Точка зору Ростислава

Двері офісу різко відчинилися. Морозне повітря увірвалося до кімнати. Присутні зіщулилися на своїх місцях, щільніше кутаючись у курточки. Хлопець, що ввійшов, змахнув сніг з волосся.
- Привіт усім, - гучний життєрадісний голос прорізав робочий гамір.
З усіх сторін почулись привітання. Поки хлопець включав комп, біля його столу встигла намалюватись їхня кадровичка. Дівчина гріла долоні об чашку з кавою, періодично гучно сьорбаючи.
- Ростичку, коли буде опалення? Працювати ж неможливо.
Фальшиво ласкавий голос потрапив у вушні радари й локатори колег. Тим не менш, усі продовжували робити вигляд, що працюють.
- Скоро, Катю. Хазяїн будівлі сказав, що питання майже вирішено.
- Правда? – Дівчина стиснула губи. – Ну, будемо сподіватися.
Ростислав мило всміхнувся їй. Катя ж відвернулась. Цей постійний її позитив неймовірно дратував хлопця. Ну, не буває на світі таких людей. У кожного трапляються чорні полоси.
Ростик швидко проглянув робочу пошту. Він безжально видаляв усілякий спам, перечитував листи клієнтів. Навкруги панував робочий хаос. Стас із Назаром знову шуткували на все приміщення, від чого здавалося, що до офісу приїхав цирк із конями.
Двері знову відчинились. Той, хто зайшов, голосно привітався з колегами. Ростик підвів очі від монітора. Промениста посмішка їхнього вічного запізничка неймовірно позитивно впливала нагарний настрій Ростислава, роблячи ого ще краще.
- Доброго ранку, - Єгор міцно потиснув протягнуту Ростиком руку.
Серце застукало швидше. «Заспокойся», - намагався умовити сам себе Ростик. По тілу розливалась гаряча хвиля збудження. Він розумів, що це неправильно. Не можна крутити роман із колегою. Тим паче, в їхньому соціумі, який досі не надто добре приймає одностатеві стосунки. До того ж, Єгор ніколи не виявляв ані симпатії, ані зацікавленості в Ростиславові.
Але думки Ростика вже було не зупинити. Він розумів, що наступні півгодини його стан буде далеким від робочого, тому сховався за монітором. Добре, що робоче місце спиною до стінки і біля фікусу. Кожен раз хлопець сподівався, що ніхто не помітить, як та сама тепла хвиля після заповнення всього його тіла концентрувалась у паху.
Єгор, як ні в чому не бувало, влився у робочий лад. Він одразу ж приєднався до парочки, що створювала шум. Тепер до цирку з конями можна було сміливо додати циганський хор. Ну, або, як мінімум, одного ведмедя в особі Єгора.
На шум прибігла кадровичка. Кілька хвилин дівчина спостерігала за черговим шоу хлопців. Потім нагримала на всіх, хто посмів підвести на неї погляд й пішла вирішувати «дуже важливі питання» з головним. В принципі, всі були у курсі цих «важливих питань», проте воліли не подавати виду. Про всяк випадок.
Обід стався неочікувано. Єгор матеріалізувався біля Ростикового столу. Він постукав кісточками пальців по монітору, щоб привернути увагу колеги.
- Я збираюсь сходити у їдальню в сусідній будівлі, ти як?
Ростик підвів очі на хлопця. Він усміхнувся у відповідь і попросив трохи почекати, поки доробить завдання. Обід був одним із найприємніших періодів дня для Ростика. Звичайно ж, через можливість провести час із Єгором. За це він був готовий продати двох офісних коней в особі Стаса й Назара. А якщо покупцю буде замало, то ще й баласт у вигляді Катерини віддав би бонусом.
За п’ятнадцять хвилин Ростислав з Єгором сиділи за столиком у їдальні. Єгор з набитим ротом розповідав чергову історію про п’ятничні посиденьки з друзями, а Ростик зовсім забувся за свою їжу. Хлопець ловив кожне слово свого колеги. Спостерігав за губами, які так звабливо промовляли звуки. Слів Ростик не чув від слова «зовсім».
Єгор ледь не вдавився через уважний погляд колеги. Ростик сіпнувся. Його винуватий погляд підвівся на Єгора, чиї очі іскрилися хитрістю. Губи Єгора розтяглись в усмішці.
- Я знаю, чому ти так дивишся на мене.
Ростислав закляк усередині. Те тепло, що з самого ранку концентрувалось унизу живота, раптово стало найхолоднішим у світі айсбергом.
- Я-я… - Ростислав запнувся, що траплялось з ним через хвилювання. – Про що я думаю?
- Ти ж теж хочеш наступного разу у «Пивбар»? З нами.
- А, - Ростислав видихнув з явним полегшенням. 
