Розділ 1. Пролог

            Минуло не так багато часу, як Азірафаелю та Кроулі все ж таки, на диво, вдалося запобігти Армагедону. Так, вірилося у це ще дуже слабко. Осмислення, що цей чудовий світ, у який так закохалися янгол і демон за всі 6000 років, все ще існує і ти, саме ти, доклав до цього безпосередні зусилля надходить не одразу. Кожної миті їм хотілося щипнути своє людське тіло, аби переконатися, що воно матеріальне, живе, має масу, а не розчинилося, залишивши опісля себе лише ефірний образ. Розум був у шоці і раціональне сприйняття дійсності на деякий час притупилося, проте душі їх після пережитого засяяли новим чуттям, набагато сильнішим за усе попереднє земне існування. Нині друзям хотілося смакувати кожну, найменшу мить життя, як виявляється такого важливого, крихкого, що його можна знищити за один день. Кольори навколо стали ніби яскравішими, аромати – привабливішими, звуки – гучнішими, мелодійнішими, а емоції бурхливішими. Звичайно на це впливав страх, що господній задум не завершився і обов’язково повернеться до ідеї натиснути умовний backspace і стерти усе з лиця планети, а отже і втратити все, що стало для охоронця Східної брами та змія-спокусника таким дорогим, милим серцю. До речі про серця…

            Так, сталося іще одне диво: янгол і демон не просто найліпші друзі, що само по собі викликало неймовірне невдоволення як на небі, так і в пеклі, а закохані. Очевидно, що це не було спонтанністю. Усі ці 6000 років від самого Початку, у грудях окультних істот зріли ці почуття. Спочатку ледь помітні, близькі до платонічних, з часом вони переросли у глибокий потяг, у життєву необхідність, як повітря, їжа, сон для людей. Але між тим вони викликали нездоланний жах. Обидва розуміли, що союз їхній стане для них прокляттям, адже іти проти божої природи вічних ворогів могло коштувати ой як дорого. Тому кожен намагався боротися з насланням своїми методами: Азірафаель обрав тактику ігнорування, чемного відштовхування Змія і удавання того, ніби ні про яку там любов у нього і думки не було, а Кроулі задовольнявся короткими зустрічами з янголом і тішився надіями, що сьогодні той відповість на його пропозицію «підкинути до магазинчику», або (що спрацьовувало абсолютно завжди) «піти пообідати».   Проте, коли той ж Господь дозволила янголу й демону разом зупинити, здавалось, невідворотне знищення світу, то чому б не дозволила кохання між ними?

            Неочікувано, але перехід від найліпших друзів до пристрасних коханців відбувся дуже природньо і спокійно. Першим спало табу на дотики. Якось,  Азірафаель насолоджувався черговим чудовим тістечком у “Ritz”, в той час як Єнтоні цідив вино, зачаровано вирячавшись на янгола крізь лискучі чорні окуляри. І ось, коли смаколик щез з позолоченої тарілки і блондин із набитим ротом задоволено підсумував: «Це було неймовірно!», настав час підводитись. І тут трішки п’яненький демон, забувши про самостримання від усіляких знаків уваги до його «друга», коли той відсував стілець, подав йому руку, аби допомогти, як то роблять у присутності дам. На цей жест Азірафаель ніяк не відреагував, просто узяв долонь рудого і з подякою глянув тому у вічі, начебто до цього не було ніяких «Ні, дякую…» і сором’язливих поглядів у підлогу. Так, ця, здавалося б, дрібниця цілком вибила Кроулі з колії і як він не намагався приховати своє здивування і щиру радість, його все ж трохи видав рожевий рум’янець, який одразу опалив йому щоки. Янгол удав, ніби не помітив цього, аби ще більше не бентежити Змія. Але усередині він таки усміхнувся сам до себе.

