Аякс обожнював розповіді батька про легендарних героїв. Міцно стискаючи вудку в руках, він із захопленням слухав і намагався не пропустити жодної деталі про їх небезпечні подвиги. Батько лише добродушно сміявся, бачачи, як яскраво блищать його очі і тихо промовляв, що й він, коли виросте, стане великим героєм.
Він щиро вірив, що це насправді його доля.
У його серці ні на мить не згасало полум’я, і він старанно тренував не тільки своє тіло, а й дух. Аякс часто з награною хоробрістю показував себе перед сусідськими хлопцями, величаясь, ніби він тут найсміливіший, але тільки-но поблизу лунав гавкіт собаки, він починав тремтіти як осиновий лист, невдовзі й зовсім тікаючи в сльозах якомога далі.
Це його не засмучувало і, витираючи вологі щоки, він розумів, що ще настане його час. Він не втрачав надії стати сильнішим.
Бувало, ховаючись подалі від зайвих очей, він підбирав із засніженої землі звичайну палицю й уявляв, як бореться з противниками, розмахуючи нею во всі боки. Аякс довго міг так зі сміхом і вигуками бігати туди-сюди, перемагаючи уявних лиходіїв. Лише коли сонце вже починало сідати, а він, повністю втомлений важко дихав, лежачи в снігу, він згадував, що час було повертатися в нудну реальність, де не відбувалося нічого цікавого.
Втомлена мати вже більше не лаяла його, коли він весь розпатланий приходив пізно додому, і тільки м’яко посміхалася, бачачи, як він ховає очі. Поки вона обробляла невеликі ранки на долонях, зав’язався невеликий діалог. Вона ненаполегливо підштовхувала Аякса перемикнутися на щось інше, пропонуючи більше часу приділити школі чи допомозі батькові.
Можливо, через вік він не зовсім розумів, що мати бажала лише найкращого для нього.
Тоді він сердито зіскочив зі стільця і різко відсмикнув свої руки, випадково перекидаючи відкриту пляшечку зі спиртом на столі. Аякс не хотів ні слова чути, що його надія не має майбутнього, що це все навіть не має сенсу. Відкрив рота, він хотів сказати, навіть викрикнути, що вона нічого не розуміє і все в нього обов’язково вийде, але тільки стримуючись, щоб не заплакати від образи, він мовчки побіг до себе в кімнату.
Бажаючи хоч якось відволіктись, він дістав книгу, колись давно взяту із колекції батька. Текст перед очима плив, але стримуючи схлипи, він продовжував читати. Сльози, що впали на сторінки книги розмивали надруковані на ній слова в нерозбірливі чорно-сірі плями.
У книзі розповідалося про героя, на честь якого назвав його батько. Аякс ніколи не дочитував її до кінця, вірячи, що вона зберігає в собі таємницю його майбутнього, але навіть так він завжди уважно вчитувався і міркував про думки та дії головного персонажа.
Батько вчив, що честь — головна якість кожного воїна, яку він за будь-яку ціну повинен зберегти, а очорнивши, краще померти, ніж така ганьба. Навіть бувши найсильнішим і наймогутнішим, наприкінці ти все одно просто людина, так зберігай свою людяність до кінця.
Це була нескладна істина, але чи став він героєм в кінці?
Чайльд не міг відповісти. Маючи на своїх руках кров і багаторазово переступаючи через свої власні моральні цінності на користь служби, він явно не вважав себе доброчесним, але все одно до кінця намагався зберегти хоч частину власної честі.
Але тепер, коли жах і страх переповнювали його, це було нестерпно. Сором із силою стискав його горло від усвідомлення, що було зроблено. Обертаючись навколо, шляху назад уже не було. Може він усе правильно робив, коли, взявши в закривавлені долоні клинок, спрямував його прямо в свої груди. Один вирішальний рух, і за мить світ би навіки поринув у темряву, забравши з собою весь вантаж жалю.
— Нумо, що тебе зупиняє?
***
— Я хотів би укласти з тобою контракт, — сказав Чайльд, сидячи навпроти Джонлі.
Простора кімната в одному з ресторанів Ліюе була освітлена м’яким сяйвом. Все всередині приміщення кричало про дорожнечу цього місця. На стінах висіли полотна, що розповідали легендарні історії минулого; стояло безліч майстерно виконаних предметів декору: вази, сервіз, статуетки — всі вони прикрашені найрізноманітнішими візерунками та дорогоцінним камінням.
За вікном блимали яскраві вогні вулиць. Життя кипіло навіть пізно ввечері: чи то були втомлені після довгого дня трудяги, що залишалися на ще один напій у барі, чи весела молодь, що сміялася увесь голос, — але жоден шум зовні не потрапляв всередину. Тільки настінний годинник відбивав такт у цій тиші.
