Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
На вулиці стало помітно темніше. У похмурому небі плавали темно-сині смуги хмар. Дув холодний вітер.
— Здається, буде дощ, – сказав Едді, роздивляючись небо.
— Паршиво, – відповіла Фіона, теж піднявши голову.
Дівчина дістала фотоапарат та стала фотографувати небо, яке виглядало наче нереальне. На одній із фото навіть було видно блискавку, котра блимнула за пару кілометрів звідси.
— Любиш фотографувати? – спитав Едді, дивлячись на зосереджене лице Фіони з фотоапаратом.
— Ага, типу того, – коротко відповіла вона, не відриваючись від краєвиду.
Через пару хвилин вони, нарешті, пішли до початку району трейлерного парку, де і живе Менсон. Половину дороги вони не розмовляли, та потім Едді все ж наважився спитати:
— Щось сталося?
— З чого ти взяв? – недовірливо спитала Фіона
— Ну, знаєш…ти так швидко поміняла рішення. Це трохи дивно. А ще в тебе під оком наче чимось замазано.
— Не розумію, про що ти говориш, – нервово відповіла дівчина, прикриваючи лице волоссям, – і… ти ж сам говорив, що можу звернутися, як буде потрібно. От я подумала і захотіла спробувати.
Фіона сама розуміла, як це тупо звучить, та вже нічого не могла зробити. Вона лиш відвернулася, уникаючи зорового контакту.
Та Едді встривожився. Він стурбовано подивився на дівчину, яка вже відвернулася.
— Ну, як знаєш, – сказав Менсон, та подумав зовсім інше.
«Що ж з нею відбувається?»
Не встиг Едді переварити цей діалог, як на нього з неба впало пару капельок. Потім ці пару капельок перетворились в маленький дощик, який згодом став повноцінним ливнем.
— Давай скоріше! – з цими словами Менсон взяв Фіону за руку, та вони обидва побігли до трейлеру, прикриваючись руками та верхнім одягом. Дівчина і сама не помітила, як вона схопила Едді за руку, та відпустити вже не могла, бо одразу би відстала або впала.
Дихати ставало все важче. Все ж у Фіони не було ніякої фізичної підготовки. В останній раз вона так бігала, мабуть, на уроці фізкультури в класі так сьомому.
Та вони все бігли й бігли, іноді зупиняючись на перепочинок, та все одно не відпускали рук.
Дощ з кожною хвилиною лив ще більше і більше. Вітер ставав дедалі холоднішим.
Коли вони нарешті були на місці, обоє швидко забігли до трейлеру.
Обпершись об закриті двері, Едді з Фіоною все ще тримались за руки, важко дихаючи.
Через пару секунд Едді почав сміятися.
— Чого *вдих* смієшся? – все ще тяжко дихаючи, відповіла Фіона та теж неконтрольовано посміхнулася.
Едді нічого не відповідав, лиш спустився додолу та засміявся ще більше.
Оговтавшись, дівчина зрозуміла, що вони з Менсоном все ще тримаються за руки. Швидко забравши руку, вона теж впала на підлогу та, опустивши голову, підхопила сміх Едді. Вони ще з хвилину сміялися, та згодом хлопець встав і подивився на себе, а згодом на Фіону:
— Боже, ми до нитки промокли, – він все ще продовжував посміюватися.
— Нагадай, а чому ми сміємося? – не перестаючи хіхікати, спитала дівчина, піднявши голову на хлопця.
— Не знаю, -– хлопець пожав плечами. Через секунду Едді протягнув руку Фіоні та допоміг її встати.
— Вибач за безлад.
— Та нічого, – відповіла Фіона, та все ж для неї це було трішки дико. В її домі завжди було ідеально прибрано, та, схоже, Менсона це зовсім не парило.
Дівчина сіла на диван перед телевізором і стала чекати, поки Едді знайде наркотики.
Згодом вона ненароком подивилась на своє відображення в телевізорі та жахнулась: тональний з-під її ока змився і на обличчі бачився погано, та все ж видний, червоний слід.
Згадуючи події вчорашнього вечора Фіону знов переповнили відчуття образи та злості на батька.
