Would you trust me when you’re jumping from the heights?
Would you fall in the name of love?Martin Garrix – Name of Love (ft. Bebe Rexha)
Темряву коридору розсікає смужка жовтуватого світла з кабінету. Звідти стишено лунає владний голос господаря маєтку.
— Завтрашній вечір надзвичайно важливий для нашої родини, – Емгир сидить за масивним і, безперечно, старим столом темно-брунатного кольору, – ти не повинна підвести мене, доню.
Від останнього слова дівчину, що стоїть навпроти, пробирає мороз по шкірі. Минуло дев’ять років, надзвичайно довгих і виснажливих років, для ще зовсім юної Цірілли. Дев’ять років, як вона живе з батьком. Дев’ять років, як не стало її бабусі. Цьогоріч їй виповнюється двадцять, але вона досі не може опанувати свої почуття, коли Емгир кличе її своєю донькою. Під важким поглядом чоловіка Цірі відчуває неначе її затягнуло під воду і вона от-от втратить здатність дихати. Однак, дівчина вперто не відводить погляду від темних, майже чорних очей навпроти.
Витримавши ще кілька секунд, Емгир нарешті відкидається в кріслі та каже:
— Можеш іти до себе. Добраніч, Цірілло.
Цірі відчуває, неначе невидимі окови, що тримали її нерухомо весь цей час нарешті зникають. Коротко кинувши, вона йде геть. Всю дорогу до своєї кімнати вона тримає поставу і йде так, як належить єдиній дочці голови верхньої палати сенату. Лише опинившись у своїй кімнаті та клацнувши замком на дверях, Цірі дозволяє собі розслабитись і відчути хоча б ілюзію безпеки.
Насправді дівчині немає чого боятись. Ніхто і ніколи не насмілиться їй нашкодити в цьому домі. Вона має все, чого лише може забажати. Емгир не обмежує її ні в чому. Ні в чому, крім свободи. Вона може вільно гуляти містом, чи навіть подорожувати, але ніколи не може бути одна. Завжди під наглядом найкращих людей Емгира, завжди з охороною. Така собі золота клітка – ціла когорта прислуги та помічників різного штибу, що виконують будь-яку примху дівчини, друзі, які гідні її статусу, а по факту купка пихатих, розбещених і надміру жорстоких та зрозумілих покидьків – ось це і є теперішнім життям Цірі.
В голові досі лунає розважливий і холодний тон Емгира. Завтра. Завтра, на день святого Валентина, її сподіванням на вільне життя настане остаточний кінець. Це буде зроблено вкрай витончено та помпезно – заручини з діловим партнером Емгира. Дівчина не знає про нього абсолютно нічого. Навіть імені. «Це не важливо. Для тебе ця інформація не принесе жодної користі» – саме так відповів Емгир на єдине питання від Цірі за цей вечір.
Цірі повільно сповзає вздовж дверей спальні. Хвиля відчаю накатує на дівчину, загрожуючи накрити з головою, спричинивши чергову панічну атаку. Вони почались у неї від моменту, як вона потрапила до рук батька. Раніше – часті й сильні. Будь-яка дрібниця тригерила маленьку Цірі. Особливо один охоронець. Щойно забачивши його постать дівчину неначе пронизувало струмом. У вухах починало дзвеніти, а шлунок подавав сухі позиви нудоти. В найгірших випадках вона могла знепритомніти. Зараз, пройшовши багаторічний курс лікування та сеансів з психотерапевтом Цірі майже перестала відчувати панічні атаки. Крім того, змогла подолати страх перед цим самим охоронцем, що за наказом Емгира став її особистим охоронцем і незмінним супроводом, куди б вона не йшла. Однак до повного зцілення було ще далеко. Її постійними супутниками останні дев’ять років стали кошмари. Та найбільший її жах був не примарний, а цілком реальним – Емгир. Цірі свідомо уникала називати його батьком. Тільки не після того, що він зробив з її матір’ю та бабусею. А тепер, жорстоко слідуючи власним амбіціям, робив і з нею.
Насилу опанувавши власні думки, Цірі потроху відновлює дихання. Важкість, що гострими кігтями вчепилась в дівчину, відступає. За кілька хвилин вона вже може рухатись. Цірі життєво необхідне свіже повітря. Дівчина накидує на себе теплий кардиган і виходить на балкон своєї спальні, а звідти звично перелізає на дах будинку. Просто неба вона хоч на кілька хвилин забуває, що живе в клітці.
