І я б не боявся та ти наступаєш!
Та ти наступаєш ти на абордаж!
Мені би мовчати, але ти все знаєш
Мені би тікати, але ж ти не даш.
©Океан Ельзи «Вище неба»
– Скучив, любий? – насмішливий голос з легким ірландським акцентом пройшовся ехом по приміщенню, та від нього неначе задзвеніло в вухах.
Рука детектива спустилась до кишені, де був пістолет, у будь-який момент готовий його вихопити – направивши на людину напроти.
Але перед цим, Шерлок спочатку робить обережний крок назад, він і не зводить пильного погляду з нового співбесідника, що так безтурботно всміхався краєчком губ.
– Ти мертвий. – немов мислить в слух, паралельно з цим детектив направляє зброю у сторону лиходія радника, рефлекторно мотнувши головою.
Та Моріарті своєю чергою, робить крок вперед, ближче до Голмса. І його, як здається зовсім не лякав пістолет у руках суперника. Його не лякала смерть зовсім. Прямо як і тоді. В їх першу зустріч у басейні. І все та ж сама напруга. Але тепер вони самі. Ні снайперів, ні Ватсона обмотаного вибухівкою.
Джим в початку лише насупив брови у відповідь, промовчати на таке привітання не дозволила гордість.
– Годі тобі вже. Джонні поруч немає, залиш пусті балачки для нього.
Детектив на це хмикнув, підтвердивши свою гіпотезу.
– Жучок у «подарунку», – знову думки у слух, наче він спілкується сам з собою, а не з Моріарті, у першу чергу – це у твоєму стилі.
– Розумник. – награно м’яка посмішка – Та сама прикраса з виглядом скрипки. Символічно, скажи? Хоча, мене зачепило, що ти вирішив віддати їх до свого дружка зі Скотланд-Ярду.
Злодій більше не рухався у сторону Голмса, а той своєю чергою не спускав з того з прицілу. Та його емоції складно прочитати. Не злість, не ненависть. Подібного у сторону супротивника він не відчував. Азарт, яким детектив ледь не іскрився. І це було б помітно, як би не холодна маска байдужості, в такі моменти очевидна схожість зі старшим братом. Але, Джеймса, очевидно таким чином не обдуриш.
«Можливо, я на боці ангелів, та не думай, хоч на одну секунду, що я один з них. Я це ти.» – ехом відізвалося у пам’яті
– Ти пішов на ризик. – Шерлока цікавило абсолютно інше, що він тут же промовив у голос – Як ти вижив?
Джим тягнеться до кишені свого пальто, витягнувши звідти телефон, з чимось, дуже швидко звірившись, стримавши глумливий сміх.
– До речі, про Джонні, – він адресував супернику насмішливий погляд, ігноруючи питання, знущаючись – скоро він буде тут. Що ж, тоді в нас не так багато часу.
Обличчя Шерлока не змінилося, він лише уважно спостерігав. Очевидно, консультант криміналу, може відстежувати маячок. Наївний доктор Ватсон, навіть не знає у що вв’язується, лиж би захистити кращого друга від потенційної небезпеки. Але що ця небезпека все ж таки і є Моріарті, він, можливо, не був впевнений. Але видно, що ним рухало. І що, також ясно, вірогідно він з поліцією. Але щоб Джеймса впіймали… Це хіба можна дозволити? Гра знову набирала колишні обороти. Перервати її – залишити Шерлока без цікавих справ, та розваг.
Можливо й впіймають. Але щоб заарештувати, його провину, ще мають довести! Хіба що, посадити його далеко й надовго зможу я. Та зараз не час і не місце. – говорить внутрішній голос детектива.
– А ти також не відпочивав ці два роки. – продовжив Моріарті, ховаючи телефон, підходячи ближче, спостерігаючи за сірими очима, у напівтемряві, в яких очевидно, плясали чортенята. Погляд – це те що Голмс приховати не зміг. – Працював немов бджілка, руйнуючи мою мережу. Щодо цього: ти мав рацію. Розгалуження, таємні ходи, обманливі закутки. Подібні павутинню. Я майже не маю жодних зв’язків, що вирощував роками. Ти так постарався, просто браво.
