- Дякую! Боже, дякую, що врятувала моє життя! - голосив, поважного віку чоловік із надмірною вагою.
Намагаючись утримати на лиці якщо не посмішку, то хоча б нейтральний вираз, я думала про те коли він нарешті заспокоїться. Такі прояви подяки були приємними в перші декілька разів, але після десятого, починали дратувати.
- Так-так, це моя робота, - трішки втомлено промовила я. - Тепер, якби ти припинив стискати мою руку…
- Ой, так! Вибачте! Я просто…
- Розумію, нічого страшного та в мене ще є деякі справи, якщо ти не проти я запишу тебе з доктором. Здається в нього є декілька питань.
Кивнувши молодому вченому, що стежив за моєю роботою, я покинула палату.
Будь ласка, ще одне врятоване життя. У пацієнта була досить неприємна патологія серця, і він уже деякий час чекав на появу нового органа котрий йому можна було б пересадити. Проте справа ускладнювалась супутніми захворюваннями. Лікарі не поспішали братись за такий важкий випадок, і чоловік зовсім втратив надію. Настільки що ризикнув піддати себе “експериментальному” методу лікування. Так він опинився в одній із приватних медичних установ “СТАР Лабс”. Де я поставила його на ноги буквально за один день. Це було вчора, сьогодні зранку ж, я просто перевіряла його стан. Під час операції він втратив декілька кілограмів жирових відкладень, але, я думаю, що з його статурою жалітись на таке грішно.
В коридорі на мене вже чекали.
- Привіт, - трішки здивовано промовила я. - Ти рано, чи я втратила лік часу?
Красива жінка невисокого зросту посміхнулась і ледь помітно ворухнула великими пташиними крилами що росли з її спини.
- Просто вирішила зайти раніше і врятувати тебе від напруженого робочого дня, та уваги яйцеголових у білих халатах, - з невеличким, екзотичним акцентом промовила інопланетянка.
Дівчина-яструб - член Ліги Справедливості, була гарячою штучкою. Зараз вона носила золотий нагрудник, залишаючи верх тулуба оголеним, і чорну спідницю з темно-червоним покриттям. Її руки були загорнуті в чорну та темно-червону тканину з додатковою підкладкою навколо плечей. Вона також одягла броньовані золотим металом черевики та наколінники. Її голову захищав тематичний шолом з двома коричневими крилами, що звернені назовні. Завдяки цьому її руде волосся розпускалося назад. Звісно ж, на поясі героїні висіла знаменита золота булава.
- Круто, тоді забираймось звідси! - і собі посміхаюсь. Не те щоб я встигла втомитись, прийшовши на роботу двадцять хвилин тому, але моя співбесідниця випромінювала таку ауру котрою не можна було не заразитись.
- Ходімо, - Яструб поманила мене за собою.
Ми рухались до однієї із найпередовіших установок яку тільки побудувало людство. “Зета-труба” як її називають тутешні вчені, слугувала справжнісіньким телепортом, і я все ще не могла звикнути до її використання. Хоча в мене не було так вже багато можливостей телепортуватись від однієї установи до іншої.
- Отож, розкажеш куди ми прямуємо, і на що мені очікувати? - з цікавістю запитую героїню. - Бетмен телефонував вчора, і попереджав, що хтось забере мене, але не повідомив деталі. Сказав просто, що Ліга знайшла спосіб вирішити частину моїх проблем.
Звісно наша розмова була капець якою короткою, Бетмен - є Бетмен і має підтримувати власну похмуру славу. Але вже одне те, що така особа знайшла час аби сказати мені два слова - вражає!
- Не хочу псувати сюрприз, але за останні декілька днів щось сталось, - трішки загадково промовила крилата жінка. - Щось досить схоже на твою ситуацію. Ліга зіткнулась з… необхідністю піклуватись про ряд підлітків із мета-силами. Частина із них це молоді протеже Бетмена, Флеша й Аквамена, яким стало занадто тісно в тіні наставників, інша… ну, ти побачиш.
Її слова лоскотали мій розум, але я так і не змогла зрозуміти що у цій ситуації здається мені знайомим. Натомість я вирішила проігнорувати те що мене вважають підлітком. Моєму тілу, якщо рахувати чисто біологічно вже виповнилось повних вісімнадцять років, що робить мене повнолітньою. Ну, у більшості Штатів Америки. Якщо брати ментальний вік, то тут все ще краще. Мені було за тридцять коли я померла у минулому житті.
