I let it burn
You’re no longer my concern
Faces from my past return
Another lesson yet to learn
That I’d fallen for a lie
You were never on my side
No time to die – Billie Eilish
Він майже не з ким не говорив, не шукав нових справ, усі вони були занадто нудними, занадто простими, або просто занадто. Можна сказати він немов у трансі, що ніхто не знає що з ним. Та це ж Шерлок Голмс, чи не так? Він не покидав квартири, тільки періодично грав на скрипці, занурюючись у свої думки.
За вікном сипле сніг. Білими нитками спускаючись на Лондонські вулиці, покриваючи сірий асфальт. Вікна покрились своєрідним візерунком, від морозу. Шерлок монотонно повторював у минулий раз захопленій хазяйці як з’являється іній, та те що нічого чарівного у цьому явищі немає, та це лише звичайна фізика, оскільки сам не бачив чогось іншого, але у відповідь отримував тільки прохання не псувати Різдвяний настрій.
Але зараз її як і Джона тут не було, останній пішов близько півтори години тому, що Голмс, здається навіть й не помітив, вже після переставши придавати цьому значення, хапаючи до рук скрипку. Інструмент прикладають повинним виглядом до плеча, підносячи до струн смичок, вже збираючись подарувати тиші мелодію, як цю ідилію було перервано дзвінком телефону.
Шерлоку, це вочевидь не до вподоби. Та він тільки дратуючись, прикриває очі, зітхаючи, та відкладає скрипку, зі смичком разом до свого крісла, врешті решт узявши слухавку. Навіть не глянувши на номер, здогадався хто дзвонив, та вірогідно що від нього хочуть.
– Шерлок Голмс. В чому справа? – голос детектива був безпристрасним.
– Потрібна твоя допомога, півдня голову морочимо. Пограбування ювелірного, жодної зачіпки та слідів злому, а декількох прикрас як і не було. – було вже промовив інспектор, сподіваючись на чужу благочинність.
– Пограбування? Не цікаво.
– Шерлоку! Ми опитали усіх, навіть перевірили камери, геть нічого! Пам’ятаєш випадок півтора тижня тому? А ще до того? Знову вони…
Голмс тільки закотив очі, в результаті невпевнено погодившись. Але хоч якась справа – куди краще ніж сидіти вдома.
– Скидай адресу, скоро буду. – надалі слухавку він кинув, прибираючи телефон до кишені халату. – Джон. Збирайся, є справа! – окликнув його детектив, вже потім зрозумівши що ніхто не відповість.
Він покрокував перевдягатися, до своєї спальні, та перед чим залишив напарнику повідомлення.
«Ти потрібен. Терміново. SH»
Шерлок лише хмикнув, відправивши це, та не став затримуватися у вітальні, але проігнорував відповіді лікаря з питаннями у чому справа. До речі, інспектор вже скинув точну адресу місця злочину, чоловік переглянув і на тому все. Та через якийсь час він був вже одягнутим, поправляючи комір свого пальто, та розмістився у своєму кріслі, постукуючи по підлокітнику пальцями, як з хвилини на хвилину з’являється Ватсон, що повернувся в похапках.
– Я тебе кликав. Ти не відповідав. – констатує Голмс, не глянувши на друга, зараз він виглядав живішим ніж пів години тому – Як там Мері?
– Мене не було вдома, генію! І ти знаєш про це. – зло вимовив він – Як ти… Ні, не кажи. Знову скажеш, що по ґудзиках, чи…
– Правда? Я спочатку не помітив. Від пані Хадсон. – зухвало йому всміхнувшись перебиває його детектив, – Вона казала, що ти йдеш на побачення. Як з голови вилетіло. – він зривається з місця, прямуючи до дверей – Лестрейд чекає у відділку, ходімо.
Хоча Шерлок і збрехав. Аромат парфуму пані Морстен, очевидно. Claire-de-la-lune. Зім’ята на плечі сорочка, при тому що була ідеально випрасувана, схиляла голову, спираючись о кавалера, і врешті-решт куди при такому параді увечері Джон би кудись пішов? Праця у лікарні? Точно ні, відгул. Тому ставка була зроблена саме на побачення, і чоловік, як і у більшість разів, не прогадав.
Ватсон тільки здивовано кліпнув, дивлячись у його сторону, та не встиг згострити, поплівся за ним слідом, все ж таки намагаючись дізнатися деталі, та причину такої поведінки. Все марно. Тільки коли вони вже спускалися по сходах до низу, Голмс знову подає голос.
– До речі, освідчився своїй пасії? Бачив обручку, нещодавно, і не лише, судячи з того як ти хвилювався сьогодні зранку.
– А ти все бачиш! Так, і в нас бути романтичний вечір, та через декого він був зіпсований. – лікар робить невелику паузу, переварюючи цю розмову – З чого б тебе це цікавило? Та взагалі, ти можеш розповісти що врешті-решт сталося?
