Кількатижневе лікування. У Мікаси виявили прогресуючу форму енцефаліту. Жінка ніяк не відреагувала на цю новину, що її розповіла Ханджі. Але тепер розуміла, за що був убитий доктор Марко Ботт. Він єдиний знав про справжні результати обстеження. Аккерман постійно перебувала під наглядом, а після лікування її мали перевести у Балтиморську в’язницю і утримувати там до рішення суду.
Мікасі було байдуже. Знаходячись по цей бік розслідування, вона намагалась аналізувати все, що з нею сталося. Обмірковувала кожну подію, кожну деталь, знаходячи все більше відповідей на свої питання. Про Леві не думала. Чи робила вигляд, що не думає. Позбутися від відчуття його присутності у своїй голові виявилося важко. Леві Аккерман наче розмовляв з жінкою у її свідомості. Мікаса чула м’який, трохи байдужий голос. Лише коли він казав: “Усе буде добре, Мікасо, я допоможу тобі” - вона відчувала дивний спокій.
Рана від пострілу Ервіна була не смертельною. Сміт лише хотів спинити профайлерку від хибного рішення, яке вона і так не прийняла.
Ханджі сидить коло її ліжка і сумно хитає головою, коли Мікаса каже, що Леві і є різник.
- Мікасо, ці звинувачення безпідставні. На жаль, у ФБР достатньо доказів проти тебе. Тебе знайшли у мисливському будиночку Гаррета-Джейкоба Гоббса всю в крові Ебіґейл і з її вухом у руці. У твоєму будинку — часточки шкіри всіх убитих жертв. Крім того, ти намагалася вбити доктора Аккермана, хоч він намагався допомогти тобі.
Профайлерка хоче засміятись. Дідько, які ж вони сліпі. Проте вона й сама донедавна була такою - наївною й надто довірливою. Та Леві єдиний розумів Мікасу і не засуджував. Цим її й підкупив. Адже багато хто хоче, щоб їх просто вислухали.
Аккерман сумує за розмовами з психіатром, які ставали щораз відвертішими. Може, тому вона й не вбила Леві, коли була нагода?
«Він мій друг», - промайнула недоречна думка.
- Доктор Аккерман постійно тебе навідує, - зненацька почула Мікаса й здригнулася. Згадала погляд психіатра - блакитні очі, що пильно вдивляються в її обличчя. Начебто байдужий, а насправді хижий погляд напрочуд розумного вбивці.
- Я не бажаю, щоб Леві Аккерман відвідував мене, - озвалася Мікаса.
- Ти ж знаєш, що маєш сама йому це сказати, - Ханджі похитала головою, докоряючи собі, що не помітила хвороби Мікаси. І ще психіатринею зветься. - Леві хвилюється про тебе.
Профайлерка мовчить, бо усвідомлює — Зої не переконати. Леві створив чудову маску законослухняного психіатра. І Мікаса єдина, хто знає правду.
*****
Після одужання Мікаса опинилась у Балтиморській в’язниці чекати рішення суду. Та жінка й так була впевнена, що за злочини, які вона начебто скоїла, її чекає смертна кара. Скоріше би все завершилося. Ервін, котрий прийшов її навідати, щось казав про адвоката, про розслідування, про справедливість. Навіть найкращий працівник ФБР не розгледів у Леві монстра і досі йому вірить. Мікаса нічого не відповідала.
Зненацька вона чує голос Леві й виринає з роздумів. Бачить доктора Аккермана і чомусь хоче прогнати Ервіна, а не психіатра. Леві, як завжди, у костюмі, вишуканий і стриманий.
- Чого вам треба, докторе? - стиха питає Мікаса. - Завдяки вам я скоро помру. На мене повісили всі ваші злочини. Сподіваюся, ви задоволені.
- Мікасо… - почав Ервін, та Леві жестом спинив його.
- Я розумію, що ти ображена на мене, - почав Аккерман, - я вчасно не побачив, що з тобою щось не так і…
- Докторе, ви самі додавали мені наркотики, тож те, що зі мною було щось не так, виключно ваша провина, - профайлерка вже не стримується і лиш хоче позлити Леві.
Ервін дивиться на неї з осудом.
- Мікасо, дозволь тобі допомогти, - просить Леві. Жінка пирхнула.
- Докторе, мене чекає смертний вирок. Чим ви допоможете? Безболісно мене вб’єте?
- Мікасо… - Ервін підвищує голос.