- І ви вирішили познайомити мене з ними?
- Точно так. Здається буде добре якщо їх компанію розбавить ще одна дівчина.
Нарешті ми дістались до Зета-труби. Яструб сміливо ступила в центр робочої частини установки, і я послідувала за нею. Відчуття, коли тебе телепортують кудись ще, були дивними. Трішки лоскотало злегка дивно, проте не боляче, і на тому спасибі.
Коли ми прибули на місце призначення, комп’ютерний синтезований голос назвав наші імена та якісь коди.
- Дівчина-яструб, 10. Панацея, Бі-06.
Ми опинилися в досить просторому, проте напрочуд дивному приміщенні. Частина стін була нормальною, проте в деяких місцях я бачила просто суцільну кам’яну породу. Ми в якійсь печері? Тут і там літали, ходили і навіть плавали в природному басейні члени Ліги Справедливості. З більшою частиною із них я не була знайома особисто, проте могла впізнати. В басейні плавав і щось ремонтував Аквамен, Супермен щось зварював лазерними променями з очей, Капітан Атом щось вводив на консолі гігантського комп’ютера. Зелений Ліхтар за допомогою твердих світлових проєкція переносив з місця на місця масивні технологічні установки. Загалом ремонт йшов повним ходом, проте було дивно дивитись як його власними руками роблять не звичайні робітники, а поважні члени самої могутньої організації на планеті.
- Здається хлопців ще нема, - зауважила Яструб. - Ходімо, познайомлю тебе з кимось.
Ми знайшли двох зеленошкірих прибульців на просторій кухні. Марсіанський Мисливець встановлював нову кухонну техніку, а навколо нього літала ще одна представителька його виду.
- Привіт народ, - привернула до нас увагу крилата жінка. - Як справи?
- Все чудово, - посміхнувся марсіанин. - Ще трішки й закінчимо. Панацея, дозволь представити тобі мою племінницю - Міс Марсі.
- Ой! Це так круто! - одразу ж вигукнула зеленошкіра дівчина з рудим волоссям, що спускалось трішки нижче плечей. - Рада познайомитись з тобою, Панацея!
Я була трішки здивована коли вона буквально накинулась на мене аби задушити в обіймах. Нехай моє тіло і захищав просторий світлий балахон із червоним хрестом на грудях, проте я не носила рукавички, і для того аби втримати рівновагу, була змушена обійняти марсіанку у відповідь. Варто було мені доторкнутись до її власного облягаючого костюма, як мене закоротило.
Не знаю як і чому, але коли я померла у минулому житті, чим менше про це буде сказано, тим краще, то прокинулась в новому аби з подивом дізнатись що отримала нове тіло. Тіло не пересічне, а унікальне своєю, як тут кажуть “мета-силою”. Воно належало герою одного веб-романа, Емі Даллон або ж Панацеї. Не знаю що сталось з оригінальною Емі, її спогадів, окрім інтуїтивного розуміння як використовувати сили, я не отримала. Проте це тема для іншої розмови.
Суть моїх повноважень в тому, що я можу взаємодіяти із чужою біологією. Достатньо тільки увійти з кимось у фізичний контакт. Степінь цієї взаємодії досить широкий, від лікування до створення біологічних мутантів, наприклад, жуків розміром із корову.
Тому коли я торкнулась марсіанки, сила активувалась автоматично. Мій розум почали заповнювати знання про нову, унікальну та дивовижну інопланетну біологію. Звісно я тільки дивилась і запам’ятовувала не вносячи жодних навіть мікроскопічних змін. Проте потік нових даних був настільки великий, що в мене швидко почала боліти голова. Мої руки автоматично поза межами моєї волі стиснулись сильніше, ніби не бажаючи відпускати від себе такий цінний банк інформації. Нічого дивного, адже раніше я взаємодіяла тільки з людьми, а тут під руку потрапила марсіанка з цією неймовірною біологією!