— В чому справа? — піднявши очі, спитав він.
— Фатуї потрібна допомога людини, яка добре знає історію Ліюе, — почав Чайльд. — Нікого краще за тебе в цьому питанні все ж таки немає. Вважай, що цей контракт мало чим відрізнятиметься від того, коли тебе наймають, як консультанта.
З губ Джонлі зійшла легка, практична безтурботна посмішка, а брови трохи насупилися — його обличчя набуло серйознішого вигляду.
— Перед тим, як обговорювати умови контракту, я хотів би почути повну історію, чому виникла потреба у моїх знаннях Фатуї.
Чайльд натягнуто посміхнувся перед тим, як почати говорити:
— Проте трапилася одна неприємна для Фатуї ситуація, для вирішення якої я повернувся у Ліюе. Низка засекреченої інформації була вкрадена і використана у своїх цілях певною групою людей, які звуть себе «Дечіпі». На жаль, вони мають зв’язку по всьому Тейвату, що дає ще більше клопоту в їх зачистці. Ми точно не знаємо, звідки вони взялися. Якщо ми ловили людей, які були з ними пов’язаними, то вони жодної цінної інформації не давали. Виконавчі, як і управлінські, посади ж легше було знайти без жодної ознаки життя, ніж навіть зловити їх живими.
Угруповання завдавало багато турбот і забирало весь фокус на себе від більш захоплюючих справ — Чайльда не особливо цікавило бути замішеним у хитрих схемах і оманливих зв’язках, — але зобов’язання є зобов’язання, тому він повинен був покласти цьому кінець.
Склавши руки на грудях, Джонлі немиготливим поглядом дивився на Чайльда й уважно слухав, що він йому казав. Чайльд не міг стримати думку, що тепер, як ніколи раніше, було чітко видно приховану божественну силу. Це виглядало чарівним, настільки, що Чайльд боявся почати непристойно довго розглядати Джонлі перед собою.
— Я хотів би почути детальніше про засекречену інформацію, якщо це можливо, — сказав Джонлі.
— Якщо говорити загалом, то це розробки та креслення різних технологій, у тому числі й зброї, — не особливо замислюючись, кинув Чайльд, але тієї ж миті помітив, як Джонлі підібгав губи.
Наскільки б не була неприємна правда, Чайльд не збирався применшувати або брехати. Він поклав на стіл кілька паперів і продовжив:
— Ми спочатку думали, що в них і близько не вийде відтворити навіть щось подібне, але вже не раз нам у руки траплялася близька копія нашого ж озброєння. Хоч всі їхні спроби терору були націлені на конкретні важливі особи, вони явно не соромилися у разі чого пожертвувати і звичайними мешканцями. Ми лише припускаємо, але, як би безглуздо і наївно це не звучало, вони найімовірніше націлені на отримання політичного впливу, — Чайльд висунув один із документів, на якому було написано дрібними літерами доповідь про інцидент у Фонтейні. — На щастя, нам вдавалося ліквідувати їх раніше, ніж станеться якась трагедія, але все це завдяки співпраці з певними особами.
Джонлі, взявши документ, швидко пробігся очима по всьому тексту та незабаром відклав його назад, щоб продовжити слухати про що розповідав Чайльд.
— Вони сильно плутаються під ногами, але в них вже навряд чи взагалі вдасться досягти чогось. Практично всіх їхніх союзників уже немає, але це не означає, що вони зупиняться, не отримавши ніякої вигоди. Просто знизять планку.
Чайльд з дзвоном поставив на стіл блискучу золоту дрібничку, яка була прикрашена старовинним орнаментом і дорогим камінням. Половина з каміння вже через вік загубилися, залишивши за собою лише порожні місця, де вони повинні були бути розташовані. Джонлі підняв брови, і його реакція не було несподіванкою. Такі речі створювалися століттями тому в Ліюе, зараз їх практично неможливо було знайти.
— Якщо не матимуть впливу на державні органи, то, наприклад, наживуться на тому, що вони вже добули за допомогою інших технологій Фатуї, — сказав Чайльд. — Як шкода, що ціна, якою вони здобули це, виглядає так.
На фотографії, яку підняв Чайльд, зображено одне з культурно-історичних місць Ліюе, де все було розрито і практично знищено. І так стара архітектура була майже повністю розбита, навколо великої розкопаної вирви було розкидано каміння та гірки землі.