- Я все ж сподіваюся, що ти подумаєш, - обличчя Леві виражає співчуття, та Мікаса знає, що це маска. Вона більше не відповідає на репліки Аккермана і Сміта, повністю ігноруючи їх.
*****
Беверлі Кац, працівниця бюро і до арешту Мікаси її колега, сидить навпроти профайлерки й показує фото вбитих людей. Вбивця не Леві, хоча загальна картина йому б сподобалася. Вбиті люди складені так, що згори нагадують око. Моторошна й заворожуюча картина. Мікаса вдивляється у кожну деталь, відчуваючи похмурий захват.
- Чоловік у центрі не вписується у концепцію, - зауважила жінка. Беверлі кивнула.
- Схоже, він і є творцем цього, - вона вказала на фото. - Проте його самого хтось убив, забрав ногу і нирки. На тілі відбитків нема.
Аккерман вже знає, хто це зробив. Цікаво, чи повірить їй Беверлі? Втім, вона досить розумна і зможе в усьому розібратися. Кац ще з першої зустрічі довіряла словам Мікаси.
Аби тільки Беверлі не надумала вести розслідування самотужки.
- Ти знаєш, що я зараз скажу і кого буду звинувачувати, - озвалася Мікаса. - Але без доказів мої слова нічого не варті.
- Ти гадаєш, це зробив доктор Аккерман? - запитала Беверлі. В її голосі не було недовіри, лише професійний інтерес. - Навіщо?
- Щоб завершити задум убивці, - відповіла профайлерка, - в якості трофея забрав ногу і нирки, як це робив у попередніх жертв.
Вона ділилася роздумами і вперше Мікасу не перебивали. І Аккерман відчула полегшення. Можливо, Кац не повністю вірила їй, та по виразу обличчя можна сказати, що вона сумнівається у непричетності доктора Аккермана. Беверлі подякувала Мікасі за розмову й пішла.
А через кілька днів Ервін Сміт повідомив, що Беверлі Кац знайшли мертвою.
*****
Мікаса звинувачувала тільки себе. Варто було здогадатися, що така людина, як Беверлі, неодмінно перевірить слова профайлерки. Схоже, Кац вирішила діяти сама. Та навіть якби жінка взяла когось із собою, навряд чи доктор Аккерман залишив їх в живих.
Навіщо Мікаса взагалі погодилася на розмову? Знала ж, що Беверлі вельми рішуча особа і одразу стане діяти, як тільки виявить нові факти.
Байдуже, що це Леві вбив слідчу. Байдуже, що Мікаса під час убивства була за ґратами. Смерть Беверлі - це її провина.
Жінка здивована, коли ФБР виявляє черговий труп. Дуже схоже на роботу різника, проте є суттєві відмінності, а ще - жертва не мала російського походження. Не менш її дивує й те, що працівник Балтиморської в’язниці Кенні Аккерман, і був тим наслідувачем. Він захоплювався Мікасою, хоч та й не була вбивцею, і погодився виконати її прохання - вбити Леві Аккермана. Профайлерка не знала, навіщо це йому, проте Кенні вважав убивства людей розвагою. Ото вже дійсно божевільний.
Жінка не знала, що вийде, якщо нацькувати одного вбивцю на іншого. Хто виживе, а хто помре? Дідько, чому вона притягує всіляких убивць? Хай би Леві й Кенні повбивали один одного. Це, певно, найкращий вихід.
На жаль, доктор Аккерман був живий. І не вельми задоволений витівкою Мікаси, бо Кенні виявився надто балакучим й розповів про прохання жінки. Слухаючи засмучений голос Леві, жінка відчувала похмуре задоволення від того, що змогла зіпсувати настрій психіатру.
Хоч і раділа, що він був живий.
*****
Разом з тим після кількох слухань суддю знайшли вбитим у залі суду. Вбивця добре постарався, щоб поставити суддю у позу Феміди, додати в одну руку терези, а в іншу — меч.
Мікаса не здивована. А ще визнає, що Леві добре вдається шокувати людей.
Убивства росіян продовжуються, і більше нема сенсу тримати профайлерку у в’язниці. Жінка трохи розчарована. Вона йде додому, маючи намір ніколи більше не зв’язуватися з ФБР, а особливо — з доктором Аккерманом. Опинившись у своєму домі, усвідомлює, що нічого не скінчено. Бажання поговорити з Леві заглушає раціональний голос розуму. Мікаса не знає, чого хоче більше — вбити психіатра чи продовжити зближення з ним. Досі не зрозуміти, чому їй важко зробити вибір і чому Мікаса досі вважає Леві своїм другом.
