Прокинувшись, я розплющила очі та побачила синій балдахін над ліжком. Привстала з постілі та озирнулась навкруги. Ще чотири таких само ліжка й сплячі в них студентки. У меня вийшло… Я потрапила до Гоґвортсу початку 1996 року.
Якщо все спрацювало правильно, то зараз я Чо Чанґ, шестикурсниця з Рейвенклов, ловець збірної свого гуртожитку з квіддичу та об’єкт закоханості Хлопчика, що вижив. Почався другий семестр у цьому навчальному році. Я членкиня Дамблдорової Армії, якою головує Гаррі Поттер.
- Так, п’ятниця, чудово, - я подивилась на календар, що стояв на шафці поряд з ліжком.
Була середина січня, сонце тільки нещодавно піднялося над небокраєм. На вулиці все було біліше білого, дахи замку були вкриті товстим шаром снігу, що яскравів на ранкових променях.
- Добрий ранок, Чо, - чую звідкілясь зліва, мабуть, від сусідки.
- Добрий, - коротко відповідаю, намагаючись виглядати природньо, й встаю з ліжка.
Починаю збиратися на уроки, бо зустріч Армії лише ввечері, якщо вірити фальшивому галлеону, на котрому написана сьогоднішня дата. Боже, як же мені пасує ця форма. Спідниця, білосніжна сорочка з синьо-бронзовою смугастою краваткою, краса незрівнянна.
- Щось забагато милуюся собою в люстрі, - кажу сусідці та повертаюсь. - Що у нас зараз за розкладом?
- Захист від темних мистецтв. Ти що, забула розклад? - відповідає та, взявши сумку й прямуючи до виходу з кімнати.
- Пам’ять трохи зраджує, - ніяково чешу лоба. - Почекаєш мене? Я тільки візьму чорнила з пером.
- Окей, чекаю у вітальні.
Мені пощастило, що вона також довго збиралася, тоді я сама не знашла би шлях до кабінету.
Стіни старовинного тисячолітнього замку просто притягували всю мою увагу, поки ми йшли коридорами. Всі ці живі картини, статуї та різні гобелени. Види з вікон були просто неймовірними. Ну що сказати, Гоґвортс чарівне місце.
- Проходьте, дівчата, сідайте, ви останні, - я почула огидний голос професорки, що була в жахливому повністю рожевому вбранні.
- Амбридж. Ну чому саме вона? - подумала я, поки ця змія зачиняла двері на замок за допомогою невербальної магії.
- Записуємо тему з дошки. Сторінка 246 вашого підручника, можете починати працювати.
Усі студенти тяжко видихнули і приготувалися робити конспекти. Ну а я що, гірше? І я стала писати. Дяка, що у нас тільки теорія й ніякої магії. На зустрічі Армії доведеться щось вигадати, яку-небудь відмовку.
Нарешті пройшли ці півтори години мук, з’явився вільній час до обіду в моєму розкладі. Я вирішила піти в зал для нагород, повитріщатися. Дорогою зустрічала багато знайомих Чоу, намагалась зі всіма вітатися, потеревенити з ними про щось і не спровокувати підозр.
Шкода, що Гаррі молодше Чо на курс, так би у нас була можливість ходити на одні й ті ж уроки. Ну з цим нічого не поробиш, головне, що в нього є деякі почуття до Чо, тобто до мене, поки я тут. Хі-хі.
Мені, звісно, дуже прикро за ельфів, які працюють на кухні Гоґвортсу, але на обіді їжа була дійсно смачна. Як раз тоді я вперше за цей день побачила Поттера. Він сидів за ґрифіндорським столом з Роном і Герміоною. З ким же іще?
Відсидівши ще один урок, травологію, я швидко попрямувала у вежу Рейвенклов, щоб залишити речі, а звідти до коридору на восьмому поверсі. Туди вже потихеньку прибували студенти різних років навчання, які також входили в Дамблдорову Армію.
- І так, друзі, сьогодні я хотів би попрактикувати з вами Редукто, - пояснював Гаррі, тримаючи в руках свою паличку й перебираючи її пальцями.
Я стояла трохи осторонь, щоб він не обрав мене. Потрохи всі розійшлися по Кімнаті на вимогу і тренувались, Поттер по черзі підходив до купок учнів з різних гуртожитків.
Несподівано Гаррі почав йти в мою сторону. У голові я вже декілька разів продумувала, як я поясню те, що я сьогодні не чаклую.
- А ти хто? Я тебе не знаю, - сказав він, наблизившись до мене.