Коли Ніл повернувся до своєї кімнати в Лисячій вежі, він стомлено припав до дверей спиною і нарешті видихнув. Походи по магазинах жахливо вимотували самі по собі, а в компанії Нікі та Елісон все ставало в декілька разів гіршим. Під кінець Джостену здавалося, що він ось-ось звалиться на підлогу, навіть не дійшовши до гуртожитку, але ось він тут: у напівтемряві, тиші та спокої. Саме тут він мріяв опинитися весь день. Здається, йому навіть не знадобиться нічне тренування з Кевіном – він уже перевиконав свою денну норму. Більше у моральному плані, звичайно. Безперечно, Дей буде незадоволений тим, що Ніл знову б’є байдики, але вистачить одного погляду Ендрю, щоб його заспокоїти. Ця думка змусила Джостена тихо гмикнути.
Перевівши дух, він увімкнув світло в кімнаті та пройшов до дивану. Пакети з торгового центру голосно зашурхотіли і вирушили на підлогу. Без сил падаючи на подушки й прикриваючи очі Ніл, зовсім не бажаючи якось напружуватися, наступив на п’яти кросівок та скинув їх ближче до порога, щоб Міньярд, що повернувся, не бурчав на нього зайвий раз за те, що він розводить бруд. Все ж таки у Джостена було виправдання - ноги жахливо сильно боліли від багатогодинної прогулянки магазинами туди-сюди. Та й мізки не були раді стільки часу вислуховувати модні дебати між Рейнольдс та Гемміком. Для Нілу це було надто.
Він настільки підвівся, що в перші хвилини навіть не почув кроків за спиною. Швидше за все, він би зовсім не звернув уваги на них, якби рука Ендрю зі звично холодними пальцями не лягла на його шию, змушуючи зіщулитися від задоволення. Він губив хватку.
— Привіт, — Ніл відкинув голову на спинку дивана, відкриваючи шию для подальших погладжувань. Його губи самі по собі розтягнулися у втомленій посмішці. Міньярд окинув поглядом кімнату і повернувся до споглядання пошарпаного Джостена.
— Привіт, — великий палець огладив підборіддя, коли Ендрю схилився нижче. — Галасливий. Що за пакети?
— Костюми на Гелловін. Елісон та Нікі вирішили, що в нас повинні бути свої,— долонь Ніла потяглася до обличчя Ендрю та завмерла за кілька сантиметрів у мовчазному запитанні. Міньярд нахилився ближче, дозволяючи себе доторкнутися. — Вирішив щодо вечірки?
— Мало приводів, щоб піти, — з легким сумнівом промовив Міньярд, дозволяючи чужим пальцям ковзати по легкій щетині на його щоках. — Ти хочеш? —Джостен у відповідь лише трохи помітно кивнув. — Навіщо це тобі?
— Складу тобі компанію. Ти ж хотів доглянути Аарона, — долонь Ендрю м’яко стиснула шию і великий палець зісковзнув за вухо. — І Елісон запропонувала спробувати провести свято… Нормально? Вона сказала, що там буде конкурс на збирання цукерок. Напевно, ще буде щось із костюмами.
— Навіщо тобі ці дурні конкурси? — Міньярд запитливо вигнув брову, спираючись на спинку дивана. Його рука виявилася зовсім поруч із головою Ніла, укладаючи у своєрідну пастку.
— Думаю, мені важливі не конкурси. Я просто хотів би спробувати, як це нормально відсвяткувати Гелловін. Я так жодного разу… Не був залучений до цього. Тепер є привід, — долонь Джостена м’яко й повільно ковзала по чужій щоці.
— Ти міг сказати мені, — Ендрю незвично важко зітхнув. — Ми поїхали б у «Райські сутінки». Удвох.
— «Райські сутінки» залишаються самі собою навіть у Гелловін. Хіба що всі будуть напиватися в костюмах і влаштують якийсь дурний конкурс, — Ніл тихо пирхнув.
— Тобі треба позбирати цукерки по всьому гуртожитку? — Ендрю закотив очі і здається, втомився нависати над Джостеном. Випростався, за мить сідаючи поряд. Його стегно звично торкнулося ноги Ніла, дозволяючи відчути своєрідну безпеку.
— Так, потім віддам тебе все, що назбираю, — він безглуздо посміхнувся у відповідь, змушуючи Міньярда роздратовано похитати головою.
— Катастрофа, — Ендрю тихо цокнув і його погляд вп’явся в пакети, принесені Нілом. — Ходімо. Подивимось, що ці двоє купили.
