Неділя 9:20
Ранок починається не з кави, а походами по магазинам та спробами приготувати торт, чи щось схоже на нього з продуктів які є у холодильнику і які він нещодавно купив. Він не знав, чи любе Осаму торти? Людина яка їх любить навіть не подивиться на цю розмазню, а людина яка не любить тим паче.
Ацуши тяжко зітхнувши від своїх дурних думок, знову принижує все що робить, коли ж ця звичка зникне? Залишалась надія що Дазай знає який він непоганий та просто змиритися з тим…або просто викине з хати зі словами «не хочу тебе бачити та чути, дурний. Не з’являйся більше тут!»
Якщо чесно, тигр так і не зміг поспати через думки. Він довго думав які інгредієнти ліпше буде взяти, яку листівку написати. В підсумку Ацуши зупинився на торті з бананами та невеликим кількістю шоколаду, на випадок якщо Дазай не сильно любить солодке. Можна ще прикрасити різними ягодами які він знайде в магазині, Осаму би не був проти, вірно?
Ацуши ставить тісто до холодильника. Він з ранку вже був у магазині, але не знайшов листівку яка б передала його емоції до Дазая, а може він погано дивився. Якісь квіти та пусті слова у середині йому не подобались, не те щоб його слова будуть не пусті…
Поки тісто повинно стояти десь годину, Ацуши вирішив зайнятися листівкою та попутно написати Дазаю чи буде він сьогодні вільний.
Неділя 14:35
Писати Дазаю на телефон була провальною справою, бо відповідь так і не з’явилася. Ацуши меньше всього боявся що його не буде дома, подарунок всеодно можна віддати завтра. Мабуть у Дазая є друзі з якими він сьогодні гуляє, хто такий Накаджима для нього? Він більше боявся що Дазай спав, та він його розбудить, він буде зол і тоді подарунок буде ще незграбним, якщо це можливо. Він хотів прийти ще годину тому, але боявся що занадто рано, та і може Дазай відповість на його смс.
Ацуши з мислю «чим швидше тим краще» декілька разів постукав у двері. Встиг, як завжди, пожаліти що народився та придумав якісь дурниці, але він почув шерех з іншої сторони двері. Перед ним з’явився трішки сонний та домашній Дазай у широких картатих штанах та футболці. Він відкрив двері та тепер дивився на нього.
— Ацуши-кун, чого ти? — Дазай плечем облокотився об двері. — Щось потрібно?
— Є… Так, добрий день Дазай-сан, я вас не розбудив? Не заважаю? Не псую ваши плани та життя? — здавалося зараз Ацуши так стиснеться що перетвориться на грудку старого папіру, який потрібно викинути.
— Ха-ха, Ацуши-кун такий кумедний! — він приголомшив Накаджиму по голові посміхнувся — Можу сказати що я байдики бив.
— Так, це добре, ні не зовсім, але сьогодні вихідний, так що це добре, — учень почав дивитися на своє взуття та щось кумекати, Дазай поклав руку на плече свого співрозмовника і трохи наклонив голову, Ацуши зробив шаг назад, та рука Осаму декілька секунд провесіла у повітрі поки він її не опустив. — Пробачте мене будь ласка, та з днем народження! — він сильно заплющив очі, протягнув подарунок до іменника.
Дазай посміхнувся та взяв великий пакет.
— Ацуши-кун, заспокойся, все добре, — детектив подивився в середину — Я буду рад будь якому подарунку від тебе. — Накаджима трохи наляканно-здивовано подивився.
— А… Так, це дуже добре, ну тоді я пішов, мабуть. — Ацуши кивнув хотів развернутися.
— Навіть чай зі мною не по пьеш, це жорстоко Ацуши-кун.
— Пробачте! Так, я звісно можу, якщо ви цього хочете, — тигр не був впевнен в цей пропозиції, Дазай міг би знайти співрозмовника по краще.
— А ти сам хочеш цього? — Ацуши кивнув, на що Дазай знову посміхнувся, — Добре, почекай пару хвилин, я зараз швидесенько прибирусь.
