Непостійність ознака шизофренії

Розділ 1 Непостійність ознака шизофренії

Найбільше в ранках Хіната любила свіжість, яка приходила з першим вітерцем, що пробрався в середину через привідкрите вікно. В кімнаті в пастельних тонах починало світлішати і вже за мить мряка розтанула у перших сьогоднішніх променях. У ніс ударив запах мокрого асфальту, що дуже любила прекрасна німфа яка ніжилась у обіймах, щурячи час від часу зелені очі. Цей запах їй завжди асоціювався з дощовою погодою яку рожевоволоса ненавиділа. Як же дивно літературний прийом оксиморон підкреслював її непостійність й індивідуальність, що так не розуміла або прикидалась, що не розуміє її подруга, яка в даний момент виконувала функцію подушки.

\*\*\*\*\*

•        Непостійність оознака шизофренії – говорила брюнетка й усміхалась, милуючись напівоголеною фігурою Сакури, що стояла в дверному пройомі тримаючи в руках пляшку дешевого уже надпитого вина. Одна бретелька її білого ліфчика спадала на плечі а сідниці прикривала спідниця кльош, що входила в шкільну форму.

•        О невже наша Х’юга психологією почала цікавитись? Ти диви, може ще ліки випишеш? – саркастично відповіла дівчина підійшовши до підвіконня на якому сиділа її співрозмовниця, що покурювала сигарету з фільтром. В кімнаті стояв запах ароматизатора «чорниця», що був притаманний цим тютюновим паличкам.
•        Та ні, на стіні заднього двору школи так було написано , з помилками , але я розібрала. А за винайдення ліків від твоєї шизи мені дали б суму за яку я могла купити літак – таким же тоном відповіла вона, однією рукою приобнявши дівчину за талію. Та натомість надпила вино й усміхнулась.

– Хах як завжди твій язичок дуже гострий, але це мене заводить – в очах Сакури уже помутніло і її тіло розм’якло через випите давніше спиртне, а брюнетка зітхнувши й затянувшись відчула в роті неприємний присмак фільтру.

 Скуривши сигару, Хінаті нічого не залишалось як кинути її в попільничку й перевести свій погляд на бестію ,що безстидно роздягала її поглядом. А знімати в принципі не було що: чорний ліф, який проглядався крізь сіру майку, що доходила до середини стегна і чорні капронові панчохи. Губи Харуно лягли на губи брюнетки. Руки Хінати притягнули дівчину ближче, а думками вона була далеко не з нею. Як би не манили губи зі смаком червоного вина і ласки ніжних рук, серце ще досі пам’ятає як несамовито билося від одного погляду блакитних, теплих очей. Мозок уже змирився з думкою, що його закоханий погляд і сонячна усмішка адресовані не їй. Її кохання як і його не взаємне, але на відмінну від неї, він не здається, а вона уже. Його бій ще триває, а її давно скінчився (хоча важко це назвати боєм). Його відчайдушні спроби вразити кохану увінчувались невдачами, але його це не зупиняло і не зупиняє він як завжди усміхається й готує нові плани підкорення «строптивої». «Хоча б раз ти глянув на мене як на неї…. але дякую тобі за те, що не даруєш марних надій». З такою думкою живе вона вже другий рік. «Але яка іронія ,що твоя кохана в обіймах не твоїх ,а у моїх».

А про кого мріє Сакура? Вона також не з почуття великого кохання цілує синьоволосу. Світловолоса ще з дванацяти років закохана у чорноокого брюнета Саске Учіху. Спортивний, красивий, розумний і з нереально завищеною самооцінкою і дуже багатою сім’єю. Ну просто мрія кожної школярки. Скільки б вона не старалася завоювати серце холоднокровного парубка все було марно. Ба більше він став її на дух не переносити. Бензин у вогонь ще підливає факт того, що у нього багато фанаток, а для неї потенційних суперниць. З часом брюнет почав її ігнорувати, а Сакура у відчаї, шукала притулку і любові її розбитому серцю. І знайшла таку саму розбиту ,недолюблену Хінату. Ну і тепер вони як півроку у «таких стосунках». «Ні, це не кохання–це пристрасть». Вони схожі :скандали в сім’ї,обох недолюбили батьки, проблемний характер, пік підліткового віку і найголовніше перше кохання– невзаємне. У цих двох стосунки взаємовигідні, вони отримують те, що їм бракує: ласка і розуміння. «Це просто гра не більше й не менше». Але як у кожній грі є свої правила.

