Генератор:
>танцуючі вогники, смак крові у роті, повна відсутність запаху, епічна опера, кусання нігтів.
- Я не хотів, щоб так сталося.
- Забий.
Відділ поліції був холодним, похмурим місцем, із тьмяним світлом однієї люмінесцентної лампи під стелею. З-за дверей доносились звуки якоїсь епічної опери, котра зовсім не вписувалася в антураж поліційного відділу. Але, мабуть, співробітників даний музичний вибір налаштовував на потрібний, робочий лад.
- Не думав, що ти мене поцілуєш, - тихо мовив Бекхьон, міцніше притискаючи прохолодну бляшанку содової до носа.
- Не думав, що тобі за це розіб’ють ніс, - шпортаючи носом кед тріснувшу плитку, відповів Чаньоль.
- Ніс мені розбили не через це.
Чаньоль підняв голову і подивився на Бекхьона. Вигляд був так собі. Ніс розпух, а обличчя було вимащене в крові. Поліціянти навіть не спромоглися надати першу допомогу, або, принаймні, пустити до туалету, абі змити залишки бійки. А остання волога серветка у пачці, котру їм байдуже жбурнули, ситуацію мало рятувала.
- Ти як? - запитав Чаньоль, нервово кусаючи ніготь на великому пальці.
- Смак крові бридкий. Запахи я не відчуваю зовсім. Сам ніс, до речі, також.
- Як думаєш, нас відпустять?
- А нас нема за що тримати? Я навіть дати відсіч не встиг. Вмазали і втекли. За законом затримувати потрібно того, хто перший вдарив, а це той вилупок, а не я. Я просто запропонував притнути язика та йти під три чорти.
- Я оплачу тобі ринопластику, - сумно зітхнув Чаньоль.
- Смієшся?
- У мене одногрупниця нещодавно робила ніс. Казала, там, наче, недорого.
- Перестань.
- Вибач.
- І це перестань.
Чаньоль знову похнюпився, втомлено очікуючи, коли до них хтось вийде.
- Гей, ви, - двері у кімнату відчинилися, а потім увійшов співробітник поліції, - решта втекли. Якщо маєте бажання писати заяву, можу надати папір та ручку. Але я б радив вам не морочити мені голову та забиратися. Кожну сутичку ще розбирати не вистачало.
Чоловік клацнув запальничкою, припалюючи, і Бекхьон на пару секунд затримався поглядом на танцюючому вогнику. Він вже майже стиснув кулаки, але Чаньоль відволік його, кладучи руку на плече.
- Вмитися можна? - невдоволено буркнув Бекхьон.
- Коридором ліворуч.
***
- Хто б міг подумати, що наш перший цілунок закінчиться так невтішно, - почав розмову Бекхьон, коли вони вийшли з відділку та попрямували до гуртожитку. - І давно я тобі подобаюсь?
- Якийсь час.
- Відчуваю, після такої картини тобі варто подумати ще раз, - Бекхьон покрутив пальцем біля свого обличчя.
- Ти мені і таким подобаєшся.
- З почуттям прекрасного у тебе проблеми, - засміявся Бекхьон.
Декілька кроків вони йшли мовчки, поки він знову не заговорив.
- Сусід їде до батьків на вихідні. Якщо хочеш, можеш прийти до мене.
- Я прийду, - кивнув Чаньоль.
- А тебе, виявляється, не потрібно довго вмовляти.
- Залежить від того, хто вмовляє.
- Я б узяв тебе за руку, але, якщо щось, мій ніс не витримає ще один удар, - усміхаючись, Бекхьон глянув на Чаньоля.
Він винувато опустив погляд, але сміх Бекхьона змусив його губи повільно розтягнутися в усмішці.