Погода в середині лютого схожа на середину весни, аж ніяк не на кінець зими, однак ночами досі морозно. Зручно вмостившись на похилому схилі даху, Цірі вдивляється в нічне небо, зірок не видно так само як і місяцю, що таємниче ховається за хмарами. Дівчина відкидається назад, повністю лягаючи на шерхувату черепицю. Її попелясте волосся, заплетене в недбалу косу імітує місяць, який ненадовго визирнув з-за хмар.
Блукаючи думками десь далеко, роздумуючи про те, що ніколи не ставалось, Цірі не чує тихих кроків позаду неї, аж доки не помічає темну постать, що приставляє короткого ножа до її шиї.
— Хіба я не вчив тебе цьому, Ластівко? – чоловік міцно притискає ліктем дівчину додолу.
— Вибач, я не в настрої для тренування, – беземоційно видихає Цірі.
— Ти повинна бути завжди готова до неочікуваної атаки, ворог не питатиме чи ти в настрої, – постать відхиляється і подає руку дівчині.
— Я це запам’ятаю, Кагіре, – Цірі роздратовано зиркає на чоловіка та все ж приймає руку, знову сідаючи.
— Важкий день, еге-ж? – Кагір намагається усміхнутись.
— Як і всі інші.
Кагір сідає поряд і зазирає на свою підопічну. Розглядає гарненький профіль, зелені очі, що в нічній темряві здаються темніші за листву в гущавині лісу. Він бачить як клубочиться пар з її привідкритих вуст і присоромлено відводить погляд. Він її охоронець. Він її кошмар. У нього немає жодного морального права кохати її. Однак, Кагір не владний над своїми почуттями. Єдине, що він може – бути поряд як її надійна тінь.
Якби хтось спитав у нього коли це почалось, коли у нього з’явились почуття до цієї дівчини? Кагір не знає відповіді. Можливо, завжди? Він пам’ятає лише те, що від першої зустрічі, коли він витягнув маленьку Цірі з полум’я в маєтку її бабусі, він завжди відчував гостре бажання захистити це вперте і норовливе дівчисько. Та звідки було знати вісімнадцятирічному юнаку, що врятувавши тоді дівчину від загибелі він стане причиною її кошмарів. Побачивши який вплив після того він має на неї, Кагір добровільно проситься в Емгира пройти дворічну військову підготовку за кордоном. Все задля комфорту Цірі.
Це рішення йде на користь їм обом. Кагір дорослішає, вдосконалює свої бойові навички, позбавляється того юнацького максималізму і тверезіше оцінює своє становище у суспільстві. Для Цірі ж це дає час для зцілення. Дівчина росте розумною, але надміру спокійною, майже замкненою у собі. Ця разюча зміна в її характері дивує Кагіра. Часом йому кортить взяти дівчину за плечі та стряхнути. Спитати у неї, куди ділось те хоробре левеня. Але він лише спостерігає за нею. Наближаючись настільки, наскільки дозволяє вона сама. Кагір боїться втратити її чи, гірше, знову травмувати.
За півтора року після повернення хлопця Цірі нарешті може спокійно говорити з ним і не відводити погляду. Вона робить перший крок йому назустріч. Кагір досі пам’ятає вираз її обличчя, очі сповнені страху та інтересу, коли вона вперше просить навчити її стрільбі з пістолета. І те, як розквітає її усмішка, коли він погоджується тренувати дівчину. Згодом, окрім стрільби, Кагір вчить Цірі самозахисту, радо виступаючи манекеном для відпрацювання прийомів. За навчанням і рідкісними розмовами про минуле Цірі, яке вона згадує з теплом і жалем, минають роки. Тепер Цірі – молода, освічена і диявольськи приваблива панна. Гарна партія для будь-якого матусиного синочка з найвищих щаблів політичної верхівки країни. Чоловік знає, що попри своє походження все одно не дотягує до звання «гарної партії». Кагір вирішує для себе – ніколи не перетинати межу та робити все від нього залежне заради щастя дівчини.
Однак, зараз, споглядаючи за згаслим поглядом Цірі, Кагір не знає як себе вести. Він не ладний спитати, адже не готовий почути цю відповідь. Чоловік вже знав певний час до чого готується Емгир, та не мав хоробрості про це розповісти дівчині. Йому соромно, що він не може нічого запропонувати Цірі. Нічого з того, що потрібно саме їй.
— Я хочу втекти, – тихий голос Цірі порушує нічну тишу та потік думок Кагіра.
— Ти… що?! – Кагір різко глипає на дівчину.
— Втекти, – знову повторює дівчина буденним тоном, ніби просто повідомляє Кагіру котра зараз година.