1. Ніхто не повинен знати про їхні стосунки;

2. Гравці не повинні закохуватися один в одного;

3. Ніхто нікому нічого не повинен.

Коротше кажучи секс і нічого особистого. Дівчат це повністю влаштовує.

Холодна квартира на другому поверсі п’ятиповерхової хрущовки, холодильник марки «Донбас», стареньке радіо яке крутило пісню в зміст якої не хотілося вникати це все було їхньою рідною, необхідною утопією. Незважаючи на нерегулярну ,а часом відсутню гарячу воду в крані, стару техніку й дерев’яні рами вікон крізь які пробивався вітерець, вони любили це місце бо тут ніхто не осудить, ніхто не заважає і ніхто не знає, що ховається за тонкими стінамий й пошарпаними дверима цієї двокімнатки.

Першою поцілунок розірвала Х’юга бо повітря не вистачало.

•        Потрібно буде вікна поміняти на пластикові. В хаті дубак і то конкретний – сказала з задишкою брюнетка.
•        А мені подобається вони створюють атмосферу – напівхриплим голосом відповіла дівчина погладжуючи по щоці свою партнерку.
•        Яку атмосферу?
•        Нашу атмосферу–закохано сказала Харуно і знову надпила вино яке от от закінчиться.

  Хіна кинула погляд на годинник який висів на стіні над дверима.

•    6:45,пора збиратись в школу — байдуже відповіла вона ніби це не їй потрібно через півгодини стояти на порозі свого дому, а в 8:00 сидіти в машині, яка прямуватиме в школу.

•        Дідько, в мене автобус на сьому – здригнулася рожевоволоса, кинувши на підлогу недопите вино. Взявши з дивану білу сорочку вона побігла в ванну.

Хіната лише зітхнула і сперлася до шиби, опустивши свій погляд на вулицю. «Жодної пристойної кафешки чи кондитерської, лише обдерті «Алкоголь Тютюн», мафи і «АШАН». Найближчий секонд за два кілометри звідси ,а парк приблизно п’ять кемешок, а спорт майданчик хіба що біля школи, і як в такому районі зожником стати?» — подумала вона і знову глянула на годинник. «Бляха, а чому я не піднімаю свою жопенцію і не біжу на зупинку уже 6:55! 7:15 приходить старий Мацуда будити мене, якщо засічуть ,що мене немає вдома станеться армагедон зупинити який буде неможливо». — на думці одне а на ділі інше так можна охарактеризувати дану ситуацію –»А може краще ну його на…» — не встигла довести думку як двері ванни різко вибила струнка ніжка Харуно.

— Я все. А ти чого сидиш чи тобі додому не пора? Ану ноги в руки і приводь себе в порядок, а то своїм ходом п’ять кілометрів будеш топати  — крикнула бестія на ходу взуваючи туфлі на каблуці 7см.

— Мені впадло. — ліниво і з ноткою приреченості сказала вона, але послухала й почала переодягатись в спортивну форму, що лежала на старому дивані.

—Короче, я побігла, а ти, — підбігши до Х’юги вона поцілувала її в лоб — після уроків купи хліба , а то я забуду і прийду пізніше ніж планувала.

— В лоб мерців цілують, хоча маєш рацію видок в мене далеко не живого. — іронічно прокоментувала дії Сакури дівчина.

—Хліб не забудь

— Угу

\*\*\*\*\*

+ Історія ведеться від імені Хінати+

Ледве догнавши свій автобус я задумалася над покупкою мотоцикла або хоча б над тим ,що можна викликати таксі, а не грати в лови з» бодьою». Але зразу цю думку криє козирним тузом факт, що зайвих грошей на мотоцикл чи навіть на задрипане таксі у мене не водиться. Гроші ніколи не бувають зайвими, а така річ як «власні гроші» подавно. Хоч я являюсь «любою» донечкою власника однієї з найбільших компаній країни, але знаю, що таке проїзний і пересування «зайцем». Звідки ? Бо я горда і незалежна, ну після своїх вісімнадцяти бо зараз я під повною «опікою» свого «любого» татуся являючи собою сімнадцятирічну соплячку. Грошима свого так званого опікуна я користуюсь по мінімому бо шкурою чую, що він мене продасть якомусь пузатому арабу для блага компанії. Я навіть не пригадаю скільки зараз у мого тормознутого батечки на кеші. Не привикла рахувати чужі гроші, а от він вже десь приблизно знає заскільки і чиїм «хорошим рукам» мене сплавить. А я, що тікатиму за три дев’ять земель, і навіть не пискну коли будуть його майно розприділяти (коли він загнеться). Зміню ім’я та прізвище і піду в далекі гори на високі полонини і попрошу вітра в полі… кх …кхм щось мене не туди понесло. Ну і чорт з ним з тим вітром в полі якось без нього розберусь.

