На вулиці була глибока та пронизливо холодна осінь. Листя вже опали, та перетворилилися на коричневі непривабливі купки, а небо змінювало свої відтінки з світло-сірого, до кольору мокрого асфальту. Де-не-де прокрапував дощ, що ніяк не додавав оптимізму до, і так не життєрадісної картини.
Есфір йшла по вулиці повільно, лениво махаючи хвостом, з вирвою дивних думок у голові. Вона йшла маленькими провулочками повертаючи у десятки поворотів, і ось нарешті перед її очима виднівся пункт призначення. Дитячий майданчик був пустий та старий. Навіть складалося враження, що на ньому не грали з пару десятків років, але дівчину то не хвилювало а ні скілечки того вона, сковзячи очима по майданчику, хотіла йти до гойлалки, що хиталася поодиноко в краю, але на диво вона була зайнята. Силует, що був на гойдалці, побачивши, що він не один, зістрибнув і стрімко побіг в сторону Есфір.
Злякавшись істоти, яка мала дивні пропорції, Есфір зашипіла, випустила пазурі та притиснула вуха, готова захищатися. Тим часом, істота зупинилася, злякавшись реакції кішки.
Есфір вирішила розгледіти опонента. У істоти була гарбузова голова, з вирізаною дивною посмішкою та великими отворами замість очей, які були на диво глибокі та чорні. І що вибивалося з образу, на істоті була ніжно-рожева сукня з пишною спідницею, та білі кросівки, кішка зробила висновок, що це дівчина. Есфір прибрала пазурі та шоковано оглянула дівчину(?) ще раз.
— Хто ти в біса така?
— Я Нона! — Очі (?) дівчини засяяли наче вибух сверхнової, а вона сама сіла назад на гойдаоку, не зводячи очей з Есфір.
— Я тебе не бачила тут раніше… Я взагалі нікого ще не бачила…
— Давно ти тут? — Есфір сіла на сусідню гойдалку. Те, з яким сумом була сказана остання фраза, розчулило кішку, і вона навіть заспокоїла свою дратівливість, яка прокинулася з такою метушною Ноною.
— Я не знаю. — Нона знизала плечима.
— Але мені тут подобається. Тут мило, а ще я зустріла тебе! Раніше я ніколи не бачила когось окрім тварин, особливо тут було багато котів, але вони не йшли до мене… але ти перша кішка яка прийшла до мене. Хоча й трохи дивна. — Хоча на її обличчі було видно лише одну емоцію, але Есфір чула, як та посміхається.
— Хах. Я рада… — Есфір легко посміхнулася.
— Що ти сказала???
— Що я не так сказала?
— Ти всміхнулася вперше за весь час!! — Нона, як маленька дитина, застрибала від щастя, наче цей факт перевернув усе її життя, а Есфір похитала головою.
— Ти дивна…
— Ти також. Але мені здається, що це нормально.
Вже темніло, але на закинутому майданчику, закинутого міста, гойдалися дві гойдалки, на яких сиділи дві загублені душі.