Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Поки важка долоня м’яко підштовхує його до входу, потік цупких пальт уже несе Драко попідруки на середину вагона. Тіла товчуться на місці, об’ємний клунок мазнув попереком. Розгублений погляд зафіксував своє відбиття у вікні. Скрегіт рейок.
«Обережно, двері зачиняються. Наступна станція…»
Слова диктора тонуть у механічному гулі, що підсилюється свистом вітру з прочиненого вікна метро. Його корпус різко похитнуло вправо, Драко ледь встиг вхопитися за поручень.
Де він подівся? Мав же йти позаду.
Розгублений погляд вліво. Молода жінка в навушниках, із ледь привідкритим ротом, спить, притулившись маківкою до стінки вагона, її кучерява голова хилиться до плеча високого чоловіка, що презирливо кривить губи. Драко перейняв його вираз обличчя та опустив погляд. Жінка похилого віку з яскраво нафарбованими вустами та в окулярах зі скельцями, що товщиною будуть із його мізинець, сидить та невідривно дивитися прямо на нього.
Драко кліпнув. Вона ж ні. Драко поспішно відвів голову вправо.
Два хлопчики, років десяти, схилилися над маґлівською срібною коробочкою, всередині якої різноколірні цеглинки падають згори донизу. Один із хлопчиків енергійно натискає на випуклу кнопку посередині, а інший спостерігає за цими й лиш час від часу штурхає друга ліктем у бік. Драко знову опустив очі. Скляний взір так і не припинив слідкувати за ним. Спину пробрали дрижаки.
Спітніла рука цупко втиснулася в метал. Обережним кроком він повернувся до бабці спиною. Важкий погляд фантомно продовжував свердлити потилицю. Драко прикрив очі та розім’яв шию, відганяючи ці відчуття.
Розплющив очі, окинув широким поглядом вагон з усіх боків.
Де ж?…
Спиною пройшлася широка долоня, на секунду зупинилася на талії та смикнула за пояс цупкими пальцями. Драко налякано підстрибнув на місці в спробі відсахнутися від руки. Роззирнувся за спину. Його зустріли зелені, але не звично-яскраві, а темні від цього тьмяного освітлення очі, що поблискували веселістю.
Він підійшов зовсім близько, попросив вибачення в чоловіка, якого випадково зачепив рукою, поки пробирався до нього. Зупинився плечем у плече. Встановив зоровий контакт. Сірий взір відразу сварливо дорікнув.
Гаррі… Де ти так довго? Я ж загублюся без тебе в цьому маґлівському підземеллі.
Поттер хмикнув та опустив погляд додолу. Та тут же я, усе спішив за тобою, лиш натовпом знесло в інший бік. Драко фіксує їхні постаті в темені вікна. Вони стоять, обрамленні сплетіннями пасажирів, кожен із яких тримає по багажу буденності у своїх руках. Гаррі ловить у склі його погляд та кладе руку обік на поручень. Закидує свій мізинець на кисть Драко, зачіплюється ним поміж пальців. Дивиться прямо в обличчя та ледь стримує усмішку. Який же ти дурник. Драко промовляє це все так само безмовно й невагомо штурхає того в плече, а потім ледь опускає обличчя, даруючи лагідний усміх. За ним слідує люблячий примружений погляд з-під лоба.
Спантеличений вагон метро,
лякаючий вагон метро,
щасливий вагон метро.