—Зупинка «Вулиця Звіробійна» — я встала з свого місця і погнала на вихід.

Такс ще п’ятдесят метрів і я вдома. Уже 7:08 маю встигнути. От я уже біля паркану «свого» особняка. Повсюди камери спостереження, але я знаю сліпу(запис з камер в цьому районі рідко перевіряють і сигналізацію на паркані вимикає на 5 хв Емір) зону і де паркан нижчий. Перелажу через нього і швидко біжу до вікна своєї кімнати,що знаходиться на другому поверсі. Телефоную своїй служанці і вона кидає кінець драбини. Ну-с з богом прошепотіла я і озираючись по сторонах залажу у свою кімнату.

— Ви майже запізнились, ще б чуть-чуть і мене б викрили. — промовила Емір подаючи мені руку в пройомі вікна.

•    Вибач, за незручності — хапаюсь за руку дівчини заскочую в свою кімнату — 7:14 дідько, ти не встигнеш піти, ховайся — в паніці я заштовхую Емір в шафу, а сама лягаю в ліжко натягуючи ковдру до вух . Стараюсь не думати про те, що лежу в кросівках, а служниця в шафі згадує мене у всіх існуючих й не існуючих прокляттях. І тут прозвучав стук. А потім відкрилися двері. На порозі стояв дворецький Мацура. Страшний сон всіх слуг цього будинку включно зі мною. В дитинстві він був моїм вчителем, а зараз виконує функцію мого будильника і являється правою рукою татуся. Про те який він «прекрасний» вчитель можна говорити не одну добу, а про його вірність Хіаші ходять легенди навіть за межами особняка. Його зморшкувате строге обличчя, посивіле волосся вкладене гелем, худа постать і пряма осанка нагадувало мені далеко не радісні моменти життя.
•   — Юна леді, прокидайтесь . Хіаші-сан вас чекає на ранковій трапезі, затримувати його буде дуже не чемно — строго і зверхньо промовив ці слова дворецький .

Ні тобі «доброго ранку» і ніяких тобі «чи добре спалось». Як завжди.

— Доброго ранку, пане Мацура, я буду в їдальні через десять хвилин. — як найвихованіше сказала я при цьому не міняючи пози в ліжку.

— Я передам Хіаші-сану — промовивши це він вийшов.

Я зітхнула і підійшла до шафи. Відкривши її, на мене дивилися пара розлючених карих очей.

— Хінато де ти була?

— О ти вкоротила довжину волосся. Вона тобі однозначно до лиця.

— Не міняй тему! Я тут своєю шкурою ризикую і навіть не знаю за що!

— Емір я тобі безмежно вдячна і подвою твою винагороду — я знала куди давити бо вона дуже любила гроші. Служниця прикусила губу і збавила обороти. Я підійшла до неї ближче й нахилилася до її вушка. Вона здригнулася ,але не відійшла — Наступної п’ятниці о 21:00 мій батько влаштовує захід на якому буде багато поважних людей і сім’я Учіх також. Якщо будеш слухняною візьму тебе з собою — прошепотіла я усміхнувшись.

•    Ітачі-сан також буде присутній? — о бачили б ви зараз її вираз обличчя як у школярки їй богу. Емір 20 років  і служить вона мені вже два роки. Карі очі, пухлі губи, прямий ніс, світло-русе волосся і невисокий ріст — проста, гарненька дівчина з мрією «попелюшки» одружитися за красивого, розумного мільйонера, що буде любити її до кінця своїх днів. Легко експлуатувати .

 —  Само собою — сказавши це і похлопавши її по щоці не перестаючи єхидно усміхатися .

Я направилася в душ який у всіх членів сім’ї був персональний, бо в цьому домі цінувався час, і тратити його на стояння в черзі щоб помитися така собі ідея. Мій знаходився в моїй кімнаті як у дорогому готелі. Часу на ніження в теплій водичці не було тому я швидко закінчила усі водні процедури, що вимагала гігієна і загорнувшись в рушник зайшла в свою кімнату. На кріслі вже висіла форма а Емір стояла у кімнаті чекаючи подальших доручень.

