Небо сяяло блискучими, але недостатньо яскравими зорями, щоб зразу помітити темний силует, який повільно пересувався ледве освітленою гірською стежкою.
Крізь крони дерев миготіло місячне світло, м’яко переливаючись на молодому обличчі.
Вже прохолодний, нічний вітер ніжно леліяв невеликі пасма, що вибилися з високої зачіски, і разом з цим трохи підводячи поділ довгих чорних одеж.
Різко вдихаючи, повітря миттєво віддавало холодним струменем у легенях, через що груди дівчини болісно часто здіймалися нагору і повільно опускались.
Заклиначка повільно переступала через тяжкість свіжозрубаної деревини, нових необхідних медикаментів та парочки куплених сьогодні, вже давно встигнувших охолонути, парових булочок. Масивний меч у піхвах бовтався поряд з невимовно гарним нефритовим виробом. Лук за спиною з сагайдаком стріл звично обтяжували сильні плечі.
Незважаючи на незначні рани на обличчі, вспороте передпліччя лівої руки та втому, Є Вансі буквально світилася щастям.
Нехай стороння людина цього б і не помітила, вона сама відчувала це безперечно.
А все тому, що після довгої дороги в споглядальних темно-карих очах нарешті відбилась невеличка садиба посеред лісу.
Крихітне, старе, покинуте, колись розвалене житло, зараз випромінювало життя. І ближче підходячи до хати можна було побачити тьмяне світло з віконця збоку.
Жінка прискорила свій крок, практично перейшовши на біг. Досягнувши старих дверей, стрімголов відчинила зовнішні ставні.
— Молодий пане! — тихо, майже пошепки промовила вона, помітивши в іншому кінці кімнати знайомого юнака, який відпочивав на ліжку і безмовно читав наносний нарис.
— Я ж просив так мене не кликати! — з роздратуванням відповів перебинтований юнак, навіть не спромігшись поглянути на Є Вансі.
Її губи лише трохи здригнулися і куточки миттєво поповзли вгору.
— Ти тримаєш книгу догори дриґом, — зауважила колишня стражниця ордена Жу Фен, по ходу розбираючи принесені нею речі.
Наньґун Си моментально зашарівся, трохи прочистив горло, то відкриваючи, то знову щільно стискаючи свої губи, але так і не знайшов що сказати у відповідь. Він перевернув предмет у його руках і поклав нарис на табурет, що стояв біля ліжка.
Парубку було надто соромно визнати той факт, що останню годину він більше ніж десять раз виходив з дому, і невпинно вдивлявся в далечінь лісу, шукаючи очікувальним поглядом ту саму.
Ту саму, з якою він знайомий з самого дитинства. Ту, яка невпинно слідує й досі за ним.(хоча хто зараз за ким слідує те ще питання)
Є Вансі, витягла з мішечка цянькунь потрібні ліки та трави:
— Давай я зараз перев’яжу твої рани? — наче для самої себе, ця фраза звучала більше як ствердження.
Дівчина підійшла до схвильованого хлопця, принагідно схопивши зі столу свіжі бинти. Наньґун Си лише зніяковіло відвів погляд.
Поки молодик вдивлявся в кут, заклиначка поклала необхідні засоби для ретельної перев’язки. Її руки опустилися на легке, практично невагоме простирадло, що вкривало хлопця, але не встигла вона навіть торкнутись, як її долоню перехопив Наньґун Си. Рука чоловіка була злегка більша за неї, але шкіра пані Є була грубіша.
— Що-
Її перервав глибокий, злегка хрипкий, але такий привабливий голос чоловіка.
— Не варто себе турбувати. Зі мною все гаразд. Давай я краще подам тобі вечерю, — запинаючись, пролопотів Наньґун Си, при цьому безглуздо посміхаючись і все ще відводячи очі кудись убік протилежної від нього стіни.
Не встигла нічого відповісти на його слова збентежена Є Вансі, як її знову перебили.
— Ти! Ти навіщо принесла так багато поліна? — побачивши торбу з дровами, викрикнув з неприкритим обуренням і вперше за цей вечір подивився в очі заклиначки.
