Ніріан завжди був юнаком слухняним. Суворий батько часто поводив себе занадто жорстко зі своїм сином, а лагідної материнської руки ніколи не було поряд, тож хлопчику була невідома ніжність і ласка, з якою батьки можуть ставитися до своїх дітей. До бажаних дітей.
Государ полюбляв виказувати своєму сину, що той надто ніжний, надто замріяний, надто витончений, в усьому “надто”. Та ще й безсоромно схожий на свою матір, чим боляче мозолив очі. “Краще б серед вас двох вижила вона”. Ці слова Нір чув занадто часто. Він розумів, що схожий на свою матір абсолютно в усьому, тож король спершу бачив покійну дружину, а вже тоді повертався до реальності, усвідомлюючи вкотре, що вона загинула, а виною тому є Ніріан. Щоб уникати гніву свого батька, хлопчику довелося навчитися бути тихим, непримітним, слухняним і старатися зайвого разу не траплятися йому на очі. І зазвичай це вдавалося принцу найліпшим чином, аж до його шістнадцятиріччя.
Нір звично сидів у кріслі, підібгавши під себе ноги, що зовсім не відповідало манерам принца, і вкотре перечитуючи старезну й пошарпану книгу казок. За словами прислуги, цю книгу полюбляла читати вголос його вагітна мати, щоб її дитя вже в утробі почало вивчати світ. Тепер же хлопець перечитував знову і знову, постійно намагаючись вгадати, яка з казок подобалась його матері найбільше, яка була їй взагалі не до душі, з ким би з героїв вона хотіла зустрітися…
Самому принцеві до вподоби була оповідка про мага на ймення Равн, котрий переплив усі моря та відвідав усі королівства, мав друзів по всьому світу, і серед морських русалок, котрим зась було навіть наближатися до інших видів, і серед лісових фей, яких було тяжко відшукати, якщо ти не їхнього роду, і серед драконів, котрі жили десь поміж сузір‘ями і ще жодна людина до цього не спілкувалася з ними. Нір хотів би жити так само: бути вільним від усіляких обов‘язків, вивчати магію, мандрувати світом та мати хороших друзів. Одначе це було далеким і нездійсненним.
— Ваша Високосте, — двері бібліотеки легко прочинилися, пустивши всередину чоловіка середніх літ.
— Капітане! — Ніріан аж засяяв.
Він підвівся з крісла й бережно відклав книгу. Зустрічі з капітаном королівської гвардії були чи не найприємнішою частиною його життя в палаці, тож і зараз Нір сподівався, що Барильн прибув із певною хорошою звісткою чи задля того, щоб забрати принца на їхні звичні уроки фехтування.
— Ми знову підемо навчатися? Я трохи практикувався самостійно, щоб виправити поставу й удари, і я б щиро волів, щоб ви поглянули на мої успіхи! Якщо ви не маєте більш важливих завдань, звісно, — Ніріан широко всміхався.
Барильн завжди ставився до нього з таким теплом і турботою, що принц забував про те, що старався бути тихим і непримітним. Він одразу пожвавішав і поглянув на чоловіка з нетерпінням. Капітан лагідно всміхнувся і кивнув, вказуючи принцові на двері.
— Так, Ваше Високосте, якщо Ви маєте бажання, я хотів запропонувати Вам сьогодні потренуватися. Як Ваші успіхи з іншими дисциплінами?
— Ґрейєр обіцяв сьогодні провести мені новий урок з астрономії. Хочу врешті допитатися в нього про драконів. Якщо наше королівство раніше мало з ними контракт, то чому ж його таки розторгли і куди поділися всі дракони? Я зовсім не вірю в те, що вони просто взяли і щезли. Тож якщо на історії мені про це не розказують, я певен, що пан Ґрейєр знається на цьому краще, адже дракони живуть поміж зірок.
— Не думаю, що Ґрейєр знає про це більше. Драконів уже давно ніхто не бачив. Якщо вони дійсно досі існують, певне, не надто воліють, щоб хтось про це знав, — протягнув Барильн, крокуючи просторим коридором палацу.