— Дазай-сан, ми можемо піти до мене, якщо ви хочете… — Ацуши сказав це не подумав та тепер дивися на свого вчителя.
— Добре, підемо до тебе — Осаму швидко вдягнув теплі тапці.
— Проходьте! — Ацуши відкрив двері для того щоб пропустити Дазая — Можете присісти туди, — він указав пальцем на стіл в кухні — Або туди, — тепер Накаджима показує у іншу сторону де невеликий зал з низьким столом — а я зроблю чай. Вам зелений?
— Так, зелений, Ацуши
Дазай озирався округи, квартира була таким ж плануванням як і в нього, але тут було чисто, що придавало простір кімнаті. Він вирішив піти за Ацуши на кухню та сісти за стіл, поставивши пакет біля себе. Накаджима поставив чайник повернувся до свого гостя.
— Дазай-сан, вам не цікаво що я вам подарував?
— Цікаво, хочу щоб ти зробив чай та сів біля мене — Ацуши кивнув.
Коли умова Дазая була виконана Накаджима сів на стілець біля нього, та почав дивитися.
— Ацуши-кун, хочу попередити щоб ти не ображався на мою реакцію якщо що, мені давно нічого не дарували — Осаму подивися в очі напроти.
— А я ніколи не дарував нічого, якщо чесно я боявся що ви мене просто…пошлете куди подалі — Дазай усміхнувся.
Перше що сьогоднішній іменинник побачив у цьому пакеті був невеликий коробок, як від прикрас. Трішки покрутив його у руках, він не міг стримати не великої посмішки, це подарунок для нього, вот це диво. Він його відкрив та дивився дуже пристально, трохи неочікувано.
— Дазай-сан?
Осаму дістав кулон з таким же кріпленням як у нього блакитне, тільки іншого кольору… пастельно фіалкового кольору з краплінням дуже темно фіолетого та золотого. Він вдивлявся на це каміння, помічаючи різні визирунки який малював його разум.
Ацуши дивився як Дазай наклонив голову роздивляючись цей кулон. Він хотів щось запитати але мовчав, та просто дивився.
Чим більше мовчав Осаму тим більше Накаджимі здавалася ця ідея дурна, навіщо він це придумав?
— Ацуши-кун… — Дазай тепло подивився на нього, від променів сонця які потрапляли у кімнату здавалося що очі Дазая стали кольору самого солодкого меду.
— Так?
— Цей кулон схожий по кольорам на твої очі — він поклав коробку на стіл — Мені дуже подобається — Дазай знову взяв пакет.
Ацуши трішки напружився, а потім
й почервонів, Дазаю подобаються його очі? Юнак продовжив дивитися як його вчитель дістає листівку яку зробив своїми руками
— Я не знайшов нічого відповідного у магазині, та вирішив намалювати самому, — Ацуши був трішки збентежений, та не міг без радості на обличчя Дазая дивитися — Ви не проти?
— Це дуже лелійно, Ацуши-кун… Є, це я? — Осаму повернув листівку до Накаджима, йому було весело з його реакції
— Так, це ви, звісно. — Ацуши прикрив рукою посмішку почав та сміятися, на що Дазай трішки відвернувшись для драматичності фиркнув.
На листівки був намальован Ацуши-тигр біля річки, біля нього сидів Дазай весь у водорості по котрому стікала вода. Зверху була надпис «Дазая Осаму з народженням вітаю, та не втопитися бажаю (｡•̀ᴗ-)✧»
— Ацуши-кун не можна так ломати життя людині, треба бажати що я хочу!
— Перехочете, Дазай-сан. — Осаму сумно вздохнув та відклав листівку, з іншої сторони було теж щось написане, але він вирішив прочитати це пізніше.
Детектив подивися у пакет та побачив останній подарунок. Акуратно просунув дві руки він достав його
— Торт? — Дазай теж поставив його на стіл — Ах, тепер зрозуміло чим весь ранок так солодко пахло що я не міг заснути, сподіваюсь він такий же смачний як і на запах.
