Італійська їжа припала до смаку усім присутнім, або ж ніхто не став скаржився. Знайшовши на кухні виноградний сік я повністю змирилась зі світом навколо себе. Меган викинула одноразові контейнери від пасти, та всього іншого в смітник, після чого ми перемістились в зону відпочинку, ближче до великого телевізора.
Інколи я просто не можу повірити, що на вулиці дві тисячі десятий рік, технології цього світу значно випереджають мій рідний. Ніяких літаючих авто за вікном, на жаль, але майже кожен можу придбати собі більш менш звичний мені смартфон із сенсорним дисплеєм. Хоча це й не дивно, з такими технічними гігантами як корпорації Брюса Вейна та Лекса Лютора, що існують тут.
- Що на рахунок командної роботи? - запитала я, допивши свій сік.
- В сенсі?
- Ну, ви знаєте коли з’явиться решта команди? Коли нас будуть тренувати? Як швидко нас, точніше вас, пошлють на місії? Такого роду речі.
- Аквалед написав, що буде зайнятий кілька днів, якоюсь справою зі своїм королем, - не впевненно відповіла Меган. - Про решту я нічого не знаю, як і про тренування.
- Значить на данний момент ми самі по собі? Що ж, якщо так в мене є прохання до вас, народ.
- Про що ти? - коротко запитав Супербой.
- Бетмен оголосив мене командним медиком, і це та робота на якій я буду зосереджена в основному. Частково я вже пояснювала як працюють мої сили, але тут є один нюанс. Щоб мати можливість лікувати когось я маю знати їх загальну біологію. Це просто зменшує час який мені потрібен для ефективної роботи. Проблема в тому, що зараз я добре знайома тільки з людською біологією. Лікувати марсіан чи криптонців мені ніколи не доводилось.
- Привіт, Меган! - викрикнула зеленошкіра дівчина. - Я зрозуміла! Ти хочеш доторкнутись до нас, як це було вчора?
- Доторкнутись? - звів брову хлопець.
- Так я можу вивчати чужу біологію. Ми з Меган, ненароком вчора уже розпочали цей процес, але так і не встигли закінчити. Якщо ви не зайняті, і не проти, то зараз чудова можливість розв’язати це питання.
- Звісно! Я за!
- Добре.
- Тоді Меган, ти перша.
- Що мені робити?
- Просто дай мені свою руку.
Дівчина ледь помітно почервоніла, що малу чарівний вигляд на зеленій шкірі, але протягнула мені свою долоню. Цього разу я не стала стримуватись і одразу взялася за вивчення марсіанського тіла. Знадобилось трохи часу, але я не поспішала, і ретельно запам’ятовувала все, що вдалось з’ясувати. Моя пам’ять не ідеальна, в цьому відношенні я звичайна людина, але ті речі які пов’язані з біологією я забути не можу. Дані вносяться на мій твердий диск і залишаються там навічно.
Маю відмітити, що тіло марсіанина це справжня перлина. Воно здатне на таку кількість неймовірних речей, що в мене в голові паморочиться. Найзнаменитіше це легендарна марсіанська здатність змінювати форму тіла. Вони природні, та майже ідеальні метаморфи. Наші сусіди по Сонячній системі здатні перевтілюватись на будь-яку іншу людину ідеально її копіюючи. Вони можуть приймати облік тварин, відрощувати руки, крила, та будь-які інші додаткові органи!
Особисто для мене було дуже цікаво розбиратись в тому як марсіани можуть гратись із щільністю власного тіла. Я навіть спеціально попрохала Меган змінити декілька форм, аби спостерігати за цим у реальному часі. Так от, цей трюк дозволяє їй перетворюватись на повнорозмірних великих звірів як то ведмедів, або коней, при тому, що початкової маси її людської форми на це явно недостатньо. Так само вона досить легко може приймати менші форми, ущільнюючи своє тіло.