— Що відбувалося в домі коли мене не було? — натягуючи на себе сорочку питалася я.

— Неджі повернувся додому в о півночі, через що Хіаші-сан був розлючений, але він викрутився сказавши, що затримався в бібліотеці.

 — Пха кращу відмазку міг би придумати це очевидно, що на п’янці був, а мій старий як завжди вуха розвісив і слухає.

 — Ханабі вчора ночувала в подруги, а сам Хіаші-сан як прийшов з роботи о восьмій так і до першої перебував у своєму кабінеті потім ліг спати. — за що я люблю Емір так це за її спостережливість рівня агента СБУ.

•   — Звіт про діяльність вашої сім’ї та персоналом я поклала у рюкзак.
•  —  Дякую, продовжуй спостереження і сьогодні о 20:00 мене знову не буде,а зранку як завжди буду о 7:10 — я вже потроху забуваю як це спати у своїй кімнаті, а в особняку окрім Емір ніхто про це і не знає. Як так виходить що мене досі не спалили? Все просто – татусеві байдуже він весь у роботі і піклується більше про кузена і молодшу сестру, а на мене вже його не вистачає. Не вистачало, не вистачає і не вистачатиме.
• —  Гаразд я можу йти?
•  —   Так звичайно. — і слуга покинула мої покої, а я закінчила з одягом і тепер стою перед дзеркалом, замазую синці під очима тоналкою. Була б моя воля нічого б не замазувала, але мені допит з самого ранку не потрібен. Потім я перейшла до волосся, яке було в мене нижче лопаток. Я просто розчесала його і трохи підкрутила конусною плойкою чолку. 7:26 я вже спускаюсь по сходах в кухню, вже морально готуюсь до зауважень таточка за цю нещасну хвилину очікувань. І от я уже біля стола за яким сидить вся моя дорога сім’я. А кухня у нас велика в коричнево-бежевих тонах. З правого боку знаходиться шафа з посудом, зліва навісні тумбочки і умивальник, попереду плита а посередині кімнати стіл на вісьмох осіб.
•    Доброго ранку — тихо з ноткою страху привіталась. В кімнаті як завжди атмосфера холодна, а коли прийшла я то стала ще й напружена. Ханабі з насмішкою дивилася на мене, а Неджі навіть не звернув уваги ну як завжди.

— Доброго, ти запізнилася на хвилину і сорок п’ять секунд — сказав татусь глянувши на мене поглядом а-ля «безтолоч навіть прийти вчасно не можеш «, а я в думках виколюю ці презренні очі такого ж лілового кольору як і у мене.

•    Вибачте батьку, це більше не повториться — в такій же манері як і віталася промовила я. Ну-с Хінаточко тримай себе в руках, хай думає, що ти досі сором’язлива наївна боягузка якою була два роки тому.

Зверхньо і грубо прозвучало слово «сідай», н-дя татусь окрім наказової форми дієслів інших на мені не використовує, а то візьму і розслаблюсь і не дай бог права почну качати. Я сіла за стіл і вже за мит.ь прийшов Мацуда з підносом на якому був наш сніданок.

— Смачного — розставивши їжу Мацуда підійшов за спину Хіаші «включивши режим очікування».

•   — Дякую, Мацудо — промовив тато і ми почали снідати. Їли ми вівсяну кашу з ягодами бо наш татко за «правильне» харчування ну а я люблю вівсянку так, що не жаліюсь. В кімнаті як завжди гробова тиша. Вікна привідкриті а на дворі хмарно. Ця атмосфера колись сильно скалічила мою психіку бо по своїй натурі я вдалась у маму тобто скромна, добра, трохи наївна, м’яка і любляча. Ну просто ангел по іншому важко її було охарактеризувати. Я не раз задавала собі питання «Хіба такі люди не вимерли?» або «як вона вижила з таким характером і чому одружилась за такого тирана як Хіаші?» але на ці питання я вже не знайду відповіді бо мама померла дванадцять років тому. Але вже два роки пройшло як мій характер став далеко не таким яким був до того. Скажем так, він став скверним.