Детектив, трохи поморщившись, немов все було так очевидно, виходить на вулицю, та і напарник слідом, доки перший намагався зловити таксі. Невагомі сніжинки падали на кудряве волосся, а вітер неприємно обдував обличчя з гострими рисами.
– Пограбування, Джон.
– І тебе це зацікавило?
До того часу, біля них зупиняється машина, та Шерлок власне відчиняє двері, називаючи, куди саме їм їхати водію, та після, повернувся до Ватсона, що очікував відповіді.
– Серія. Було б усе так просто… Це не звичайне пограбування. Або в наших хапуг з’явилися шанувальники-поплічники. Усе так само, жодних доказів та свідків, лише інше місце. У минулий раз це був ломбард, півтора тижня тому, ще раніше ювелірна, саме цікаве: вони не далеко один від одного. Чергування.
– Організація? – Джон запитливо підіймає брів.
– Не знаю, можливо. – було видно, як важко йому дались ці слова, він ненавидить чогось не знати – Потрібно буде огледіти місце злочину. Запитаємо Лестрейда.
– А якщо це простий збіг?
– Звичайно ні. – одразу ж відрізав детектив, поглядаючи кудись у вікно. – Тут точно має щось бути… Має.
– Це усе?
– Поки що.
Джон і надалі продовжував щось говорити до друга, поки не зрозумів, що той не слухає, а знаходиться де завгодно у своїх думках, але точно не у цьому таксі, занадто далеко звідси, тому миттєво припинив свої спроби його розговорити.
Вже скоро автівка зупиняється на потрібній адресі, і детектив першим вилітає з таксі, залишаючи доктора Ватсона позаду, тим самим як би змусивши заплатити за поїздку. І звичайно, без претензій на цей рахунок не обійшлося, але Шерлок тільки й відмахнувся.
– Я поговорю з Лестрейдом. Можливо щось вдасться з’ясувати, або ж ми дарма сюди їхали. – поморщився Голмс, покрокувавши у сторону інспектора.
І Джону, вочевидь нічого не залишалось як послідкувати за тим слідом, звичайно що йому все ж довелося перед цим заплатити.
На місці злочину вони пробули від сили двадцять хвилин, а Шерлок не покидав спроби поговорити з власником магазину наодинці. Майкл Форт, повненький, середньостатистичний чоловік. Але присутність поліцейських явно позначалася на ньому, скутістю. Чоловік говорив усе також невпевнено, і так само дав доступ до камер відеоспостережень, але і це нічого не дало. Голмс уважно продивився дані. Сліди в самому ювелірному вже очевидно затерті іншими. Чорт. Стає цікавіше. І не варто забувати, що це не перший випадок.
Якого біса, будучі на робочому місці, можна було не помітити пограбування під твоїм носом?
Хто ти? Хтось, хто має доступ до камер? Той, хто міг би з легкістю взломати їх, або…
– Може власник у змові? – підіймає брів Ґреґ, коли детектив вже збирався повертатися.
– Тоді для чого це йому? І інші власники також, тоді можливо це велика змова? Давайте, детективе, напружте усе що називається мозком.
– Його залякали, або підкупили, з цього і варто починати розслідування.
– Блискуче, я вражений.
– Справді? – Лестрейд округлив очі від здивування.
– Ні. – фиркнув Голмс – Його б вбили, або він був би вже далеко звідси. Ми б у будь-якому випадку не змогли б тоді з ним поговорити, та в нас були б зачіпки. Але очевидно єдине, що він не знайомий з грабіжниками! Певно, хакер, і можливо віртуоз у своїй справі, судячи з того, що взламати камери подібного рівня, зайняло б час. І має бути хоч щось, де б він оступився. Вони відвертали увагу Містера Форта. Шукаємо серед клієнтів. А зараз, я відкланяюсь.
– Стій, Шерлоку, якщо ви з’ясуєте щось, я прошу повідомити…
– Так-так звичайно. – без ентузіазму відповівши він озирнувся, виходячи на вулицю – Де Джон?
Його того ж часу окликає друг, що вже піймав машину до Бейкер-стріт.
І Голмса знатно дратувало, що його водять за ніс якісь грабіжники. Такий знайомий почерк, але де він його зустрічав? Відповідь прийшла і без допомоги палацу пам’яті. Але ця людина мертва, два роки вважається такою.
У цих думках він знову провів усю дорогу, а Ватсону довелося приводити того у реальність, коли вони вже під’їхали до таких знайомих дверей. Шерлок ледь здригнувся, відчувши руку на плечі. Так, вони вже приїхали, точно.
Він не поспішаючи поплівся додому, так і не проронивши ні слова, але в цей раз сам заплатив за таксі.
– Шерлок! У чому справа? Поясни мені. – знову вивів його з роздумів Джон.
Голмс завмирає, вже відкриваючи двері, глянувши на доктора боковим зором.
