Цього не мало трапитися.
Андерс затримав дихання, коли клинок Аришока свиснув в повітрі, пролетівши повз обличчя Гоук всього у парі міліметрів. Він подивився вниз і побачив сповиті нерівним льодом ноги к’юнарі – справа її рук. Вона зможе це зробити. Вона єдина, хто може зробити щось таке нерозсудне, таке безглузде, таке… сміливе.
Гоук була запальною, жагучою, такою, якими не бували вихованці Кола магів. Вона не знала ні ув’язнення, ні обмежень – вона була жахаюче вільною, як птиця в небі. Морґан Гоук шалено билася, шалено кохала, і вона виживе в цій битві. Вона має вижити.
За мить до того, як Гоук сховалася за однією з колон головної зали, Андерс побачив, як з її свіжої рани на щоці почала повільно текти кров і відчув, як серце впало в п’яти. Вона все ж не ухилилася від чергової атаки Аришока.
— Творцю, прошу… — він видихнув, але, не встигнувши закінчити молитву, відчув виразний сплеск магії Гоук. Імпровізована арена засяяла яскравим світлом, і натовп побачив, що Аришок сповільнився, його рухи стали неповороткими, ніби він намагався йти крізь воду.
Андерс зрозумів, що Гоук, аби дати собі можливість перевести дух, використала закляття контролю гравітації. Він бачив, як вона використовувала його декілька разів, і щоразу від цього в Андерса перехоплювало дух. Він здивувався самому собі: як він міг у ній засумніватися? Звісно, вона переможе у цій битві. Вона завжди це робила, і зробить ще раз.
Він спостерігав, як Гоук кинулася до протилежного кінця зали, намагаючись зберегти дистанцію між нею та Аришоком. Вона згорбилася, її пальці, оповиті вогнем, стали схожими на кігті, а долоні засвітилися всеохоплюючим червоним світлом. Андерс перевів погляд з Гоук на Аришока. Її гравітаційне закляття не протримається занадто довго, чи встигне вона викликати вогняну бурю? Серце Андерса шалено закалатало. І хоча над головою Гоук вже почала клубитися чорна хмара, а повітря у залі стало дуже спекотним, Аришок не пас задніх і майже вирвався із гравітаційного вихору. Андерс із жахом спостерігав, як незграбний к’юнарі прискорював свої кроки.
Морґан.
Він хотів прокричати її ім’я. Можливо, він це і зробив, але серце так гучно билося у його вухах, що він не чув нічого навколо. Гоук продовжувала викликати бурю, піднявши руки догори й заплющивши очі, аби зосередитися. Морґан, заради Творця, відкрий очі. Він йде, він йде до неї.
Нарешті почувся оглушливий тріск: перший розпечений камінь впав на землю. Вже близько, занадто близько!
Аришок вирвався з гравітаційних кайданів і кинувся до Гоук із піднятим догори клинком, готовим завдати блискавичного удару.
— Ні! — це було єдине слово, що болісно вирвалося з горлянки Андерса. Він подався вперед на допомогу, але відчув руку на своєму поясі. Варрік. Через секунду інша рука торкнулася його плеча. Авелін.
Чому?!
Майже як в сповільненій зйомці Андерс спостерігав, як Гоук закінчує чаклувати, поки клинок Аришока невпинно наближався до неї. Розплавлене каміння посипалися з щойноствореної хмари в зал, але жодна ще не завдала Аришоку обеззброюючого удару. Клинок розсікав повітря все ближче до Гоук, коли вона нарешті відкрила очі. Він зустрів своїм поглядом її погляд, і у цей короткий момент він побачив страх. Гоук… Морґан боялася, і від цього в Андерса застигла кров в жилах.
Андерс відчув тріск клинка Аришока по ребрах Гоук: він відчув це своїми кістками. Він завмер, дивлячись, як його кохану жінку кинули через зал, наче ганчіркову ляльку. Андерс відчув, як пальці Авелін впилися йому в плече.
— Ми не можемо, Блондинчику. Ми маємо їй довіритися.
Варрік. У його голосі відчувалася погано прихована тривога. Кого він намагався переконати: Андерса чи самого себе?
Андерс заціпеніло спостерігав, як вогняна буря набирала свою міць і швидкість. Кожен розжарений камінь досягав цілі, але Аришок, хоч і з великими зусиллями, просувався все ближче до Гоук.
Будь ласка.
Вона не може ось так померти. Чортів Аришок, і його К’юн, і весь Кірквол. Це паршиве місто вже забрало у нього Карла, і він не може дозволити забрати і її. Він не буде мовчки дивитися, як вона помирає. І ні Варрік, ні Авелін не зможуть його зупинити. Він зосередив магію в руках, відчув, як її сила зростає.
Гоук поворухнулася. З її носа текла кров, і вона впала на коліна. Скільки її кісток зламав цей удар? Можливо, вона стікала кров’ю зсередини. Їй вдалося піднятися на ноги, і Морґан Гоук знову подивилася противнику у вічі.
Благоговійний натовп загомонів, і крізь власний бурхливий жах він відчув ноту теплоти у своєму тілі: запекла гордість. Гоук, його Гоук, з вогнем у серці та сталлю в кістках, не змигнувши оком, дивилася прямо на ворога.
Вона підняла посох. Глибоко вдихнула холодне повітря і, вдаривши посохом об кам’яну підлогу, направила кулак Творця прямо на Аришока. Її магія, наче масивний молот, трощила його кістки й рвала м’язи на частини.
…
Мертвий. Аришок – мертвий. Все скінчилося. Андерс вирвався із натовпу і підбіг до неї, стримуючи сльози.
— Морґан, — промовив він, але його миттєво перервав гуркіт дверей і голос тієї, кого він хотів почути найменше.
— Все скінчилося? — Мередіт спитала це так легковажно, ніби пропустила вечірку. І неважливо, що Гоук, магеса, ледь не загинула, аби в цьому місті більше не проливалася людська кров. Справедливість з люттю охопили його серце. Ні, не зараз. Мередіт отримає по заслугах, але зараз Гоук важливіша. Андерс зробив крок вперед, прикриваючи свою кохану своїм тілом. Досить битви з Аришоком, битва з Мередіт – остання річ, яка їй зараз потрібна. Коли хтось поклав руку на його плече, Андерс одразу схопився за посох.
— Все скінчилося. — Відповіла Гоук позаду нього. Як у неї вистачало сил говорити? Але ось вона, стоїть, з високо піднятою головою, і дивиться на Мередіт так, як дивилася на Аришока всього пару хвилин тому. Горда, вільна.
Захисниця.
Це слово потонуло у хорі радісних голосів. Бульбашка напруги луснула, вельможі святкували, плакали й бігли якомога далі від замку, радіючи, що лишилися живі.
— Допоможи, — шепіт Гоук, як лезо, прорізав радісний шум навколо. Андерс встиг підхопити її за мить до того, як її ноги, не витримавши, підкосилися. Ізабела миттєво підбігла до Гоук з іншого боку, перекинувши руку пораненої подруги через плече.
— У казарми, — тихо скомандувала Авелін, аби не почули святкуючі вельможі та обережно, лишившись непоміченими, вони прослизнули із зали у тихий кабінет Авелін.