ㅤㅤСє Ляня мучать галюцинації. Вони не мають чіткого таймеру чи періодичности появи, тому чоловік виробив звичку до будь-чого, навіть якщо це хвороба, бридкі сусіди або дурнувате суспільство. Адаптація – одна з кращих навичок, яку тільки може мати живий організм, їй теж треба вчитися. Сє Лянь гірко всміхався – він постійно щось шукає. Ідеальний кадр, ідеальна поза, ідеальні рухи, нормального психолога. Скачки по спеціалістам, постійні повтори одних і тих самих слів на перших консультаціях, розуміння, що це черговий провал, і так по колу. В черговий раз Сє Лянь записується на консультацію, він не хоче думати, що його очікує розчарування. Тре ніс, здається, до почервоніння, доки біль не змусить відволіктися.
ㅤㅤВимушений узяти вихідний, витрачає його для походу до психолога. Сє Лянь вже біля кабінету, дивиться на часи і зітхає — прийшов раніше на сім хвилин.
ㅤㅤ— Ви вже прийшли? Заходьте. — Вітається молода жінка, заходячи до кабінету з двома горнятками. — Кави бажаєте?
ㅤㅤ— Якщо можна, я б хотів чаю. — Сє Лянь вішає верхній одяг і сідає на м’яку канапу.
ㅤㅤ— Вітаю, мене звати Лін Вень. — Доки вона заварює чай і каву, чоловік не може відвести погляду від її рухів.
ㅤㅤ— А, я Сє Лянь, перепрошую.
ㅤㅤ— Нічого — вона ставить горнятка на стіл між ними та починає розмову.
ㅤㅤСє Лянь знав з чого почати, тому розповідь звучала професійно швидкою, без зайвих деталей та емоцій. Наче не з самого дитинства почав: батьківський контроль, заборони, зайняття й заповнений графік. Раптом у пам’яті спливає хлопчик з чорними очима, він так яскраво посміхається. Вони йдуть поруч, сміються, долоня Сє Ляня торкається його волосся і ніжно тріпоче. Цей спогад теж озвучується, в очах Лін Вень нарешті щось змінилося, після чого вона почала говорити.
ㅤㅤЗа словами жінки, через мляву буденність мозку складно відпустити травмуючий досвід. Немає спогадів, здатних витіснити біль. Лін Вень пропонує Сє Ляню розбавити своє життя і підтримує, коли чоловік обирає відеоігри. Затишна атмосфера, розмови сповнені сенсом, а не дурними порадами чи нав’язуванням, вони здавалися старими друзями років так за п’ятдесят, яким життя здавалося надто передбачуваним. Був той шарм, через який вони обов’язково продовжать консультації.
ㅤㅤСпочатку Сє Лянь прийняв рішення опитати друзів: Му Цін і Фен Сінь грають у «шутери», щоб це не було, порада Ші Цінсюаня сповнена складними словами, через які ледве вдалося зрозуміти концепт гри. Він запропонував Сє Ляню спробувати пограти з власного акаунту, щоб хоч розуміти, чи варта гра уваги. Відмовлятися чоловік не став, за таких умов навіть вчителя більше не шукав, рішуче хотів самостійно розібратися.
ㅤㅤЗаморений Сє Лянь потер очі і вирішив, що без кави у цій справі ніяк. Повернувшись до комп’ютера, він поставив поруч горня і ввів у пошук назву гри. Жво Є вирішила підтримати хазяїна, лежачи на колінах. Прикро, що Сє Лянь не мав третьої руки, інакше гладив би білу красуню.
ㅤㅤНарешті знайшов. Mist team — командна гра у жанрі стімпанк, в якій треба створити або придбати роботів. Вона набирає обертів серед молоді і зрозуміло чому: команди на п’ять осіб, десять цілей на карті, і пів години на заволодіння більшою частиною об’єктів ніж суперники, не хвилиною довше. Ти чітко можеш планувати час і отримуєш задоволення від змагань. Сє Ляню ігри з чіткими обмеженнями у часі до вподоби. Завтра зранку він спробує грати самостійно. Здається, це вперше за останні роки, коли він не буде працювати у свої вихідні.
ㅤㅤ«Творці за фахом дивні — казав Фен Сінь, — Замість відпочинку в них робота, у робочі часи вони теж працюють. Якщо їм погано, вони продовжують щось створювати, якщо весело, вони переповнені натхненням і моторять свої ідеї». На це Сє Лянь знизав плечима й дурнувато посміхнувся: він не вважав себе дивним, бо коли йому боляче, або весело, він завжди йшов до того, що заспокоїть. Не можна сказати, що кожен день чоловік тільки фотографував або займався ретушшю. Він любив спорт, у квартирі навіть була кімната з кількома тренажерами.
