала?

— Я хочу трахатись.

В цей момент я подавилася водою якої я зробила лише ковток.

— Кхе-кхе, а це до вечора не почекало б.

— Нєт

[бета: підора отвєт]

[автор: заціпся]

[бета: ладна-ладна]

Сказавши це Харуно залізла на койку і почала роздягати мене. Першою її жертвою стала блуза. Я зітхнула але не брикалась бо сама була не проти цього. Ну не перший раз зі мною таке траплялося . Зазвичай Харуно такою ставала коли хотіла забутися, зняти стрес а також коли її хтось образив.

Моя блуза вже лежала десь на підлозі а її руки блудили по моєму тілі. Вона цілувала мої губи, потім шию спускаючись все нижче і нижче.

— Що на цей раз? — без особливого ентузіазму промовила я, а Сакура відірвалася від мого тіла і подивилась мені прямо в очі. Я не знаю, що вона хотіла знайти в них окрім втоми і нудьги. Але в її очах я знайшла таку ж саму втому й трохи розпачу.

— Давай поженимось після школи .

— Пхахаха, ну ти даєш.—посміявшись я притянула її за талію і поцілувала її в щоку. І вже трохи серйозніше додала — Що знову він?

[бета:уявляю вираз фейса Хіаші якби вона погодилась]

[автор:не пройшло і 10 абзаців а ти знов ламаєш четверту стіну. Заткни хавальник а то крекери заберу]

[бета:так я ж тільки на воді і крекерах]

[автор: циц]

[бета:нєт]

[автор: підора отвєт]

[бета:шлюхи аргумєнт]

[автор: аргумент нє нужен, підор обнаружен]

[бета:от і сам тепер ламай голову як правильно кома друкується]

Сакура промовчала бо вже без слів було зрозуміло що я кажу правду.

– Точно? – продовжила я, і отримала ствердний кивок. – То пішов він на хер, козел! - після цих слів вона кинула подушкою в стіну а від мене відсторонилася. Все її збудження випарувалося в один момент.

– Отже, сексу не буде. – сумно констатувала я знову зробивши ковток води.

– І хто б ото казав? Сама сохнеш за придурком в якого поганяло «сонячна дитина» – діагноз!

– Так ти ж сама його так і називаєш, бо прозвала ще в молодших класах. – Видихнувши я вирішила змінити тему бо конструктивного діалогу в нас не буде. – Чого кликала ще в переписці?

– Дай грошей. Сьогодні без них ніяк.

– Без них завжди ніяк. Скільки?

– Тисячу зелених.

– Почекай кілька секунд. - Я витягла гаманець і простягла тисячу.

– Навіть не спитаєш на що?

– Нєа. Ми типу як зустрічаємось… і це краще ніж ти мене обкрадеш.

– Ха-ха, клішоване «плебеї завжди грабують патриціїв». Зараз лусну. Скажи прямо - боїшся що кину тому й не питаєш.

– В яблучко. - монотонно відповіла я ховаючи гаманець в сумку. - Дама мого серця ще бажає чогось?

– Я тобі кинула в чаті цей комплект білизни. В п’ятницю «подаруєш» – хіхікнула  Харуно і цмокнула мене в щічку. - Люблю тебе.

– Ах, цей комплектик за 500 зелених. Так наступного тижня буде знижка 10%. Може я тобі і комплектик а ще пляшку портвейну 0,7?

– Ні, я хочу на цей тиждень! А наступного купиш інший разом зі слабким психотропним.

– Я мала б здогадатись. Чекай, моя люба утриманко.

– Це ще я тебе жалію. Але знай, у майбутньому мої апетити тільки зростатимуть.

– Ясно, шукатиму роботу. - приречено мовила я, а рука потягнулась до заповітних паличок із спокоєм.

– Скуриш сьогодні тільки одну.

– За новий комплект заслужила і три.

Затягнулась мовчанка поки я збільшувала ймовірність раку, серцево-судинних хворіб та іншого геморою, що звалиться на мене після тридцяти. Ото вже навеселюся. Мамо, як тобі пофартило відлетіти 12 років тому і не бачити до чого докотилося твоє чадо…

В двері кабінету залунав гучний стукіт.  Я здивувалась.

–       У нас тут тройнічок намічався?

–       Та ніби ні.

–       Вчотирьох чи більше? Ну ти й збоченка Харуно. Я на таке не підписувалась.

–       Заціпся! Раптом там людина помирає!

–       То це на твоїй відповідальності.