            Кажуть, що пережиті незгоди зближують людей, навіть таких, які до того й знатися не хотіли. Ця ж закономірність спрацювала і з нашими голубками. Здавалося, що холодні кордони між ними поступово тануть, адже було вже абсолютно все одно на керівництво, яке, перелякавшись, вирішило залишити їх у спокої; і взагалі в їхніх душах перемагало бажання проживати і відчувати життя у всіх його проявах, насолоджуватись ним сповна, не витрачаючи час і моральні сили на умовності статусу їхніх «заборонених» стосунків. Янгол і демон зустрічались майже кожного дня, прогулювались жвавими вулицями Лондона, слідкували за людським життям, іноді виконували свою роботу, відповідно небесного й пекельного створінь. Хлопці розважались, відкривались один одному все більше і більше: рукостискання перейшли на дружні поплескування по плечах, а тоді й у теплі обійми. Вони жартували, Азірафаель все так само бува відверто засуджував Кроулі за його «безчесну» поведінку, а той інколи дивувався цілковитій наївності й незграбності янголика, насмішкувато підколюючи кудрявого. Звичайно, часом між ними пробігала незручність, а то й накривала сором’язливість, бо формально вони все ще лишалися друзями. Тож до обох почало надходити розуміння, що треба із цим завершувати.

            Одного листопадового дня. Азірафаель запросив Кроулі на бокал чогось міцнішого за його улюблене какао. За вікном лив холодний дощ, тож увійшов Змій до книжкової крамниці весь мокрий і насуплений. Янгол з усією властивою йому гостинність й турботливістю одразу ж кинувся до гостя:

•         Привіт, Кроулі! Йой, зніми ж скоріш цей піджак – застудишся!

Демон лиш змучено видохнув і мовчки дозволив, аби букініст зняв з нього мокрий одяг. Одне клацання пальців – і піджак став абсолютно сухим. Азірафаель усміхнувся другові й повісив річ на вішак, а потім швиденько почалапав за міцними напоями. Приніс він різного й поставив на столик біля каміна. Кроулі уже встиг зручненько влаштуватися в кріслі й сидів грівся, заворожено слідкуючи очима за язиками полум’я. Він зняв окуляри і скривившись потер пальцями перенісся – видно боліло від їх постійного носіння. Блондин підсунув друге крісло майже впритул до першого, стрибнув на нього і потягся за пляшкою. Хлопнув корок і янгол весело, проте за звичкою стримано защебетав:

•         Ну що, як ти, дорогий мій? Погода, певно, доставила тобі клопотів дістатися до мене?

Якийсь сьогодні Азірафаель був особливо… збуджений. В його очах мерехтіли хитрі вогники, а це означало, що янгол точно щось задумав. Кроулі у цей момент готувався до найгіршого, хоча за довгі роки звик до причудів друга, якими той загорявся, найчастіше у спробі врятувати і допомогти абсолютно всім і одразу (який же він все таки був добрий)).

•         Не переймайся, - звично похмуро відповів Змій, - а ти чого такий веселий? Не можеш дочекатися гулянки? От мерзотник, який ж ти після цього янгол?

Азірафаель звів брові й піджав нижню губу, мовби зобідився, хоч мав би звикнути до жорстких жартів демона.

•         Може десь ти і правий! Проте я збираюся просто насолодитися смаком чудового вина, а не напитися до втрати свідомості. – він засоромлено відвів погляд у сторону і лагідно посміхнувся.
•         От і добре, якщо я відключусь, буде кому донести мене додому. – Кроулі налив собі повний бокал червоного вина, поглянув на свого янгола і на його обличчі розтяглася натякаюча усмішка. З уст кудрявого злетів смішок і той теж взявся за напій.

Вино лилося. Пляшки, що у світлі каміна ще нещодавно вигравали яскравими рубінами, гранатами і топазами, швидко спустошувались. Язики обом порозв’язувались, а Кроулі до того розпалився, що, дуже активно жестикулюючи, диспутуючи про лицемірство служителів пекла і небес, пролив вміст свого бокала прямісінько на підлогу. І одразу після стривоженого й повного осудження вигуку Азірафаеля: «Кроулі! О Господи, килим! Ну як…» демон глянув на місце злочину і знову ж таки одним клацанням пальців прибрав червону пляму. Янгол видохнув з полегшенням, а Змій всівся назад з розумінням, що треба вже приходити до тями.