Має ж бути інший вихід.
Врешті-решт профайлерка іде до Ервіна. Доктор Аккерман навряд чи залишить її в спокої. В цьому Мікаса впевнена. Тож варто придумати, як знешкодити цього монстра.
*****
Леві відчинив двері. У коридорі стоїть Мікаса у стильному чорному костюмі. Доктор щиро здивований і не приховує цього. Жінка з викликом роздивляється його, як колись він розглядав її.
- Доброго дня, докторе, - Мікаса говорить першою. - Я б хотіла поновити наші сеанси. Чи дружні розмови. Хай як би не називалися наші зустрічі, мені їх бракує.
- Проходь, - Леві пропускає її всередину, де нічого не змінилося. Не чекаючи запрошення, Мікаса сідає у крісло. Навпроти опиняється психіатр. - Я гадав, ти поїдеш звідси.
- Не можна лишати справи незавершеними, - озвалася жінка, - крім того, я маю розібратися, що відчуваю до вас.
- Невизначеність тебе турбує, - зауважив Леві, - але мені треба знати, чи ти не станеш намагатися мене вбити.
- Ні, Леві, - Мікаса не відводить від нього погляду. - Я не збираюся тебе вбивати. Ні зараз, ні потім.
Сказані слова лякають жінку щирістю. Дідько, вона сказала правду. Жінка не хотіла б, щоб доктор помер.
- Що ж, - доктор Аккерман всміхнувся. - Гадаю, відсьогодні почнеться новий етап наших стосунків.
- Я готова, - спокійно мовила профайлерка.
Якби не вбивства, що таємничим чином продовжувалися, Мікаса сказала б, що з Леві комфортно. А ще - він майже не приховував себе справжнього від неї. «Майже» - бо він обережно говорив про Чесапікського різника і не зізнавався, що це він убиває росіян. Можливо, теж не повністю вірив, що Мікаса полишила спроби його знешкодити.
Та жінка не квапила події. Вона навчилася чекати.
*****
Мікаса не очікувала, що Леві знайде якогось божевільного і накаже вбити її. Доктор Аккерман, як завжди, оригінальний. Убивця, котрого звали Зік Єґер, убивав людей так, наче був твариною, розриваючи тіла й лишаючи на трупах жахливі рани. І зараз він знаходився десь біля дому Мікаси, готуючись до нападу.
Але чого іще можна чекати від Леві, котрий убиває людей і їсть їхні органи?
За вікном промайнула тінь. Мікаса зняла запобіжника на пістолеті.
Зік Єґер хотів застати її зненацька. Він надягнув на себе потворну маску горили, а на руках у нього були рукавиці з металевими кігтями. Моторошна істота, вибивши вікно, увірвалася в дім, маючи намір ручиськами дістатися до профайлерки.
Мікаса вистрелила в потворну маску, навіть не роздумуючи. Єдине, про що вона думала у ту мить — дотики Леві. Їх жінці постійно бракувало.
Викликати поліцію вона не стала. Натомість перетягла труп Зіка в авто і поїхала до Леві.
Доктор Аккерман ніби чекав Мікасу. Відчинив двері одразу після того, як вона постукала. Профайлерка завмерла на сходах, однією рукою тягнучи труп Зіка. Леві ледь помітно кивнув. А Мікаса сказала:
- Ми квити.
*****
Доктор Аккерман не позбувся тіла, а разом з Мікасою приніс Зіка в музей. Жінка не сперечалася, бо хотіла знати, що буде далі, хоч після вбивства вона ніби дивилася на себе збоку. Удвох вони розчленували труп і з’єднали зі скелетом динозавра. Леві обійшов довкола створеної істоти — повільно і спокійно.
- Ти розумієш, навіщо ми це зробили? - спитав чоловік.
- Бо він не був людиною, - відповіла Мікаса, - ми надали Зіку Єґеру ту подобу, яка найбільше йому підходить.
Вона абияк перев’язує руку. Зік зачепив Мікасу кігтем, лишивши неглибоку подряпину. Жінка не хотіла лишати у музеї свої сліди.
- Дозволиш? - Леві нечутно підійшов і взяв руку жінки. Вона не заперечувала й дивилась, як доктор охайно накладає пов’язку. Зараз профайлерка ближчою до Леві, аніж будь-коли раніше. Між ними начебто нічого не було. Тільки розмови, рідкісні миті, коли чоловік торкався її, і проникливі розуміючі погляди. - Я накладу іншу пов’язку, як повернемося.
- Дякую, докторе, - мовила Мікаса.