–       Взагалі то це юрисдикція Шизуне!

–       А вона де?

–       Вдома. Злягла з похміллям.

–       Знову з Цунаде пляшку напівсухого?

–       Вище бери.

Грюкіт продовжився але нам було пофігу.

–       Не хочу і уявляти. Чистий спирт з лимончиком?

–       Не спойлери мені моє майбутнє.

–       Та ну? Відкрила Америку. А по правді?

–       Щедрий клієнт підніс ящик «Vana Tallin»

–       Оу май. Та це ж міцніше 40. А як вона тобі в такому стані ключ передала?

–       Якось передала і обіцяла якщо підміню то цей коктейль Молотова дістанеться нам.

–       То чому ж ви докторе Сакуро нехтуєте своїми обов’язками?

–       Законодавство забороняє школярам працювати.

–       Хитро-хитро.

Грюкіт переріс в артилерійську канонаду.

–       У пацієнта мабуть епілептичний напад. Чим лікувати будемо?

–       Зеленкою і «Отченашем».

–       Солідно. То що, відчинятимеш двері бо тягати труп мій хворий поперек не витримає.

–       Впадло. Може якось само?

–       Вам видніше, пані лікарко.

–       Гаразд, піду відчиню.

В пройомі стояв Шикамару із своїм вічно сонним виразом обличчя і злими очима за те що не дали його тілу відповідати виразу обличчя.

–       Чо так довго? Я б за цей час хмаринкою став, злився з більшими, подощив і знову повернувся в людську подобу.

–       Та тут Хінаті зле стало. Нашатир шукали довго.

–       Дай вгадаю: зайшли в роздягалку а там Наруто без футболки.

«Шика та ти прям геній тільки – о диво – я це переросла. Так забуваємо про це, перелаштовуємо тональність голосу. Головне не перегравати, хоча його це не гребе.» – подумала  я.

–       Ой, Шикамару-кун, а з тобою що сталося? Ти поранився? Може розлад шлунку? – сказала я своїм наймилішим голоском а Сакура ледь стримала смішок.

–       Ну й гемор з вами дівчата. – байдуже протягнула ананасова голова.

–       Ой, то в тебе таки геморой, на який ти скаржишся вже десь так з шостого класу. – в цей момент терпіння Сакури тануло все більше а я старалась зберігати це миле стурбоване личко.

–       Ти серйозно? Я поспати сюди прийшов а не лікувати геморой живим огірком.

–       І «Отчешашем»? – тримаючись за живіт спитала Сакура. Мого терпіння залишалося «на донишкє».

–       А що Гаю Даєвичу сказати? Що в тебе геморой

–       Ні-ні. Тоді лікування живим огірком вже не буде жартом.

Наш фізрук Майто Гай любив «народну медицину», яка в принципі дуже часто практикувалась у держустановах. Ви думали я жартувала про зеленку і «Отче наш»? Ніт. Біля кожної лікарні купа капличок та ікон замість апаратів ШВЛ, відремонтованих палат і кабінетів та нормальних зарплат лікарям. Міськрада тратить кошти на каплички біля лікарні, а лікарі більше схожі на волонтерів чи сестер милосердя. Борат Сагдиєв трошки помилився з батьківщиною. Але повернемось до більш насущних проблем.

За час моїх роздумів про космічний рівень медицини країн колишнього совка наша дощова хмаринка вже безпардонно вляглась на койці, використовуючи мої стегна замість подушки.

–       Подушка лівіше від тебе. – пробурчала Сакура. Завдяки цій фразі я згадала що моя роль чистої та невинної дівчини має продовжитися.

–       Ой, Шикамару-кун, на колінках незручно. На подушці точно буде зручніше. – пробубніла я, стараючись хоч трохи почервоніти. Для цього було достатньо затримати дихання.

–       Пофіг. Сиди й не рухайся. – пробурчавши це ананас на моїх стегнах засовався, влаштовуючись зручніше.

Я на це нахабство промовчала. Була б моя воля скинула б його з ніг, але Хіната-тихоня позбавлена такого привілею.

–       А Іно знає що ти полюбляєш інші ніжки крім її? – з насмішкою промовила Сакура.

–       Думаєш що приревнує? – голос вже був явно не від світу цього.

–       Не думаю. Зна-ю.

–       Ну й гемор. – пробубнів той не змінивши пози.

–       Гемор-гемор. А від Іно він точно появиться! Огірок можна замінити на щось інше й більше, і на відміну від учителя Гая це буде насухо!