Все різко завершилось коли Міс Марсі буквально висмикнули з моїх обіймів. Хтось що говорив, намагався щось до мене донести, запитати, чи ще щось. Проте я майже нічого не чула. Знадобилась добра хвилинка аби я прийшла в себе.
- Панацея? - мабуть в сотий раз запитала Яструб.
- Все добре, вона майже з нами, - заспокійливо промовив Мисливець, напевно зазирнувши в мою голову. Телепатія - справжнє шахрайство.
- Що… що сталось? - перелякано запитала його племінниця. - Я зробила щось не так?
- Н-ні, нічого страшного, - нарешті знаходжу в собі сили аби говорити. - Це просто мої сили, я ніколи раніше не торкалась марсіанина.
Міс Марсі здивовано кліпнула і нахилила голову.
- Ой?
- Біологічні маніпуляції, точніше сканування всього до чого я торкаюсь, працює автоматично, без мого контролю, тому це ти мене вибач.
- Привіт, Меган! Значить це твоя суперсила? Земля така дивна, але… в хорошому сенсі, от!
- Здається інші вже тут, - тим часом промовив Мисливець. - Ходімо послухаємо і представимо вас решті команди.
Герой повів нашу компанію з кухні назад до загального залу. Проте жестом зупинив на самому вході. Зі свого місця ми могли бачити що в печері добавилось героїв, хоча деякі із них, зникли, наприклад Супермен. Проте мою увагу привернула четвірка молодих людей. Всі вони носили цивільний звичайний одяг, проте я чомусь не сумнівався хто з них хто. Той що виглядав трішки молодшим та в чорних окулярах - Робін, протеже Бетмена. Високий блондин з темною шкірою та тату у вигляді вугрів на руках - Аквалед, очевидно протеже короля Атлантиди. Рудий хлопець із яскравими зеленими очима та дурною посмішкою на лиці - Кід Флеш, тут навіть пояснювати з ким він пов’язаний не потрібно. Похмурий та кремезний брюнет у темній футболці з символом Супермена - Супербой.
Трясця, здається я знаю в яку версію всесвіту DC коміксів я потрапила! Невже це справді Юна Ліга справедливості? Ха! Зовсім не погано. Я вже майже не пам’ятаю сюжету перших сезонів, а останні не дивилась, окрім якихось випадкових спойлерів, але, це не так вже й і важливо. Але навіть так це краще ніж інші аналоги.
- Ця печера слугувала секретним притулком Ліги Справедливості. Тепер вона нам знову стане в пригоді, - тим часом почав говорити Бетмен. - Якщо вже ви вирішили бути разом і боротись зі злом, доведеться прийняти умови Ліги. Червоний Торнадо зголосився жити тут і бути вашим наставником. Чорна Канарка - буде тренувати вас, а я посилати на завдання.
- Справжні? - недовірливо перепитав Робін.
- Так, але таємні, - похмуро відповів його наставник.
- А Ліга буде займатись очевидними справами, - додав Флеш, та тицьнув на свій фірмовий знак на костюмі. - Не дарма ми носимо ці мішені на грудях.
- Випадок з Кадмусом довів що злодії стали розумнішими, - втрутився в розмову Аквамен. - Бетмену потрібна таємна команда.
- Ваша компанія і буде цією командою.
- Нарешті! - збуджено підстрибнув на місці Кід Флеш.
- Проте не тільки ви, - зауважила Чудо-жінка.
Мисливець вибрав цей момент, щоб кивнути нам з племінницею, та вийшов із тіні. Це так театрально, що я ледве втрималась аби не закотити очі.
- Це племінниця Марсіанського Мисливця - Міс Марсі.
- Привіт, - трішки сором’язливо промовила зеленошкіра дівчина. Кумедно як нестримно вона реагувала на одну мене, і як знітилась від великої компанії незнайомців. Хоча, це напевно пов’язано із тим як я відреагувала на її обійми.
- А також мета-людина, та командний медик - Панацея.
- Ця робота мені подобається все більше і більше, - вдавано тихо прошепотів Кід Флеш, після чого відкашлявся, вийшов трішки наперед і почав представляти себе та своїх колег. Я вгадала всіх без винятку.
Що ж, надіюсь я зможу уникнути більшості підліткових драм, і буду просто ловити кайф від свого нового життя в компанії втілених в реальність героїв коміксів.