– Ти не став би два роки сидіти та дивитися на це, склавши руки. Абсолютно точно. Чому?
– Хочу, щоб ти сам сказав це і не лише.
– Те, чому ти не зупинив мене? Чи, як ти повернувся живим з даху Бартса?
– Другий варіант тебе хвилює понад усе. Вже я то знаю. Увесь той час тебе лише і хвилювало «Де ж поділось тіло?» Стільки не розгаданих загадок. А я…
– Не любиш «незакінчених мелодій» – сухим тоном перебиває Шерлок, поки співбесідник, зробив до того ще один крок.
– Пам’ятаєш. – задоволено констатує Джим – Отож, який висновок ти зробив, оскільки я все ж таки живий?
Не міг дозволити собі таке забути!
Після цих слів у приміщенні помітно похолоднішало. Дистанція стала згодом ледь не небезпечною. Що не сховалося від детектива радника. А його противник, підходить так близько, що дуло пістолета притискається до чужого лоба, причому, Моріарті робив це добровільно, тому що підходив сам, і притулявся до зброї також.
Голмса, миттєво, подумки перенесло на два роки назад. На дах. Різкий спалах. У вухах запищало, доки той намагався знайти у цьому стані хоч якусь зачіпку, щоб дати точну відповідь на питання його ворога. Кращого ворога – що додавав у його життя драйву, та адреналіну, заставляючи добряче побігати, вирішуючи залишені загадки.
Та в пам’яті лише одразу всплила пісня: «Stayin“ Alive». Після чого Шерлок вмить, злегка поморщився, ще згадуючи, як кримінальний консультант був нею захоплений. Він відтворив ту картину знову, з самого початку. Розмова, погрози, відчай. Потім пролунав гомінкий постріл, тіло падає додолу. На блідому обличчі залишилась та хитра, фірміна посмішка. Та детектив повернувся до реальності: Моріарті живий, стоїть прямо перед ним, і він очікував від молодшого Голмса хоч якихось слів. Та той, тряхнув головою, здихавшись від спогаду.
– Холостий постріл. – Шерлок виглядав більш надхненим – Варіант підставної людини виключно, хоча ти та міг це зробити.
– Аргументи?
– В тебе був захований під коміром пальто пакетик з кров’ю. Дивно, що я тоді його не помітив. При падінні він розірвався, а ти, впавши, як максимум заробив струс мозку.
– Ти тоді навіть не перевірив чи я живий.
– Це була вистава, аби досягти того, чого хотів. Тобі було досі нудно. Хотів пограти у рулетку? Барабан був заряджений, не повністю, але кулю ти, по щасливій випадковості не отримав. А все одно хотів мене налякати, щоб отримати бажане: моє самогубство. І після, тебе забрали звідти твої ж люди, я правий?
– Довго голову собі морочив? – Джим хмикнув, схопивши детектива за зап’ястя, щоб той не забирав від того пістолета. А на вустах розтягнулась усмішка.
Його пальці холодні за температурою. Як у мерця, яким він вважався як два роки. Рука Голмса і не здригнулась, навпаки, він тримав зброю впертіше, пропалюючи холодним поглядом світлих очей суперника.
– Упродовж цих років. В перервах від завдань Майкрофта, доки я не мав змоги й сам повернутися до Лондона. Але в чому справа, де ти тоді був? – у кінці його голос перетворився на шепіт, і знову наче звертався сам до себе.
Невдовзі почувся гомін поліцейських машин. Вочевидь, десь поряд з собором. Швидко вони… А Джеймс тим часом розсміявся, не зрозуміло від чого, чи з приїзду Скотланд-Ярду, чи відповіді Шерлока. Але відпускаючи його руку, та вирівнюючись у спині немов струна, і погляд карих, ледь не чорних очей вмить похолоднішав, ставши серйозним.
– Ти чув щось про «Шерінфорд»? – запитливо підіймає брів.