Ніріан насупився, але заперечувати не став. Він не сумнівався, що капітан королівської гвардії знає досить багато про Синдарилан, але чи було йому справді відомо про те, що коїлося за межами королівства, в інших країнах чи пак з іншими расами. Як от з тими ж драконами. Якби ж тільки Нір мав можливість на власні очі побачити їх та пересвідчитися, що сталося насправді. Дракони здавалися досить мудрими та виваженими істотами, щось мало серйозно повпливати на їхнє рішення розторгнути контракти з усіма людськими державами.
Тренувальний майданчик у цей час виявився пустим, як і завжди, коли по принца приходив Барильн, щоб взяти його на заняття. Це було чудово, адже їм ніхто не заважав, увесь простір був у розпорядженні цих двох. Капітан скинув із себе смарагдово-зелену куртку королівської гвардії й дістав свого меча із піхов. Нір натомість взяв одного зі стійки з тренувальними. Свого юнак не мав. Як йому пояснювали, власну зброю він зможе отримати лише тоді, коли впевнено триматиме її в руках. Успіхи ж з фехтування у нього насправді були жахливими. Та і не сказати, що хлопець дійсно був у захваті від уроків володіння мечем. Здебільшого він ходив сюди, щоб провести час із Барильном.
— Ви маєте якісь цікаві новини з міста? — поцікавився Нір, приймаючи стійку.
Пласким боком меча Барильн скорегував поставу юнака, змушуючи правильно стати.
— Учора мені нарешті вдалося затримати партію контрабанди, яку намагалися постачати з Крейони. Вони набивали повні трюми різними магічними артефактами й сувоями, невже й справді думали, що це все проскочить повз нас? — Барильн самовдоволено всміхнувся, зробивши випад, який Ніріан досить незграбно спромігся відбити.
— Невже комусь із людей дійсно хочеться поставити своє життя під загрозу, аби лиш навчитися кільком фокусам? — принц невдоволено скривився.
Мотиви людей іноді були йому зовсім незрозумілими. Звісно, оволодіти магією було б доволі цікаво, але чи вартий такий досвід того, щоб відчувати ломку без нових магічних знань, а згодом втратити через це глузд?
Він спробував контратакувати, направляючи удар Барильну в голову, проте чоловік вправно відбив меча, аж Нірові заболіла рука.
— Коли люди мають доступ до невідомих їм речей, жага влади й знань бере гору над здоровим глуздом. Вони рідко задумуються про наслідки, їм цікава ілюзія всеосяжної могутності, хай би як мало вона тривала.
Юнак хотів був щось відповісти, але їхню розмову насмілилися перервати.
— Ваше Високосте. Ваше Високосте, принце Ніріан! — юна служниця, озираючись, перетнула тренувальний майданчик. Засапана і стурбована, вона вочевидь уже давно шукала принца, а справа не терпіла зволікань. — Ваше Високосте, дякувати Альвратові, Ви тут! Будь ласка, ходімо, Його Величність чекають на Вас.
Нір повернув меча на стійку, вибачився перед Барильном і поспішив рушити слідом за служницею, щоб не змушувати батька чекати й не сердити його.
— Ваше Величносте, Ви хотіли мене бачити, — юнак завмер, схиливши голову і не сміючи підняти погляд на короля. Називати його батьком він також не смів, оскільки правитель радше волів би стерти зі своєї пам‘яті існування в нього сина.
— Оскільки в тебе скоро день народження, — принц здригнувся. Король говорив сухо і різко, кидаючи слова настільки презирливо, що здавалося, наче до засуджених на смерть ставляться лагідніше, від його холодного голосу спиною йшли сироти, але зовсім не це схвилювало Ніріана. Уперше батько згадав про його день народження, і за цим певно мало стояти щось. Довго чекати на розгадку не довелося, король мовив далі, ледь не здригаючись від того, як невимовно тяжко й неприємно йому було визнавати хлопця своїм сином та робити для нього щось бодай наближене до приємного: — Тож я волів би зробити тобі подарунок, — він аж скрежетнув зубами, — і вирішив, що тобі час одружитися. Наречена твоя — принцеса Еспрею, не зганьби мене перед нею та її родиною. Церемонію підготують найближчим часом і тебе сповістять. Після весілля відбудеш до свого нового королівства. І не смій зробити нічого, щоб мені було соромно, що ти, — він помовчав, наче вагаючись, як варто назвати принца, і все ж вимовив крізь зуби: — мій син.
