Груди до грудей, чужа вага на стегнах та зчеплені за спиною ноги; поцілунки, що тихими вдихами розривають нічну тишу, і тремтіння – своє чи ні, - яке вражає все єство.
Луффі тремтить, коли Зоро проводить язиком по його шиї та залишає слід своїх губ на лінії щелепи, і Зоро передається це тремтіння по всьому тілу, в руки, якими він притискує Луффі до себе, в пальці, що впиваються в чужі сідниці, та в очі, які тремтять від кожного погляду з-під опущених повік. Луффі відкидає голову, тримаючи волосся Зоро в кулаках та тулячи його обличчя до себе, й дрібно-дрібно дихає.
Їхня пристрасть майже витікає в неконтрольовану хіть, але Зоро на це (не)трохи плювати, адже важливо тільки те, що він може вкривати Луффі нетерплячими поцілунками та насолоджуватись його важким диханням у відповідь.
Господи, як же Луффі робить йому погано, думає Зоро, легко стогнучи та впираючись обличчям йому в груди. Луффі хихотить у відповідь, бо його лоскоче те, як Зоро заривається носом, наче в м’яку подушку, та так і застигає.
Скільки всього Зоро хоче зробити, і скільки всього Луффі дозволяє йому…
Зоро може бути скільки завгодно соромно і ніяково за свої бажання, але Луффі кожного разу буде дивитися своїми чесними (прекрасними) очима у відповідь та впевнено казати: «Давай зробимо це». І Зоро ніколи не знатиме, сміятися чи плакати.
А проте важливе тільки те, що відбувається зараз, тому Зоро зосереджується на тому, що вони стягують один з одного одяг, перериваючись подовгу на поцілунки зі сплетеними язиками. Вони наче не квапляться, а наче й згорають від нетерплячості – принаймні, Зоро так точно, особливо коли Луффі відсувається та висовує кінчик язика в намаганні розібратися з чужим поясом. Зоро не дає йому закінчити, він ривком наближається знову та захоплює язик між свої губи, накриваючи долоні внизу своїми.
- Я і сам можу, - майже ображено бурчить Луффі, допомагаючи стягувати залишки одежі, які, насправді, плутаються тільки через свою довжину.
- Звичайно, - легко погоджується Зоро, піднімаючи його зі своїми долонями на сідницях, та сам ледь встаючи, щоб одяг просто зісковзнув з нього на підлогу.
Луффі свариться на те, що вони так довго вовтузились, а все виявилось так просто, і Зоро ледь стукає йому пальцями по кінчику носа, та знову цілує. Той обурено мичить та кусається, та все ж охоплює обличчя Зоро у відповідь, і від його напору вони обоє завалюються назад – лише ліжко пружинить під ними.
Луффі вкладається підборіддям між груди Зоро та надуває губи, дивлячись на нього. Зоро не дуже зручно, проте він погляд повертає; у Луффі очі вологі та блистять, наче він щось дуже хоче випросити. А у Зоро з кожним подихом наче густішає слина, і вдихати важко, і збудження здавлює йому нутрощі та перекриває горло. Він тяжко ковтає, проте нічого не робить.
- Зоро-о, - каже Луффі, заплющуючи одне око, та мостячись на Зоро, наче великий кіт. Йому, здається, подобається гойдатись на грудях Зоро, або Зоро тільки вигадує собі це майже-мурчання при кожному його вдиху. – Ми ж домовлялись, що ти можеш робити все.
Зоро знову тяжко ковтає. Його руки досі на Луффі, тому коли той починає трохи рухати тазом та тертися об його тіло, Зоро стискує пальці сильніше, - чи то щоб зупинити, чи щоб допомогти втримати темп. Зоро мовчить, заворожений тим, що робить Луффі.
- Що я зроблю для тебе все.
Зоро більше не людина, Зоро – ходяча бомба, купа вибухівки, яка здатна зірватися тільки від одного дотику до Луффі. Зоро не може осягнути, як у того є така сильна влада над ним, проте його просто розмазує по ліжку ця неймовірна чесність та відданість.