— Чому- Ти що не розумієш, що я міг би зробити це за тебе?! І взагалі, глянь на себе! Кому-кому, так це тобі потрібна миттєва дезінфекція та перев’язка! — він вказав на ліве передпліччя Є Вансі, — Давай я все зроблю, ти й так напевно втомилась за день, — вже тихіше сказав Наньґун Си, мов вибачаючись за підвищений раніше тон і за кілька секунд підвівся з ліжка, насуваючись у кут кімнаті, призначений для кухні.
Не встиг він втекти, як тут же його зупинила Є Вансі.
— Ану швидко ліг на місце, — недобрий погляд, — не пригадую, щоб дозволяла тобі вставати, А-Си. З твоїми ранами слід дотримуватися постільного режиму, щоб не погіршити твій і так плачевний стан, — уже м’якше і спокійніше мовила заклиначка, побачивши не підроблено наляканий вираз обличчя хлопака.
— Та буде тобі, зі мною вже все гаразд, на відміну від тебе. Давай я хоча б тобі допоможу… з цим, — він багатозначно затримав свій погляд на потертих та здертих у деяких місцях краях ханьфу, а далі й на розірвану в кров руку Є Вансі.
Вилиці дівчини злегка почервоніли від наполегливої турботи з боку коханого чоловіка.
Після того, що сталося у древніх печерах Дзяо Шань, їм дивом вдалося врятуватись з лап неминучої загибелі. Як Є Вансі тягла на собі майже мертве тіло Наньґун Си. Як вона благала про допомогу, але ніхто її не чув. Як зрештою їй вдалося привести хлопця до тями після численних маніпуляцій з боку Дзян Сі, який «люб’язно запропонував» свою безцінну допомогу…
Ці двоє досить зблизились.
/Пару місяців тому/
Першим, що побачив перед собою тільки-но прокинувшись від довгого, смертельного сну Наньґун Си була дерев’яна стеля.
Тупо покліпавши очима, і зрозумівши що він все ще живий, Наньґун Си спробував підвестись, але навіть пальцем поворушити не вийшло. Тіло наче важило декілька тонн і відчуття що власне тіло йому не належить збільшувалась з кожною миттю. Молодий майстер замружив очі.
Разом із цим відчуттям не можна було не помітити додатковий вантаж. Пересиливши себе, він повернув голову набік, як його очі раптово розширилися, а зіниці звузилися від побаченого.
Є Вансі, власною персоною, сиділа на холодній підлозі, спершись ліктями на ноги хворого і схиливши голову тихо сопіла.
Вигляд у неї був неприродно потворним: під заплющеними очима розташувалися синьо-фіолетові плями, обличчя втратило колір. Від природи худе обличчя стало практично прозорим, і здавалося, зовсім просвічується під запалими щоками. І так бліда жінка, зараз була схожа на примару.
Довго милуватися йому не довелося. Щойно спочивавша Є Вансі, моментально прокинулась через незначні рухи.
Усього за секунду її погляд затуманився і по щоках потекли сльози.
— Ви прокинулися! — з кривою, ледве помітною усмішкою сказала заклиначка.
Такої реакції хлопець не очікував, і навіть на долю секунди забарився, не знаючи що робити. Та згадавши що жодний м’яз зараз його не послухається, трохи стримав свій запал і просипів:
— Будь ласка, заспокойся для початку
Наньґун Си, здивувався власному, не притаманному йому, голосу, але воно і не дивно. Скільки він був у відключці? Добу? Тиждень? Місяць?…
Парубку раптом стало моторошно.
Скільки часу він вже змушує свою подругу страждати?
— Ти… в порядку?
«Покидьку, звісно вона не в порядку! Нащо питати очевидні речі?», — подумки вилаявся Наньґун Си.
Хвилинна тиша.
Юнак терпляче очікував свою відповідь.
— Молодий пане! — нарешті вирішила подати голос Є Вансі, — Як ви можете турбуватися про мене, коли ви- ви…
Пані Є так і не змогла закінчити свою думку і знову безмовно віддалася риданням.