— Це добре, що вони знайшли лише дорогий, але марний предмет. З цього, звичайно, можна підняти якісь гроші, але вони надто жадібні, та й попиту на це особливо немає, тому вони вирішили піти іншим шляхом. Нещодавно в Ліюе були зроблені спроби незаконного продажу зброї, — пояснив Чайльд, поклавши фото на стіл.
Влада та гроші. Яка ще комбінація може спонукати людину на нелюдські вчинки? Чайльд далеко не любив людей, що ставили це на верх своїх пріоритетів, такі зазвичай не мали жодної краплі співчуття чи милосердя щодо довколишніх.
Ведучи нинішню місію, він уже побачив, як жорстоко обходиться чиєсь егоїстичне бажання. І не важливо для таких людей: чи ляже їх найближчий друг, чи звичайний незнайомець. Вони пожертвують усім, щоб довше вчепитися за трон і золото, а в гонитві за подібним «щастям» і трапляються нелюдські та найтрагічніші події.
Джонлі поклав долоню на підборіддя і мовчки замислився. Після недовгої тиші він сказав:
— Я дотримуюся думки, що моя участь у цій справі не має сенсу і Цісін повною мірою зможуть надати вам достатню підтримку.
Чайльд розчаровано зітхнув, не приховуючи своєї реакції на таку відповідь.
— Єдина причина, чому я хочу укласти з тобою контракт — інформація, — відповів Чайльд, випрямивши спину. — Ми також працюватимемо з державними органами Ліюе, щоб забезпечити безпеку цивільних та покарати всіх винних. Куди ж без цього. Але Цісін навряд чи самі зможуть дати нам одразу відповідь на наші питання, та й гарантій, що про це взагалі щось написане в книгах і документах немає.
— Я все одно не повністю усвідомлюю, чому ти наполягаєш на моїй участі і яка інформація, яку не має ніхто інший, може знадобитися, — сказав Джонлі.
— Якщо висловлюватись коротко, то «Дечіпі» люблять викликати небезпеку за допомогою… інших сил? Думаю, так це можна назвати. У Фонтейні, наприклад, вони практично опустили під воду одне невелике містечко за допомогою сил давно запечатаної істоти. Ми не впевнені, як вони взагалі зняли печать самі, але це трапляється не вперше. Ніхто з них не говорить ні слова, у всіх ніби роти запечатані щодо цього, — Чайльд розвів руки вбік. — У Ліюе полегло безліч Божеств, і я сумніваюся, що про них хтось знає краще, ніж ти. Нам не потрібно зайвих жертв, тому я і прийшов до тебе, щоб їх у разі чого запобігти. Просто розкрити всі злочинні зв’язки для нас не важко.
— Мені потрібно трохи часу, щоб зважити всі «за» та «проти», а також ознайомитися з усім матеріалом, — серйозно відповів Джонлі.
Кивнувши, Чайльд лише спокійно відповів:
— Звісно, у цьому немає проблеми.
Джонлі більше не сказав жодного слова, вдумливо читаючи всю інформацію з документів, які приніс Чайльд.
Напевно, як припускав Чайльд, він не зовсім хотів мати справу з роботою, яка може асоціюватися з тим, що в минулому він був Гео Архонтом. Як-не-як він залишив свою посаду, вирішивши, що його робота вже закінчена і люди Ліюе могли самостійно себе захистити.
Але якщо поглянути з іншого боку, Джонлі не повинен брати активну участь у місії. Фатуї було достатньо лише отримати інформацію наперед і тим самим швидко і легко розібратися з «Дечіпі» без зайвого клопоту.
Чайльд уже підпер щоку рукою, як після недовгого шелесту паперів, Джонлі порушив обговорення договору, проєкт якого лежав у самому низу стосу паперів.
І, ох, він вирішив доповнити угоди та умови. Крім того, що він змінив цінник, роблячи його гнучкішим залежно від наданих послуг, він практично повністю переписав розділ конфіденційності.
Чайльд навіть полегшено відкинувся, коли вони зійшлися у всіх питаннях. Хоча скоріше це була просто зміна контракту під бажання та інтереси Джонлі. Не те щоб Чайльд хотів отримати якусь вигоду для себе з цього, тому він поважно поставився до прискіпливості і суворості Джонлі щодо всіх пунктів, взагалі не сперечаючись у більшості питань.
За великою інформацією була велика відповідальність, і Чайльд чудово розумів це.
Залишалося лише переписати контракт і підписати його, але ця справа була вже на завтра, а поки вечір триває, варто насолодитися часом, що залишився.
— Відійдемо від роботи, — Чайльд підняв невелику пляшечку вгору, — чи не проти спробувати зі мною привезене з Інадзуми саке?
Джонлі м’яко посміхнувся і, кивнувши, сказав:
— Із задоволенням.