Дівчина зізналась, що особливо вправні марсіани розвивають цю здатність настільки, що зміщуючи щільність тіла можуть фактично проходити через тверді об’єкти, або ж ставати такими твердими, що кулі їх не беруть. Проте вона, ще далека від чогось такого.
Її здатність маніпулювати своєю формою також дає Міс Марсі можливість самостійно загоюватись трохи швидше ніж це доступно людям. Окрім того, вона може маніпулювати своєю шкірою так аби гратись із сонячним світлом, і ставати майже повністю невидимою.
Її псіонічні сили - це окрема тема для обговорення. Я могла розрізняти окремі мозкові утворення які давали їй можливість телепатії та телекінезу, але зрозуміти їх було напрочуд важко. Витративши на це годину часу, я була впевнена, що зможу повторити ці структури, але навіть так, людина якій я можу їх виростити, все ще буде мусити тренувати психокінез, щоб розкрити його повний потенціал.
Загалом сили Меган це наче якесь химерне віддзеркалення моїх власних. Ми обоє можемо маніпулювати біологією, але вона обмежена власною, а я чужою. Вона не може впливати на інших, я ж не можу втручатись в свою власну біологію.
Насправді це одне із моїх самих сильних обмежень. Якби я могла змінювати власне тіло, то просто перетворила б себе на криптонку і не знала горя! А так, доведеться ризикувати собою, вступаючи в сутички зі злочинцями, якщо не хочу мати проблем з джерелом власних сил.
Хоча…
Ой… ой-ой, а якщо…
- Меган, - міцніше стиснувши руку дівчини я підсунулась ближче до неї. - Твій одяг, я можу відчувати його, він… він живий так?
- Так. Ми називаємо його біо-одягом, або біо-костюмами. Вони здатні змінювати свою форму разом зі своїми власниками. А чому ти запитуєш?
Зізнаюсь чесно, я поняття не маю навіщо раса природних біо-морфів, виробила потребу носити одяг, навіть якщо він ідеально їм пасує, але це мій шанс. Один на мільйон, так би мовити!
- Розкажи мені! Розкажи усе, що знаєш!
Поки дівчина збентежено розповідала мені про свій одяг, я продовжувала стискати її руку, і вивчати його більш детально. По суті ця штука - ніщо інше як симбіотичний організм. Знову ж таки в мене є тільки примарні припущення навіщо марсіани взагалі створили щось подібне. Але справа в тому, що біо-одяг дійсно міг відтворювати все, що марсіани робили зі своїм тілом. Міняти форму, щільність, і все таке інше. Вони з’єднувались з тілом господаря, і отримували від нього поживні речовини для свого функціонування.
Біо-одяг не мав власного розуму, навіть на рівні тварин. І це ідеально підходить для моїх цілей.
- Це дійсно дуже цікаво, - нарешті промовила я, і облизала пересохлі губи. - Мені потрібно щось випити, комусь принести соку?
- Води, якщо можна, - попросив Супербой.
Відпустивши руку Меган, я пішла на кухню аби налити собі ще соку. Кисті моїх рук злегка тремтіли від перспектив. Ідея, насправді досить проста, вкрадена з інших, конкуруючих, коміксів. Так-так, симбіонт Веном і все, що з ним пов’язано. По суті біо-одяг це такий собі аналог Венома. З деякими доробками, я зможу обійти свою слабкість, і створити потужну біологічну зброю!
Повернувшись з кухні я віддала склянку з водою, клону Супермена.
- Так, здається я заспокоїлась. Вибач якщо налякала, Меган.
- Нічого страшного? - невпевнено промовила та. - Так чому ти так зацікавилась нашим одягом?
- Просто я б хотіла отримати собі такий комплект, - чесно зізнаюсь.
- Але ж ти не зможеш ним керувати. Пам’ятаєш, я говорила, що марсіани керують своїм одягом за допомогою телепатії.
- Ти забуваєш, що моя сила це не чисте зцілення, а більш-менш повноцінні біологічні маніпуляції. Я можу контролювати все, що торкається мого тіла.