– З нами, певно граються. Але що вони хочуть цим сказати…
– То все ж не одна людина?
– Логічно. Один відвертав увагу, інші грабували, а після перший отримав доступ до камер, знищивши докази. Як це вдалося?
Напарники врешті решт проходять до квартири, де одразу їх зустріла пані Хадсон. Її погляд був спрямований прямо на Шерлока, того часу як Ватсон і не встиг йому відповісти.
– Шерлоку, – тут вже звернулася господарка, протягуючи тому якийсь конверт. – Це було на порозі будинку, для вас.
Той перекидається з другом здивованими поглядами, та підіймає брови, одразу хапаючи конверт до рук. Він був самий звичайним. Відправника вказано не було, лише ініціали SH, адреса: Baker Street 221b, та… St James the less. І поруч із другою можна було помітити літеру х
– Собор святого Джеймса… – прищулившись пробурмотів Голмс, попрямувавши до сходів, та підіймаючись вгору.
– Стій, Шерлоку, що це означає?
Відповіді не було. Ватсон тільки кивнув господарці дому, направляючись за Шерлоком.
Останній, вже за хвилину намотував круги по вітальні, склавши руки хатинкою біля підборіддя, як і часто робив. Конверт він залишив на тумбочці, так і не розкривши.
– Ти хоча б глянув що там? – роздався голос лікаря.
– Ні, подивись ти. – здається не винирюючи з роздумів відповів той.
Джон тільки зводить плечима, узявши до рук конверт, відкриваючи його та зазирнувши всередину. Видно, Шерлока так зацікавила зовнішня сторона, що зміст він не бачив сенсу переглядати.
– У тебе з’явився новий шанувальник. – голос Ватсона був не голосним. – До речі, він, вірогідно, і є той, кого ми шукаємо.
– Що там? – чоловік озирнувся у його сторону.
Декілька прикрас. Усі вони були зниклими у тих трьох місцях злочину. Одна з них, була символічною. Брошка, у вигляді скрипки. Шерлок хитро підіймає куточок губ, навіть не дивлячись на товариша.
Його теорія до божевілля неможлива, хоча скоріше, в неї просто надто складно повірити. Але легко помітити інше – як в очах детектива загорівся не вдаваний азарт.
– Це послужить доказом. Конверт залиш мені, можливо знайду нову зачіпку, «подарунок» передай до Скотланд-Ярду. – з цими словами він знову направився до дверей.
А Джон, завмираючи, дивився у його сторону, з наміром явно зупинити, хоча і знаючи чужу впертість. Шерлок для себе усе вже вирішив, лише тільки чи зрозумів його друг що саме?
– Думаєш це він? Маю на увазі, можливо це Моріарті
– Моріарті? – Голмс слабко посміхнувся – Ні, він вмер. З чого ти взяв?
– У тебе було не так багато злочинців–фанатів.
Ці слова Ватсона були проігноровані, він тільки отримав від друга погляд а-ля «Ти хоч розумієш що верзеш?»
– Куди ти зібрався? – вже пізніше було не складно здогадатися, коли Джон знову глянув на конверт, до того часу напарник вже встиг збігти по сходах, вибігши на вулицю, і він тільки тяжко видихнув.
***
Нумо, покажися, я маю знати що не зійшов з глузду.
Так Голмс збрехав доктору Ватсону, що не вірить теорії друга. Тут було інакше, детектив в ній ледь не впевнений. Але напарнику це знати поки що не обов’язково, доки чоловік сам усе не роз’яснив.
Шерлок вже був на місці. Нікого, і нічого. Невже не встиг? Двері зі скрипом відчинилися. Голмс тримав при собі зброю у кишені, але все одно варто бути пильним, навіть якщо усе чисто на перший погляд. Шерлок озирається по сторонах, знову оглянувши собор. Його погляд завмирає у дверях, точніше на силуеті поряд із ними:
Чоловік у строгому костюмі. Скоріше від Вів’єн Вествуд, так, точно. Трохи вищий за Джона, та котячою, скоріше навіть загадковою усмішкою на обличчі, яку ледь можливо відрізнити у темряві.
– Скучив, любий? – насмішливий голос з легким ірландським акцентом пройшовся ехом по приміщенню, та від нього неначе задзвеніло в вухах.
Рука детектива спустилась до кишені, де був пістолет, у будь-який момент готовий його вихопити – направивши на людину напроти.
___________________________________
x – в англійській зазвичай позначається як поцілунок.
Переклад епіграфу:
Нехай все палає
Ти тепер не моя турбота
Обличчя з минулого повертаються
Доведеться вивчити ще один урок
Що я повелась на брехню
Адже ти ніколи не був на моєму боці.
«Не час помирати» виконавиці Billie Eilish
Далеко не найкраща моя робота, яку я все ж таки вирішила викласти сюди. Прошу, дайте знати, якщо хтось бажає бачити продовження.