***
Насамперед Ендрю змусив Ніла приміряти костюм. В образі гарбузового джентльмена Джостен безперечно відчував себе дивно, але йому подобалося поєднання кольорів, яке він бачив у дзеркалі. Міньярд своєї думки не говорив, лише прискіпливо оглядав його з голови до ніг. Потрібно було зовсім небагато для того, щоб його обличчя поступово пом’якшилося. Ще трохи часу знадобилося для задоволеного кивка. Тільки після цього Ендрю вирішив приміряти те, що йому купили Лиси.
Ніл з деяким хвилюванням дивиться на те, як Міньярд дістає частину костюма з пакета та прискіпливо розглядає у спробі збагнути, що саме перед ним. Коли Ендрю завмирає, трохи насупивши брови, стає зрозуміло, що він усвідомив.
— Серйозно? — Міньярд перевів погляд на Джостена, скептично підводячи брову. — Вампірський костюм? Як банально.
— Я не брав участі у виборі, — Ніл ніяково знизав плечима, відчуваючи, що Елісон й Нікі краще не попадатися на очі Ендрю найближчими днями.
— Начхати, — Міньярд відклав сорочку, яку тримав у руках і неквапливо стягнув футболку.
У цей момент Ніл виразно відчув, що йому потрібна нагода піти.
—Я схожу до Елісон, спитаю о котрій починається вечірка, — у відповідь Ендрю тихо угукнув, позначаючи, що почув. Джостен ледь помітно посміхнувся та розвернувшись, вийшов із кімнати, тихо прикриваючи двері.
Звичайно не було жодної гарантії, що Рейнольдс взагалі буде у своїй кімнаті, проте Ніл постукав у двері дівчаток. Майже відразу йому відчинили. У дверях стояла Ден, яка з зацікавленістю глянула на Джостена. На її обличчі розквітнула посмішка.
— Вітаю. Виглядаєш непогано, — вона тихо хмикнула. — Дай вгадаю. Елісон затягла тебе на вечірку?
— Начебто, — Ніл повів рукою в повітрі. — Вона в кімнаті? Я хотів запитати, скільки нам приходити.
— О дев’ятій, — Елісон здалася з-за плеча Вайлдса, критичним поглядом оглядаючи образ Ніла. За мить вона відчинила двері ширше й поманила Джостена до кімнати. — Заходь. Твоя зачіска нікуди не годиться. Та й не завадить доповнити твій костюм.
— Доповнити? — у його голосі було більше втоми та смиренності, ніж якогось здивування. — Чим це можна доповнити? — Він показав на себе все, дивуючись.
— Грим, — Елісон неквапливо перебирала щось у косметичці на журнальному столику. — Заходь давай. Буде цікаво та швидко. Обіцяю, ти потім ще «дякую» скажеш.
***
Швидко звісно ж не було. Як і цікаво. Елісон постійно шикала на Ніла, коли той намагався скривитися чи почухати обличчя. Все, що міг бачити Джостен — пензлик для макіяжу в помаранчевій фарбі, зосереджений погляд та зацікавлену Ден, що заглядала через плече Рейнольдс. Їй теж дісталося трохи хитромудрої лайки.
— Готово, — Елісон простягла Нілу дзеркало. Той недовірливо глянув на своє відображення. Тепер на щоках красувалися два акуратні гарбузинки та три кажани, один з яких посів почесне місце на носі. Це було трохи дивно, але Джостен не міг заперечити, що вийшло цікаво.
— Дякую,— він повернув дзеркало назад до рук Рейнольдса та підвівся, потираючи потилицю. - Я піду.
— Йди вже, — Рейнольдс із задоволеним виглядом влаштувалася на дивані. — Добре проведи вечір!
— Обов’язково, — тихо буркнув Ніл, виходячи в коридор. Нехай він був у дівчаток відносно недовго, вже нестерпно хотілося повернутися до себе. В голові навіть прослизнула думка якщо забити на вечірку та не йти? Не можна. Він сам наважився на це. Окрім того, пройшов уже майже весь шлях для нормального святкування Гелловіну — навіть Ендрю змирився й вирішив піти з ним! Хоча б заради інтересу варто спробувати.
Джостен з легким занепокоєнням повернувся до кімнати та трохи не розрахувавши сили, голосно грюкнув дверима. Ендрю, що сидів на дивані, подивився на нього із запитанням.