— Ти, певно, з глузду з’їхала? Бать… Емгир тебе прикінчить. Буде ще один гучний заголовок у всіх газетах – «Дочка парламентарія загинула в жахливій автокатастрофі» чи щось на кшталт цього. Це безумство, Цірі! – чоловік схвильовано вдивляється в обличчя дівчини.
— А шлюб за домовленістю – це не смерть?! Він мені навіть його імені не сказав! – голос Цірі тремтить чи то від злості, чи то від сліз, що навертаються на очі.
— Ти не знаєш напевне, але якщо підеш проти нього, то фінал передбачений! – чоловік заспокійливо накриває руку Цірі своєю.
— Чим жити так, то краще взагалі не жити! – шипить Цірі й висмикує руку з-під долоні Кагіра.
Чоловік стискає порожнечу від пальцями до побіління кісточок. На стиснутій щелепі грають м’язи. Він хоче лише захистити її. В першу чергу від необдуманих вчинків.
— Не нароби завтра дурниць, Цірі, – крізь зуби каже Кагір, – як твій особистий охоронець – я не можу допустити цього.
Кагір підводиться і зникає так само безшумно, як і з’явився. Лише відчувши під ногами тверду землю він дозволяє собі шумно вдихнути. Нутрощі зводить від хвилювання. Чоловік знає, що настав час діяти. Він має щось зробити. Заради Цірі. Заради кохання.
Цірі ж повертається до себе і безсило падає на досі не розправлене ліжко. «Хай там що собі думає Кагір чи Емгир, тільки мені вирішувати як я буду жити», з цією думкою дівчина непомітно для себе засинає.
Наступний ранок для Цірі починається з квапливих приготувань. Душ, сніданок, поїздка в торговий центр. Разом з дівчиною за покупками Емгир відряджає свою особисту помічницю – Фрінгіллу. Не говірку, але завжди бездоганно одягнену жінку років тридцяти п’яти. Тут починається особисте пекло для Цірі. Її дратує все у сьогоднішньому дні. Від пишних і яскравих рожево-червоних прикрас у кожній вітрині, сердечок, штучних троянд та суміші ароматів всіх парфумів, що існують до нещирих і улесливих усмішок довкола багатої клієнтки. Цірі не розуміє чому вона повинна докладати стількох зусиль заради цього вечора, якщо вже і так все вирішено. Хтось дуже поважний сьогодні їй освідчиться, подарує непристойно дорогу і надто пафосну обручку, потім їх знімуть «папараці», яким завчасно заплатив Емгир, а на наступний ранок всі ЗМІ будуть гудіти про те, що донька парламентаря нарешті розкрила обличчя свого нареченого.
У дівчини йде обертом голова після десятої чи то вже дванадцятої примірки. Вона відсилає помічницю по пляшку прохолодної газованої води, а сама сідає на м’яке крісло в примірочній бутику. Лише зараз вона помічає відсутність Кагіра. Невже її слова так зачепили його, що він відмовився виконувати свої обов’язки? Цірі цікавиться у жінки, що нарешті принесла їй воду, чому сьогодні відсутній її особистий охоронець.
— Він потрібний для перевірки безпеки ресторану, де відбудуться ваші заручини, панно, – жінка стримано підтискає губи та оглядає наряди, розкидані довкола дівчини, – у нас мало часу, ви вже визначились з вибором?
— Он воно як… – дещо розчаровано протягує Цірріла, – так, нехай буде ось це.
Цірі вказує на ніжно-молочну довгу сукню і золотим поясом. Не те щоб вона їй аж так подобалась, їй було байдуже, що одягати. Вона просто хотіла, щоб цей день скінчився якомога скоріше. Однак попереду був сеанс спа та салон. Емгир прагнув продати доньку і зробити це в найдорожчий спосіб. Тому попереду Цірі чекали численні процедури, що, за інших обставин, принесли б їй задоволення, однак не сьогодні.
Приготування до святкової вечері зайняли решту дня. Цірі покинула ТЦ вже після заходу сонця. Надворі трохи сніжило і було значно прохолодніше за вчорашній вечір, однак все одно не достатньо, щоб сніг не танув щойно торкнувшись асфальту. Вулиці повнилась мерехтінням кольорових ліхтарів та безліччю закоханих парочок й іншого люду, який вийшов відсвяткувати цей день. З ресторанів і кафешок лунали пісні про кохання на всіх мовах світу.
