Темрява. Вона поглинає омегу, затягує в себе, покриває безнадією, не дає вилізти з її холодних обіймів. Вона усюди, куди б не обернувся і голоси, спочатку тихі, а потім такі гучні, від них ніде сховатися.
Вони пронизували його тіло, проникали в кожну клітинку і залишали там свій крижаний поцілунок.
Потім все в мить закінчилося, світло ввірвалось в його свідомість болючим спалахом. Перше що побачив Намджун це білу стелю лікарняної палати, двері якої відчинились. Всередину зайшов Сокджин, але щось було не так, його очі , в них зовсім не було того тепла, яке так полюбилось Намджуном, погляд був холодним як сталь, очі поблискували небезпечним вогнем.
-Оуу, бачу ти вже прокинувся, невдячна шлюшка? До батьків значить ми їздили? А ні ти просто розтратив всі мої гроші трахаючись з всіма підряд!
-Джин? Що ти таке говориш, я б ніколи…
-Хах, знову ти мені голову не забивай дурницями, я вдруге не поведусь на красиві очка, як тільки тебе випишуть чекай повістки в суд.
Альфа подивився на омегу холодним поглядом повним ненависті, розвернувся і різко гримнув дверима палати, залишаючи шокованого молодшого на одинці.
Намджун був розбитим, його тіло боліло, як і фізично, так і морального. Джин, це був його найкращий Джин, як він міг? Спочатку зібрав його серце, дав надію, а тепер безпощадно розбив.
Вже на наступний ранок Намджуну повернули його телефон. Джун довго дивися в екран і не наважувався набрати номер.
-Юнгі?
У відповідь лише тиша.
-Юнгі? Ти мене чуєш?
В голосі Намджуна дзвенить паніка.
-Юн?
-Іди в сраку, яко ти мені взагалі дзвониш? Мамочка тебе кинула і я тепер запасний варіант? Не хочу тебе знати!
Раніше з Намджуна вирвали серце, а тепер і душу, лишилося лише тіло.
Пройшло вже декілька днів з часу аварії. Омезі вже можна було ходити. Якось пізно ввечері Джун піднявся на дах лікарні. Холодний вітер обвів плечі омеги в лікарняній сорочці, а нічний Сеул під ногами заворожував. Омега підходить до краю і дивитися вниз. Йому страшно?
Зовсім ні.
Намджун робить крок і вона знову затягує його, проте цього разу він сміливо віддається в руки темряви.
***
Джин не може знайти собі місця увесь тиждень, почуття тривоги ніяк не покидає його. Альфа впевнений: воно нікуди не зникне, допоки він не загляне в очі Намджуна і переконається що все гаразд. Джин не втомлюється переконувати себе в тому, що все буде добре, адже його Моня найсильніший з всіх кого він знає.
Незважаючи на те що у Сокджин багато роботи і катастрофічно мало часу він кожно вечора приходить в госпіталь і спостерігає за своїм улюбленим омегою.
Вже тиждень пройшов з того дня коли автобус зійшов з дороги. Весь цей тиждень омега перебуває в лікарні під постійним наглядом лікарів. Як там у них кажуть: стан важкий, але стабільний, але це зовсім не заспокоює.
Незважаючи на те що прогнози не такі жахливі як було спочатку, Сокджин не може заспокоїтися, йому здається що його серце шматують кожен день, він навіть не може уявити як боляче було його Малюку. А боляче було точно: струс мозгу, відкритий перелом руки і двох ребер, розтрощені кістки лівої ноги, окрім того, безліч гематом, серйозна втрата крові і переохолодження.
Сьогодні він знову тут. Тихенько проходить у палату і підходить до ліжка на якому нерозумно лежить Намджун, понатикуваний всілякими трубками, прилади поряд ритмічно пікають і показують що пацієнт ще досі живий. Джин сідає на крісло, що стоїть поблизу і роздивляється омегу, з вчорашнього дня нічого не змінилося, шкіра так і залишилась блідою, а очі заплющеними. Сокджин бере і маленьку лодоню у свої руки, цілує її і ніжно погладжує пальцями.