Зоро піднімається на одному лікті, і вільною рукою притягує Луффі знову до себе, цілує, наче йому до цього було мало, облизує нижню губу та торкається язика; в поспіху, ніби хвилюючись, що не встигне розказати, показати йому, що він з ним коїть.
- Я хочу багато, - шепоче Зоро на відстані, при якій його губи все ще торкаються чужих від його слів.
- Я знаю.
О. Боже.
Зоро падає назад з приглушеним «бух», і Луффі нависає над ним, опираючись на руки пообіч. В очах його стоїть запитання, а Зоро розуміє, що він, справді, неабиякий збоченець. Та попри це йому все одно досить соромно і ніяково казати, чого він хоче; все його обличчя буквально палає, коли Луффі схиляється нижче, уважно чекаючи будь-яких побажань.
Зоро намагається виглядати впевнено, коли повільно промовляє своє бажання, а через шум у вухах він наче й сам себе не чує. Тільки й може, що дивитися на Луффі, який облизує червоні-заціловані губи та киває.
Зоро здається, що він падає, причому – падає дуже глибоко, в провалля власної хіті. Він випадає з реальності, спостерігаючи, як Луффі моститься зручніше, сідаючи йому на живіт та акуратно підсуваючись ближче до обличчя, як, наче згадавши в останню мить, тягнеться за лубрикантом. Зоро думає про себе, що він бовдур, бо сам про це геть забув, а проте в наступну мить Зоро майже вже не дихає, коли член Луффі опиняється рівно між його грудей; він настільки збуджений, що, здається, в нього зараз зупиниться серце.
Те саме серце, яке зверху долонею накриває Луффі, та спокійно дивиться прямо у вічі – чи то в спробі заспокоїти, чи добити.
- Зоро, руки, - командує Луффі, і Зоро думає, що йому, в принципі, не треба ніякі божевільні забаганки виконувати, щоб йому було просто добре.
Але він слухняно стискує свої груди власними руками, намагаючись прикинути силу, щоб Луффі було якнайбільш зручно і приємно. Він від несподіванки видає здивовано-томне «гик», коли Луффі одразу ж подається тазом вперед; але обличчя Луффі розслаблене, з задоволено прикритими очима, тому Зоро вважає, що все робить правильно.
Зоро божевільний, божевільний збоченець, думає він, коли Луффі помалу починає рухатися, звикаючи до незнайомої пози та нового почуття при терті; бо Зоро це вставляє. Страшенно вставляє. Зоро сходить з розуму від виду Луффі, який акуратно старається не розпалити надто шкіру, і який збивається з дихання при кожному поштовху.
Ось це і є причиною, чому Зоро так сильно хотів спробувати. Обличчя Луффі, яке він легко міг бачити, ледь рум’яне, й Луффі старанно закушує губи, щоб втримати звуки, що так і просяться з його грудей. Луффі. Луффі.
Луффі.
- Луффі…
Зоро хоче щось сказати, бо Луффі не дозволяє себе почути, а Зоро мало. Йому мало тільки незнайомого раніше тертя, йому мало нових почуттів і відкриттів, як от те, що його груди до біса чутливі. Йому просто мало, він дуже жадібний і йому хочеться тільки більше.
Зоро повертає голову та цілує руку Луффі, яка так на щастя була майже біля його вуха. Він не те, щоб цілиться, ні, він просто хоче привернути увагу до себе, щоб Луффі відкрив очі, і Зоро побачив, що він відчуває, коли так використовує його тіло. Коли Зоро сам просить його використовувати так це тіло.
Луффі відкликається – він нарешті випускає нижню губу з полону зубів, та протяжно стогне при наступному поштовху, такому сильному, що Зоро відчуває, як його груди здригаються.
Луффі розплющує очі – і дивиться, дивиться, дивиться. Зоро зовсім не може зрозуміти вираз його обличчя, проте він відчуває, як жар клубочиться внизу його живота, і як по його власному члену стікає в’язка рідина.
