Точка зору Єгора

День у Єгора не задався із самого початку. У кімнаті стояла завіса тяжкого душного повітря. «Забув вікно відчинити», - втомлено подумав хлопець. Центральне опалення в цьому році працювало аж занадто добре. Палило як у Ташкенті влітку. Дуже повільно Єгор сповз з ліжка. Підтягнув труси і почухав ногу. На вулиці сніжило.
До офісу він прийшов останнім. «Блядський сніг». Довелося обтруситися повністю. Погляд Єгора зачепився за сидячого біля фікусу колегу. Ростик піджав ноги під себе й совав дупою по стільці. По обличчю Єгора розтягнулась посмішка. День обіцяв бути не таким вже й поганим, як йому здавалось уранці. Вже одна можливість постібати Ростика давала +100 до настрою.
Робочий процес, котрий і так був насичений петросянщиною Стаса й Назара, перервала Катерина. Єгор в черговий раз замислився, чи вчать кадровиків бути такими суками спеціально. Чи це просто на етапі інтерв’ю допускають тільки таких до роботи? «Вища каста, блядь». Єгор кадровиків не любив. А Катю – особливо.
- Єгорчику, - солодкий дівочий голос медом лився у вуха хлопця, - у тебе ж скоро день народження?
- Так, - скривився Єгор. – Нащо питаєш?
- Що ти хотів би у подарунок?
Катя кліпала довжелезними нафарбованими віями. За її спиною Стас із Назаром зображували закохану пару, натякаючи на флірт між кадровичкою і Єгором. Ростик ховав очі, дослухаючись. За скляними дверима шеф спостерігав за тим, що відбувається. Вже всі давно знали, що начальник потрахує Катерину.
- Я б хотів переїхати на безлюдний острів.
Катя ще кілька разів змахнула віями. Потім гучно засміялась. Шеф у своєму кабінеті спохмурнів.
- Ти такий кумедний. А якщо серйозно?
- А якщо серйозно, то не заважай працювати. Я не святкую день народження.
Катя образилась. Це побачив навіть начальник крізь скляні двері, хоча дівчина стояла до нього спиною. Поки вона дефілювала на робоче місце, Єгор помітив погляд Ростика. Останній здивовано кліпав. Єгору захотілося поділитися наболілим з цим душевним чудилом. Розповісти про споганене батьками свято. Щоб Ростик його пожалів і щось зробив. Варто було відпустити погляд Ростислава, як бажання одразу ж зникло. Не у характері Єгора поводитись як зашмаркане дівчисько.
А потім сталося те, чого Єгор не очікував. Особливо від себе.
У їдальні під час обіду Єгор розповідав з набитим ротом про п’ятничні посиденьки з друзями. Ростислав ловив кожне його слово. Їжа на підносі колеги стигла.
- Ти чого не їси?
Рум’янець заливав шию Ростика. Здивований Єгор роздивлявся хлопця. «Він збентежений», вирішив Єгор. Далі у голові склалось 2+2. Він же давно помічав, що цей чудик дивно поводиться поруч із ним. Сам же Єгор зрозумів, що йому це подобається. І хочеться побачити ще більше. Тому хлопець ледь не вдавився.
- Я знаю, чому ти так дивишся на мене.
Єгор спостерігав як обличчя і шия Ростислава різко змінили колір на білий.
- Я-я… - Ростислав запнувся, що тільки підсилило підозру. – Про що я думаю?
- Ти ж теж хочеш наступного разу у «Пивбар»? З нами.
- А, - Ростислав видихнув з явним полегшенням. 
Єгор запитливо підняв брову. Ростик мовчки кивнув і запхав собі ложку з такою кількістю пюре, що закашлявся. Єгор зі сміхом поляскав колегу по спині. З кожним дотиком руки до спини, Єгор ще більше переконувався у своїх спостереженнях. І своїх відчуттях. Спина Ростислава викликала непереборне бажання не забирати руку.
Весь тиждень Єгор спостерігав за Ростиком. «Як же я раніше не помітив?» - ці думки стосувалися колеги. Собі ж Єгор ставив зовсім інші питання.
У п’ятницю ввечері, відіславши повідомлення друзям, Єгор спіймав Ростислава. Хлопець поклав руку на плече колеги й радісно спитав:
- Ти готовий?
Єгор відчув, як здригнувся Ростислав. І побачив як шия колеги знову набуває рожевий відтінок. Єгору захотілося торкнутися шкіри на шиї. «Чи гаряча вона?».
- Звичайно, - посміхнувся Ростик.
Друзі Єгора вже сиділи у шумному «Пивбарі». Хлопець представив усім Ростика й замовив випивку.
Ростислав насмоктався в соплі майже одразу.
- Який смішний у тебе колега, - Едик спостерігав за п’яним Ростиком, що намагався посунути народ на танцполі.
- Ніколи не думав, що він так швидко нализується, - Єгор задумливо перебирав серветку.