•         Давай, янгол, уже назад – варто протверезіти. – той зі схваленням в очах кивнув і пляшки чудовим образом більш ніж на половину знову наповнились.
•         Знаєш, Коулі, нам з тобою необхідно поговорити, здається, це для нас обох очевидно…

Демон лиш з незворушним обличчям повернувся до Азірафаеля й уважно вслухувався в кожне його слово

•         Ми знайомі із самого сотворіння світу. І я думав, що хоч ми і знаходилися по різні боки, завжди зможемо залишатися друзями, може навіть найліпшими, - небесне створіння вже не витримувало і засоромлено відвело погляд, а ланіти його налились червоною барвою. – Але, якісь дивні почуття жили весь цей час у мені – вони лякали мене, бо я не розумів їхньої природи. Та  зараз, мій дорогий, я мушу тобі зізнатися…я, я кохаю тебе.

Брови Ентоні від здивування підскочили вгору. Невже він таки дочекався!? 6000 років демон плекав надію, що колись вони таки зможуть бути разом з Азірафаелем. Його постійні натяки, пропозиції схожі на залицяння – здавалося б, нічого не могло вплинути на янгола, розпалити вогонь в його серці, зрушити з місця маску холодної відстороненості і зрештою відкрити таки його прекрасні оченятка на почуття Кроулі до нього. Тому зараз слова друга видавалися Змію якоюсь нахабною ілюзією, чимось нереальним, фантастичним. Його кинуло в жар. Він нервово ковтнув. Обличчя Кроулі щосекунди змінювало вираз: від неймовірного  подиву, відчаю, до майже істеричної усмішки. Бідний янгол, що сидів навпроти, дивився на цей театр одного актора вже абсолютно пригніченим і хотів було вибачитись за  дурницю, що тільки-но ляпнув, як тут демон різко обернувся до нього і схопив за руки. Очі в того світилися якщо не божевіллям, то щирим щастям. Він підвівся, тягнучи за собою переляканого Азірафаеля, стримуючи себе, глибоко вдихнув і , все ще не відпускаючи долоні блондина, почав:

•         Янго…Азірафаель. Прошу, не думай, що ти виглядаєш зараз цілковитим дурнем – подивись на мене! Хех… Знаєш, що я хочу тобі сказати: я кохав тебе протягом усіх цих бісових шести тисяч років, без упину, кожного дня,. Я любив тебе, жадав, сподівався, що ти, все ж, відповіси мені одного разу тим самим. І ось ця мить нарешті настала. Ні рай, ні пекло не відчували ніколи такого колапсу, що коїться нині в моїй душі. Просто, аргх до дідька!, я кохаю тебе, мій янголе понад усе на світі!…

І тут таки Ентоні просто втиснув Азірафаеля в себе, міцно його обіймаючи. Він вчепився пальцями в спину ефірного створіння, ніби боючись, що звідти в ту саму мить виростуть крила і янгол полетить від нього геть. Букініст точно не очікував такого і спочатку впав в ступор. Проте потрохи отямившись, він ніжно обійняв Кроулі у відповідь. Не відомо скільки ці двоє стояли так посеред кімнати, обмінюючись теплом. Хоча, насправді це не було настільки важливо. Просто у них обох впав великий камінь з душі. Їм було добре – ні на сьомому небі, ні на дев’ятому колі пекла – на Землі янгол і демон були щасливі.