Як же Зоро погано.
А Луффі, здається, грається, то сповільнюючись, то знову розганяючись, змушуючи Зоро здригатися раз за разом, Зоро не може втримати в собі ні одне ух і ох, які Луффі з нього вибиває, не може прикрити рот, а може тільки дивитись вверх, прямо на чуже обличчя.
Можливо, йому зараз і так не дуже зручно сидіти, думає Зоро, адже у Луффі буквально спина дугою, але, господи, як він хоче зараз поцілувати його. В роті Зоро сухо, як в пустелі, і дихає він, наче загнана тварина, проте він все ж намагається зібрати докупи останні думки, які Луффі розмітає з новим поштовхом, та видавлює:
- Нахились… будь ласка.
Будь ласка, послухай, адже я так хочу, думає Зоро, і Луффі справді слухається; щоправда, йому для цього треба зупинитися – всього на мить, бо він схиляється і тільки залишає зовсім невагомий поцілунок на чужих губах.
- Гей!.. – викрикує йому вслід Зоро, але всі його протести розбиваються об нещадні рухи Луффі.
Певна річ, той точно відіграється за попередні рази; але як же Зоро маже від цього, від абсолютної безсоромності Луффі та від його прекрасного знання того, який Зоро слабким перед усіма його діями. Луффі користується цим зовсім щиро, і від цього ще гірше (краще).
Зоро дивиться-дивиться-дивиться, не здатний відвести погляду, крім як кидаючи його від обличчя Луффі та своїх власних грудей. Все його тіло гаряче, а в місцях дотику воно наче плавиться; у Луффі, здається, вже й руки слабнуть, тому що з кожним разом він нахиляється все нижче й нижче. Зоро вже треба закидати голову назад, щоб повністю дивитись на нього, тому він прикриває очі та повністю віддається почуттям. Віддається ритму.
Для Зоро важливо відчувати ритм завжди, а тут він тільки зводить його з розуму своєю непостійністю та інтенсивністю. А-а, стогне Зоро разом з Луффі, в такт ударів, в такт грудей, що здригаються та коливаються, роздражнюючи збуджену свідомість Зоро.
Зоро божевільний збоченець, тому що він хоче записати ці хлопки від поштовхів Луффі, стогони та важке дихання Луффі, яке переплітається з його власними – записати та зберегти. Щоб запам’ятати це, щоб запам’ятати, наскільки вони один одного доводять, що навіть такими способами вони змушують один одного доходити до піку.
Адже все, що насправді має значення, це їхнє спільне задоволення, а не те, яким чином вони втамовують своє бажання.
Луффі не витримує першим, і він майже викрикує ім’я Зоро перед тим, як ослабнути в оргазмі; Зоро це страшенно лестить. Він швидко злизує те, що потрапило йому на нижню губу, зовсім незважаючи, що від ключиць до підборіддя липкість трохи стягує йому шкіру. Йому одночасно достатньо і ні, він ривком перевертається разом Луффі, підминаючи його під себе, та цілує – голодно, спрагло і трохи ображено.
Луффі усміхається в поцілунок, дозволяючи притиснути себе до ліжка, та сам тягнеться до члена Зоро, який досі стоїть та потребує розрядки. Зоро стогне йому в губи, і це виходить чомусь дико.
Зоро жадібний до поцілунків та жадібний до тіла Луффі, жадібний до всього, що стосується Луффі; тому просто зараз він вмирає від безкінечного задоволення. Груди його горять жаром, і він впевнений, що вони майже такі ж почервонілі, як і його обличчя, і думка ця знову змушує його тремтіти.
- Ну то як? – питає Луффі, і хто знає, чи навмисне його тон грайливий, чи Зоро настільки божевільний, але Зоро, нарешті, кінчає теж, ховаючи лице в плечі Луффі під його м’який сміх.
- Прекрасно, - видавлює з себе Зоро.
Йому страшенно соромно, але Луффі запускає свої пальці в його волосся, і Зоро думає, що воно того варте навіть попри будь-який сором.
Відгуки