Молодому пану занепадного ордена Жу Фен лишилось тільки промовчати. Вся кімната занурилася в тишу, яка переривалась рідкісними, ледь чутними схлипами.
— Пробач мені, Є Вансі, — першим перервав тишу Наньґун Си.
Він казав пошепки, однак Є Вансі ловила кожне слово і підняла обличчя, до цього заховане у долонях, із незрозумілим виразом.
— Навіщо ви просите вибачення? — витираючи сльози з втомлених очей, спитала вона.
— Просто.. За все.. Будь ласка, — слова дуже важко давалися чоловікові, — я не знаю що б я робив якби всі ці роки, якби тебе не було поряд, — ком в горлі значно заважав озвучувати все те, що він хотів так давно сказати, — Ти… ти завжди йшла за мною, завжди була на моєму боці, не дивлячись на мою нестерпну поведінку щодо тебе. Мені дуже соромно визнавати, що я тільки перед смертю… — Наньґун Си дав собі ментального ляпаса, — тільки нещодавно усвідомив твої добрі наміри, і мені правда дуже шкода що я втягнув тебе у все це…
Під ретельним поглядом Є Вансі йому було важко зосередитися.
Він зробив вдих.
— Я-я дійсно справжній виродок. Через мене ти постраждала. І це не вперше. Якби- якби не я, ти була б набагато щасливішою, — під кінець його голос помітно стих і більше був схожий на плач кошеня, ніж на людську говірку.
Наньґун Си прийшлось ще раз глибоко вдихнути.
— Я знаю, це дуже егоїстично з мого боку, але я хотів би, щоб ти й далі терпіла цього нікчему. Якби я мав шанс, то я волів би залишитися з тобою назавжди, — в його голосі було чутно сльози.
«А гімна мерзлого не хочеш, га?! Господи ну не вмієш говорити, то стули пельку і не відкривай рота взагалі!!», — Наньґун Си був на грані істерики, та не встигнувши нічого сказати у своє виправдання, був укладений у міцні та одночасно дуже обережні (щоб рани на тілі не відкрилися) обійми Є Вансі.
— Дурень. Це я мала сказати, — трохи помовчавши дівчина додала, — Я так злякалася, що ніколи більше не почую ваш голос, а першим, що я чую від вас це «пробач мені»? при всій моїй повазі, Молодий пане-
— Будь ласка, не називай мене так. Навіщо стільки формальностей? — глибоке зітхання, — Тим паче вже все одно я не є паном. Цей титул, як і орден, більше не існує у цьому світі, — він говорив з такою байдужістю, ніби це була якась дрібниця.
— Немає значення існує чи ні, Молодий пане для мене назавжди залишиться моїм молодим паном, — із цими словами Є Вансі перемістила руки на щоки Наньґун Си та однією миттю пізніше зняла поцілунок з куточка тонких губ юнака.
Відразу усвідомивши свої дії вона стрімко відсторонилася, шепочучи щось на кшталт «вибачте».
Чи це ендорфіни так раптово вдарили в голову, чи він й справді помер, і тому все тіло наповнилося неймовірною легкістю — він не знав. Парубок діяв швидко. Розум зовсім затуманився, й прийшов в себе Наньґун Си, коли вже відчував смак чужих, таких жаданих вуст своїми.
Довге розпущене волосся парубка хвилею розсипалося на білих простирадлах, змішуючись з синяво-чорною копицею волосся панянки.
Коли рука Наньґун Си повільно переміщається на талію Є Вансі, остання здригається, видихаючи прямо в поцілунок. Це стимулює експоненційне збудження чоловіка та він поглиблює поцілунок.
Втім, дівчина під ним не пручається, а навпаки, з якимось завзяттям відкриває рота і відповідає. Спершу сумнівно ведучи по краю губ язиком, а потім, вже не помічаючи жодного заперечення, закінчує з внутрішньою стриманістю і потопає в цьому солодкому моменті для них обох.