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ///
ㅤㅤНевже вихідні ранки завжди такі теплі й ніжні? Сє Лянь розплющив очі й потягнувся, Жво Є поруч зробила так само. Іноді здається, ніби між господарем та кішкою існує духовне єднання.
ㅤㅤРанковий чай з легким сніданком допомогли остаточно прокинутись. Сє Лянь зробив собі ще одне горнятко чаю і пішов перевіряти гру. Вмостивши кішку на своїх колінах, чоловік набрав більше повітря у груди, наче зараз була не спроба зазирнути в ігровий світ, а життєво важливе рішення. Вікно програми похмуре й темне, поля реєстрації оформлені димом, трубами, заклепками — і все це в бронзових відтінках.
ㅤㅤ— Файно-то як, — промовляє чоловік, затуляючи рукою рот від здивування.
ㅤㅤНавчання видалось легким, але до технологій руху ще треба звикнути. Цінсюань не шкодував засобів, дозволивши Сє Ляню створити милого робота, основні навички якого була спритність і точні удари по цілі з близьку. Сама машина видалась невеличка: тоненькі ноги й легкий корпус, але міцні великі руки. Замість «долонь» під час бою спрацьовує механізм перетворення на мечі. На щастя більша частина деталей вже містилася у сховищі Ши.
ㅤㅤ— Тебе звати…Фан Сінь! — Промовив, торкаючись рукою білого хутра, Жво Є, а вона, ніби згодна, замуркотіла. — Саме час пограти з реальними людьми.
ㅤㅤІ почались бої, Фан Сінь під керівництвом Сє Ляня рубав чужих ворогів, які намагались зайняти його точки. У кожної команди була одна неоголошена стратегія — займати найближчі точки першими, а потім змагатися за, так би мовити, центральну лінію карти, поступово переходячи вперед. Майже всі, з ким сьогодні були ігри, дотримуватися цього, але поодинокі, більш освічені команди, діяли незрозумілими стратегіями. Перемога у таких випадках ніколи не була на боці Сянь Ле.
ㅤㅤГодинник показував п’ятнадцяту тридцять, від чого шокований Сє Лянь підвівся з крісла. Він звик, що день повільний під час роботи, і не заперечував цим відчуттям, але як могло статися, що шість годин з початку гри настільки швидко пролетіли? Треба трошки пройтися, купити продуктів на вечерю. Надворі тепло тримається цілий день, галас людей не чути через музику навушників. На маленькому риночку в десяти хвилинах від дому Сє Лянь збирає трішки овочів, лапши та солоних закусок. На язиці вже відчувається передсмак вечері.
ㅤㅤ— Слухай, а придбаєш мені ось ту сукню? — Тендітна дівчинка обіймає свого хлопця і тицяє пальчиком на вітрину магазину.
ㅤㅤ— Ні
— Чому? Ми ж у стосунках, хіба ти не хочеш зробити мені приємно?
ㅤㅤСє Лянь останніми днями надто звертає увагу на милі парочки. Невже він підсвідомо воліє знайти собі дівчину? Тим не менш, цікаво, він піддається спокусі обережно спостерігати. Одразу уявно виникає Му Цін, який, почувши подібне, закочує очі й тихо осуджує невгамовну дівку. Справді, хіба ж можна себе так поводити? Ніхто не зобов’язаний купувати подарунків, якщо не бажає цього.
ㅤㅤ— Якщо ти не хочеш дарувати мені таких подарунків, тоді нам не варто продовжувати стосунки. — Дівчина зупинилась, її супутник також. Пара повернулась один до одного, а раптовий наглядач, яким став Сє Лянь, завмер позаду них від страху зробити помилку.
ㅤㅤВона продовжувала щось кричати на свого хлопця, привертаючи увагу, дівчина одразу заплакала, кинула кілька образ і побігла геть. Її вже колишній хлопець потер лоба, ніби трохи самовпевнено знизив плечима, здавалося, що він трохи повеселішав і готов йти додому.
ㅤㅤ— Перепрошую… — Сє Лянь несвідомо зробив крок, думати було пізно, до нього вже повернулись, встромляючи зацікавлений погляд. – …Я…пробачте, але ми не зустрічались раніше?
