Брюс стояв коло могили Кларка - самотня і така вразлива постать посеред безкрайньої осінньої рівнини біля ферми Кентів. Незвично холодний і сильний вітер тріпав поли його чорного пальта. Вейн дивився на надгробну плиту - таку просту, без прикрас, без пафосних статуй і пам’ятників. На ній - лиш ім’я і дати. Нічого зайвого. Вейн зробив крок уперед. Схилився й поклав на землю дві чорні троянди. Зітхнув.
Після смерті Супермена світ наче завмер. Ніби готувався до вторгнення чогось жахливого і позаземного. Земля лишилася без захисту. Вона - ласий шматок для ворогів. Лекс Лютор мав рацію…
Губи Брюса скривилися, коли він згадав Лютора, на чиї маніпулації так нерозумно повівся. Замість стати союзниками, Бетмен і Супермен люто билися на околицях Ґотему, виснажуючи один одного. Тому й не були готові до появи Думсдея. Тому й Супермен помер.
- Не варто себе картати, - Вейн повернув голову. Коло нього стояв Олівер Квін в схожому чорному пальті. Суворий і стриманий, він теж не відводив погляду від могили Кларка.
Зелена стріла часто працював з Бетменом і знав про останні події. Тож допомагав йому з пошуком людей з надприродними здібностями, які могли б захистити Землю.
Навряд чи хтось із них зрівняється з Суперменом.
- Як успіхи з пошуком? - спитав Вейн, щоб приховати емоції. Досі не навчився довіряти людям і відкриватись їм.
- Поки нічого, - так само скупо відповів Квін. Вони з Брюсом були в дечому схожі, тому працювати разом було легко. Чоловіки не потребували зайвих слів. - Дік у свою чергу обіцяв допомогти.
- Я просив не залучати його, - невдоволено зауважив Брюс. З його боку було нерозумно відштовхнути Найтвінґа, особливо коли він потребував людей. Та Вейн не хотів, щоб через нього ще хтось постраждав.
Дік не має повторити долю Джейсона…
- Я не просив. Він все знає і буде робити те, що вважає за потрібне.
Чоловіки помовчали. Брюсу лишилося тільки здогадуватися, що задумав Дік.
- Годі звинувачувати себе, - заговорив Олівер, підбираючи слова. - Ми всі його не цінували. А я нагляну за Діком.
Глянули на надгробок. Брюс подумав про те, що сказав Кларку, коли ще не знав, хто він насправді. Так різко озиватися про Супермена міг лише він. Хотілося б забрати свої слова. Попрохати про допомогу натомість.
Здаватися Брюс не збирався. Проте розумів: буде важче. Набагато важче.
***
Йому снився сон - такий реальний, що неможливо не повірити, що це насправді. Світ у вогні. Руйнація, катаклізми, чорне небо, що раз у раз вивергає хтонічних незнаних монстрів. Крики людей, що тікали і вмирали. Гуркіт десь із глибин Землі викликав жахливі землетруси, які поглинали міста. Брюс стояв на кораблі посеред киплячого моря зі жменькою людей і спостерігав, як Супермен відлітає кудись удалечінь, навіть не намагаючись зашкодити прибульцям. Його червоний плащ яскравою плямою майорів на фоні низьких чорних хмар. Люди кричали і простягали до нього руки, молячи допомогти. Супермен ніби й не чув, а продовжував відлітати, залишаючи людей напризволяще. Брюс дивився на його силует і тихо сказав:
- Не йди, Кларку. Допоможи. Ти потрібен мені, як ніколи.
Його слова заглушили відчайдушні крики і плач. Ніхто не міг почути. Але Супермен зненацька спинився. Повернув голову й, усміхнувшись, глянув на Вейна. І кивнув.
***
Брюс нікому не розповідав про цей сон. А після перемоги над Дарксайдом, коли загроза минула, майже забув про те видіння.
- Ти купив банк, який забрав нашу ферму через борги? - Кларк спочатку здивувався, а за мить засміявся. - І чому я ще дивуюся? Дякую, Брюсе. Ця ферма - дім, де я прожив усе життя.
Брюс мовчки кивнув, поглядаючи на дім, де жив Кларк. Він був радий знову бачити Супермена живим і веселим. Життя налагоджувалося. Довкола них простягалися кукурудзяні поля, які тихо шелестіли від подувів вітру. Вейн вирішив не затримуватися. Треба зайнятися облаштуванням бази Ліги справедливості. Старий особняк Вейнів був непоганим варіантом, хоч його варто трохи відремонтувати. Брюс давно там не був. Лиш відвідував могили батьків час від часу.
- Знаєш, коли я був мертвим, я дещо чув і бачив, - зненацька сказав Кларк. - Сон чи видіння - навіть не знаю, що то було. Воно єдине запам’яталось. Я бачив, як планета руйнується, перетворюючись на непридатне для життя місце.
Вейн здригнувся, бо те ж саме до появи Дарксайда бачив і він.
- Я ніби віддалявся від Землі, - продовжив Кент, - мене більше нічого не тримало. Аж тут я почув твій голос. Ти казав: «Не йди, Кларку. Допоможи. Ти потрібен мені, як ніколи.»
- Ти був потрібен всім нам, - відказав Брюс, уникаючи дивитися в блакитні очі навпроти.
- Ти теж це бачив, - дійшло до Кларка, - правда ж, Брюсе?
- Так, мені снився схожий сон незадовго до нападу Степового Вовка, - неохоче визнав Вейн.
- Ти кликав мене, - Кларк поклав руку на плече Брюса. Так само, як зробив Вейн кілька хвилин тому. Супермен добре пам’ятав слова Бетмена, бо саме вони змусили його лишитися.
- Так, - погодився співрозмовник, бажаючи закрити тему. Брюсу було трохи ніяково.
- Завдяки тобі я повернувся, - мовив Кларк.
- Через мене ти загинув, - гірко виголосив Вейн те, що досі його гризло.
- Ти би припинив так думати, - Кент усміхнувся і нахилився до Брюса. - Дозволиш?
- Що саме? - не зрозумів той.
Замість відповіді Кларк поцілував його у щоку - легко й невагомо. Та Вейн все одно відчув його теплі губи. А ще - пришвидшений ритм власного серця.
- Дякую, - додав Кларк, - за все.