— Так, Ваша Величносте, — Ніріан досі стояв, схиливши голову, та мав вигляд вельми шанобливий і покірний.
— Іди.
Принц чемно вклонився та розвернувся, виходячи з зали. Серце впало з грудей кудись глибоко вниз. Зрощений на казках про кохання та призначених долею одне одному людей, він тепер мав одружитися з розрахунку, жити з некоханою жінкою та зачати їй дитину. Глибоко зітхнувши, юнак попрямував до бібліотеки, старанно зважуючи та обдумуючи, як йому варто існувати та чинити далі.
***
Надвечір з палацу вийшла служниця. Юна рудоволоса дівчина, рум‘яна та на диво білошкіра як для прислуги, вона шпорталася через довгий поділ сукні та постійно терла блідим кулаком вимащеного сажею кирпатого носа, щоб не чхати і не привертати до себе зайвої уваги. Якби вона трапилася на очі комусь із охорони палацу, вони певно запідозрили б у ній злодюжку, яка щось поцупила з палацу. Проте чи то охорони сьогодні було на диво мало, чи їй просто пощастило прошмигнути повз, але дівчина лишилася непоміченою.
Місто зустріло її гомоном та клопотом. Стояло літо, тож смеркалося пізно і столиця ще кипіла життям. Дівчина старалася триматися осторонь та оминати людей.
— Агов! Та чи ти вперше в світ вийшла?! — над вухом почувся розлючений голос чоловіка, і дівчина сама не зрозуміла, чого вона більше злякалася: крику чи зіткнення з незнайомцем, яке відбулося кількома секундами раніше.
— Я… Пробачте, пробачте, — забелькотіла вона, опускаючи голову нижче та притискаючи щось до своїх грудей.
Чоловік схопив її за руку, побачивши клунок, і потягнув до себе.
— А це в тебе що таке? Ти мала злодійка, га? — він висмикнув пакунок із її рук настільки швидко, що дівчина встигла лише зойкнути.
Цікавість чоловіка та самовдоволення швидко зійшли з його лиця, коли він знайшов у згортку лише стару пошарпану книжку з дитячими казками. Вилаявшись, він відштовхнув від себе дівчину і, втративши будь-який інтерес, кинув книжку на землю. Служниця хутко її підібрала та, оглянувши на неушкодженість, знов обережно загорнула у шмат тканини. Відтепер, вештаючись вулицями, вона старалася бути ще обачнішою та ні на кого не натрапити. Першим ділом потрібно дістатися за межі столиці, а там можна буде зняти сукню, купити більш пристойний одяг та не боятися, що в служниці впізнають принца Ніріана й відправлять додому.
Чомусь перспектива одружитися з принцесою сусіднього королівства та провести життя в достатку не цікавила його. Навідміну від того, щоб жити бідно та вештатися вулицями в пошуках щастя для себе. Певно, юнак зовсім не усвідомлював, скільки недоліків та складнощів у цьому плані. Не зіштовхнувшися в житті ще з жодними труднощами, він безмежно вірив у свої сили та те, що його радо зустрічатимуть далі, куди б він не подався. Навіть цей чолов‘яга не відбив його віри в те. Принц рушав у свою втечу з упевненістю в тому, що на нього чекає успіх, а можливо, і доля Равна, коли він матиме друзів по всьому світу і стане героєм уже справжніх епосів, а не дитячих оповідок.
Затримуватись у місті надовго було небезпечно, уже завтра зранку прислуга виявить його зникнення, і король, певна річ, оголосить пошуки. Адже він чітко наказав принцеві не зганьбити його, а отримав втечу незадовго до весілля. Якби він тільки знав, що Ніріан ще й у сукню вирядився… Певно, зрікся би свого сина остаточно.
І, хоча його, певне, почнуть шукати досить скоро, перед дорогою, в яку він збирався рушати (це ж бо напроситися до когось на корабель або до воза), Нір зважив, що заночувати десь вкрай необхідно. Пошук транспорту він вирішив лишити на ранок, сподіваючись, що до того моменту по всьому місту ще не буде посилено охорону, і він зможе без проблем вислизнути.
