Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Наталі повільно перев’язувала волосся чорною оксамитовою стрічкою, намагаючись не загубити жодного каштанового пасма. Волосся втратило свою м’якість, навіть стало трохи тьмяним, зовсім як їхня власниця. Вона здавалася порцеляновою лялькою: зберігала гарну оболонку, але залишалася порожньою всередині. Вітер жбурляв гілки дерев у вікно, залишав яскраве зелене листя на мокрому віконному склі і співав своїм дивним скрипучим голосом в трубі димаря. Але Наталі було байдуже. Сьогодні її шоколадна дівчинка опуститься в землю. Вона ж не по-справжньому померла, так? Вона ж прийде до неї в ліжко вночі, злякавшись грози, правда ж?
Наталі витягнула з шухляди столу плитку дорогого молочного шоколаду. ЇЇ дівчинка не любила гіркоти, її дівчинка пила солодке какао замість ранкової кави. Вони ж вип’ють по чашці цього смачного напою перед сном, зможуть ж?
Дівчина дістала з великої шафи свою довгу чорну сукню, туфлі на підборах і чорні рукавички. Їй нестерпно хотілося одягнутися в таку ж білу сукню, як у тої, що лежала в труні. Дуже хотілося лягти коло неї і опуститися в землю разом.
Вона спускалася сходами вниз, чула звуки ридань інших людей. Їй це здавалося неправильним, вони ж не мали плакати? Чому вони роблять це? ЇЇ дівчинка жива… Ось вона, трохи полежить, знову посміхнеться і заварить дві чашечки какао. Воно буде солодким, густим та наповненим щирою любов’ю. Наталі підійшла ближче, сховала шоколад під блискучою білою подушкою, поцілувала покійницю в чоло та прошепотіла: “Зустрінемося ще, моя Шоколадна Дівчинка!”