Слідуючи прикладу дівчини він на пробу веде язиком вздовж її губ. Обережно торкається її лиця і заправляє пасмо за вухо.
Вуста до вуст.
Всі відчуття стискаються в одне: захоплення, тривога та екстаз, — яке зараз випромінює всеосяжне кохання. Страшно уявити розміри цього почуття, яке, здається, може поглинути тебе з головою, — опускаючись струмком під лід думок, що тане під цим обсягом, перетворюючись на пухнасті білі хмаринки, не даючи захлинутися у крижаній воді. Торкаючись їх, провалюєшся крізь пелену легкості того, що відбувається.
Це настільки переповнює тебе самого, що можна вибухнути. Невимовне бажання бути якомога ближче. Ближче настільки, наскільки взагалі можливо.
Відчувати жар власного тіла від дотиків іншої, намагаючись заглушити занадто гучні, ритмічні удари серця. Хочеться передати все це словами, однак, здається, що таких слів не існує.
Не існує таких речень із пісень про кохання, що змогли б піднести нескінченні емоції. Хочеться бігати курною стежкою в полі, несамовито кричачи, намагаючись донести всю висоту та наповненість цих почуттів. Хочеться шепотіти слова кохання на вухо, помічаючи ледь помітний рум’янець на оксамитовій шкірі.
Хочеться, хочеться, хочеться.
Але переповнююче ніяковіння лавиною накриває всі ті «хочеться», залишаючи лише повну невпевненість у собі та своїх діях. Тому єдине що залишається, це стискати її в обіймах і важко дихати у виїмку ключиці, у не в змозі заспокоїтися.
Тяжко дихаючи, вони повільно відокремлюються одне від одного, але не надто далеко. Кінчики носа торкаються в інтимній близькості, а тоненька слина все ще поєднує їхні злегка припухлі вуста.
— Ви?.. — дивлячись затуманеним поглядом на очі навпроти, почала Є Вансі.
— Ти, — Наньґун Си міцніше обіймає її.
На обличчі панянки вимальовується щира, сповнена дитячої радості усмішка.
Юнак усміхається їй у відповідь:
— Я залишусь з тобою назавжди, якщо ти дозволиш
***
Ще кілька хвилин Є Вансі стояла нерухомо, піддавшись спогадам минулого.
— Гей, ти мене чуєш? — миттю витягнув її з думок парубок.
— Га?.. Так звичайно
— Чорт забирай, — Наньґун Си невдоволено зітхнув, проте в його променистих очах промайнула усмішка.
Заклинач відчутно стискає плечі Є Вансі, направляє її й всаджує на ще зігріте теплом його тіла ліжко. Без будь-яких протидій пані Є слухняно влаштовується і не рухається, пильнує поглядом рухи юнака.
Їй доводиться припинити відкрито вирячити, тому що необхідно зняти з себе верхню частину одягу. З чим їй успішно допомагає її хлопець.
Обробивши рану дівчини, зосереджений на цій дії Наньґун Си приступає до перебинтовування. Крізь шар шовку він мимохіть торкається кінчиками пальців ребер заклиначки. Є Вансі вдавала що вона над чимось глибоко розмірковує, а сама майже не дихала. Чоловік помічає це й з невагомими погладжуваннями зав’язує вузлом марлевий шматок тканини.
Однак не припиняє свої рухи.
Вже явно навмисно блукаючи долонями по нижнім одежам Є Вансі, припадає губами до спітнілої скроні дівчини.
Усувається, щоб подивитись на реакцію. Жінка кладе свої руки йому за плечі і міцно стискає його ханьфу.
Не спостерігаючи заперечень, крім відведеної в ніяковінні пари очей, Наньґун Си знову торкається блідої шкіри, пробуючи її на смак.
По черзі ніжно цілує: лоб, прикриті повіки, вилиці, акуратний, злегка зарум’янівшийся носик. Його поцілунки — ніби доторки метелика, ледве помітні. Ніби його кохана — крихкий кришталь і розсиплеться, якщо притиснутись з більшою старанністю.