Азірафаель утнувся носом в плече Змія, а тоді почав принюхуватися:

•         Що, янголе, відчуваєш запах «любові» ?
•         Ні, просто…твоє волосся,- блондин засоромився своєї надмірної розбещеності і хотів було відсторонитися, проте Кроулі міцно тримав свого вже коханого.
•         Не найдорожчий шампунь з супермаркету, знайомся, - жартома відказав Тоні і собі шморгнув носом, вдихаючи аромат янголових кучерів. Змій відчув, як тіло любого посланця небес трохи тремтіло, а шкіра розпалилася так, що, здавалося, от-от почне випромінювати світло.
•         Ти пахнеш, хм.., книжками, какао і *шмиг* чимось неймовірно солодким, наче божественна амброзія.
•         Кроулі…що ти таке кажеш? – злегка засміявся Азірафаель. – це лише новий одеколон, мій цирульник порадив, хах.
•         О ні, ні, я знаю твій запах! – демон і собі посміхнувся, рухаючи свої руки униз спиною Азірафаеля, зрештою звільнивши того з полону своїх палких обіймів.
•         Ну тож офіційно ми тепер закохані, отже, що робитимемо далі? – букініст таємничо поглянув на Кроулі. Як тільки йому вдається бути настільки відверто спокусливим і водночас цнотливо чистим?
•         Передаю ініціативу тобі, - махнув Змій кистю.
•         Що ж, тоді …- янгол знову впритул підійшов до Ентоні, торкаючись рукою його щоки, - дозволь поцілувати тебе?

Ні, ну це вже було зовсім за межами розуміння Кроулі. Бажання крикнути на всю хату «так!!!» просто таки розривало груди.

•         А як же твої «Ти занадто швидкий для мене», хм? – Змій дещо нахилився з викликом вдивляючись у глибину очей букініста. Здавалося, в них вирувало ціле море, яке щосекунди норовило затягнути демона туди у стрімкий вир.

Замість того, щоб відповісти, янгол стрімко затяг коханого у довгий чутливий поцілунок. В ньому було стільки ніжності, любові і пристрасті, що розімкнути губи, аби хоча б набрати повітря ставало просто неможливим. Азірафаель дивувався сам собі: звідки в ньому взялась та хоробрість, ба більше розкутість ? Страх стати падшим, який переслідував його усі ці століття, нині розчинився у повітрі. Яка ж різниця – він не чинить зла. Він не грішить, лише кохає, як того і заповідала Господь. І якщо ні на Азірафаеля, ні на Кроулі досі не звалилася кара Божа, то, може, так тому і потрібно бути?

У залі становилося занадто спекотно. Ентоні навпомацки розв’язав янголу краватку-метелика і почав й собі розстібати комірець сорочки. У животах обох заворушились лускокрилі комашки, а дещо нижче почало нестерпно тягнути. Якщо для Кроулі, як для демона-спокусника, це було не вперше, то от непорочному Азірафаелю все було в новинку. Звичайно з книжок він трохи знав про фізіологічні процеси людського тіла, проте…Коли, будучи щільно притиснутим до Змія, сторож Східних Воріт на рівні ширинки брюк відчув щось тверде і випираюче, від несподіванки його зіниці з острахом звузились. Демон, побачивши як розчервонілий до того янгол вмить пополотнів, був вимушений, занепокоєний, дещо призупинити коні. «Чи не перейшов він межу» - почали закрадатися до голови тривожні думки. Важко дихаючи, Кроулі стиснув напружену долоню Азірафаеля і схвильовано спитав:

•         Янголе, все гаразд ?

Декілька секунд блондин мовби не чув його. Тоді якось розсіяно відповів:

•         А, так, так все окей, тіп-топ, напевне…- небесне створіння потупило очі в підлогу і трохи повернулося убік, забравши руку в демона, і разом з другою несвідомо кладучи їх собі на пах, ховаючи сором. Звичайно це не залишилось непоміченим пильним поглядом Кроулі.
•         А ось воно що!…Хтось занадто розпалився, чи не так? Бешкетник, вдався до розпусти, що ж нам робити з таким соромом ? – чи то Тоні знущався, але янгол ще більше втягнув голову плечі, а вуха його налилися червоним. – Не бійся, ем, все … добре, природно, так би мовити. Але, якщо хочеш, можемо зупинитися.