«Так, Фіоно, заспокойся. Все добре, зараз все добре»
Вдих. Видих. Вдих. Видих
— О, знайшов! – почулося з іншої кімнати.
Едді швидко прибіг з невеличким жестяною коробочкою в руках.
— На, тримай, – з цими словами хлопець протягнув цілий футляр дівчині. Відкривши його, вона виявила там 4 спеціальних папірці, пару саморобних фільтрів та десь 3-4 грами марихуани
— Е-е-е… Це все мені, чи що? Не думала, що буде так багато, – заперечила Фіона
— Тоді я заберу? – Едді протягнув руку, щоб забрати коробочку, та Фіона не дала його зробити.
— Ну, раз дав, то хай буде, – сказала дівчина та знову подивилась на вміст футляра, – м-м… навчиш їх… крутити, чи як там кажуть?
Едді посміхнувся та, забравши коробочку, сів на підлогу біля дивану. Фіона теж спустилася додолу та почала спостерігала за діями Менсона.
Спочатку він зробив на папері згин, в який згодом засипав травки та, поклавши саморобний фільтр, почав акуратно згортати у трубочку. В кінці він лизнув край паперу та заклеїв самокрутку.
— Бачиш, це не складно.
Дівчина лиш мовчазно кивнула та вже хотіла взяти самокрутку з рук, та Едді її зупинив
— Так, принцеско, а тепер пробуй сама, – сказав Менсон та посміхнувся, дивлячись в очі Фіоні. Дівчина спочатку трохи розгубилася та все ж взяла папір у руки.
Робила Фіона все дуже незграбно: папір не так згинався, травка розсипалась, а руки злегка трусились.
Едді, дивлячись на її потуги, все ж вирішив допомогти дівчині.
— Дивися, як треба, – з цими словами він торкнувся до рук Фіони й почав «керувати» ними, показуючи, як правильно згинати папір та засипати марихуану.
«Його руки такі теплі» - на мить подумала Фіона, та одразу відкинула ці думки.
Через хвилину в її руках вже лежала хоч і трохи пом’ята, та все ж повноцінна самокрутка.
— В мене вийшло! – радісно промовила Фіона, посміхаючись.
— Вітаю принцессу з першою самокруткою! – трохи іронічно сказав Едді та посміхнувся дівчині у відповідь.
На вулиці все ще йшов дощ.
— Слухай… Я можу залишитись в тебе, поки не закінчиться дощ? Зовсім не хочеться по такій погоді йти додому, – спитала дівчина, дивлячись у маленьке віконце.
— Е-е… Так, звичайно, можеш залишитись тут, – Едді був трохи збентежений цим. Хоча він і знав, що дощ ще й досі продовжується, він і не припускав, що Фіона захоче залишитись у нього.
Менсон згадав про свою самокрутку в руці та згодом, діставши запальничку, почав палити.
— В тебе тут можна курити в приміщенні? – здивовано спитала Фіона.
— Потім все одно провітрю.
Фіона цьому зраділа та теж запалила свою сигарету, згодом зробивши першу затяжку.
— А ти сам живеш? – спитала дівчина, видихаючи дим.
— З дядьком. Та він працює у нічну зміну, тож, в основному, я сам по собі, – прозвучало це доволі безрадісно, та лице Едді не було сумним.
Його слова нагадували про ситуацію Фіони. Більшу частину часу вона теж була сама. Може це сама доля їх звела разом?
Через пару хвилин повіки Фіони стали важкими, а голова зовсім пустою. Кудись ділися її погані думки та вагання. Здавалося, в якусь мить зникло вся лють і образа. Було вже все одно на те, що відбувалося колись і на те, що відбудеться потім.
Дівчина посміхнулася. По-справжньому посміхнулася. Згодом опустила голову на диван, подивившись на стелю та не перестаючи посміхатися.
— Ну, як тобі? – неголосно спитав Едді, стряхнувши попіл в попільничку на підлозі.
— Мені так кайфово ще ніколи не було, – повернувши голову до хлопця, відповіла Фіона. Вона знову затягнулася, видихнувши дим вгору.
Згодом дівчина знову повернулася до хлопця розглядаючи його.