Тут прозвучав стук. На кухню зайшла Емір. Батько не звернув уваги, а вона підійшла з чашкою 150 мл. до плити де була турка з готовою кавою. Вона налила її і принесла горня мені. Як же я в той момент була вдячна Емір, не дарма свій хліб їсть. Побажавши всім смачного слуга вийшла з кухні. А я насолоджувалась запашним напоєм потрапивши уже в свою теплу атмосферу. «Ніщо так не зігріває в нульовій температурі як заварна кава». Допивши каву я відлучилася від трапези і пішла по коридору на вихід. Там вже взула чорні макасіни і взяла з рук Емір сумку. Вийшовши з триповерхового особняка я пішла на парковку де мене чекав водій. Година 7:55. Відкривши двері я сіла назад і втикнула навушники. Музика вирішала приблизно 60% моїх душевних проблем. В 7:58 до машини підійшли Ханабі і Неджі. Ханабі вже хотіла сісти за переднє сидіння як Неджі перекрив їй шлях. Кіно почалось шкода, що попкорн не взяла.

•   — Притримай коней, я на переді сиджу— єхидно сказав кузен.

Сестричці це дуже не сподобалось у неї аж вуха почервоніли від злості.

•   — Це чому ж, я не маю права сидіти на передньому сидінні Своєї машини?

— Відколи це машина Хіаші-сана стала твоя?

— Бо я дочка Хіаші-сана і що належить йому належить мені — а Ханабі як завжди своєю розбалуваністю і наглістю перевершила саму себе. Як же строго і впевнено вона промовила ці слова неначе це най очевидніша річ у цьому світі. А Неджі ці слова не сподобалися.

—Не наглій і сядь на заднє місце!

— Ні, чому я тебе маю слухати? Ти ніхто в цьому домі, а я спадкоємиця і майбутня голова сім’ї Х’юга .

Цю так скажімо «дискусію» перервав Мацуда зі словами «припиніть сварку в школу запізнитесь» і щось типу «ви такою поведінкою позорите чесне ім’я Х’юга» і т.д. Війну цього разу виграв Неджі, а сестра розлючена і ображена сиділа на заді.

8:15 — машина зупинилася на парковці школи. Спочатку вийшов Неджі і галантно відкрив двері Ханабі.

— Роль слуги тобі більше підходить — насмішливо промовила сестра виходячи з нашого лексуса.

—Якщо не знаєш такого слова як «дякую» то краще мовчи .

— Не затикай мені рот, а для таких холопів як ти слово «дякую» не створене.

А для мене «братику «  твоєї галантності не вистарчило? Я (здається) також як Ханабі є жіночої статі, але подати мені культяпку вже не вноситься в етикет. Ну гаразд ,мені не привикати до такого холодного ставлення з його боку, навіть набагато краще, що він не подав мені руку, а то велике бажання її зламати нікуди не зникло. А моя дорога сім’я вже закінчила спор, точніше його прийшлось відкласти бо до них підійшов Наруто. Як завжди його усмішка зробила мій ранок не таким холодним яким він зазвичай бував. Неначе сонячний промінчик визирав з сірих хмар, даруючи надію на те ,що дощ закінчиться . Я б не сказала, що ненавиджу дощ, ні я люблю його, але коли дивлюсь в очі цього дурбецали… хочеться щоб хмари розсіялись відкривши мені синє небо.

— Неджі Ханабі привіт, як справи?

—Не твоє діло знати як в мене справи Узумакі — фиркнула сестра при тому ж трохи почервоніла.

— Фі як грубо, ти розбиваєш мені серце —ображено сказав блондин.

—Ніби воно в тебе є. Хіба його не розбила Сакура-тян? —промовила вона таким же тоном.

— Привіт, Наруто-кун, справи як завжди покраще ніж в тебе —сказав Неджі і обернувся до сестри — а ти я бачу манери не тільки при мені забуваєш.

—Заткнись! — зловісно промовила вона прикусивши губу. Ханабі хотіла ще щось сказати, але її перервала я.

— Я перепрошую, але уже 8:25.

Першим спохватився Наруто глянувши на дисплей свого айфона.

—Дадтебайо і справді, дякую ем….. сестро Ханабі, а то Джирайя мені голову відірве за запізнення.

—Прошу, мене Хіната звати — як часто він забував моє ім’я? А скільки я його йому нагадувала? Чи дратує це? Аж до тремтіння в колінах, але доводиться терпіти бо хтось з нащадків Х’юга має дотримуватись манер. Ну і люблю я цього ідіота так, що доводиться терпіти його байдужість і «амнезію». Узумакі знає вся школа «Коноха» половина якої являється його друзями. Вчусь з ним ще з восьмого класу, але чомусь моє ім’я не заслужило зберігатись в його макітрі.Таке відчуття, що він для всіх тільки не для мене. Якби він знав як я його кохаю. Але це вже інша історія.