Єгор запитливо підняв брову. Ростик мовчки кивнув. Щоб уникнути подальшої незручності, хлопець запхав до рота ложку з картопляним пюре й очікувано закашлявся. Єгор зі сміхом поляскав колегу по спині. Ростислав відчув, як ранкове тепло повернулося. День все ще був надто прекрасним, щоб дозволити якимось безпричинним страхам себе заморозити.
Увечері, коли Ростик вже був вдома, йому прийшло повідомлення від Єгора. Від розуміння, що колега пише йому в приватні, а не в загальний чат, Ростислав ледь не розплакався. Він почувався занадто щасливим. Вранці хлопець не міг і подумати, що вже у ці вихідні він зможе провести цілий вечір із Єгором. І нехай вони будуть не вдвох, а з цілим натовпом людей. Проте вони будуть разом. Ростик та Єгор. Це майже мрія.
Тиждень Ростислава минув сумбурно. Він працював, сміявся над жартами Стаса і Назара, відповідав на дурнуваті питання Каті, але в основному – хвилювався щодо майбутніх вихідних. Якщо все пройде добре, чи зможе він – Ростик – ще проводити вихідні у компанії друзів Єгора? А потім, чи зможе він проводити більше часу з Єгором? Занадто багато питань на його нещасну голову. 
Вечір п’ятниці, як і рука Єгора, напали неочікувано.
- Ти готовий? – радісний голос колеги залунав над вухом Ростика.
Вгамувавши дрижаки, що табуном коней пробігли тілом, Ростислав якомога щиріш усміхнувся:
- Звичайно.
У «Пивбарі» було шумно і весело. Кілька друзів Єгора зустріли двох колег вже за столиком. Після недовгого знайомства з усіма, була розпита перша пляшка міцного алкоголю.
Всі неабияк нажлуктилися.
Єгор посадив ледве притомного Ростислава в таксі. Хлопець вирішив супроводити Ростика до дому, тому що останній навіть не міг до пуття назвати своєї адреси. 
Ростик слухав діалог Єгора та водія десь на периферії своєї свідомості. В голові хлопця крутились цілком дурнуваті думки. Вони їхали всього хвилин зо тридцять, але це допомогло Ростиславу трохи протверезіти. В кінці кінців, завдяки цьому йому вдалося вмовити Єгора піднятися до нього у квартиру.
Холостяцький барліг Ростика зустрів їх прохолодою, парою шкарпеток на холодильнику і трьома тарганами. Єгор зацікавлено розглядав квартиру. Ростислав намагався непомітно сховати нещодавно випрані домашні сімейники. В результаті банально впав, зачепившись лівою ногою за праву.
Тихий смішок Єгора пролунав у голові Ростика янгольськими дзвониками.
- Де ж обіцяний чай? Чи це був лише привід, щоб затягти мене сюди?
Ростик важко глитнув, все ще лежачи на підлозі. Він відчував, як багрянець заливає його обличчя і вуха починають горіти яскравим полум’ям. Ростислав стиснув у руці труси. Вся його хоробрість пішла на те, щоб піднятися з підлоги й мовчки дійти до кухні. Підвести очі на гостя він так і не зміг.
- Ростик, ти спалився вже давно.
Єгор сперся плечем на одвірок. Він дивився то на спину хазяїна квартири, то на його зім’яті труси, які Ростислав поклав на стільницю поруч із собою. Рожеві плями, що почали вкривати шию Ростика, тільки ширше розтягували посмішку на губах Єгора.
- В-в чому?
Ростислав прочистив горлянку й спробував ще раз:
- В сенсі, я спалився?
- Весь офіс вже давно знає, що ти по вуха закохався.
Ростик здригнувся. Повернутися обличчям до Єгора зараз, значило дати самому собі вирок. Тому хлопець обрав мовчання. Його рук продовжували автоматично заварювати чай в двох однакових чашках.
- Катя вже чекає, що ти освідчишся їй.
Глузування, що прозвучало у словах Єгора, проскочило повз свідомість Ростислава. Він втиснув голову у плечі. Його руки зупинились на півдороги до чашок.
- Це ж не Катерина, так?
Єгор відверто насолоджувався моментом. Він чудово розумів, чому йому так кортить мучити засранця з червоніючим обличчям, в чиїх руках чашки дзеленчали наче дзвони на Паску.
- Ти закоханий у… - театральна пауза для підсилення моменту. Як же ця ситуація подобалась Єгору. – Мене.
Ростислав кумедно сіпнувся. Він сперся руками на стільницю. Голова Ростика дивувала цілковитою порожнечею. Тільки остання фраза колеги гуділа наче рій бджіл. «Ти закоханий у… Мене». «Ти закоханий у… Мене».
Ти закоханий у мене.
Єгор розслаблено підійшов до хлопця. Він поклав свою руку поруч із рукою Ростика й наблизив свої губи до вуха колеги. Спеціально, щоб лоскотати диханням. Щоб по шкірі бігли мурашки. Щоб по тілам розповсюджувалось тепло. Щоб концентрувався жар.
Повільно і тихо Єгор промовив:
- Показати тобі, як сильно я хочу тебе кохати?