Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Лука, не забудь завтра буде вистава для дітей біженці, а потім будемо роздавати теплі пайки на вокзалі.
— Я пам’ятаю, Злато, треба прийти пів на одинадцяту.
— Пів на десяту! Повтори,- дівчина тупнула ногою.
— Злато, я будильник собі поставлю, а зараз єдине чого я хочу то піти додому та виспатися. Щасливо,- промовив я напарниці, хоч насправді хотів швидше потрапити додому та обійняти брата.
Вже добряче стемніло, дув морозний вітер, небо затягнулося темними хмарами. Додому я прийшов пізно. Павло стояв на балконі та курив. Я постукав у вікно, бо у мене не було жодного бажання знову виходити на холод. Брат затушив сигарету й увійшов додому. Він мав заспаний вигляд, але по усмішці я зрозумів, що зараз все добре.
— Який я радий бачити, що з тобою все добре!
— Як ти підріс,- сказав Павло, але він кепкував.
— Це не смішно… ти сідай розповідай, може тобі чогось треба, бо це…
— Лук’яне, я доїхав і це найголовніше. Мені нічого поки що не потрібно
— Ну, ти як завжди! Не соромся, можеш брати мої речі. Хочеш чаю?
— Давай я зроблю сам, а ти мені розповіж, хто така Еліс,- Павло підійшов до плити. Він завжди, щось робить, коли нервує.
— Еля, хороша дівчина. Вона на рік молодша за мене. Ми разом жили в гуртожитку, ее…точніше не разом, а на сусідніх поверхах, але це не головне. Еля вона може нагадувати своєю поведінкою кактус, але вона душечка.
— Повірю тобі на словах
— Ех, Павле – Павле. До речі, я зробив копію ключа зараз тобі дам
— А де чайні пакетики ?
— У лівій дальній шафі, на верхній полиці
— А цукор?
— На мікрохвильовці,- крикнув я з коридору, коли шукав ключі в куртці.
— А вона де?
— На підвіконнику, за жовтою шторою.
— Знайшов, дякую.
Ми довго гомоніли, пили чай з печивом. Потім Павло пішов спати, бо був втомлений. Я перемив посуд, виключив всюди світло, замкнув двері. Прочитав сценарій, повторив діалоги й вже збирався іти спати, як почув стукіт у двері.
— Лук’ян, трясця твоїй матері, я точно колись почну на тебе кричати,- бубніла зморене Еліс
— Вибач, Еля я справді про тебе забув.
— Бог простить, – вона махнула рукою і зникла в темноті коридорів.