- Ого, тепер розумію, - кивнула Меган, а після недовгих роздумів, додала: - Тоді я можу подарувати тобі його.
- Справді? - думаю я зараз схожа на того кота зі Шрека, але це автоматична реакція, чесно! - В тебе є запасний костюм?
Повністю проаналізувавши будову біо-одягу, я можу просто відтворити його власними силами, але це пов’язано з деякими труднощами та нюансами. Набагато простіше, переробити під себе уже готовий варіант.
- Ні, немає, але я можу відділити частину від свого костюма. Їй потрібно буде деякий час аби повністю вирости.
- Що ти хочеш, щоб я зробила за це!? - не знаю коли, але я раптом опинилась ледь не впритул від цієї чудової рудої дівчини. Я могла відчувати солодкий запах її тіла, і тонути в цих чудових бурштинових очах.
- Н-нічого не потрібно! - пискнула Меган. - М-ми ж друзі!
- Найкращі друзі у світі! - кивнула я, посміхаючись як чеширський кіт.
Поки дещо збентежена дівчина пішла “чаклувати” зі своїм одягом, я пройшла крізь легеньку дихальну медитацію, та спробувала знову заспокоїтись. Біологія марсіан - це звісно той ще шматочок пирога, але в мене тут поруч сидить справжній соковитий стейк середнього прожарювання, якщо ви розумієте про що я!
Посунувшись на дивані ближче до Супербоя, я запитально подивилась на нього та простягнула руку. Хлопець деякий час розглядав її наче це була голова смертельно отруйної змії, потім подивився на мене, та запитав.
- Якщо ми зробимо це, ти можеш сказати, що зі мною не так?
- Прошу?
- Я… клон Супермена, але водночас… я не такий сильний. Не можу літати. Нема лазерів з очей.
Здається це був найдовший час коли хлопець щось говорив в моїй присутності. Згідно із сюжетом мультсеріалу я могла сказати в чому причина навіть не торкаючись його, але ці знання краще приховати. Не хочу, щоб люди навколо думали, що я якась провидиця чи щось таке.
- Розумію, і звісно, я не буду нічого приховувати від тебе, добре?
- Так, - кивнув він і взяв мене за руку. - Дякую.
Мене знову закоротило. структура тіла, котру мені пощастило досліджувати захопила всі мої процесорні можливості, і не тільки мої, очевидно. Моя сила, буквально божеволіла від того, що бачила сьогодні. Не знаю чи бувають в Уламків дні народження, але сумніваюсь, що йому робили такі подарунки в минулому!
Біологія криптонців була настільки ж захоплюючою як і у марсіан. Хоча у жителів знищеної планети, начебто менше здібностей чим у марсіан, але їх якість набагато краща. На жаль мені доводилось працювати з досить пошкодженим матеріалом. Як я і думала Супербой тільки на половину криптонець, інша частина його генів взята від людини, хоча була я могла знаходити сліди чогось третього, якийсь генетичний матеріал, що слугував містком між цими двома половинками. Донорами, майже напевно слугували геноморфи, та сама штучно виведена раса істот із Кадмуса.
Отож у мене не було повної картинки, і щоб зрозуміти весь потенціал генетичного коду криптонців, доведеться ще почекати, коли в мої руки потрапить Супермен, але навіть так, те, що я отримала вражало! Ніякої негайної користі для мене, але все ж.
Здається я знову випала із реальності на досить довгий термін, тому що, коли прийшла в себе, то зрозуміла, що Меган встигла повернутись. Перевіривши годинник, зрозуміла, що вже досить пізно. Я пропустила свій “автобус”, хех.
- Отож, у мене є дві новини. Одна велика, і можливо погана, друга менша але, як на мене, хороша, - трішки втомлено кажу. - Ой, ні три новини, мені потрібно у туалет!
- Хр-рр! - роздратовано прогарчав Супербой, коли я вискочила з кухні, в пошуках незмінного білого друга людства.