Ох, як же важко далися демону ці слова. Його власне збудження не давало спокою. Хотілося вхопити Азірафаеля за м’які сідниці, ще і ще упиватися смаком омріяних губ, насолоджуватися дотиками білосніжної плоті…

•         Ні, дорогий, я… дійсно хочу… тільки будь зі мною більш ласкавим, - і знов блондин, будучи надмірно схвильованим, прилинув до коханця і з повним довіри поглядом дивився тому в обличчя. Змій турботливо приобійняв того за талію, клацнув пальцями і парочка вмить опинилась на горішньому поверсі в спальні. Скрипучі двері зачинилися і …

Що і казати, «подружнє» життя наших голубків почалося на диво просто чудово. Хоча збентежений янгол довго намагався отямитись від власних слів, сказаних не інакше як в стані афекту, і ,просто втупивши очі в Кроулі, з напіввідкритим ротом нерухомо спостерігав за діями Змія, демону все ж вдалося трохи його оживити і змусити розслабитись. Ентоні з усіх сил намагався не поспішати, а Азірафаель, заплющивши повіки і подумки витаючи десь далеко за межами Альфа Центаври, просто звикав до нових відчуттів і по правді насолоджувався ними. Увійшовши в смак і допетравши механіку, букініст вже сам рухався назустріч, забувши про усякий сором. Очі застеляля мутна пелена, а на устах в суміші зі стогонами розчинилася задоволена усмішка. Від цього видовища в пекельного створіння зірвало дах. Ритм збивався, рухи перетворились на суцільний виплеск звірячої пристрасті, янгол під Кроулі здригався, викрикуючи його ім’я, і врешті ось вона - та жадана мить найвищої насолоди, що потужною хвилею нахлинула на них обох.  Два тіла миттю обм’якли і, уривчасто дихаючи, лежали горілиць на зім’ятій постільній білизні.

      Першим тишу порушив Азірафаель, який, почавши опритомнювати, стиха все вигукував: «Господи…Господи, Боже мій…!»

•         Не згадуй Імені Господа Бога даремно,янгол…

Почувши се блондин цикнув і закрив пухкими долонями розжевріле обличчя. Усередині ніби боролись дві стихії: палкий жар справжньої любові і совість, благочестивість, що охоронялася тисячоліттями. Важкувато було одразу приглушити цей бушуючий шторм. Ненароком, переповнений емоціями, янгол випустив крила. Чи він вже «впав»? чи опалилися його білосніжні пір’їнки чорною пекельною смолою? …Та, начебто ні: напівпрозорий сяючий пух ще мерехтів у світлі червоного західного сонця, що нещодавно заглянуло до кімнати через старе вітражне вікно. Азірафаель нарешті заспокоївся. Він повернувся на бік до Кроулі, ніжно гладячи виразні вилиці демона і посміхався:

•         Я люблю тебе, Ентоні, дякую…
•         Я теж, мій янгол, - промуркотів Змій у відповідь і, притягнувши коханого до себе, грайливо поцілував того у чоло, потім у пальці і згодом у рожеві вуста, найдорожчі у світі. Так вони і поснули голі, втомлені, зате щасливі.

Після того Кроулі наче прилип до Азірафаеля: проводив поряд з янголом цілий день, іноді і ночував у його затишній книжковій крамниці, а до рідної обителі повертався тільки щоб полити рослини. Кричати на них він став значно менше – це його непокоїло. Занадто вже демон «одобрився» під впливом любого ефірного створіння. Він вже навіть почав замислюватись над тим, аби познайомити членів зеленої родини зі своїм обранцем, проте все ніяк не наважувався – боявся, що від надмірної турботливості янгола вони обм’якнуть, обзаведуться барвистими квітками і перестануть рости. Такого неподобства Змій ніяк не міг допустити.

