У Санджі навіть ім’я дратує. Санджі. Сан-джі.
Якби було змагання «В кого краще ім’я», то Зоро, якби не виграв, то точно зайняв би вище місце за Санджі.
Адже, просто для порівняння. Зо-ро та Сан-джі.
Безперечно, «Зоро» зручніше стогнати. До того ж, Зоро впевнений, набагато приємніше.
Зоро тихо сміється, прикриваючи очі, й Санджі під ним незадоволено звивається. Зоро відчуває, як той витягає з-під нього простирадла в спробі за щось втриматись.
- Чого ти ржеш? – питає він, і його голос ламається, коли Зоро згинає пальці.
Зоро прекрасно розуміє, що він збоченець, але тут це його не хвилює, бо в його руках і під ним зараз лежить такий же. Він міцно тримає праву ногу Санджі на своєму плечі та подеколи лоскоче її своїм диханням, і як же приємно дивитися, як Санджі звивається, намагається вирватися або хоча б штурхнути Зоро своїми довжелезними ногами.
Санджі наполегливо робить вигляд, наче ті три пальці не в ньому, і наче не його нутро вони дражливо масажують, і наче не йому збивають дихання. Наче йому взагалі це не подобається до закочених очей та тихих стогонів; наче це не він чекав кілька годин, щоб нарешті мати змогу полегшити своє збудження, і наче не він ловить кайф настільки, що його волосся розкидане по подушці плутається так, що важко буде розчесати.
І наче не він залицявся та загравав до дівчат вдень, щоб вночі вони двоє знову прийшли один до одного, бо так зручно і звично.
Зо-ро, стогне Санджі, і Зоро широко посміхається, наче навіжений. Він не менш збуджений за Санджі, можливо, навіть сильніше, тому що це просто він, якому вистачає одного погляду на стрункі стегна Санджі, щоб відчути жар. Зоро проводить рукою по правій нозі Санджі до коліна й назад, і той стогне майже нетерпляче, коли Зоро зовсім легко цілує.
- Ти можеш вже вставити, паскуда? - цідить Санджі через зуби, а Зоро тільки каже «хмм», і знову цілує його ногу.
Зоро знає, який чутливий Санджі скрізь, особливо зараз, особливо коли його міцно тримають і повільно мучають одними пальцями, хоча вони обидва без одягу і Санджі знає, що може бути замість пальців. І що – хоча він ніколи не скаже про це вголос – він неймовірно хоче.
Зоро, насправді, дуже жарко, він впевнений, що його доторк може обпекти, тому що йому буквально зриває дах і він заледве усвідомлює себе. Робити домінуючий вигляд це одне діло, але друге – коли ти настільки слабкий перед своїм партнером, що так і хочеш зробити з ним абсолютно все. Звичайно, зважаючи, хто є його партнером, він не може так просто розтектися перед ним, хочеться дражнити все більше і більше, щоб той почав благати.
Щоб програв їхнє негласне змагання, щоб здався першим, і щоб припинив бути таким неймовірно-привабливим зі своїми прекрасно-довгими ногами.
Зоро божеволіє, тому що він вже не витримує того, як сильно йому хочеться. Він, звичайно, не романтик, але стогони Санджі зараз справжня музика для його вух, яку можна зрівняти хіба що з піснею мечей в битві.
Санджі подається ближче, назустріч його пальцям, як тільки Зоро завмирає; Санджі, очевидно, таке не подобається, бо йому, здається, лишилося ще трохи – а Зоро тільки витягає пальці, з яких стікає рідина та капає на постіль.
Санджі важко дихає, спираючись на лікті, щоб поглянути Зоро в лице – він здається блідим на фоні Зоро, а відтак слабким і змореним, з вологим обличчям та каплям сліз, що зібралися в кутиках очей.
Ей, ти, - читається в його очах, і, що ж, Зоро розуміє, що тут уже все. Тому що вираз обличчя Санджі надто впертий, але разом з тим переповнений бажанням; і ні, Зоро не розуміє, як можливо ці емоції поєднати на одному обличчі, але, виходить, у Санджі і таке вдається.