ㅤㅤІ справді. Може він і сказав перше, що прийшло у голову, але він точно був тим незнайомцем у червоному, якого Сє Лянь зустрів не так давно. Здається, вони впізнали один одного, але він не пам’ятав, щоб привертав увагу у той день.
ㅤㅤ— Збиральник квітів?
ㅤㅤ— Так, так, це я – усміхнувся. – Ми вже другий раз зустрічаємось…мм…можна дізнатись твоє ім’я? – Якщо вже покликав, варто було хоча б познайомитись з людиною.
ㅤㅤ— Спочатку ти назви своє – Незнайомець вочевидь любив увагу до себе, наглядачі вже давно розійшлись хто куди, але він продовжував поводити себе немов головна зірка. А може це постійний стан?
ㅤㅤ— Мене звуть Сє Лянь.
ㅤㅤ— Сань Лан…
ㅤㅤ— Добре, Сань Лане, приємно познайомитись. – Він хотів потиснути руку, але не зустрів відповідної реакції, тож кашлянув кілька разів, приховуючи ніяковість. Питати, чому саме так назвався незнайомець, не було бажання.
ㅤㅤ— Мені теж… – співрозмовник теж трохи засмутився, але намагався не вдавати.
ㅤㅤ— Не хочеш обмінятися контактами? Ми могли б іноді розмовляти, якщо зустрічаємося вже вдруге.
ㅤㅤВони дали один одному QQ* й вирішили розійтись, але хто б міг подумати, що майже увесь шлях додому довелось пройти разом. За таких обставин хлопці вспіли обговорити кілька тем, наприклад: квіти, які так полюбляє Сє Лянь. Чоловік розповів багато про різні квіти, їх вигляд в об’єктиві камери і дрібниці на пелюстках. Сань Лан своєю чергою більше слухав, за його словами, він майже ніколи не звертав уваги на квіти, але, слухаючи натхненного любов’ю до природи, бажав придивитись ближче. Сє Лянь був дуже радий це чути, пообіцяв надіслати кілька фото.
ㅤㅤПід приємні розмови вони дійшли до самісінького під’їзду, Сань Лан сказав, що його дім через дві дороги, указуючи рукою напрямок. Не було підстав сумніватись у його словах, тож на обіцянках списатися вони розійшлись.
ㅤㅤСамотній на вулиці Сань Лан ще кілька хвилин стояв під дверима, наче крізь стіни намагався побачити шлях у чужу квартиру.
ㅤㅤ— Мої навички покращуються, чи не так, Жво Є? – Запитує, гладячи біле хутро. Кішка потерла головою о долоню, ніби погодилась, принаймні так хотілось думати.
Вона навіть не відвернула голови від смаженого м’яса: цього разу Сє Лянь витратив більше часу на приготування, і це мало свої наслідки. — Ой, я зовсім забув відправити Сань Ланові світлини.
ㅤㅤВін взяв до рук телефон, і побачив там кілька повідомлень від нового знайомого.
«Привіт»
«Це Сань Лан…»
«Сподіваюсь, ти не забув мене?»
ㅤㅤЩось сумне було в цих повідомленнях, Сє Лянь захитав головою, відкидаючи це відчуття. Хай там як, а проблеми малознайомої людини його не стосуються.
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ17:28
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤТхір-мазохист:
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Привіт, звісно пам’ятаю.
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Пробач, я вечеряв, зазвичай телефоном не ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ користуюсь під час готовки
ㅤ17:30
ㅤСань Лан:
ㅤ— все добре, а чому ти підписан в мене як «тхір-мазохист»?
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ17:30
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤТхір-мазохист:
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Це довга історія
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Я готовий показати тобі квіти, все ще хочешь ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤподивитись?
ㅤ17:30
ㅤСань Лан:
ㅤ— хочу.
ㅤㅤБлизько десяти найкращих фото було відправлено на розгляд, Сє Лянь пишався цією роботою, серед них були як старі, так і нові, на одній з них був сам чоловік з величезним букетом червоних троянд. Він посміхався, дуже ніжно й радісно, бурштинові очі зачаровано дивились на троянди. На цій світлині Сє Ляневі двадцять, і не скажеш, що, незважаючи на красу, дивитися на посмішку стає неможливо болісно. Тяжко ковтнув, одразу видаливши цю фотографію і вибачившись перед Сань Ланем.
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ///
ㅤㅤ— Гарний… — Промовив Хва Чен, не зводячи чорних очей від вчасно збереженої світлини. Чому саме її він вирішив видалити, хіба квіти тут не достатньо красиві? Чоловік посміхнувся кутом губ. – Ні, Сє…Лянь красивіше за квіти.