Наньґун Си невпевнено нахиляється…
— Можу я..?
Вона притискає його ближче до себе.
— Так, благаю
Наньґун Си торкається вустами до потрісканих губ Є Вансі з ніжністю. Дівчина відразу ж реагує, даруючи лагідний дотик у відповідь. Ще трохи насолодившись моментом близькості губ одне одного, чоловік зміщує свою увагу до шиї коханої. Є Вансі в передчутті заплющує очі повні бажання.
І повністю віддається відчуттям.
Між її ключиць потихеньку розцвітають, контрастні з білою шкірою, бутони червоного. Шовковисте волосся Наньґун Си струменіло по плечах спадало на живіт Є Вансі. Парубок краєм вуха ловив зітхання й записував їх у своїй пам’яті.
Не помітивши як позбулися останньої речі, що прикривала її груди, Є Вансі пром’ялась під вагою чужого гарячого дихання.
Увібравши до рота бусину соска, Наньґун Си проводить язиком по ареолу. Із задоволенням спостерігає як Є Вансі тремтить від його дій та з демонстративно причмокуючим звуком відпускає сосок і дивиться на обличчя любимої. Повільно проводить рукою по її попереку. Стежить за реакцією.
І отримує її.
Жінка прикушує губу, щоб хоч якось стримати в горлі, рвущийся назовні стогін. Прогинається вперед, впиваючись пальцями в розсип волосся на потилиці юнака. Намагається то посунути ближче, то, навпаки, змусити віддалитися.
Наньґун Си зжимає злегка почервонілу від дотиків, чутливу грудь. Одночасно перебирає пальцями по виступаючим тазостегновим кісточкам дівчини. Є Вансі обіймає шию коханого й тягне ближче до себе, зливаючись у мокрому, пристрасному поцілунку, перериваючись лише для того, щоб стягнути нижню сорочку з його плечей. Неймовірна близькість розливається теплом по всьому тілу, збираючись вузлом в паху. Дівчина помічає ці зміни й притуляється тазом ближче до вже помітного збудження.
Вона змушує себе відірватися від цих солодких, бажаних губ, штовхаючи Наньґун Си та змінюючи їхні позиції. Сідаючи зверху, Є Вансі негайно впивається в шию хлопця. Смокче, часом кусає і пізніше зализує її, якби вибачаючись за завданий біль. Залишає за собою вологу доріжку поцілунків до сонячного сплетіння. Трохи затримується там, щоб поставити власні мітки та далі продовжує шлях до низу живота.
Дійшовши до лінії темного волосся вона зупиняється лише для того, щоб підвестися трохи вгору і зазирнути в глибокі обсидіанові очі, які згорають в полум’ї пристрасті. Пряме перенісся, густі брови, тремтячі, довгі вії та заціловані вуста… Він виглядає настільки ідеальним у своїй подобі. Простий смертний в очах молодої пані здається небожителем.
Є Вансі знову опускається до чутливої плоті, яка болісно натягувала жорстку тканину штанів, де вже виднілась волога пляма. Наньґун Си гучно ковтає, за хвилину до довгоочікуваного дотику. Нехай поки що тільки через перешкоду з тканини. Вона вбирає лише самий кінчик, недовго смокчучи — відпускає.
В її темних очах плескають хтиві вогники, а на тонких губах вимальовується подоба хитрої посмішки. Тонкі довгі пальці проникають під тканину, розв’язуючи стрічку штанів.
— Не-
«Не треба», — так і залишається не озвученим, замість цього парубок гучно стогне.
Мазнув язиком передеякулят, дівчина слідом торкається губами головки члена. Дмухнув на неї, Є Вансі ще трохи дражнить чоловіка і опускається. Залишає на голівці слину, щоб зразу ж розмазати по всій довжині. Взявши до рота глибше, допомагає собі рукою. Рука Наньґун Си опускається на її голову і стискає волосся. Це розпалює ще сильніше. Вона вбирає практично до кінця, так, що мало не впирається в лобкове волосся. Член підходить до горла, перекриваючи доступ до кисню. У куточках щільно закритих очей збираються крапельки сліз.