            З янголом теж відбувались якісь дивні зміни. Як казав Тоні, в його нутрі жив маленький пройдисвіт. На обличчі Азірафаеля з’являлося все більше лукавих, двозначних поглядів, він менше стримував себе у розмові не те що з демоном, але й зі звичайними покупцями, і, навіть, часом з його уст міг вилетіти досить-таки чорний жарт. А що стосується інтиму, то тут охоронця Східної Брами справді понесло – надто вже вподобав гострі відчуття. На початку він просто, трохи соромлячись, цнотливо відводив очі від Кроулі, пропонуючи коханому «залишитися на ніч, бо вже так пізно». Змій таки спершу не дуже розумів до чого тут час, адже спати їм ніби не було потреби. Коли ж до нього дійшов таємний зміст янголового прохання, демон одразу зрадів і збентежився. Надто неочікувано було чути від Азірафаеля навіть натяки на щось похабне. В його уяві заради кожного акту плотських втіх  йому потрібно було наче лицарю добиватися прихильності своєї дами, зважаючи, з якими зусиллями це вдалося Ентоні в перший раз. Згодом, блондин взяв звичку ласкаво пригортатися до Кроулі і стиха бурмотіти щось на кшталт «а як щодо…; ти не проти, якщо ми сьогодні, любий,…;» А далі янголу було достатньо особливо ніжно стиснути долонь демона, при цьому перевівши ненароком погляд кудись убік, аби той зрозумів, що від нього хочуть. Це походило на якийсь неймовірний сон, в якому, напрочуд, не було ні краплини вульгарності (ну в деякій мірі). Напроти, якщо Змій наважувався фліртувати з Азірафаелем десь на вулиці, чи в «громадських місцях», на кшталт торгівельного центру, парку, ресторану, його миттю починали свердлити повні засудження очі букініста до чого додавалось жорстко повчальне: «Кроулі, це непристойно!».  Янгол залишався янголом і продовжував ревно дотримуватися моралі, не маючи бажання оприлюднювати такі особисті подробиці їхніх стосунків з демоном. Лише дім-крамниця  залишалась сховком для душевних скарбів несповідних чоловіків, храмом їхнього кохання, «сімейним гніздечком».

            Отак жили вони собі, топтали ряст, насолоджуючись жвавою буденністю лондонського Сохо. Рідний вже за стільки років Туманний Альбіон здавався з кожним днем все милішим. Нещодавно, на диво, Кроулі вдалося вмовити коханого відвідати його апартаменти, які він подумки тепер величав «фортецею смутку». Сірі бетонні стіни, холодна кам’яна підлога, велике самотнє ліжко,  громісткий стіл і розкішне крісло-трон біля нього – ото й усе, що нагадувало про існування тут чогось живого. Рослинки, очевидно заробивши собі стокгольмський синдром, тужили за господарем, споглядаючи крізь широкі вікна похмуре небо Лондона. І ось саме сього дня парочка вирішила заскочити у справах до демонської квартири. А привід дійсно був терміновий.

             Понад три тижні янголу й демону не давала спокою одна ідея. Вони захотіли влаштувати собі медовий місяць. Ну як, не одразу: все почалося з жартів Кроулі, щодо того, а чи не знайти їм де-інде священника та й одружитися насправді. Мовляв, коли вже сталось таке неймовірне кохання, то не соромся й перед матінкою показатися. Звичайно Азірафаеля дратували ці богохульні вкиди Ентоні, проте натомість в голові оселилися інші думки – а чи дійсно, може час побачити світ? Надто вже засиділися вони в Британії, а чим живуть люди  решти Землі, певне, не цікавились ще з часів Христа. Отже, мандри заполонили весь розум посланця небес. Щодня він генерував сотні маршрутів, куди б можна було б навідатись, перебираючи країни і міста, як дитина іграшки. Голова Змія починала вже пухнути від такої кількості спонтанних пропозицій, а фраза «а може..?» стала реальним тригером для демона. Тому, бо саме сьогодні терпець Кроулі зрештою урвався, Тоні вирішив остаточно покінчити із цим і прийти нарешті до спільного рішення будь-яким способом: він мав вдома великий глобус, типу того, що стояв у раю для телепортації, тільки що не магічний. Отже, або вони обидва дійдуть консенсусу і в усній формі оберуть місце відпустки, або – куди янгол ткне пальцем, коли Кроулі розкрутить Земну кулю, туди і поїдуть. Все просто.

