Я прокинулася знову. Моє тіло важко давило на підлогу, що я відчула кожною кісткою, як сильно боліло світові. На підлозі лежало простирадло, яке впало разом зі мною додолу. Чи його стягнув хтось? Чи мене хтось тягне у прірву, що прямо під ногами, за кілька шарів вогкого ґрунту? Мій дім вартував дешево, тому що був побудований у небезпечному місці — він може звалитися у будь-яку хвилину, через мінімальні зворушення. Мені подобається адреналин, що я отримую щоразу, як хтось заводить машину надворі, або вигулює тварину близько до моєї оселі, або коли я падаю вночі з ліжка на тонку холодну підлогу. У будь-якому випадку, якщо я й помру, тоді більше ніхто не матиме нагоди насолодитися такими моментами, що породжують у хвилі смертельної небезпеки, тому я ніколи не була обережною. Тим паче, я не настільки важлива людина для розвитку світу і є нагальніші проблеми, що потребують вирішення. Хто зна, можливо, якби всі люди забули про такі мілкі важкості, як от моя чи подібні, тоді б нам не варто було б піклуватися про глобальне потепління, забруднення води, перенаселення, бо ці проблеми вже були б вирішені. Але ми живемо в світі деградації, тож і не дивно, що нещастя однієї людини чомусь важливіше, ніж нещастя усіх людей.
Я зробила собі міцної кави, гіркої та гарячої, аби точно залишила опіки в ротовій порожнині, і пішла дивитися на світлі зорі. Мені часто казали, що зорі — це мертві люди і що вони всі споглядають на нас із неба. Чи їхні душі? Я вважаю це дурнею, але на випадок, як це я дурна, вирішила завжди спостерігати за зорями також. Можливо, хтось в цей момент подивиться і на мене з мільярду зірок. Я впевнена, що тоді щось повинне статися, тому ніколи не зводжу з неба очей і намагаюся не кліпати. Такий момент пропустити — справжній гріх, не придуманий іншими, а вбудований у структуру всесвіту. Один день я спокійна, а в інший — мене всю трусить. Сьогодні мені було добре, тому я дивилася, допоки вуличні ліхтарі не почали вмикатися, руйнуючи дивоглядки. Сьогодні я не була злою через це. В кінці кінців — це не має насправді великого значення. Мій старий пес вже давно мав мене відволікти від цієї місії. Можливо, саме він буде першим, хто на мене гляне із неба. Це був би комічно-трагічний кінець.