Жарко.
Жарко і дуже дивно, коли чужа рука ковзає тілом, окреслюючи його форму, а від цього тільки перехоплює дихання. Намі відчуває вологість чужого волосся, яке падає на щоки, коли Робін цілує її вуста, та запах гелю для душу, коли та опускається до шиї.
Намі цікаво, чому її тіло стало таким чутливим, що вона не може не придавати своїм видихам звучання.
Їй приємно. Ні, справді приємно, до того ж, вона страшенно любить поцілунки – особливо поцілунки з Робін. Робін завжди знає, що саме їй подобається, тому Намі ніколи не може твердо встояти на ногах після подібного.
Проте раніше це були інші поцілунки: грайливі, привітальні чи прощальні, легенькі поцілунки при спільному валянні на ліжку або ж палкі біля стіни. А зараз наче всі вони змішалися докупи, щоби вдарити Намі в голову, розслабити її, зробити слабкою.
Намі не любить почуватися слабкою, але сьогодні, з Робін, можна; адже ж вона хотіла, готувалась до цього, в тому числі й морально.
- Все гаразд? – питає Робін тихо, торкаючись чолом до чола, і її волосся ховає їх обох від світу.
Намі ледь киває, міцніше стискуючи футболку на спині Робін, та повільно видихає. Почуття збивають її з пантелику, вони незнайомі, липкі та дивні. В животі все наче скручується та перевертається, внизу – неприємно тисне. Намі ніяково, але вона хоче їх дослідити до кінця, тому що Робін дихає уривчасто, знову цілуючи її шию, і це змушує її тремтіти.
Робін нависає над нею зовсім-зовсім низько, і Намі відчуває надто багато. Коліно, що впирається в ліжко між її ногами, гарячі губи та язик на шиї і, згодом, ключицях, руки, які по черзі лоскочуть її боки, пробігаючись пальцями по ребрах – по голій шкірі, під футболко, - проте не піднімаючись вище.
Намі дуже хочеться звести ноги та закритися, їй жарко, груди розпирає від незнаного раніше, і соромно-ніяково. Намі хвилюється, чи не пахне вона неприємно, чи добре зараз виглядає, чому Робін не дивиться їй в очі, чому не торкається грудей, адже Намі чула, що це приємно, чому…
Робін притискує її в обіймах, шепочучи, що вона молодець і все гаразд, що вона чудова і прекрасна, і Намі, з думками, що Робін вміє читати та розшифровувати той бардак, що відбувається зараз в її голові, обхоплює чуже обличчя та притягує в поцілунку. Сміливому, впевненому, проте втратившому цю впевненість, як тільки Робін відповідає та проводить язиком по губі.
У Намі все це вперше, і їй так боязко зробити щось не так, що вона не знає, куди подітися.
В поцілунку Робін піднімає їй футболку, обережно, повільно, та ставить долоню на груди. Завмирає. Чекає реакції.
Намі забуває на хвильку, як треба дихати, міцно стискає і так заплющені очі. Робін точно дивиться на неї – уважно-уважно, - але Намі просто не знає як правильно відреагувати, яку саме емоції показати, витягнувши з величезного клубка, що застряг у горлі.
Її видих тремтить, коли Робін, наче на пробу, ледь стискає. Додаткова хвиля жару прокочується її тілом, коли Робін починає діяти активніше, погладжувати сильніше та цілувати глибше.
Вони стягують верхній одяг Намі, і Робін цілує її все нижче й нижче, змушуючи закусити губу та не нити надто голосно. Це солодко та незрозуміло-дивно, Намі хочеться вигинати спину або притиснути Робін до себе міцно-міцно, та не відпускати ніколи.
Проте в наступну мить її наче обливає холодна вода, і вона мало не кричить:
- Стій!
Робін розставляє руки по обидві сторони від її талії, та опускає голову на долоні, лежачи якраз межи її ніг.
- Ех ти, - видихає Робін, і в її інтонаціях нема ні звинувачення, ні розчарування, тільки тепле розуміння. – А казала, що гаразд.
- Вибач, вибач мені, будь ласка, я-
Намі піднімається, сідає та ховає сльози в долонях. Знову, знову вона все зіпсувала, нікчемна…
Робін легко цілує її в голову, та пригортає до себе.
- Я вже казала, що чекатиму, скільки треба, - каже вона, поки Намі трохи погикує від сліз та паніки, відчайдушно ловлячись за чужу спину. – Хочеш, ми просто полежимо?
Намі зовсім тихо придушено мугикає.
Вона сподівається, що колись нарешті зможе побороти свій страх, адже неможливо не почуватися винною за те, що з нею точно щось не так. Намі ненавидить це, ненавидить себе, але втомлено засинаючи в обіймах Робін думає, що колись обов’язково зможе цього позбутися.
Відгуки