–       Ну ти ж мене не видаш? – пролунав голос із паралельного всесвіту живих хмар.

–       Я б здала, та Хінату шкода.

–       О Боже, Сакура Харуно має серце.

–       Ха-ха-ха. Це все дуже весело але скоро фізра. І Хіната має йти. Так що підніми свою довбешку з її ніг.

–       Може залишишся, Хіна? А я допоможу Наруто закадрити.

–       Ти спочатку собі допоможи Іно закадрити інакше кліпнеш раз а вона вже з Саєм або Саске по засосах лупиться.

–       Нехай лупиться, це її вибір. Я їй що заважаю? А вона мені спати заважає.

–       Ого, я підозрювала що ти куколд.

–       Ні, я просто хмаринка.

–       Майже те саме.

–       Ти не права. Я просто вважаю що якщо хоче піти то піде. А мені бігати за нею неохота. І взагалі дівчата це проблематично.

–       А чого ж тоді зустрічаєшся з нею?

–       Бо від неї забагато шуму коли злиться. Я їй прямим текстом казав відвали, а вона мене раз об стінку, другий, третій. По недоторканому місцю цілилась. І тоді я в останній момент погодився.

–       Розумію, кожен виживає як може. Але це не змінює факту того, що їй треба на урок.

–       А хіба вона не знепритомніла? Скажи це Гаю Даєвичу і він зрозуміє.

–       Ні-ні. Шикамару-кун, можна я вже піду. – я вже не могла не втрутитися в розмову.

–       А що мені за це буде?

«Кидок через стегно з приземленням на дуже болючий шпагат» - подумала я, та довелося відповісти інакше.

–       Я тобі конспект з історії дам.

–       Нафіга він мені?

–       Щоб історію не завалити.

–       У мене тато ходяча Вікіпедія. Краще щось поїсти купи.

«Скоріше Чоджі схудне!».

–       Гараздоньки.

–       Ненавиджу це слово.

«Страждай я старалась.»

–       Гараздоньки. Ой, я не хотіла, само.

–       А-а-а, у мене мігрень. Валіть обоє звідси!

–       Добре тобі відпочити, Шикамару-кун.

–       Ключі повернеш після уроку. – люто наказала Сакура.

–       Замкніть мене тут щоб Гай не спалив.

–       Тільки не помри тут в мою зміну. Солодких снів, хмаринко.

–       Угусь. Всім peace, да.

–       Ага-ага. – ми поспішили на урок, який уже тривав 5 хвилин, а нам ще перевдягатися.

+ кінець POV Хінати +

+ POV Наруто +

Ми вже стоїмо в шерензі. Гай щось там волає про силу юності, а я в цей час перешіптуюся з Саске. На початку шеренги з трепетом вслухається в кожне слово фізрука Рок Лі, явно давно загублений син Гая. Саске як завжди мене ігнорить. Але, як казав не знаю хто «лупайте цю скалу».

–       Гей, Саске, го на футбол. Наші проти столичних. Джирайя квитки підкинув, сказав щоб з другом сходив.

–       То сходи з Кібою.

–       Він футбол не переносить на вид.

–       А я його прям обожнюю.

–       Ну Саске-чан, позязя.

–       Заткни хряцало.

–       То може го на бургери?

–       Ти мене минулого разу на бабки розвів. Фіг тепер я з тобою кудись їсти піду.

–       Ну я ж тоді справді лопатник забув даттебайо. Пробач, сьогодні пригощаю. Можеш навіть взяти той дорогий чотири сири з яловичиною.

–       Я його й за свої візьму.

–       Але ж це дружній жест. Ну сходи зі мною на футбол, позязя-позязя-позязя.

–       Усуратонкачі, ти мені мізки маринуєш!

–       Позязя-позязя-позязя.

–       Ні!

–       Так!

–       Ні!

–       Так!

–       Про що перешіптуємося голубки! – Гай! Знову зі своїми жартиками.

–       Та от Наруто Саске на побачення кличе, а той морозиться. – реготнув Кіба. Мить – і вся шеренга регоче як коні.

–       Я розумію що у вас вирує СИЛА ЮНОСТІ, але цим можна зайнятися й після уроку. А так, обоє двадцять кіл з присіданням. Це зміцнить ваші стосунки і СИЛУ ЮНОСТІ!

Саске вже дивився на мене тим самим «я тебе вб’ю а тіло закопаю в далеких єбєнях за містом» поглядом а я придумував покарання для мого хлопчика з собачкою. Стоп. Ідея.