            Товсті броньовані двері важко відчинилися і в лице вдарив душний запах оселі, яку дуже давно не провітрювали. «Татко вдома!» крикнув Змій чи то зі щирим привітанням, чи з погрозою – в будь-якому разі зелені листочки затремтіли і зашелестіли, почувши знайомий голос. «Любий, тобі не завадило б відкрити кватирку!» з турботою вигукнув Азірафаель, поспіхом чимчикуючи за демоном. Той лиш клацнув тонкими пальцями і до хати увірвався потік свіжого повітря. Стало набагато краще. Хоч надворі і стояв червень, було зовсім не спекотно.

            Парочка залетіла до кабінету Ентоні. Янгол крутив головою туди-сюди, озираючись довкола в намаганні хоч  якось роздивитися апартаменти пекельного створіння, а сам Кроулі побіг далі, в комору. «Будеш пити, янголе? Я особисто буду» - прорік він, повертаючись з пляшкою віскі в руці. «Напевно, не відмовився б», - втомлено відповів блондин. Щоденні пробіжки, на відміну від Гавриїла, не входили в його розпорядок дня. Змій всівся на стіл і матеріалізував перед обличчям Азірафаеля дві рюмки і глобус. Демон звів брови і пильно дивився на свого обранця:

•         Ти знаєш, навіщо ми тут. Можемо вирішити все швидко., - його погляд був повний абсолютної рішучості  й серйозності, так, ніби доля світу залежала від янголового вердикту.
•         Угумх.
•         Ну то що ?
•         Як щодо Індії?
•         Там нині сезон дощів.
•         О, знаю, Італія! Вони готують такі смачнючі десерти! Ой, ні, ні Іспанія – там дуже тепло, тобі має сподобатися.
•         За теплом я і до Африки завітати можу.
•         Там малярія! А може…та ні…ти нізащо не погодишся.
•         Що?
•         Ізраїль ?, - Ентоні вилупив очі на букініста. Зараз йому найменше хотілось бачити щось, що нагадувало б про «роботу» - свята земля, все таки!
•         Добре, добре, я зрозумів. Тоді можливо…?
•         Так, досить. Це буде продовжуватись до другого Армагедону. Диви, янгол, бачиш кулю? Ось, я її зараз розкручу, а ти торкнешся її пальчиком. Куди попадеш – туди й подамося. Я очманіти як хочу кудись з тобою поїхати, але сил моїх більше нема!
•         Ой, ну гаразд, не треба так грубо,- ображено піджав нижню губу Азірафаель, тоді підняв руку з розпрямленим вказівним пальцем і заплющив очі. Земна куля почала обертатися, набирати швидкість, так що повітряний вир навколо пронизливо засвистів; Кроулі зосереджено спостерігав за рухами охоронця Східних Воріт, а той, підкорившись волі Долі, впевнено тицьнув. Тільки-но  зіткана з божої любові й світла подушечка опустилася на ширяючу сферу, відбулось дещо дивне. Стало якось так легко, ніби камінь з душі звалився, аж, ну, невагомо! Обважнілі чресла неначе відірвались від землі й все тіло обомліло, здійнявшись вгору. «Щось підозріло знайоме відчуття…» - почало доходити до янгола; проте коли він спромігся усвідомити це, останній кінчик червоногарячого волосся Змія зникав у безкінечній порожнині пластикової, як здавалось раніше, планети. Квартира знов спорожніла.

            Сяюче кільце на моделі Землі швидко затягнулося – лишилась тільки маленька біла цяточка на мапі Євразії. Вона декілька разів блимнула над Україною і згасла у місті Одеса, Одеського району, Одеської області…