Їй незвично наступного дня знаходитися на місці злочину й розглядати моторошну картину. Та жінка не виказує ні здивування, ні страху. Просто робить свою роботу. Поруч Леві. Він теж зосереджений, проте профайлерка навчилася вловлювати його емоції й розуміє, що доктор вельми задоволений.
*****
- Я хочу вбити Ервіна Сміта.
Леві кидає на Мікасу замислений погляд. Він сидить за столом і малює, а заодно слухає профайлерку. У приміщенні тихо й тепло. Горить камін, освітлюючи правильне зосереджене обличчя Аккермана. Вона стоїть неподалік, сховавши руки у кишені штанів.
- Ти казав, що ми могли б поїхати, - пояснює жінка, - та треба дещо завершити. Гадаєш, Ервін Сміт залишить нас у спокої?
Доктор не відповідає, тож Мікаса продовжує:
- Він все одно шукатиме нас. Я не бажаю постійно тікати. Я хочу, щоб він знав, у кого я перетворилася.
Леві злегка кивнув, не відриваючись від малювання. Мікаса підійшла ближче й глянула на малюнок. Там зображені двоє, котрі, тримаючись за руки, йдуть кам’яним мостом над похмурою безоднею. У чоловіка обличчя Леві, у жінки зовнішність Мікаси.
- Орфей і Еврідіка кохали одне одного, проте Еврідіка померла, - заговорив Леві, провівши пальцем по малюнку — делікатно й ніжно. - Тоді Орфей відправився за Еврідікою до Аїда в підземне царство. Йому дозволили забрати кохану, але за умови, що він довіриться їй і ні разу не озирнеться. Проте Орфей озирнувся. І втратив Еврідіку назавжди.
- І хто з нас кого веде? І куди? - тихо спитала Мікаса, роздивляючись правильні плавні лінії. Леві мав багато талантів.
- А як би ти хотіла? - поцікавився доктор Аккерман, піднявши голову. Мікаса, навпаки, схилилася над ним. Вони завмерли, дивлячись одне одному в очі.
- Я хотіла б, щоб ми йшли пліч-о-пліч. Як рівні. Ми вже давно не в царстві Аїда.
- Ми біля самого виходу. Але його охороняє Цербер. Саме тому ти досі прагнеш лишитися.
Мікасі подобалось, як доктор Аккерман переплітав міфологію й реальність. Кумедно знати, що обоє асоціювали керівника поведінкового відділю бюро з Цербером.
- А що буде після того, як ми вийдемо з підземного царства? - спитала жінка.
Леві припинив малювати і теж задав питання:
- А як би ти закінчила історію про Орфея і Еврідіку?
*****
“Як би ти закінчила історію про Орфея і Еврідіку?”
Мікаса розмірковувала над словами доктора Аккермана, усвідомлюючи, що сумнівається у своєму рішенні спіймати його. Може, варто сказати йому і просто зникнути з-перед очей ФБР? Вони зможуть це зробити. Їх ніхто й ніколи не знайде, навіть скурпульозний Ервін Сміт.
То що її спиняє? Невже у Мікаси ще лишилися якісь моральні принципи, що не дозволяють покинути все і бути вільною?
Вона сумнівалася, та робила те, що не раз обговорила з Ервіном. Все ще прагнула зробити щось хороше? Чи гадала, що зможе обдурити доктора Аккермана?
Інсценувати вбивство Фредді Лаундс. Робити тонкі натяки на власну причетність у присутності Ханджі. Знайти відмінну вирізку й презнтувати Леві, знаючи, що він правильно зрозуміє походження м’яса. Доктор Аккерман попросив Мікасу допомогти з вечерею. Вона охоче погодилася. Схоже, чоловік повірив у те, що профайлерка вбила журналістку.
- Ти впевнена щодо Ервіна? - поцікавився Леві за вечерею.
- Впевнена, - коротко озвалася жінка, - він має знати. Ти сам казав, що треба позбутися Цербера.
- Іноді варто обдурити Цербера, засліпити, щоб він не побачив утікачів з царства Аїда.
Мікаса мовчала. Краще не надто тиснути на доктора. Він може щось запідозрити.
- Чому росіяни? - поцікавилась вона після тривалої мовчанки. Жінка не питала, чому Леві вбивав їх, бо на таке питання він навряд чи відповість. Це буде фактично зізнання.
- Вони дещо мені завинили, - сказав чоловік, не вдаючись у деталі. - Брудні люди. Якщо когось і варто боятись у цьому світі — то це росіян і чоловіків.
