Розділ 1

 

ㅤㅤДвадцять п’ять років — ще юнацький період в житті людини. Серйозно, скільки людей у цей час стає достатньо мудрими? Скільки знаходять роботу, або створюють родину за власним бажанням, відповідально ставлячись до батьківства? Однак, всюди є певні виключення. Сє Лянь у свої, дивом прожиті, двадцять п’ять років у колі однолітків наче літній неодружений. Отримує дивні коментарі й погляди в малознайомих компаніях, коли звуть на прогулянку, залишається одинаком. Простіше: мало хто хоче спілкуватися з чоловіком в силу його дивакуватої поведінки.

ㅤㅤ«Добре мати маленьке коло спілкування, головне: почуття надійності від людей у цьому колі» — навчали Сє Ляня. Прийняв слова, як дійсність, тягар розчарування й самотності пішов з серця. Здобуті свої скарби у вечорах: сидіти біля вікна, з горнятком чаю в руках і класичною музикою, що лунає з динаміків.

ㅤㅤЗ теплим напоєм, спогади, ніби виходячи з тіні, потрапляють у свідомість. Він краєм ока помічає фотографію на маленькому скляному столику біля фотеля. Ставить неподалік від рамки чашку, й відкидається на спинку, заплющивши очі. На фото зображені три хлопці, посмішки на обличчях й сувої у руках говорять про щасливе закінчення середньої школи. Здається, з Фен Сінем і Му Ціном спілкування започаткувалося ще у молодшій, але з раннього дитинства спогадів мало лишилося.

ㅤㅤМу Цін — спокійний і раціональний, ніколи не діє з переляку, наче кіт, пильнує за кожним своїм кроком, обережно йдучи краєм дороги. До жаху ненавидить прибирання, й увесь вільний час присвячує праці. Фен Сінь, навпаки, запальний, нетерплячий, більше слухає почуття, ніж розум. Вони гармонійно доповнюють один одного, прикро, що сваряться без кінця.

ㅤㅤПолишив роздуми, Сє Лянь встає з нагрітого місця й вирушає на пошуки телефону. Закортіло зустрітися, як раніше, відпочити разом, поділитися новим, але ж два впертих товариші ніколи не запропонують прямо. Сє Лянь посміхнувся у долоню, згадуючи, які пропозиції ця пара вигадує для зустрічей самотужки.

 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ16:58 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤТхір-мазохист: 

 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Не хочете зустрітися? 

 

ㅤ16:58

ㅤВеликий член:

 

ㅤ— коли? 

 

ㅤ16:59

ㅤНЕ фанат мітивок:

 

ㅤ— Вочевидь не сьогодні. 

 

ㅤ16:59

ㅤВеликий член:

 

ㅤ— не тебе питаю 

 

ㅤ16:59

ㅤНЕ фанат мітивок:

 

ㅤ— Але мою думку врахувати доведеться. 

 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ17:00 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤТхір-мазохист: 

 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— У цю суботу, о 15:00, зможете?  

 

ㅤ17:00

ㅤВеликий член:

 

ㅤ— так 

 

ㅤ17:05

ㅤНЕ фанат метівок:

 

ㅤ— Так. 

 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ17:05 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤТхір-мазохист: 

 

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Місце зустрічі оберемо трохи пізніше, чекаю ваших

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ пропозицій^^ 

 

ㅤㅤСє Лянь втомлено потер крапку між брів. Ці двоє надто часто сваряться, щоб кожен раз реагувати. Найпростіше відвести тему в інший бік — так самі замовкнуть, а  поки на думку спадає ідея вдалого місця зустрічі.

 

\\

 

ㅤㅤПродовж кількох днів вони вирішили зустрітися в барі, Фен Сінь і Му Цін домовилися стежити за кількістю алкоголю, що споживає Сє Лянь. Надто не контрольованим ставав їхній друг, як нап’ється, тож чоловік був тільки вдячний за контроль. 

 

ㅤㅤ— Не нудьгуй, Жо Є, я невдовзі повернусь. — Він лагідно погладив кішку перш ніж вирушати, а біла красуня сумно дивилася вслід господареві.

ㅤㅤЧерез ненависть до спізнень в обумовлений вечір зібрався за сорок п’ять хвилин до виходу, розраховуючи, що за цей час дійде пішки.Сє Лянь знаходив особливу романтику, коли спокійно прямував до бару, слухаючи музику. Люди різні зустрічались на шляху: мама з примхливою дитиною, задоволені студенти, які, мабуть, склали якийсь іспит. Чоловік усміхався, дивлячись на них. Проходячи черговий поворот, завмер — у маленькій вулиці між будинками, під світлом ліхтаря пара з’ясовувала стосунки. Сє Лянь хотів пройти повз і вдати, що йому однаково, але це був найкоротший шлях, та обхід потребував багато часу. Не втручатися вийде, якщо оминути тихо .