До своєї честі я постаралась впоратись зі своїми біологічними потребами в найкоротші терміни. Знову повернувшись до підлітків, я всілась на одне із крісел, так щоб добре бачити своїх співбесідників, і так щоб бути трохи далі від роздратованого брюнета.
- Гаразд, я тут і я можу говорити. Не буду ходити навколо теми. Якщо коротко, то ти криптонець тільки на половину.
- Що? - вирячився на мене Супербой. - Як?
- Угу, твій генетичний код це суміш криптонської й людської ДНК. Приблизно половина на половину. Дивна, трішки незграбна, але працююча суміш.
Хлопцю знадобилась трохи часу, щоб переварити та усвідомити мої слова.
- Але… вони завжди говорили, що я маю замінити його. Як би я міг? Як дефектний клон може замінити повноцінного криптонця?!
- Супербой, ти не дефектний! - перелякано промовила Меган. - Будь ласка, не називай себе так.
- А як ще?! - роздратовано прогарчав він. - Я просто якась напівкровка! Чому… чому вони зробили мене таким?
В кімнаті запанувала незручна тиша. Супербой здувся від приступу агресії, та важко дихав опустивши голову.
- Можливо вони просто не могли зробити краще, - вирішую висловити гіпотезу, яку підгледіла у мультику. - Ми маємо розуміти, що ДНК криптонців це дуже складна штука. Людські вчені, скоріше за все просто не змогли розшифрувати її до кінця. Або їм в руки попався не зовсім ідеальний генетичний зразок.
Супербой слабко кивнув головою, показуючи, що почув мене, проте було очевидно, що мої слова його не заспокоїли.
- А яка хороша новина? - запитала Міс Марсі.
- Ой, це? Ну, наскільки я можу судити Супербой ніколи помітно не постаріє. Це не значить, що ти безсмертний чи щось таке, але все ж, за таку суперсилу більшість жителів цієї планети віддали б усе, що в них є!
Знову ж таки, не впевнена, що мої слова помітно заспокоїли хлопця. Йому тут кажуть, що він все життя буде виглядати як гарячий молодий парубок років вісімнадцяти на вигляд, а він голову до землі хилить!
- Гаразд, слухай, я не можу нічим допомогти тобі зараз. Проте, якщо, я колись буду мати нагоду лікувати, чи просто тривалий термін торкатись до Супермена, то зможу дізнатись другу половину його генів. Розумієш про що я?
- Ти зможеш виправити мене? - одразу ж ледь не підскочивши на своєму місці, запитав хлопець.
- Дідько! Не дивись на мене так, - жартома говорю я, і хитаю коміром футболки, намагаючись подолати раптовий тепловий удар. - Я взагалі дівчат люблю, але якщо будеш і далі свердлити мене цим щенячим поглядом я можу зламатися!
- Л-любиш д-дівчат? - кумедно червоніючи, перепитала Меган.
- У вас на Марсі немає лесбійок? - з цікавістю запитую.
- Звісно є, просто нікого із мого кола знайомих, - трішки ніяково відповіла вона.
- Гаразд, ми відволіклися, - хитаю головою зі сторони в сторону. - Отож, Супербой, так я можу зробити тебе повним криптонцем, якщо ти хочеш. Просто потрібно спіймати твого родича в червоних трусах поверх штанів. До тих пір я б рекомендувала тобі краще зрозуміти те, що ти можеш робити зараз. Ну і ще, не сердься, але подумай про земне ім’я. У Супермена воно точно є, як і цивільне життя. Ти не жива зброя, розумієш, більше ні.
Хлопець насупився, але не став сперечатись. Очевидно навіть зі своїми напрочуд малими соціальними навичками він розумів, що не варто злити людину котра може зробити тебе сильнішим.
- Я… подумаю.
- Добре, тоді, Меган, у вас тут є вільна кімната де б я могла заночувати? Здається мені вже пізно повертатись до дому.
- Звісно! У кожного із членів команди є своя кімната в печері. Просто тільки ми з Супербоєм живемо тут постійно. Ходімо, я покажу твою!