— …Пробачте що не давав вам спати. Зараз принесу посуд.
Ацуши встав зі стола, тим часом Осаму прибрав кришку з торту побачив напис, мабуть білим шоколадом «Для найважливішої людини :-)» Накаджима підійшов та поклав посуд — хочете я свічки поставлю?
— Не треба Ацуши-кун.
— Ну, Дазай-сан! — тигр відійшов, відкрив потрібну полицю та дістав свічки, — ви повинні загадати бажання!
Накаджима повтикав їх у торт, підпалив, та сів на теж саме місце.
— Ну, бажайте!
Ацуши дивився на Дазая який заплющив очі, мабуть подумав про бажання, та одним подихом здув усі вогники. Накаджима поплескав у долоні.
Торт був цілком їстівний, а тигр неймовірно радий що Дазаю теж сподобалось. Він так хвилювався.
Спочатку було трішки незручно так як зазвичай вони на роботі не дуже перетиналися, окрім деяких поручень та безмірних витівок Дазая. Вони розмовляли о праці, о своїх інтересах, о природі, мистецтві, світоглядах.
Через деякий час Ацуши став із-за столу і почав збирати посуд для миття.
— Дазай-сан, вам цікаво послухати про подароване мною каміння? — Дазай лениво подивися у сторону учня підпираючи долонею обличчя.
— Ти зараз хочеш мені сказати що в ньому є сенс?
— Так! Я навіть вивчив деякі значення кольорів, але вони змінюються від виду каміння — Накаджима був трохи у сум’ятті — Це мабуть безглуздо?
— Ацуши-кун, тобі є що розповісти про це каміння, так? — шатен тримав цей самий амулет у іншій руці іноді дивлячись на нього — Мені правда цікаво.
— Добре якщо цікаво хехе, — Ацуши поклав посуд у раковину, — Це каміння має назву Чароїт, ну знаєте, він дарує спокій…
— Кунікіді такий потрібен, а то як пес шалений.
— Дазай-сан! — шатен тільки усміхнувся хитро, — ще лікує очі, регулює кров’яний тиск…
— Ацуши-кун я ж не дід старий! Ти за кого мене приймаєш?
— Якщо б я хотів сказати за кого вас приймаю, то згадав що він ще допомагає при роздвоєнні особистості.
— Жах.
— Ще дарує глибокій та спокійний сон.
— Дякую, Ацуши-кун, хоч десь ти мене не принизив, — Дазай драматично підняв голову та поклав на лоб руку — я сподівався що ти розкажеш щось романтичне!
— Дивлячись на нього можете згадувати мої очі
— Зрозуміло, романтика це не твоє — Накаджима лише фиркнув та відвернувся щоб помити посуд — Ну Ацушиии-кун пробач мене, але я кажу правду! Ти ще навчишся чесно, в тебе ще все життя по переду!
— Добре, добре, обов’язково навчуся, — він ретельно витер руки — колись, мабуть, — Осаму лише легко зітхнув
— Ти як завжди.
…
— Ацуши-кун, дякую тобі, навіть не знаю як віддячити — Дазай почухав потилицю.
Вони удвох стояли біля дверей Осаму, бо його учень допоміг віднести торта.
— Дазай-сан це я повинен дякувати! Ви для мене стільки зробили, ви навіть уявити не можете! — він почав махати руками — Тай мені було дуже приємно думати про подарунок.
— Як скажеш Ацуши-кун — Накаджима вже хотів йти, але його зупинили рукою.
Він здивовано подивився на детектива, чекав що щось скаже. Він нічого не сказав, лише легко доторкнувся лодонею до щоки Накаджими, та в другу щоку невагомо поцілував.
— Дякую тобі Ацуши-кун за день, це було чудово, бо ти теж чудовий — Дазай посміхнувся, помахавши рукою, одразу зник за дверима своєї квартири.
Ацуши здивовано дивився на вже зачинені двері і ледь посміхнувся.