ㅤㅤДівчина голосила на хлопця, звинувачуючи його в чомусь, її пронизливий голос перебивав ніжку музику у вухах. Величезний букет червоних троянд у дівочих руках розлітався на всі боки, ось-ось і вирушить невдалому коханцю в обличчя. Годинник на зап’ясті нагадав, що ризик запізнення збільшується, тому Сє Лянь пришвидшив крок, дивом залишаючись непомітним. На щастя, або жаль, зла дівчина все ж таки відправила троянди в політ, прямо в обличчя свого хлопця, червоні пелюстки долетіли аж до ніг Сє Ляня. Дивовижна сила. 

ㅤㅤ— Ми розлучаємось! Я більше бачити тебе не бажаю, тільки спробуй ще раз з’явитись у моєму житті! — незнайомець залишився стояти посеред вулиці.

ㅤㅤ— Не вистачає лише дощу, як у фільмах, так? — зупинився, жартуючи.

ㅤㅤПохмурий хлопець стояв із залишком букета в руках, не бажаючи звертати уваги до Сє Ляня. Червоні бутони троянд зливалися з плащем того ж кольору, їх роз’єднала лише ніжно-зелена обгортка букета. Чорне волосся наче хвилями збігло плечима до самого пояса. Сє Лянь не міг відвести погляд, через суто професійний інтерес до кадру, шкода, що не можна фотографувати очима. Підібгавши губи, незнайомець повернув голову, і їхні погляди зустрілися. На землі розкидані зламані квіти, залишок букета відправився до них у компанію, і від гарної композиції не залишилося сліду.

ㅤㅤ— Прикро, квіти були файні. — Ніяково. Сє Лянь відвів погляд, збираючись попрощатися.

ㅤㅤ— Я не засмучений, вона вже кілька тижнів дратувала своєю поведінкою. — Хмикнув незнайомець. — Розлучення було лише питанням часу.

ㅤㅤ— Хіба не сумно? — Не знаючи, куди дітись від спостереження, Сє Лянь наблизився, збираючи квіти. — Перепрошую, я просто хочу зібрати їх.

ㅤㅤ— Яка різниця, чи приберете їх Ви чи техробітник? — Вражено скинув брови та посунувся на кілька кроків.

ㅤㅤ— Деякі квіти зберегли первісний вигляд, що дивно, куди краще скласти їх, ніж дозволити іншим розтоптати. — Проникливий погляд опалював спину.

ㅤㅤГодинник на руці вібрує, нагадуючи, що зовсім скоро він запізниться. Чоловік швидко дозбирав квіти, поклав їх біля смітника, в останнє вибачився за втручання, і втік на зустріч із друзями.

 

Незнайомець у червоному продовжував дивитись услід фігури Сє Ляня.

 

\\

 

ㅤㅤ— Перепрошую, по дорозі дещо сталося — Вітає друзів Сє Лянь, сідаючи навпроти. Він не хотів запізнюватись, майже біг, коли отямився від дивного знайомства, якщо це можна так назвати. 

ㅤㅤ— Що саме? Останній раз ти запізнювався, коли ледь не потрапив у аварію, і було це роки три тому. — Першим запитав Му Цін, рідкісна зміна похмурого виразу обличчя говорила про щирість занепокоєння. 

ㅤㅤ— Я зневолі став свідком дивного розлучення… — Розповідаючи, Сє Лянь спостерігав за настроєм, з кожною хвилиною здавалося, ніби їх очі вилетять з орбіт. Від такої картини посмішка так і розквітала на обличчі, а за нею пролунав тихий сміх у долоню.

ㅤㅤ— Ти завжди шукав пригоди на свою дупу. — Зітхав Фен Сінь. — Що ж, тоді за це й вип’ємо.

ㅤㅤ— Тобі так кортить скоріше знепритомніти? — Усміхаючись, нагадав Му Цін.

ㅤㅤ— Тебе не питали!

ㅤㅤСє Лянь відчував скору сварку, потерши між бровами, замовив улюблені напої для кожного. Не почувши спротиву, кивнув своїм думкам: «Добре, що їх смаки незмінні, але було б чудово, якби я зміг відволікти». Тему таки вдалося змінити, однак тепер Фен Сінь критикував смак Му Ціна в алкоголі. Глухий кут. На жаль, нічого не вдієш, це їх особливий зв’язок, принаймні, так хотілось вірити. Зазвичай Му Цін слідкував за здоров’ям, тому алкоголь вживав рідко. Чомусь Фен Сіню здавалося, що саме у ці поодинокі рази він п’є найбридкіше й найгірше, що тільки можна пити. Із цим складно погодитися, бо задоволення від коктейлів Му Ціна не можна було заперечити. 