- Ти мене бісиш, ти в курсі, - каже Зоро, наче питаючи, а наче стверджуючи, коли розводить ноги Санджі, та повертає погляд.
- Це взаємно, не хвилюй-
Зоро, як справжній мерзотник, входить в нього різко й без попередження, знову не дозволяючи завершити думку. Санджі у відповідь видає тільки зірване ох, яке тільки нарощує свою гучність у відповідь на кожен ривок і на кожен рух Зоро всередині.
- Великий… - зривається з його губ, і він з хлопком закриває собі рота.
Зоро ніяково сміється, але не зменшує свого темпу, змушуючи Санджі прогинатися в спині та знову мнути простирадла під собою. Здається, їм обом важко дихати, від жару, від зіткнення їх тіл, від збудження та спільних стогонів; Зоро прикриває очі, притуляючись головою до ноги Санджі, та заледве ковтає.
Як давно Зоро мріяв отак: грубо, з ногами на плечах, та різкими ривками. Щоб Санджі більше не мав сил сваритись з ним, щоб просто здався своїм бажанням, та просто отримував задоволення від почуття абсолютної наповненості всередині. Щоб Санджі не затуляв собі рота та дозволив Зоро чути себе, щоб не сердився сам на себе за те тремтіння, яке викликають поцілунки на його нозі та пальці, що міцно вп’ялися в його ліве стегно.
Зоро, здається, губиться, коли і сам починає вимовляти чуже ім’я, оце дратуюче Сан-джі, яке зривається майже пошепки з його власних вуст, та змушує його власника дивитись на Зоро вологими очима.
Хватка Зоро на чужій нозі майже кам’яна, і Санджі досить голосно лає його всіма відомими йому словами, тому що йому занадто, але він ніяк не може змусити Зоро зупинитись, або сказати про те, що йому хочеться зупинитись.
(Бо йому не хочеться).
Зоро вже майже не пам’ятає, чому він сьогодні розізлився, і чому звичне загравання Санджі його так розізлило; йому тільки дуже добре від усвідомлення, що прямо зараз вони буквально готові розплавитися в цьому пеклі, що самі й створили.
Санджі знову відкидається на подушку, забираючи долоню з рота та стогнучи в увесь голос.
- Ненавиджу-у, - тягне він, знесилений дозволяючи Зоро самому принести йому (неймовірне) задоволення.
Санджі, нарешті, здався; очевидно, Зоро надто майстерно вміє вибивати з нього дух та доводити до власної точки божевілля. І хоч Зоро ніколи, насправді, не впевнений в тому, наскільки правильно він все робить, Санджі неодмінно в кінці залишається збіса задоволеним – це простежується по тому, як сильно він цього не хоче визнавати.
- Це було жахливо, Зо-ро, - каже він, коли, нарешті, кінчає, так ні разу й не торкнувшись самого себе.
- Називай мене «сан», – каже Зоро, залишаючи довгий та страшенно мокрий поцілунок на литці Санджі.
- Господи, смокчи, Зоро.
Санджі втомлено відкидає мокре волосся з обличчя і тягнеться за сигаретою. Йому наче дуже треба покурити прямо зараз, коли його ноги досі на чужих плечах трусяться так, що в інший час за це було б соромно, і коли на них падає чуже гаряче дихання. І зовсім не втомлене, чорт би побрав цього монстра, - так і читається в його очах.
- Не боїшся лишитись без причандалля?
Зоро, насправді, дихає тяжко, глибоко, і його могутні груди здригаються від кожного подиху. Санджі кидає на нього погляди, наче не зацікавлено, проте Зоро хмикає, адже Санджі майже випадково облизується, кваплячись сховати голод в своїх очах за димом. Засранець.
- А ти посмій.
Зоро тільки шкіриться, й схиляється нижче, знову згинаючи Санджі, змушуючи дивитись йому в очі.
А він і посміє.
Відгуки