Рівно за чверть до дев’ятої Цірі прибуває до ресторану, де її повинен чекати наречений. При вході її зустрічає Кагір. Побачивши свого охоронця серце Цірі пропускає удар. Але не від страху, як це було колись. Полегшення. Хоч хтось кому вона може довіряти. Поки чоловік допомагає Цірі зняти пальто, дівчина відмічає про себе, що варто буде перепросити у нього за вчора. Як би там не складалась її доля зараз, Кагір не був в цьому винен.
Оглянувши з голови до ніг дівчину, Кагір нахиляється небезпечно близько до неї. Він обережно поправляє ланцюжок на її шиї, а тихий шепіт обпалює вухо Цірі:
— Я допоможу тобі. Перед тим, як подадуть гаряче виходь до вбиральні.
Цірі спантеличено кліпає очима, поки Кагір, знову одягнувши маску непроникності віддаляється від неї та галантно запрошує її до зали. Дівчині доводиться докласти всіх зусиль і згадати всі уроки Кагіра. Як він вчив не видавати ворогу своїх намірів та думок.
Зала ресторану абсолютно пуста, якщо не рахувати персоналу, що наче тіні стоїть попід стіною. Стіл біля панорамного вікна сервірований для вишуканої вечері. А коли очі Цірі звикають до напівтемряви, що повинна створювати романтичну атмосферу, вона помічає чоловічу постать, яка сидить спиною до неї. Незнайомець, її потенційний наречений, обертається на тихі кроки дівчини. Вона бачить гарний профіль, аристократичні риси та бездоганну поставу чоловіка. Чомусь, Цірі, була певна, що сьогодні її чекатиме молодик, її одноліток, синочок якогось місцевого бізнесмена. Аж ніяк не…
— Вільгефорц… – одними губами вимовляє Цірі.
Спогади, липкі та неприємні, пробираються шкірою дівчини. Вона пригадує як часто бачила цього чоловіка в кабінеті Емгира. І його очі, хижі та холодні, вони завжди зазирали неначе в душу. Цірі завжди відчувала себе некомфортно під його поглядом. Опановуючи страх, що почав сковувати тіло дівчини вона витискає з себе найбільш природною посмішку на яку здатна і робить крок на зустріч чоловіку.
Як галантний кавалер Вільгефорц допомагає сісти спершу Цірі, а потім займає своє місце. Дівчина сідає спиною до вікна, так, щоб бачити більшу частину приміщення. Тепер вона може розгледіти все обличчя чоловіка і помічає шрами, що проходять через ліве око, тонкі та акуратні, однак все одно достатньо помітні з відстані витягнутої руки.
Цірі терміново перебирає в голові всю інформацію, що знає про Вільгефорца. Висновок один – цей чоловік не менш небезпечний ніж Емгир. Втекти від нього – майже не можливо і надто небезпечно. «Кагір має план. Він допоможе.» – нагадує собі дівчина і вичікувально споглядає на чоловіка навпроти.
Всередині Вільгефорца наче йде якась внутрішня боротьба. Він навмисно затягує мовчанку. Уважно вивчаючи Цірі. Врешті, він помахом руки підкликає до себе одного з офіціантів з величезним букетом білих троянд.
— Це – для моєї супутниці й, сподіваюсь, майбутньої дружини, – Вільгефорц хижо всміхається, а шрами на обличчі рухаються наче змії, – ти сьогодні просто чарівна, Цірілло. Так подорослішала за ці роки.
Цірі стає зле від масного погляду чоловіка, що не приховує хтивості в очах. Та Цірі має грати свою роль до кінця, тому легким поклоном голови та найяскравішою усмішкою вона дякує за букет і починає цей смертельний танок на лезі ножа. Один невірний рух з її сторони і їх з Кагіром плану настане кінець. Хоча вона навіть не знає в чому саме полягає цей план. Однак довіра, що з’явились за ці роки між нею та її охоронцем, була міцна. Колись, він довірив їй свою зброю, тепер вона довіряє йому своє майбутнє.
Світська бесіда про новини в країні та навчання Цірі протікає майже невимушено. Вони смакують холодними закусками та салатом. Час невпинно наближає момент подачі гарячого, а тому все тіло дівчини напружується. У неї немає права на помилку. Вона згадує, почутий колись від своєї викладачки з психології в університеті, прийом, що може трохи приспати увагу будь-якого чоловіка. Тому, коли офіціант вчергове підходить до них наповнити келихи, Цірі забирає у нього пляшку та граційно вставши власноруч наповнює келих Вільгефорца. Дівчина майже фізично відчуває як погляд чоловіка ковзає її оголеними руками та зоною декольте. Яким би небезпечним не був Вільгефорц, він все одно просто чоловік.