 

ㅤㅤМу Цін обережно прибрав пляшку вина якомога далі від свого друга, розпитуючи подробиці дивної зустрічі Сє Ляня з хлопцем у червоному. Після почутої історії Фен Сінь розкидався емоційними застережуваннями: не втрачати розум, не фантазувати подальші зустрічі, і взагалі, скоріше забути. 

ㅤㅤСє Ляневі довелось вислухати лекцію про прив’язаність та залежність від двох п’яних друзів, у яких хвилювання перевищує ліміти. Похмуро опустивши голову, чоловік намагався пояснити, що всі страхи марні, і він навіть лиця незнайомця не розгледів потемну. Фен Сінь з Му Цінем зітхнули – не бачив, то й добре. З часом Фен Сінь так сп’янів, що пішов у глибокий сон, а якщо турбували — відчайдух посилав.

ㅤㅤ— Цьому придурку аби напитися та когось послати. — Лаявся Му Цін, який на відміну від усіх, був більш тверезий.

ㅤㅤ— Але ти все одно його кохаєш. — Відчужено нагадав Сє Лянь, його стан був значно краще за сплячого, зберігся більш-менш здоровий глузд, частково. Налиганий чоловік розмовляв дуже тихо, однак поганець отримав легкий поштовх у плече. — Заспокойся ти, Фен Сінь все одно спить… Треба його додому відвезти, давай я допоможу.

ㅤㅤ— Тц, сам йди додому, я це непорозуміння проведу, бо ти, як завжди, своїм ходом підеш.

ㅤㅤ— Звісно.

ㅤㅤ— От давай, сам-сам і повідом, як дійдеш.

ㅤㅤКолись Му Цін навчиться проявляти хвилювання належним чином, але не сьогодні. Знизив плечима, Сє Лянь лишив друзів на самоті та вирушив додому. Він сподівався побачити незнайомця у червоному, але повертаючись тим шляхом, не знайшов навіть квітів. Мабуть, хтось вже їх підняв, що краще, ніж залишити на підлозі.

 

ㅤㅤЗрештою, чоловік дістався дому. На порозі не чекала Жво Є, ніби розуміла стан господаря й навмисно заховалась. Її можна зрозуміти: алкогольний трунок від Сє Ляня неприємний.

ㅤㅤ— М’якеньке ліжечко. — Солодко протяг хлопець, обіймаючи подушку і майже одразу засинаючи.

 

\\

 

ㅤㅤСє Ляню зранку підозріло всміхнулася вдача, вона забрала із собою очікуваний головний біль. Що ж, це було у пригоді, сьогодні має статись важлива зустріч з Ши Цінсюанем стосовно фотосесії, не можна підвести друга. Кожен ранок як за шаблоном: годування кицьки, сніданок, перевірка соцмереж на нові замовлення, іноді розмова з матір’ю телефоном та кохана робота.

ㅤㅤУ студії було близько двох осіб, не враховуючи Сє Ляня: майстриня з гримування та один стиліст. Цінсьюань не скупився на персонал, не стримував ідей, загалом справляв враження товариської особи з гострим на слова язиком. Тільки зустрівшись, світлий одяг фотографа розкритикували за млявість, як завжди. Потерши між брів, Сє Лянь нічого не відповів, бо знав як Цінсюаневі подобається такий стиль, але не на кожен день.

ㅤㅤ— Ти підготував усе, як треба? — Посміхнувся модель, хоча знав відповідь.

ㅤㅤ— Звісно, нас чекає близько трьох годин на зйомку, можеш попередити Хе Сюаня.

ㅤㅤ— Йому зараз не до мене, там таке в його іграх коїться… — Зітхнув і, заплющуючи очі, дозволив наносити собі макіяж.

ㅤㅤСє Лянь не мав часу бавитися у комп’ютерні ігри, на знав лише — The Sims 4 та пасьянс. Проте захоплювався графікою, а сюжети не раз використовував у фотосесіях.. Цінсюань відповідав швидко, іноді водив розмову в інший бік, але не втрачав головної теми. 

ㅤㅤГоловна ідея зйомок: ельфи. Локація була у лісному стилі, Цінсюань давно бажав зніматись у міфології не тільки Китаю. Аби зрозуміти культуру та підготувати ідею, Сє Ляневі довелося цілий тиждень читати різні фанфіки, книги та дивитись фільми. Сказати, що його зацікавило — нічого не сказати. Такого блиску у бурштинових очах Цінсюань давно не бачив. Востаннє, мабуть, на першій фотосесії у образі Бога Вітру.

ㅤㅤ— Не міг уявити, що б тебе так привабили ельфи — Посміхався при зміні пози.

ㅤㅤ— Я сам здивований, давно такого не було.