Ми поспішили в приміщення.

                            \*\*\*\*\*\*\*\*\*

+історія ведеться від імені Сакури+

7:10

Я ледве встигла на свій автобус і зараз вийшовши з нього прямую до під’їзду.

Там сідаю в ліфт натискаючи на кнопку з цифрою вісім. В ліфті я була одна, занурена у своїх думках. В голову лізло все підряд :від бруду на моїх каблуках до планів на подальше існування. З грязюкою на туфлях я розібралась ще на поверсі четвертому, а проблеми з подальшим існуванням мені вирішувати до кінця своїх днів. Ех складна штука життя. І коли виникає питання: «Що легше: жити чи померти?» — очевидно правильним стає другий варіант. А хоча чим я забиваю собі голову? Про такі прблеми як «бути чи не бути» хай думає Хіната, це вже по її спеціальності. А я краще подумаю яку б придумати відмазку для мами на питання «де була?». Ну і ось ліфт зупинився і я якнайшвидше попрямувала до своєї квартири. На дисплеї телефону відобржався час 7:15 і 11 пропущених дзвінків від мами. Запхавши ключ в замок я відкрила двері. Старалась як найтихіше закрити двері, але скрип старих дверей зруйнував мій план.

— Ну і де це ти була? — з спальні вийшла моя ненечка — Чи це така мода не ночувати дома?

Сказати, що мама була розлючена — нічого не сказати. Мені нічого кращого не залишалось як роззуватись і зітхнути неначе мене питають найочевиднішу річ. Ну як завжди у мене на ці питання є відповіді.

— Я була в лікарні, тітонька Цунаде попросила приглянути за деякими пацієнтами. Про брак мед персоналу я тобі вже розказувала — відповіді неправдиві, але для мене достатньо того, що вони існують.

—Обманюєш, ти знову загуляла з Карін і її компашкою я ж чую від тебе перегар!

— Хочеш вір хочеш не вір, але з Карін я не була — хоч десь не збрехала, але маму це не переконало і вона з всієї сили вліпила мені ляпаса. Ну мене це не здивувало, ба більше я до нього морально була готова ще як зайшла в підїзд. Але це все одно боляче як фізично так і психологічно. Звичайно не так неприємно як перший раз, але свій вклад у ламанні моєї психіки вніс. Ну в нашій сім’ї без насильства ніяк. Мама з татом були прибічниками строгого виховання: вчись добре, слухай старших, не капризуй, будь працьовитою і звичайно не водись з поганою компанією. Ну в мене вийшло лише з половиною пунктів ,але цього стало достатньо, щоб батьки розчарувалися в мені. Ну з характером мені не пощастило і я розумію ,що здебільшого все негативне ставлення сім’ї є заслуженим. Хоча не всі ляпаси були нанесені справедливо.

Я промовчала і потерла свою почервонілу щоку. Скажу лишнє — получу й по другій. Мама глибоко вдихнула, надіючись, що це заспокоїть.

— А зараз я подзвоню Цунаде-сан і дізнаюся чи ти мені брешеш чи кажеш правду — вона витягнула телефон з кишені фартуха і набрала номер. Пролунали тихі гудки і вмить прозвучало жіноче «алло». В цей момент моє серце зупинилося на декілька секунд.

— Доброго ранку ,Цунаде-сан, вибачте, що турбую, але я б хотіла дізнатися чи була моя донька в вас у лікарні минулої ночі?

Пять секунд Цунаде-сан мовчала, але потім промовила .

—Так була, я дуже вдячна їй за допомогу і за те, що пожертвувала своїм сном заради пацієнтів. Знали б ви як нам не вистарчає персоналу, якби не Сакура нам би було набагато важче ніж без неї.

—Справді, ну тоді добре, вибачте що потурбувала — в голосі мами прозвучала нотка здивування. А я з полегшенням зітхнула. Потрібно буде сьогодні зайти до в лікарню, а то наступного разу тітонька Цунаде не допоможе. Вона щось за просто так робити не буде.

Мама глянула на мене, а я розглядала шпалери нашого коридору. Старі в деяких місцях пошарпані, дизайну, який зовсім не підходив нашому інтер’єру. «Можна було без шпалер коридор зробити просто пофарбувати стіни або хоча б дешевші купити» — виникла в голові така думка. Ну просто дорогі італійські шпалери поклеєні двадцять років тому ніяк не вписувалися в старій хрущовці. Ну тим і відрізняється багата людина від бідної.