— Ого, в тебе такі кльові кучері, – підмітила дівчина та обережно доторкнулася до волосся Менсона, – які м’які й густі… – вона розсміялася, сама не розуміючи, чому, – такі доглянуті, як у моделей з журналу.
Едді лиш засміявся, дивлячись у розширені від марихуани зіниці Фіони.
— Можна питання?
— Валяй, – відповіла Фіона, все ще кінчиками пальців доторкаючись до кучерів Едді.
— Чому ти весь час називала мене Бенсон? – він акцентував на останньому слові, ніби перекривляючи когось.
— А ти хіба не Бенсон? – саркастично спитала дівчина та розсміялася побачивши занадто серйозне для таких обставин лице Едді.
— Ти… – хлопець примружив очі та махав рукою з сигаретою, ніби вказуючи на Фіону. Від цього дівчина починала ще більше сміятися: – Ти приколювалася з мене? Ти все-таки пам’ятаєш, як мене звати? – Едді вже не міг стримувати посмішку.
— Звичайно, – відповіла дівчина через сміх, – а ти тільки здогадався?
Насправді Едді хотів спитати про її синяк, та вирішив не псувати момент. Спитає іншим разом.
Тим часом Фіона з Едді вже разом лежали на підлозі й майже вмирали зі сміху, додаючи до ситуації інші деталі, що робили її ще смішнішою. По правді кажучи, звичайна людина у тверезому стані не стала б стільки сміятися з «Бенсона», та у двох пропахлих марихуаною мізках це здавалося більш ніж кумедний.
— Ти тільки уяви, що б було, якби у риб були людські ноги, – запитав Менсон, коли вже обоє закінчили сміятися та остаточно вляглися на підлогу.
— О, боже, навіть не хочу уявляти, – відповіла Фіона, махаючи головою, – наступив би справжній апокаліпсис!
— Апокаліпсис? Не все так трагічно. Це ж просто ноги.
— Ні, ти тільки уяви. Сім’я зібралася вечеряти. Ось тут сидить батько, глава сім’ї, – Фіона почала малювати в повітрі вигаданий стіл та розташування кожного члена сімейства, – ось тут, з боку, мати, з іншого боку син-підліток, а біля нього дочка-десятирічка. І ось, вони всілися за стіл, на якому по середині, на красивому блюді, лежить риба. І тільки тато захоче її розрізати й тут в неї починають виростати людські ноги, – дівчина активно жестикулювала та видавати дивні звуки, – і, все! Вважай сімейна вечеря зіпсована.
Едді сміявся, дивлячись на захоплену вигаданою історією Фіону.
— Ну, тепер, це й справді здається бридко.
— А я про що! – дівчина нарешті опустила руки на живіт.
Вони ще хвилин зо двадцять розмовляли ні про що. Та потім ефект від марихуани почав проходити. В один момент Фіона помітила, ніби все навколо почало втрачати свої барви, ніби все ставало як раніше. Камінь, який ще пів години тому впав з її душі, повернувся на місце, та ніби ще більше поважчав. Дівчина взялася за голову, яка наче хотіла розколотися прямо тут.
— Гей-гей, з тобою все добре? – зліва почувся знайомий стурбований голос Едді.
Дівчина нічого не відповіла. Вона і не знала, що сказати. З Менсоном, наче, все було добре, а от вона зараз готова була провалитися під підлогу.
Хлопець акуратно переніс Фіону на диван та почав легенько стукати її по щоках.
— Гей, Фіоно, мені це не подобається. Скажи, все добре? Чи мені викликати швидку? – Едді був дуже занепокоєний.
— Та не треба швидку, – дівчина кивала головою, все ще однією рукою держачись за голову, – я просто полежу і все пройде.
Едді люб’язно приніс Фіоні води та через пару хвилин дівчині й справді стало краще. Вона сіла на ліжку та потерла виски пальцями. Однак, дівчина все ще продовжувала морщитись від головного болю.
— Воно так завжди? – спитала дівчина в Едді, який сидів на підлозі біля дивану
— Як бачиш, у мене все добре, – він показав на себе рукою, – мабуть, в тебе організм такий.
— Який?