В цю ж хвилину виносять гарячі страви й коли Цірі сідає назад на своє місце випадково зачіпає тацю з соусом. На її сукні розповзається червона пляма, що схожа на кров.
— Перепрошую, я маю відійти, мою сукню зіпсовано, – стримано каже Цірі намагаюсь не видавати свого поспіху, прямує до вбиральні.
Зайшовши в прохолодну кімнату, Цірі вмикає кран і справді намагається відтерти пляму. За якусь хвилину вона відчуває легкий протяг. З вікна, що знаходиться вище її зросту визирає голова Кагіра. Довгі каштанові пасма спадають йому на очі. Ворухнувшись, він простягає руку у вікно до Цірі. Дівчина оцінює ситуацію і закидає з ніг підбори. Вона дуже сподівається, що Кагір подбав про якийсь одяг для неї. Адже тікати в такій сукні – ефектно, але не ефективно. Цірі обережно, намагаючись не шуміти вилізає на стільницю раковини та звідти чіпляється за руки Кагіра. Він витягує дівчину на зовні та допомагає спуститись з конструкції, що спорудив, щоб дістати до вікна вбиральні.
— Це і є твій… – здивовано шепоче Цірі, але Кагір знаком показує їй мовчати.
Він підставляє дівчині пару кросівок та накидує на неї чорну куртку, що точно на кілька розмірів більша за Цірі. Поспішно хапаючи за руку дівчину, Кагір тягне її в найближчий провулок, де стоїть його мотоцикл. Хлопець простягає Цірі шолом і сам надягає схожий.
Вже за кілька хвилин вони мчать нічним містом, петляючи між машин на дорогах. У Цірі роїться сотня питань, які вона хоче задати Кагіру, однак робити це в шоломі та перекрикуючи свист вітру не зручно. Тому вона лише міцніше притискається до спини чоловіка і чекає, коли вони дістануться якогось безпечного місця.
За пів години вони вже виїжджають за межі міста і дістаються мосту через невелику річку. Кагір зупиняється на середині мосту та злізає з байку. Цірі повторює за ним і знявши шолом вдихає морозне повітря на повні груди. Адреналін пульсує у скронях. Це все відчувається таким нереальним. Дівчина не вірить, що майже щойно вона була наче заручниця в тому вишуканому ресторані, а тепер стоїть за містом, посеред мосту зі своїм охоронцем.
Цірі не може стримати емоцій і кричить. Кричить до хрипу в нічне небо та сміється. Вона бачить несміливу усмішку Кагіра і в душі теплішає.
— Тож, що далі? – питає дівчина, наближаючись до Кагіра, що стоїть спершись на бильця.
— Уявлення не маю, Ластівко, – знизує плечима чоловік.
— Як не маєш? Ти ж просив довіритись тобі?!
— І попрошу знову. Але єдина моя ціль була витягнути тебе з того бісового ресторану до того, як він зробить тобі пропозицію, чи нашкодить тобі.
— Але ж що буде далі? Куди ми подінемось від них? – не вгамовується Цірі.
Ейфорія після втечі поступово проходить і здоровий глузд підкидає не найкращі картинки найближчого майбутнього. Цірі починає нервувати. Так, вона хотіла втекти й це їй вдалося за допомогою Кагіра. Та дівчина ніколи не задумувалась як їй бути далі. Вона сподівалась, що Кагір матиме якийсь план. Не міг же він діяти так нерозсудливо?
— Цірі, – Кагір кличе дівчину на ім’я, – я знаю, що зараз не час, що у тебе багато питань. Однак дай мені шанс це сказати, – він підходить ближче до дівчини та бере її руку, – я… я просто не міг дивитись як Емгир продає тебе, наче якийсь товар. Я хотів тебе захистити, хотів врятувати. І хоч зараз я не маю жодного уявлення про те, що чекає нас попереду. Але дай мені шанс, шанс бути поруч з тобою не як твій охоронець, а як чоловік. Знайдімо своє призначення разом?
Чоловік з надією вдивляється в уважні очі коханої дівчини та готується почути та прийняти будь-яку її відповідь.
Кілька митей Цірі мовчить, намагаючись збагнути нову реальність та це… зізнання? Чи не вперше за багато років вона відчуває, що слова Кагіра пронизують її серце. Вона ступає ще ближче до чоловіка та торкається його щоки. Коротка щетина злегка дряпає її долоню. Цірі вдивляється в обличчя Кагіра, так, ніби може прочитати по ньому майбутнє. І зрештою каже:
— Так, знайдімо наше призначення.
Цірі тягнеться до вуст Кагіра та лишає на них невагомий поцілунок.