— На цей раз тобі пощастило. Збирайся в школу, сніданок розігрієш, а я на роботу — монотонно промовила вона і пішла в спальню. Дивно зазвичай в неї нічні зміни, дивно її взагалі бачити в таку рань на ногах. Всяке буває в житті, а в житті найголовніше, як казала мені мама, вдало вийти заміж. Ну хоч щось розумне було сказано нею, а я цьому прикладу слідкую, але чомусь мій сужений досі на мене навіть не гляне. А я страждаю усихаю в своїй меркальтиності, чекаючи коли він зробить «перший» крок до нашого світлого майбутнього. Сказати ,що він не прямує до свого майбутнього буде брехнею, правдивіше буде, що йде він туди, але без мене. Без мене в минулому, теперішньому і в подальшому часі. А я… Скільки б я не старалася все марно ніби горохом об стіну. А з Хінатою все простіше. В принципі чим вона відрізняється від Саске? Тільки статтю і тим, що я з нею переспала. Вона спокійна розсудлива багата і мене не кидане, а він холодний, самозакоханий ,хамовитий ну і також багатий. Виходить в Х’юги навіть більше плюсів ніж в Саске. А я досі бігаю за ним. Щось я в своєму житті роблю не так. Висновок : не все так запущенно на моєму особистому фронті якщо з Учіхою не проканає то хоча б з Хінатою секс завжди буде. Прям золота середина. Ха ха ха. Золота середина. Гарно звучить.

З *такими* думками я витягнула з мікрохвильовки вівсянку. «Хммм, корисний сніданок клас. Вівсянка на воді, ніби при совку живу». А Хіната зараз лобстером чи чізкейком снідає, а мені ось цим давитися. Везе комусь з предками.

Більше ніж дві ложки в мене не лізло і я вирішила облишити цю безнадійну справу і заварити собі чаю . Годинник відцокав 7:30, а я все сиділа і попивала чайок. Скільки раз задавала собі питання, що я роблю в цьому житті не так? Але відповідь не приходила. За те приходили сигнали здорового глузду, що харе філософствувати і пора йти збиратись в школу. Ну, сьогодні прислухаємся його. Вийшовши з квартири я зустріла свою сусідку Карін.

—Опа гутен морген, чиє це крисіне лице мені пощастило узріти. Так це Харуно. Що вже своїх кидаєш? Чого сходки пропускаєш ? А?

—І тобі гутен. Та Цунаде роботьонки мені навалила.

—А ааа. А я то думала, що вже собі когось знайшла.

— Та де там.

— Ну гаразд на цей раз прощається але, щоб в п’ятницю в дев’ятій була як штик на нашому місці.

—  Ну це ще залежить від Цунаде.

— Ні це не просьба, а приказ. Цунаде скажеш ,що живіт болить. Так що не вимахуйся, ніби я маю тебе вчити як зуби заговорювати?

— Ну да. — ми вийшли з під’їзду і по прямували на зупинку.

До Карін хтось подзвонив і вона цілу дорогу в автобусі говорила з ним чи з нею. Ну мені не був цікавий їх діалог. Я взяла телефон і написала повідомку Хінаті. Дисплей висвітлював 8:00, я вже 25 хв. їхала в цьому грьобаному автобусі

 За хвилину прийшла відповідь на мій sms :

Х:»Я вже виїхала «

С:»коли будеш?»

Х:»20:30. Вино брати?»

С:»Ні, сьогодні вже без нього»

Х:»Невже згадала, що печінка не вічна? «

С:»Ага. Ну раз зайшла тема про внутрішній світ то я те саме можу сказати про твої легені .»

Х:»еее я останнім часом в затяжку не курю «

С:» Вай вай вай о це так сила волі.Ти вже де ?»

Х:»Ну їду вздовж вулиці Ярмаркової «

С:»О, то тобі ще 15 хв. їхати»

Х:» Якби дехто не воював за місце на переді, я б зараз минула ярмаркову»

С:» Хех а хіба у Х’юг не в пріоритеті берегти час»

Х:» Вони винятки»

С:»Давай на великій перерві в кабінеті Шизуне зустрінемось «.

Х: «Я думала ми вже в вечері зустрінемось в нашому любовному гніздечку»

С:» Скучила за твоєю буржуйською фізіономією . Ну і розмова є невідкладна до вечора не почекає».