На вулиці саме смеркалося, тож місце для ночівлі тепер було конче необхідне, і принц сподівався, що його пошуки надовго не затягнуться. Проте, удача від нього відвернулася: усі пристойні заклади були переповнені. Чим далі Ніріан відходив від центру міста, тим сильніше стискалося його серце, а спина вкривалася сиротами. Невже люди так живуть? Обдерті й нещасні, босі й жахливо худі, з напів розваленими халупами, або без житла взагалі. Чи знає його батько, як живуть містяни тут? Чи знає хоч хтось? Адже в палаці його вчили, що король є мудрим правителем, який привів країну до процвітання. Невже вони справді не знають, що відбувається в дійсності?
Зваживши, що тут принц не знайде місця для ночівлі, він вирішив повернути назад і спитатися у людей. Прошмигнувши на порожню вулицю, він нарешті трохи розправив плечі, уже не стараючись ховатися — тут усе одно нікого немає. Книгу проте він продовжив притискати до себе, немов найцінніший скарб, хоча, вочевидь, вона нікого не могла зацікавити, крім нього самого.
На вулиці вже було зовсім тихо й темно, коли він почув приглушені голоси за рогом. Нір причаївся — ці люди явно не хотіли, щоб їх хтось почув, але якщо він зараз спокійнісінько пройде повз, невідомо, якою буде їхня реакція. Тож краще ніяк себе не видавати і тихенько перечекати. Голоси були надто тихими, і принц не чув, про що вони говорять, але цікавість виявилася сильнішою за здоровий глузд (а він тільки-но сам дивувався, чому люди цікавляться магією, знаючи, що це небезпечно). Обережно зазирнувши за ріг, принц примружився, вдивляючись у темряву. Приклавши трохи зусиль, можна було розгледіти три фігури: двоє високих чоловіків доволі міцної статури і один товстий коротун, схожий навіть з такої відстані на недолугого кабанчика. Почути їх усе ще не вдавалося, але, здається, у одного з високих чоловіків стався конфлікт з іншими двома, і зараз він перебував у програшній ситуації, втиснутий у стіну і майже знерухомлений.
Серце принца стислося, він би хотів якось допомогти чоловікові, але все, що він мав при собі — це старенька книга. Звісно, нею можна було вдарити когось по голові, дещо затримавши. Це могло спрацювати проти однієї людини, але аж ніяк не двох. Почни він кликати про допомогу, його одразу ж помітять, і проблеми тепер будуть і в нього, тож це теж було поганим варіантом. Не встиг Ніріан вигадати ще чогось, як у нього вирвався зойк. Чоловік, який перебував в гіршій ситуації, впав на землю безвільною ганчір‘яною лялькою, а сам принц налякався і видав себе. Здоровань і коротун перезирнулися, наче пересвідчуючись, що вони дійсно почули чийсь голос, і рушили до рогу, за яким ховався Нір.
Розуміючи, що вже все одно себе видав, принц кинувся навтьоки, не дуже турбуючись тепер, чи його хтось побачить. Він біг, не озираючись, але кроки позаду нього все ніяк не стишувалися і не віддалялися, навіть навпаки — дистанція кожного разу скорочувалась. Сукня значно ускладнювала та сповільнювала рух, постійно плутаючись у ногах. Нір щиро не очікував потрапити в неприємності першого ж вечора.
На черговому різкому повороті він зашкопиртав і ледве втримав рівновагу, ще сильніше скорочуючи відстань між собою та чоловіками, які й без того його майже наздогнали. Не на користь йому було і те, що принц зовсім не знав міста. Чоловіки ж в свою чергу встигли розділитися, і тепер котортун вигулькнув прямо перед Ніром, оббігши з іншої вулиці. Позаду вже наближався здоровань, шляхів для відступу більше не було.
Зробивши глибокий вдих, юнак втиснувся в стіну, ще сильніше чіпляючись тонкими пальцями в книжку, яку досі тримав. Щойно чоловіки наблизилися на небезпечну відстань, Ніріан з усією силою замахнувся книгою та вперіщив нею по обличчю коротуну. Скориставшися виграним часом, він кинувся у звільнений прохід, але здоровань швидко наздогнав його та перехопив, викрутивши руки і втиснувши у стіну. Нір вдарився головою, і перед очима попливло.
Це не завадило йому помітити те, від чого він здригнувся.
Ці двоє носили форму королівської варти, ту саму, зі смарагдово-зеленими куртками, як у Барильна.