Є Вансі активно рухає головою перш ніж відчути як хватка хлопця посилилась. Вона залишає у роті тільки головку, продовжуючи лащити її язиком. Чує десь зверху глухий, грудний напівстогін. Наньґун Си тягне її наверх, попереджаючи.
Наостанок мазнувши по уретрі, вона відсторонюється й швидко змачує власні вуста перед довгоочікуваним поцілунком. Декілька вмілих пестощів і хлопець кінчає в руку дівчини зі стогоном.
Він залишає ще кілька лагідних поцілунків на її шиї.
— Ти неймовірна
— Я знаю, — Є Вансі сміється.
Однак тут же млосно зітхає, коли Наньґун Си знову кладе її на розкинуті ковдри, підминаючи під себе. Упирається руками з боків, нависаючи над нею і жадібно пожирає поглядом. Чоловік ніжно цілує сильне, дівоче плече, не кваплячись спускається вниз, залишає ще декілька поцілунків кохання.
Заклиначка смикається, коли той торкається кінчиками витончених пальців набряклого клітера. Наньґун Си покриває її тіло невагомими поцілунками. Однією рукою міцно тримає її стегно, іншою продовжує пестити чуттєвий клітер. Припадає вустами до розкішниці та мляво проводить язиком, дивлячись прямо у вічі коханці. Є Вансі, лежачі горілиць, ховає почервоніле обличчя в руці.
Парубок трохи переміщається, щоб приділити увагу міцному стегну. Залишає любовні поцілунки на м’якій шкірі від яких Є Вансі буквально трясе. Ласкаві доторки обпалюють наче вогнем. Але зовсім не боляче, якраз навпаки. Вогонь обгортає її у свої теплі обійми. Хочеться згорати в цьому полум’ї наступну вічність.
Наньґун Си веде лінію від коліна до вульви, але не торкається збудження. Є Вансі скиглить, прохаючи більшого. Вона буквально відчуває і майже бачить через прикриті повіки його наглу морду. Негідник, випробує її терпіння.
Спробу посунутись ближче одразу прирікаючи, міцно тримаючи за стегна. Заклиначка вже майже готова благати торкнутись її.
Поцілунок на внутрішній стороні стегна, в низу живота, на іншому стегні, і ще один, ще один, ще один… Є Вансі плавить від цього. Але все ще недостатньо. Недостатньо, щоб врешті досягти піку насолоди.
— Будь ласка, нгх-
— «Будь ласка» що, моя люба?
От же ж засранець.
— Агх- будь ласка, т-торкнись мене
— Як забажає моя пані
Наньґун Си припиняє її дражнити і — о боги — нарешті торкається голівки клітера. Цілує. І тільки потім починає відлизувати. Лобкове волосся трохи лоскочачи ніс. Язик проникає всередину крізь вологі складки, а вуста всмоктують малі полові губи з хлюпаючим звуком. Природна змазка заповнює ротову порожнину, залишая приємний посмак. Він знову цілує клітер, і ще, і ще, і ще…
Сильні стегна міцно стискаються і Є Вансі кінчає з іменем коханця на вустах.
Дівчина приходить до тями лише через декілька хвилин. По тілу розливається приємна втома екстазу.
І тільки зараз вона опускає голову вниз і сіпається.
— Ти як?! Живий?
Здавлений між ніг коханої, Наньґун Си закохано усміхається:
— Померти таким чином — найкраще що може статись зі мною
— Та годі тобі, — вона не знала сміятись їй чи плакати.
Юнак сміється голосніше доки не отримує по шапці.
Вони втомлені й брудні, але такі щасливі в обіймах одне одного.
Наньґун Си цьомає її в щоку.
— Хочеш пити?
— Дуже, — зітхає Є Вансі.
— Добре, зараз принесу води разом із вечерею, — залишає ще один поцілунок на чолі.
— Стій, — дівчина хапає його за руку.
Наньґун Си розгублено тягне:
— Що таке?
— Я ти знав
— Що?
— Я тебе кохаю