–       І це мені каже той хто віддає перевагу собакам ніж дівчатам. Як там в пісні співається? «Я єбу сабак, всєгда гатов…».

І в цей момент зайшли Сакура й Хіната.

–       Гай Даєвич, перепрошуємо, затримались у медпункті…

Є таке поняття не те місце і не той час.

Поки я наспівував цей приспів прийшла дама мого серця. В її глибоких зелених очах читались злість, зневага та відраза.

–       Йой, Наруто. Те що в Сакури характер не янгольський всім ясно, але це не значить що вона сучка. – зал знову засміявся.

–       Е… Сакура-чан це не про тебе…

–       Заткнись, мудак, а то трахну по-собачому.

–       Та тут Кіба… не злись… – але Сакура-чан не слухала далі й пішла разом з Хінатою в роздягалку.

–       Я звичайно розумію, юність, гормони. Але собача тут тільки лайка!!! Сакуро, Хінато – переодягнетеся і 15 підтягувань на драбині! Наруто, Саске – сорок кіл навприсядки! Кіба – сто відтискань. Решта всі стандартних двадцять кіл! Вперед з піснею! Тільки не про любителів собак…

+ кінець POV Наруто +

+ POV Сакури +

Ми зайшли в роздягальню і почали перевдягатися. Точніше почала я, а Хіната розляглась на лавці та почала залипати в телефоні.

–       Пишеш своїм курвам? – спитала я з великим невдоволенням.

–       Ну, за умови, що Хіаші Х’юґа є однією з них то ти маєш рацію.

Я промовчала. До кожної дірки знайде затичку – комар носа не підточить. От завжди вона так обламує кайф. А я хотіла виторгувати ще тисячку. Ну-ну, не получилось, не фортонуло. Доводиться доколупуватися до чогось іншого. Але до чого?

–       Ти взагалі перевдягатися думаєш?

–       Так. Я встигну.

–       У тебе три хвилини залишилося.

–       Не три а три і двадцять п’ять секунд.

–       Яка точна, аж бісиш. Може трахнути тебе щоб не випендрювалась?

–       А ти за дві хвилини впораєшся?

–       Та я й за тридцять секунд це встигну.

–       Ну ти й скоростріл. Але давай не зараз і не тут. А то ще спалимось.

–       За тридцять секунд?

–       Харуно, не забувай про закон підлості.

–       Закони законами але знаю одне – Гай тобі випише за запізнення на урок.

–       У мене хвилина.

–       Ну давай, рядова Х’юґа, а я сірник запалю.

–       Ображаєш. Є запальничка.

Ми  обоє сміємося. Хіната нарешті взялась за голову, відклала телефон і почала переодягатися.

«Алилуя».

Натягнувши на своє розкішне тіло мішкувату футболку та шорти нижче колін вона більше нагадувала хлопчака, що ганяє у футбол на розбитому майданчику і просить у старших ковток пива чи стріляє сигаретки у перехожих. Ну це і на краще, що вона так виглядає, бо з її буферами можна було б склепати гарем, а мені конкуренція не потрібна.

+End pow Сакури+

 Фізкультура закінчилася і разом з нею і навчання. Учні почали збирати речі і розходитися по домам. І цьому прикладу Послідувала Хіната, але на її шляху повстала світловолоска Іно.

•        Іно-тян ти щось хотіла?

–       Хінаточка ідеш до дому? А про старих подруг забуваєш? – єхидно промовила Яманака а до неї підійшла Карін з Сакурою. На обличчі другої читалося повне не бажання бути присутньою в цій ситуації.

–       Так так так і правда давно ми стобою виховні бесіди не проводили–промовила рижа бестія і потягнула Х’югу до вбиральні.

–       Та ну Карін ти чого – не встигла договорити Харуно як Іно її перебила.

–       А ти що не знаєш вона з Нарою шашні крутить !

–       Я не…

•        Захлопнись, курво! – промовивши це Іно штовхнула нещасну на землю.

–       Та з чого ти взяла – розгублено почала Сакура зтурбовано поглядуючи на брюнетку.

–       А з того, що Шика ляпнув: «Чого ти така стерва, була б ти схожа на Хінату». Цього недостатньо? – промовивши це вона вдарила Хінату в лице.

–       Ось бач яка вертихвостка у нас завелась. А збоку така тиха невинна аж ригати тяне – підтакувала Карін.