- Привіт Джуна, пробач що сьогодні так пізно, надіюсь ти не сумував без мене і не ображаєшся. Ніяк не міг вибратися з офісу, мене просто завалило роботою, думаю в них зовсім не має совісті. Ти головне не гнівайся сильно, але за сьогодні я випив багато кави, а ще доїв усі цукерки що ти приніс, і де ти їх тільки береш? Хосок з Юнґі знову разом, ба більше Хобі тепер живе у Міна. А знаєш чому? Думаю ти навіть не здогадуєшся, твій найкращий друг стане татом. І як вони тільки змогли, дорослі люди ж. Я сумую за тобою, за твоєю посмішкою, милими ямочками і драконячими очима, повертається до мене, добре? Ти не можеш мене тут залишити, ти ж знаєш? Я справді чекаю на тебе.
Джин залишився сидіти на кріслі поруч, розповідав про свій день, про погоду, про все на світі, осипав поцілунками білу шкіру.
Коли прийшов час іти, Сокджин ніжно поцілував свого омегу чоло.
-Добраніч Джуна, спокійної тобі ночі, побачимось завтра.
Сокджин окинув омегу поглядом і тихенько вийшов з палати.
***
Повідомлення від Юнґі міняє всі плани, Сокджин ледве витримує до завершення наради, а потім просто вилітає з кабінету і стрімголов несеться на стоянку. Він приїжає в лікарню і намагається спокійно йти по коридору, щоб не знести нікого, дорога до палати здається йому вічністю. Він відчиняє двері і бачить Міна який сидить коло лікарняного ліжка.
-Юнгі, -Джин привертає до себе увагу альфи і дивитися на нього з неприхованою надією в очах.
Мін встає з крісла поряд і звільняє його для альфи куди той зразу сідає і бере в руки долоню Намджуна.
-Він приходив до тями зовсім недавно, лікарі оглянули його, вкололи знеболювальне і Джун заснув. Знаєш, він був справді наляканим, тобі краще не відходити від нього ні на крок.
-Знаю, дякую за все Юнгі, -Джин видихає з полегшенням, - Хосок ще досі в офісі, можеш його забрати, якщо хочеш і передай від мене вибачення.
-Ти просто нестерпний.
Юнґі киває і виходить з приміщення, залишаючи пару у двох. Сокджин встає з крісла, знімає свій верхній одяг і повертається на місце. В палаті тихо, пахне медикаментами, і альфа потихеньку починає дрімати.
Сокджин прокидається від тихого шороху. Він підіймає голову і бачить розплющені очі Намджуна. В них віддзеркалюється страх і нерозуміння, значки бігають зі сторони в сторону.
-Намджун, Джуна, -альфа бере омегу за руку, ніжно гладить пальцем долоню і легенько цілує в голівку, - мій маленький, все добре, ти в безпеці.
Через деякий час очі Намджуна перестають бігати по сторонах, а дивляться прямо на Сокджина який підбадьорливо усміхається і не перестає тримати долоню омеги в руках. Йому боляче дивитись на такого розгубленого і втомленого молодшого, але він тримається заради нього.
-Джин, -голос охриплий, тихий. Намджун дивитися з такою надією в очах і легенько зжимає своїми пальцями руку альфи.
Сокджин знову дарує лагідний поцілунок в маківку і погладжує однією долонею сонне личенько.
-Я тут Моня, я тут мій маленький, тепер все буде добре, я тебе люблю і ніколи не залишу.
***
Це сталося знову: черговий ранок Хосока починається пробіжкою до ванної кімнати і десятихвилинним сидінням біля унітаза.
І ось омега досі сидить над білим другом і вже готовий лити сльози, сьогодні він не встиг навіть дійти до кухні, і ось тобі.
Двері до ванної кімнати відчиняються і на спину Хосока лягає рука, інша акуратно притримує голову, а в ніс вдаряє запах кориці. Юнґі легенько гладить спину омеги круговими рухами і шепче ніжності на вушко. Потім допомагає Хосоку встати і вмитися.
На кухні, поки Юнґі робив сніданок, Хосок лише сидів за столом і незадоволено глипав з-під лоба на альфу.
- Де ти сьогодні ночував?
- Я був зверху, у студії, потрібно було завершити один трек.
- Аххх, звичайно робота в нас у пріоритеті, а як же я? Ти тільки працюєш і працюєш, трудоголік.