— Я думав, вони вирішили тебе з’їсти,— він неквапливо їв морозиво, поки Ніл, трохи охолонувши, розглядав його костюм. Пишна біла сорочка з мереживними рукавами надавала легкості образу, а жилет із темної тканини підкреслював фігуру. Чорного плаща із червоною внутрішньою стороною було акуратно перекинуто через спинку дивана. Джостен глянув на те, як брюки обтягують спортивні ноги Ендрю й на хвилину затримавши подих, подивився на чуже обличчя. Міньярд тихо гмикнув, спостерігаючи, як Ніл відверто вирячився на нього — цього разу він вирішив не акцентувати на цьому уваги. Винятково заради веселощів. — Так о котрій вечірка?
— Елісон сказала приходити о дев’ятій, — він ніяково потер перенісся, відвертаючись. Ендрю, зовсім нічим не збентежений, підвівся з дивану та пішов на кухню, щоб сховати морозиво у холодильник. Повернувшись, він підхопив плащ і накинувши його на плечі, акуратно зачепив брошкою з комплекту. Ніл готовий був завжди милуватися тим, як чудово Міньярд виглядає в образі готичного вампіра. Він буквально захоплював подих тих, чий погляд був спрямований на нього. Джостен був впевнений, що він не остання така людина. Ендрю підійшов ближче і акуратно взяв його за підборіддя, пильно дивлячись в обличчя.
— Милий, — він прокоментував грим, провів пальцем по нижній губі Джостена та через мить відсторонився. — Ти їв?
— Ні, — Ніл якось зовсім замотався з Гелловіном та підготовкою до вечірки, що втома, яка неприємно лягла на плечі перебила всі інші потреби. Він був зовсім трохи сонним, а ось голод після запитання Ендрю відчувався сильніше.
— Тоді перекусимо в кафе. Пішли. Часу ще повним-повно, — Міньярд акуратно взяв Джостена за рукав піджака й потягнув із кімнати.
Ніл почував себе дивно щасливим, дозволивши м’якій посмішці причаїтися у куточку губ.
***
Кафе в якому вони зазвичай зустрічалися для невеликих обідніх перекусів теж не обійшлося без святкових змін. Звичайно, на відміну від торговельного центру, воно було прикрашене зовсім скромно, проте зі смаком. Коли вони дісталися свого улюбленого столика і офіціант приніс їм меню, Ніл не звернув на це уваги, занадто захоплений розгляданням ліхтарів Джека, що стояли на барній стійці. Усі вони посміхалися відвідувачам з різних ракурсів. Від одного погляду на гарбузи з’являлося відчуття чогось похмуро-веселого та приємного. Ніл такого раніше не відчував. Можливо, це був той самий усюдисущий дух свята, про яке говорили старшокурсники, можливо, просто секундне наслання, але Нілу сподобалося. Він навіть подумав про те, щоб умовити Ендрю зробити власні ліхтарі Джека на наступний Гелловін. Враховуючи те, що вони обидва добре справлялися з ножами, має вийти непогано.
— Обирай, — Міньярд, не відриваючись від читання складу страв, підіпхнув друге меню Джостену. Те саме, яке Ніл ігнорував останні десять хвилин на користь інтер’єру кафе. — Інакше підеш на вечірку голодний.
— Там має бути перекус, — Ніл знизав плечима але, тим не менш, слухняно взяв меню в руки, розпочавши розглядати обмежену пропозицію на честь Вечора всіх святих. Декілька гарбузових смузі, кекси та шматочки пирога. Нічого особливо цікавого. Джостен перевернув сторінку до звичного списку страв.
— Крекери, пунш та цукерки такий собі перекус. Особливо якщо ти збираєшся пити, — Ендрю відклав меню вбік. Ніл, визначившись, повторив за ним. Міньярд клацнув по дзвіночку на столику, щоб покликати офіціанта.
— Хто сказав, що я збираюся пити? — Джостен підняв брову. — Я там тільки заради цукерок.
— Ти не любиш солодке, — м’яко нагадав він, ніби Ніл міг забути подібне.
— Так, але солодке любиш ти, — після цих слів вони зустрілися поглядами. Ендрю завмер, вичікуючи. Слідом почулося щось схоже на веселе пирхання. — Ми вже говорили про те, що я назбираю солодощів для тебе.
— Ти не зможеш врятувати Елісон та Нікі за допомогою солодощів, — Міньярд закотив очі і відвернувся, щоб побачити неквапливого офіціанта.
— Я і не збирався їх рятувати, — Ніл незворушно склав руки в замок й підпер ними голову. Ендрю терпляче зітхнув. Якийсь час він мовчав, перш ніж відповісти:
— Я терпіти не можу Nerds.
Губи Джостена розтягнулися у широкій усмішці. Він вважав ці слова своєю маленькою перемогою.