Х:»Ну як таке діло то так йому і бути вислухаю твою плебейську промову «

С: J

Х: J

Обмінявшись найщирішими побажннями я вийшла з чату. Коли це я почала так часто писати їй? Якщо гарненько поколупатись у макітрі — три місяці тому Хіната стала не тільки коханкою і в плечем для мого ниття, а щей хорошим співрозмовником. Сказати чесно в нас складні стосунки і важко визначити хто ми є один одному. Але якось байдуже, що немає назви цим стосункам, бо стара назва «секс і нічого особистого » уже втратила свою актуальність. Я не знаю, що буде після цього дружба, кохання, взаємоненависть чи все зразу. Цим і перейматися не треба і шляху назад не має. Але знаю точно одне — я не хочу її втрачати …

— Ей, ти чого в хмарах літаєш, наша зупинка вилазь — промовила Карін поправляючи спідницю .

— Вилажу

З автобусної зупинки до школи приблизно 5 хв. ходьби, і за цей час маю згадати на які уроки я взагалі йду.

— О ти диви Х’юги вже приїхали, — промовила Карін з ноткою невдоволення — і білобрисик тут як тут. Ну що, Харуно готуйся до цитат з книги «Тисяча і один спосіб як покорити даму» або  «Як зробити її своєю»

—Бляяяха, може проканає? О боги, нехай мене ця чаша омине!

— Ти диви вже Біблію цитуєш, але уви це дитя сонця уже тебе замітило.

І тут мої вуха вловили ненависне: «Сакура-чан!!!».

«Блядь» — все що я могла подумати.

—Доброго ранку, ти як завжди прекрасна як і твоє ім’я

—Ага цвіту і пахну, Узумакі не біси з самого ранку і людей не затримуй.

—Чого ж так жорстоко я до тебе з всім серцем, а ти як завжди холодна і неприступна.

— Ага, співчуваю.

І тут я глянула на Хінату яка з усмішкою спостерігала за цим дійством. Вона показує жест, що треба закруглятись, а я у відповідь тільки зітхнула.

— Сакура, а пообідаєш зі мною?

— Ні, я зайнята

—Еее

—Наруто, ти на урок взагалі збираєшся йти — перебив його Неджі, взявши його за шиворот і повів в приміщення. Ханабі йшла попереду, а Хіната мовчки пішла за ними.

— Ну так, що йдем чи прогуляєм?

—Йдем, а то потім від класухи люлей получим .

—І то правда, а який в нас урок ?

—Хз. — і тут мені на телефон прийшла есемеска від Хінати: «Зарубіжна література» . Я усміхнулась і відписала «Спс»—Зарубка в нас.

—Сенк’ю

+ POV Хінати+

Що ж на урок я успішно запізнилася на цілих 5 хв., але учителя ще не було. Сівши за третю парту третього ряду, я кинула оком на весь клас. «Такс майже всі присутні окрім Сакури і Карін, ну впринципі Какаші запізниться на 10 хв. так, що їм можна не спішити». Я витягнула все, що потрібно для даного предмету . Ну і якщо у мене є вільних 5 хв то чому б не почитати звіт Емір. Відкривши простенький чорний записник на 96 аркушів , я почала переглядати дані записи. В принципі в дома нічого нового не трапилось окрім того, що йдуть приготування до бенкету який відбудеться через два дні. На телефон прийшла sms з банку: «На ваш рахунок прийшло 20 тис. доларів, на вашому рахунку 75 тис. доларів «. Опа татусь мені гроші на одяг закинув. А Ханабі він полюбасу 50 тис закинув як мінімум. Ну ,а на що мені надіятись ? Дякую, і на цьому. Такс потрібно всі ці гроші закинути на мій інший рахунок , бо коли я буду втікати з дому він заблокує мою карту. Я вирішила закинути 10 тис на свій другий рахунок. Ну і зразу гляну скільки в мене на ньому набралося. Ну а на ньому досить хороша сума 310 тис доларів які я збирала цілих два роки. Звітки я їх взяла? Більшу частину цих коштів складають таткові подачки він що місяця дає 5 тис доларів і приблизно 20 тис на одяг, решта я заробила на домашках і днях народження. Я економила і по суті тратила як середньостатистичний школяр. Одяг у мене здебільшого класика , яку дуже легко стилізувати як на образ сірої миші так і на образ моделі шанель.

В аудиторію зайшли Карін і Сакура. Вони зразу сіли за четверту парту першого ряду й швидко почали витягувати книжки з зошитами. Вже за хвилину прийшов учитель і урок почався.