— Ну, не знаю… Непристосований? Кожне тіло реагує по своєму.
— Відстій, – сказала Фіона, видихнувши та закинувши голову на спинку дивану.
На вулиці все ще йшов дощ з грозою. Час від часу за вікном блимало та гриміло.
— А скільки вже часу? – згадавши, що їй треба додому, спитала дівчина. Едді знайшов очима старий настінний годинник:
— Пів сьомого
— Боже, мені потрібно додому. Тато мене вб’є! – з цими словами, Фіона хотіла встати, та Менсон схопив її за зап’ясток:
— І куди ти зібралася? Ти бачила, яка погода?
— І що ти пропонуєш? Залишитись у тебе? – роздратовано спитала дівчина.
— І що тут такого? Скажеш, що залишилася у подруги. Чи ти хочеш захворіти?
Фіона забрала свою руку та перевела погляд на вихід.
— Ти не розумієш… Якщо тато дізнається, що я не ночувала вдома…
— І що він зробить? Не вб’є він же тебе, – Едді посміхнувся однією стороною лиця, та потім перевів погляд на цілком серйозне та трохи налякане обличчя Фіони. Вона не вважала це вдалим жартом.
Пазли в голові Едді склалися в єдину картину.
— Фіоно… – хлопець не знав, як правильніше поставити питання, – це… зробив твій батько? – показав пальцем на своєму обличчі область біля ока.
Очі дівчини почали наповнюватися сльозами, та вона швидко відвернулася, схрестивши руки на грудях
— О, боже, ні… З чого ти це взяв? Я просто впала… – намагалася виправдатися Фіона, та її видавало тремтіння у голосі.
У ту ж мить стало дуже соромно. Едді не повинен був про це дізнатися. Ніхто не повинен був. Сльоза неконтрольовано потекла по блідій щоці. Фіона швидко прибрала з лиця, ніби нічого і не сталося.
Через секунду вона відчула, що Едді… Обіймає її? Руки Фіони все ще були схрещені на грудях. Вона зовсім не очікувала такого.
«Мені так шкода» лунало знову ніби десь далеко, та одночасно так близько. Обійми Менсона були такі теплі, такі затишні, такі… справжні?
За пару секунду Фіона обійняла хлопця у відповідь та вбилась лицем в його плече. Вона не хотіла його відпускати. Ніколи.
Едді гладив дівчину по спині та м’яко промовляв заспокійливі фрази, поки Фіона шмигала носом та витирала сльози об його джинсову куртку.
Через декілька хвилин дівчина відчула, що їй потрібно щось сказати. Так багато хотілось висловили цьому хлопцю, та все, що вона змогла з себе видавити, це зкомкане «дякую», повторене декілька разів.
Сівши разом на диван, Едді увімкнув на телевізорі якийсь комедійний фільм. У руках він тримав пачку серветок, які, час від часу, тягала Фіона, щоб припинити потік небажаних сліз.Через пів години вони вже разом сміялися з комедії про поліцейських, які саркастично підколювали один одного.
***
Коли Фіона прокинулася, вона виявила себе на дивані в трейлері Менсонів, накриту не дуже великою ковдрою і з подушкою під головою. Подивившись на настінний годинник, вона побачила, що зараз тільки о пів на шосту ранку. Вона акуратно склала ковдру з подушкою та прибрала з полу свої вже за ніч висохлі серветки. Швидко стрибнувши в кросівки та накинувши рюкзак на плечі, вона вибігла з трейлеру.
Фіона і сама не знала, чого вона злякалася, та залишатися там й далі вона не хотіла.
Прийшовши додому, дівчина швидко прокралася у свою кімнату, молячись, щоб батьки не помітили її відсутність. Вони й справді не помітили.
Фіона подивилася на календар над столом та порахувавши дні, усміхаючись, намалювала маленький хрестик на руці, щоб не забути: с дня на день повинен прийти лист від нього.
______________________
П.С. Надіюсь, ми всі розуміємо, що курити, пити, а тим більше вживати – ДУЖЕ погано. Не потрібно це романтизувати та робити з цього щось над круте.
І я ні в якому разі, не пропагандую такий спосіб життя.
Всім добра(づ￣ ³￣)