- Відправ його додому, - Світланка розслаблено напівлежала на диванчику. – Хоча, він у такому стані… 
- …що, краще сам відвези, - Едик завжди закінчував думки подруги.
- А ви що будете робити?
- Додому поїдемо, - Світланка й Едик перезирнулися. – Без тебе тут все одно нудно.
- Окей. Викликати вам таксі?
- Ні, нас Лєна забере, - Світланка вже вимикала телефон після недовгої переписки. 
- Тоді я пішов. Заберу це чудо. – Єгор отримав повідомлення, що таксист вже біля клубу. 
- Приводь його ще, - Едик вишкірився, явно смакуючи наперед як він знущатиметься над Ростиславом наступної зустрічі.
Єгор посадив ледве живого Ростика у таксі.
- Можна відкрити вікно?
- Якщо це допоможе Вашому другу протверезіти і не наблювати в моєму авто, то будь ласка.
Увесь шлях Єгор із таксистом обговорювали ціни, політику й дороги. Таким чином Єгор намагався пригамувати бажання покласти голову колеги собі на коліна. Ростик, здавалось, спав. Біля під’їзду Єгор розбуркав хлопця.
- Ми приїхали.
- Н-не хочеш зайти до мене? – Ростик ледве рухав язиком.
- Вам би провести його хоча б до дверей, - із співчуттям порадив таксист.
- Доведеться, - зітхнув Єгор й оплатив поїздку. – Ідемо, непитущий.
Ростислав гойдався, наче маятник на вітрі. Єгору довелось закинути руку колеги собі на плече й ухопитись за його талію. Ростик, гигикаючи, притискався до хлопця. Не розуміючи цього ясно, Єгор теж притягував Ростика ближче.
Холостяцький барліг Ростилава зустрів їх прохолодою, парою шкарпеток на холодильнику і трьома тарганами. Єгор зацікавлено розглядав квартиру. Особливо випрані сімейники на батареї. У спробі приховати таку інтимну деталь Ростик розтягнувся на підлозі, перечепившись. Єгор засміявся.
- Де ж обіцяний чай? Чи це був лише привід, щоб затягти мене сюди?
Єгору подобалось потроху знущатися над цим дурником. Подобалось, як багрянець заливає шию Ростика, коли той бентежиться. Хотілось ще більше дражнитися. І ще хотілось торкатися цих почервонілих місць. Тому Єгор особливо не роздумував:
- Ростик, ти спалився вже давно.
Ростислав мовчки підвівся й пішов на кухню, все ще стискаючи труси у руці. Єгор сперся плечем на одвірок. Він дивився то на спину хазяїна квартири, то на його зім’яті труси, які Ростислав поклав на стільницю поруч із собою. Єгор боровся із собою. За останній тиждень він вирішив, що якщо його підозри підтвердяться, то він зможе розслабитися. Зможе пустити цього нерозумного в своє життя.
- У-у чому?
Здавалось, в горлі у Ростика клубок. Слова давалися йому далеко не з першого разу.
- В сенсі, я спалився?
- Весь офіс вже давно знає, що ти по вуха закохався.
Єгор, звичайно, блефував. Він дуже сумнівався, що взагалі хтось, крім нього, це помітив. Всім більше подобалось обговорювати Катерину й шефа. Чи лише Катерину, якій регулярно перемивали усі кісточки. Весь інший час увагу до себе привертали Стас із Назаром. А тим двом було начхати на чужі любовні переживання. 
Єгор спостерігав, як Ростик мовчки готує чай. Відсутність видимої реакції у плани на вечір не входила. Тим більш, у плани на ніч.
- Катя вже чекає, що ти освідчишся їй.
Посмішка Єгора ставала ширшою. Він спостерігав, як після його слів голова Ростика повільно втягнулась у плечі. Руки хлопця зупинились на півдороги до чашки.
- Це ж не Катерина, так?
Єгор відверто насолоджувався моментом. Йому занадто кортить мучити цього чудика з червоніючим обличчям, в чиїх руках чашки дрижали і дзеленчали.
- Ти закоханий у… - театральна пауза для підсилення моменту. Як же ця ситуація подобалась Єгору. – Мене.
Ростислав кумедно сіпнувся. Єгор бачив, як хлопець тяжко сперся руками на стільницю. Це був верх знущань, що переходили у правду. Ростик, сам того не знаючи, відповів Єгору.
Єгор розслаблено підійшов до хлопця. Тепер можна було зробити те, що весь тиждень не давало йому виспатися, являючись у снах. Він поклав свою руку поруч із рукою Ростика й наблизив свої губи до вуха колеги. Спеціально, щоб лоскотати диханням. Щоб по шкірі бігли мурашки. Щоб по тілам розповсюджувалось тепло. Щоб бажання ставало видимим.
Повільно і тихо Єгор промовив:
- Показати тобі, як сильно я хочу тебе кохати?
Пустотиві бісики в очах Єгора зустрілися із здивуванням в очах Ростика.
- Так, - тихо видихнув Ростислав в такі звабливі губи колеги.