Хосок незадоволено стукнув кулаком по столі, і подивися на Юнгі, який ледве стримав стомлений видих. Коли омега завагітнів, то його настрій почав змінюватися кожних декілька хвилин, і альфі доводиться слідкувати за своїми словами, щоб не вилетіти геть з своєї ж квартири, а таке вже траплялося.
-Хобі, сонце, я хотів завершити всю свою роботу на сьогодні, щоб провести весь день з тобою.
Хосок спочатку скептично оглянув Юнгі, а потім задоволено кивнув, і поліз до фруктів які дбайливо порізав альфа.
-Як думаєш, у Джина і Джуна все буде добре?,- Хосок на секунду відірвався від поїдання мандарин.
-Звичайно, Намджун сам по собі дуже впертий, а Сокджин завжди буде йому допомагати і підтримувати.
- А ти впевнений, що його впертість не вилізе стороною?
- Якщо Джун витворить якусь дурницю, то я прийду і швиденько вправою йому мозги. Не переживай за них, сонце.
Юнґі підходить до омеги легенько цілує в губи і погладжує ще поки непомітний животик.
***
Намджун лежить на лікарняному ліжку, на тижні в нього ще раз була операція на нозі, скоро його мають виписати.
Увесь місяць, що Джун провів у лікарні Сокджин не відходив від нього ні на крок. Присутність старшого справді допомагала, як і морального, так і фізично, ніжний запах лаванди заспокоював, притупляв біль. Альфа приходив кожний вечір, обов’язково приносив щось смачненьке: фрукти, шоколад або домашню випічку.
Позавчора Сокджин полетів в Японію- потрібно розв’язати якісь проблеми компанії. Намджуну довелося визнати він скучає до безумства, йому здається що старший вже не повернеться.
До його страхів і проблем додається ще одна: Джун не може ходити. Лікарі кажуть що це можна виправити, але потрібна дорога реабілітація, а поки що омега прикований до інвалідного крісла. Йому це взагалі не подобається, кожен вечір хочеться плакати від безсилля, і від того що тепер він в прямому сенсі залежить від інших людей. Джун навіть приблизно не уявляє що він буде робити в себе у квартирі, у них в будинку навіть ліфта немає.
Телефон, який молодший крутити в руках починає дзвонити, омега вагається кілька секунд, але підіймає трубку.
-Привіт, хьон.
-Привіт, маленький. Як ти там?
-Нудно, якби міг то поліз б на стіни, я прочитав книжку вже два рази, а Юнґі ніяк не може принести нову, вічно він забуває.
-Химм, думаю в нього просто не має книжок вдома, а гроші він не любить тратити. І що б ти хотів прочитати?
-Не знаю, щось про мистецтво, мене потягнуло на художників.
-Оу, це серйозно, давай я дам тобі номер Хосока і ти попросиш в нього книгу, тоді Юнґі просто не матиме варіантів, інакше йому просто винесуть голову,- в голосі старшого відчувається радість, і омега може з впевненістю сказати що з тієї сторони посміхаються.
-Хьон, ти просто хочеш познущатись з Юнгі?
-Ахха, мене розкусили, -Сокдижин сміється в трубку телефону, - а якщо серйозно, - голос альфи стає більш твердим, проте з ноткою переживання, - ти як там? Нічого не болить? Що каже лікар?
- Хьон, чесно все добре, скоро мають зняти гіпс з руки, ребра майже не болять, а нога…, - омега на секунду замовкає, - все без змін, але лікар дає хороші прогнози.
Вкінці голос омеги, легенько похитується, але Джун швидко бере себе в руки, і не дозволяє розкиснути.
-Моня,Малюче, все буде добре я впевнений. Не плач там, я знаю, ще трошки і ти будеш ревіти. Ти тільки подумай, всі твої одногрупники зараз сидять на вишматі і слухають нудну лекцію і професора який може виїсти мозок чайною ложкою.
Чомусь думка про те що всі відстежують справді нудну лекцію піднімає настрій.
-Хьон, -Джун тихенько посміюється
-О, так вже краще, потерпи ще трохи, я завтра повертаюсь, і вже скоро ти зможеш поїсти улюблені чорничні кексики.
-Джин хьон… знаєш, ти найкращий…
-Знаю, маленький, ти теж, я люблю тебе.