ㅤㅤ— Чим вони тобі сподобались? — Спитав, підходячи, щоб подивитись перші кадри.

ㅤㅤ— Вони…одразу і не відповім, це розмова на довго буде, але зовнішньо сподобались вуха — обережно доторкнувся загостреної кінцівки вуха Цінсюаня.

 

ㅤㅤКрім вух, Сє Ляня привабив одяг: осмикана у коричневий корсет, напівпрозора біла сорочка, коричневі штани вільного крою, з темно-зеленими шкіряними чоботами під якими ховаються білі панчохи. Увесь наряд прикрашений каблучками, кулонами, додатковими намистами і браслетами застарілої бронзи. Каміння виблискувало на світлі, і ніби василькові очі починають сяяти разом з прикрасами. Природньо кучеряве, світло каштанове волосся Ши Цінсюаня спадало хвилями на плечі, досить гарно плуталось серед декорацій гілок та листя. Неодмінним були й піхви на боці, в яких лежав меч з різьбленою руків’ю. Пронизаний атмосферою лісу, його друг, майже приворожив Сє Ляня, палав творчим натхненням, яким ділився з оточуючими.

ㅤㅤВсе це різноманіття краси не було наголошено, Ши Цінсюань швидко повернувся до роботи. Вони знімали у різноманітних позах, відвертих й не дуже, милих чи жорстоких – лише заради відібраної кількості файних робіт, які підуть на подальше редагування. Після кількох годин роботи, змучені хлопці вирішили трохи відпочити у кафе, знайшлись теми для патякання, про які Сє Лянь ніби нагадував під час фотосесії.

ㅤㅤ– Тобі як завши? – запитав Цінсюань, на що отримав позитивну відповідь і замовив білий чай Сє Ляневі, а лате собі. – Ну, я слухаю.

ㅤㅤ– Про що саме? – Брова у збентеженні насупилися.

ㅤㅤ– Ти не з тих, хто буде відкладати роботу, навіть якщо ми просто посидимо годинку іншу за кавою.

ㅤㅤ– Ти настільки добре мене знаєш?

ㅤㅤ– Ти досить простий і відповідальний, а твоє хобі це робота. Яка може бути причина, що б саме ти запропонував посидіти за кавою? – Цінсюань сидів, посміхаючись і поклавши на схрещені долоні голову. Навички цього чоловіка бачити, або вважати, що він бачить крізь людей, дивують. Нічого не залишалось, крім як погодитись з доведеннями. Зітхаючи, чоловік розповів про дивну зустріч з незнайомцем у червоному, треба ж було розповісти хоча б щось. Він цілими днями сидів вдома і ця подія здавалася висмоктаною з пальця, втім вона неабияк хвилювала інших.

ㅤㅤ– Зрозумій, Сє Лянє, я хочу лише спокій для тебе, і впевнений, що фенціни, – Свідомо вказав на пару. – Поділяють мою думку.

ㅤㅤ– Я розумію, але ж маю просто зацікавитись та розповісти своїм друзям про своє «‎сумне» життя – Шумно зробив кілька ковтків чаю. Навмисно. Як ображена дитина.

ㅤㅤ– Добре, пробач мені, це ж лише одна зустріч, можливо вона остання. – заключив Ши Цінсюань.

 

Сє Лянь підсвідомо побажав протилежного. 

 

ㅤㅤЩе трохи побазікавши на теми роботи та спільних проєктів, чоловіки розійшлися. Обурення у душі Сє Ляня було настільки велике, що замість повернення в затишну хату, він ходив вулицями, і дійшов до Старого парку. Колись це місто було прихистком для тварин, вони ніби розуміли куди йти, і кожен знаходив собі загубленого улюбленця. Жво Є була одним з кошенят від кинутої напризволяще білої красуні-кицьки. Сє Лянь ходив парком і згадував де і як саме годував тварин, де зустрів матір Жво Є.

ㅤㅤЦе місце містичне та похмуре, попри велику кількість відвідувачів щодня. Рослини обплітають лавиці та стовпи, ніби захоплюючі у людей шматок території. Сє Лянь жартома вважає це сміливістю природи, він обожнює сидіти і роздивлятися уявну боротьбу цивілізації та рослин. 

ㅤㅤ– Гарно, авжеж – пролунав давно знайомий голос.

ㅤㅤ– Ти заважаєш, пішов геть.

ㅤㅤ– Чим це я маю тобі заважати? Невже я не можу посидіти біля свого коханого, помилуватися зорями – Сє Лянь відчув, ніби чиясь рука торкається його шиї.

ㅤㅤ– Я сказав забирайся! – Прокричав на всю вулицю, підскакуючи на ноги. Парк пустий, жодної душі поруч, це було лише видіння. – Дідько! – Сварився чоловік, швидко тікаючи додому, ні, краще йому не виходити на прогулянки.