–       Так це не аргумент ти ж їх за гарячим не спалила. І це ж Х’юга вона ж і тіні своєї боїться, в неї кишка затонка, щоб  до Шики заливати – промовила Харуно

–       А може не затонка?! Може вона мені так мстить, знає що у мене з Нарою не все гладко.

–       То точно хто там знає що у неї там у голові твориться – промовила Карін

–       От за що мені це?! То  Саске ігнорить, то з Саєм якась непруха. Так тепер ось це – Яманака уже вчепилася у волосся Хінати, але її почала відтягувати Сакура.

–       Та підожди ти, ще зараз собі на статтю заробиш. Ти себе з боку чула? Щоб у тебе якась сіра миш хлопа відбила?! Дорогенька, у тебе Шика тормоз але не сліпець. Нафіга йому здалася та Х’юга, вона толком і два слова докупи не зложить, а ти її вже роковою серцеїдкою зробила. Та і у неї предки суворі, їй би таке не зійшло з рук – пробелькотіла рожевоволоса.

–       Та що ти знаєш, і взагалі на чиїй ти стороні…

–       Інка, не кипятись є в її словах правда, та і чого б Харунці на сторону Хюги ставати?  Ти цей во, по своїх не стріляй –  розслаблено констатувала Карін, і добавила  – драпаєм  поки не засікли.

–       Ну гаразд, але знай на очі мені тепер не потрапляй, а ще раз  про щось подібне почую – будеш себе по кускам збирати!

–       Д-до-б-ре

–       Нормально скажи – промовила Яманака тримаючи в цей час Хінатине підборіддя

–       Добре! Пробач, більше так не буду – тремтячи промовила жертва.

–       Гаразд, Ін, топаєм

–       Ага

•        Ха-ха ну і Х’юга, рокова серцеїдка. Ха-ха-ха, звичайна сцикуха! Ін не кіпішуй, навіть як би вона реально щось мала з Нарою, то зараз точно нічого не намічається – посміялася рижа бестія – Сакура а ти куди ?

–       А я маю ще в медпункт закрити.

–       Тю так нахрен ти Шизуне слухаєш? Тільки зайву тобі роботу дає.

–       Та мені не побадло, та і вона не погано так мені за це відплачує.

–       Ну-ну ти оцю хереню кидай, а то нахуй воно тобі?

–       Ага

+пов Сакура+

Відійшовши від тих двох нарваних я зі всіх ніг побігла на третій поверх . Уже добігаючи до жіночого сортиру я зупинилася. Хвиля сорому і страху накрила мене. Що робити це зрозуміло, але що сказати? Так хочеться перемотати назад і не допустити цього інциденту. Чомусь коли били Хіну вона не плакала, а мені хотілося. Я відкрила двері, пройшовши дві кабінки, побачила її сидячою на підлозі. Окрім розбитої губи мене хвилював її пустий погляд на мене. І це до усрачки лякало, бо я не знаю, що зараз буде: чи вона зараз скаже: «Бля отже яка ця Іно курва.», чи «Що будемо їсти на вечерю?», або «Пішла нахуй». І якраз останній мене найбільше лякав. Але пролунало не те і не інше.

–       У мене в сумці в другому відділі лежать сигарети, дістань.

Мовчки я підняла сумку і дістала те що вона просила. Вона сунула в зуби сигарету і підпалила її, перевівши свій погляд на стелю. Мені в ці моменти було байдуже, що в будь-який момент може прийти прибиральниця і нас засікти. А Хінаті тим більше.

•        Давай припинимо це …
•        Ні –я  сіла навпроти неї і обняла за плечі міцно міцно наскільки могла– тобі було дуже боляче, вибач я недогледіла за цими фуріями і…

–       Сакура, хто тобі важливіший?

–       Ну звичайно, що ти! – я взяла її за щоки і почала цілувати, то в лоб, то в ніс, то в губи – ти ж знаєш наскільки ти для мене важлива, давай підіймайся, підемо в медпункт.

Хіната кивнула, і пішла за мною.

В кабінеті я обробила рани Хіни, і молола всяку фігню аби заспокоїти і відволікти. Не її а себе.

–       Сакура, те, що ми робимо це неправильно?

–       А що в цьому світі є правильно. Мені байдуже, одне знаю я не хочу це припиняти. – я підсунулась до неї ближче і нависла над нею. Я ще так ніколи не хотіла Хінату як зараз– давай забудемо про цей інцидент, і житемимо далі–я почала розцілувати її шию, при цьому розтібаючи блузку–я більше не допущу цього, ти мені віриш?

•     –   Вірю

І я поцілувала її в губи.