- Мені треба боятися тебе?
Леві відволікся від вечері.
- А ти боїшся, Мікасо?
Профайлерка чесно відповіла:
- Ні.
*****
І навіть коли щось пішло не так, Мікаса не помітила і робила вигляд, що все йде за планом. Ервін мав знешкодити Леві, зателефонувати в поліцію. Доктора б заарештували. Та подзвонила Ханджі. Повідомила, що ФБР відсторонило Ервіна від розслідування. Тоді Аккерман поїхала до Леві сама.
У будинку доктора Аккемана панували безлад і тиша. Ервін Сміт зачинився у коморі й викликав підмогу. Мікаса дістала пістолет і рушила на пошуки Леві.
А замість нього на другому поверсі побачила Ебіґейл. Завмерла, опускаючи пістолет і усвідомлюючи, що дівчина теж її обдурила. Обрала обман замість правди. Що їй такого пообіцяв Леві?
Видно, всі ці думки відобразилися гримасою на обличчі профайлерки, бо Ебіґейл винувато похитала головою.
- Де він? - спитала жінка. Помітивши, що дівчина дивиться на щось позаду Мікаси, зрозуміла. Й обернулася.
Леві у закривавленому одязі дивився на Мікасу. Профайлерка опустила пістолет, хоч і обіцяла собі, що знешкодить доктора, якщо виникне потреба. Та зараз впевненість профайлерки випарувалася. Мікаса не знала, що робити.
- Навіщо? - тихо спитала жінка. - Навіщо все це?..
Навіть закінчити фразу не лишилося сил.
- Я хотів, щоб ти побачила себе справжню, - доктор зітхнув і підійшов до неї. Обійняв. І Мікаса завмерла. Здається, поклала руки на його плечі. - Я так хотів, щоб ми зникли звідси разом…
Мікаса скрикнула, бо відчула різкий біль у боці. Леві все ще обіймав її, вганяючи глибше лезо ножа.
- Але ти ще й досі в підземному царстві, Мікасо, - сумно промовив доктор, заспокійливо гладячи її спину. Від болю жінка ледь не втратила свідомість. Проте знайшла сили дістати ножа зі свого тіла. Тремтячою рукою штрикнула Леві у плече й відсахнулася зі словами:
- Ми квити, докторе.
Саме Леві навчив її завдавати удару у відповідь.
Аккерман похмуро кивнув. Тоді схилився над Мікасою, що сиділа на підлозі, притискаючи руку до рани.
- Орфей не вірив, що Еврідіка піде за ним, тому й втратив її. А я вірю, що ти мене знайдеш, тож не буду озиратися назад. Час покинути підземне царство, Мікасо.
Чоловік торкнувся пальцями губ, а тоді ними торкнувся вуст Мікаси, даруючи примарний поцілунок. Бо справжнього поцілунку вона ще не була достойна.
- Знайдеш Хроноса — знайдеш і мене, - сказав Леві на прощання. - Але ти ж знаєш, що в підземному царстві треба лишати жертву?
І з цими словами він вбив Ебіґейл, як би профайлерка не вмовляла його припинити.
Доктор Аккерман зник, хоч Мікаса цього вже не бачила, бо втратила свідомість.
*****
Довгі місяці лікування й реабілітації. Потім — самотність. Мікаса намагалася забути все, що сталося. Та, заплющуючи очі, постійно бачила останню зустріч з Леві.
Вона нічого не розповіла Ервіну про діалог з доктором. Поки був вільний час, аналізувала останні сказані Аккерманом слова. А за якийсь час профайлерка знала, де шукати чоловіка.
Та чи потрібно це їй?
Леві зник, лишивши слід тільки для Мікаси. Жінка могла звернутися у бюро й розповісти це. Натомість вирушила до Європи, нікому не сказавши, куди їде. Звісно, Ервін Сміт запросто вистежить Мікасу, та вона сподівалася, що до того часу знайде Леві.
Іспанія. Музей Прадо. Остання точка зіткнення стане точкою возз’єднання. Мікаса йде галереєю, роздивляючись картини. Серце шалено б’ється, бо жінка відчуває — вона близько. У кінці навпроти картини Франціско Гої, на якій хтонічний Хронос пожирає власну дитину, завмерла фігура. Мікаса підходить ближче. Леві повертає голову до неї. Розуміючий погляд викликає на обличчі жінки посмішку. Вона бере Леві за руку, усвідомлюючи, що більше його не боїться, і каже:
- Нарешті я тебе знайшла.