***
Намджун виїжає з кабінету лікаря на інвалідному візку і відразу помічає Сокджина, який йде до нього з усмішкою на обличчі. Джин присідає поряд з омегою і дає йому в руки стаканчик з чимось теплим.
-Какао з двома пакетиками цукру, все як ти любиш.
-Хьоооон…
Намджун пробує гарячий напій і посміхається вперше за увесь день. На його обличчі з’являються милі ямочки, які Джин легенько цілує.
-Ну що поїхали, - Сокджин тепло усміхається і вивозить Джуна на стоянку до свого авто.
Коли в лікарні альфа запропонував Джуну переїхати до нього, молодший був проти. Тому Джин потратив немало часу, щоб переконати омегу в тому, що поки він повністю не одужає, йому потрібна допомога, і що він не заважатиме. Й зійшлися вони на тому, що Джун буде жити в старшого поки повністю не стане на ноги. Хоча Намджун навіть не здогадується, що Сокджин потім не збирається дати йому з’їхати.
У квартирі Джина як завжди прибрано. Ще при вході Намджун глибоко вдихає і втягує в себе запах лаванди, яким пахне вся квартира. З йоги останнього візиту сюди нічого не змінилося, хіба що на вішаку побільшало теплого одягу.
Здається, Намджун вдячний хьону за те що він не почав підлаштовувати своє житло під його «недолік».
Поки альфа розвішував одяг не місце, Намджун поїхав в сторону ванни, щоб провести себе в порядок. Благо, що умивальник у Сокджин досить низький, інакше омезі було вельми не зручно просити допомоги в таких простих речах. Джун просидів у ванні добрих десять хвилин, спочатку він просто задумався, а потім почав легенько плакати. Тому останні хвилини він потратив на те, щоб привести своє червоне обличчя в порядок.
Коли Намджун опинився в коридорі, то відразу почув спокусливий запах їжі з вітальні. На столику посеред кімнати стояв обід: рис з кімчі, якийсь сік, напевно ягідний і кексики з чорницею. На м’якому кріслі поруч сидів Сокджин і щось робив у телефоні. Альфа майже відразу помітив молодшого і покликав до столу.
Намджун приступив до їжі досить стримано, проте менш ніж за хвилину уплітав обід за обидві щоки.
-Джуна, не спіши ти так, їжа нікуди не втече, на кухні є ще.
-Хьон, - Намджун опускає голову, щоб сховати своїм щічки які покрилися легеньким рум’янцем, - це ж просто божественно.
-Ну так, я ж готував. Не могло бути інакше.
Намджун дивитися на Сокджина і усміхається, він безмежно любить альфу і надіється що той його теж.
Увечері старший пропонує подивитися фільм, дає можливість молодшому вибрати стрічку, поки сам їде в магазин за чипсами, попкорном і соком, адже обидва не люблять колу.
Вернувшись з смаколиками, акуратно розставляє їх на стіл, допомагає Джуну влягтися на диван перед плазмою, а потім лягає сам, та й так щоб голова омеги спокійно лежала в нього на грудях.
На екрані крутитися якась комедія, проте альфа майже не звертає на неї уваги, він уважно і з трепетом оглядає омегу в його руках бавиться світлим волоссячком, цілує щічки чи гладить спинку. А Джун в його руках зовсім не проти, йому не вистачало ніжних дотиків старшого, його обіймів, які лікують краще за будь-які ліки.
Десь на середині фільму Намджун засинає і починає легенько посопувати. Тому Скоджин вимикає плазму, бере свого коханого на руки і несе в спальну. Для себе помічає, що молодший став легшим, ніж був до тієї страшної аварії. Він акуратно кладе Джуна на ліжко. Джин зовсім не хоче тривожити сон омеги, але так треба. Тому коли Намджун відкриває очі, старший годує його таблетками і після цього повертає в лежаче положення. Джин дістає тюбик з маззю, акуратно наносить її на місця переломів чи синяків, а потім накриває омегу ковдрою.
Коли стіл у вітальні прибраний в сам альфа вже сходив у душ, то в спальні панує повна тиша.
Сокджин без вагання занирює під ковдру, цілує губи, акуратно притискає до себе і повністю віддається сну.