Твоя щелепа була міцно стиснута, коли ти ковзнула у воду позаду Санзу. Ти бачаш біль, який він відчайдушно намагався приховати, і гостро відчуваєш те, як його тіло тремтить від нього з кожним подихом. Губи Харучьо були міцно стиснуті. Ти мовчала, коли вмостилася, м’яко поклавши долоню на його спину.
— Лягай, — нарешті тихо сказала ти, і Санзу різко вдихнув та повільно відхилився назад. З його губ зірвалося шипіння.
Ти важко ковтнула, перекинувши його волосся на одне плече, дозволивши побитій спині лежати на одному рівні з твоїми грудьми, поки ви двоє були в теплій воді. Твої руки вільно обхоплювали Санзу, нігті малювали легкі, візерунки на шкірі, дивлячись на темно-фіолетові та чорні синці, що покривали весь його живіт і половину грудей, вони зникали під водою, де прикрашали його стегна.
Очі Санзу заплющені, коли він уперся потилицею у твоє плече. Ти підняла одну руку, щоб обхопити його щоку, пальцями провівши під почорнілим оком, яке повільно відкрилося від твого дотику. Звужені блакитні очі зосереджені на тобі.
— Це виглядає гірше, ніж є насправді, — пробурмотів хлопець.
Ти важко зітхнула. Знала, що скаже щось у цьому роді, він говорив те саме, відколи повернувся з лікарні. Санзу ненавидів показувати слабкість, особливо тобі. Ти дозволяєш собі заплющити очі, нахиляєшся, щоб притиснутися губами до його блідого плеча.
— Тобі не потрібно бути сильним перед мною, — тихо пробурмотіла ти.
— Я цього і не роблю, — миттєво сказав Харучьо, перебивши тебе, але його слова супроводжувалися гримасою болю на обличчі.
— Крихітко, ти ледь можеш рухатися, — лагідно сказала ти, проковтнувши слину, — ти ледве не помер, це нормально…
Санзу кривиться, і ти повинна була очікувати цього. Він ніколи не сприймав, коли люди намагалися викрити його слабкості, навіть якщо вони мали добрі наміри.
— Я сказав, що у мене все добре, — різко огризнувся Санзу, але його тіло погано відреагувало на раптовий сплеск емоцій і рухи, коли він намагався сісти. Він почав задихатися. Твої руки кинулися вперед, щоб утримати його за плечі, не давши схилитися, тому що ти знала, що в кінцевому підсумку це завдасть йому ще більшого болю.
Ти притягнула його до своїх грудей, притиснувши губи до маківки, коли з його губ зірвалося уривчасте ридання. Санзу ніколи не справлявся нормально з болем , з першого дня, як ви зустрілися, коли були молодшими. Тоді він кинув виклик групі старших, більших і сильніших хлопців, які зневажали токійську банду «Мандзі». Вони залишили його спливти кров’ю без свідомості в провулку, через який ти проходила по дорозі додому. Санзу був нестерпний, розповідав про те, що нічого не боліло, хоча його ноги відмовляли з кожним кроком, він навіть не міг ходити, щоб не втратити свідомість. Тепер Харучьо був так само нестерпний, тільки пошкодження були вдесятеро гірші.
Ти знаєш, що краще не лаяти його. Ти намагалася поговорити з ним про це в лікарні, але його відповідь була скупішою, ніж хотілося б. Тому все, що ти могла зробити зараз, це обійняти його та допомогти пережити це.
- Я поруч, — тихо прошепотіла ти, — завжди поруч з тобою, Хару.
Його тіло сильно тремтіло у твоїх руках, коли він хапав ротом повітря, а його очі сльозилися. Тобі стало погано, коли ти спостерігала, як його живіт напружується й спазмує, як його рука підлетіла до рота, щоб заглушити чергове уривчасте ридання. Ти думала про те, як довго це триватиме — лікарі сказали йому не напружуватися ні фізично, ні розумово, тому що він буде схильний до хвиль сильного болю, доки все не заживе належним чином.
Але Санзу був Санзу, і не слухав нікого, крім себе. Попередня хвиля болю була сьогодні вранці, він згорнувся калачиком у ліжку, сильно кусаючи скинуту сорочку, щоб заглушити крики болю й не турбувати тебе, поки ти готуєш йому сніданок. Ти повернулася й побачила, що він був на межі непритомності, зі скляними й розфокусованими очима та спотвореним від болю обличчям, якого ти ніколи раніше не бачила. Ти впустила склянку з водою, яку приносила йому, щоб кинутися до Санзу, обережно тримаючи його, доки хвиля болю не пройде, як зараз.
— Шшшш, — ти притулилася обличчям до його маківки, ховаючись у його м’якому волоссі, — все добре, дитинко, все буде добре.
— Боляче, — видихнув він, і ти заплющила очі, відчуття безпорадності охопило тебе, коли ти зрозуміла, що нічого не можеш зробити, крім як чекати, поки це мине, — Я не можу дихати, я не можу…
Ти повернула свою руку до його обличчя, знову обхопивши його щоку й витерла сльози, які текли з його очей.
І він завжди так робив: коли біль ставав надто сильним і він втрачав контроль над фасадом, який так наполегливо будував. Він завжди падав, видихаючи, скиглячи та безглуздо лепетав про те, як боляче, з широко розкритими, дикими та скляними очима, шукаючи допомоги у твоїх. Твоє серце так стискалося від думки що ти не могла надати йому необхідної допомоги та полегшити біль.
Все, що ти могла зробити, це тримати його, ніжно цілувати плечі та маківку, доки біль не пройде.
Ти могла відчути, як дихання Санзу знову повільно вирівнюється, нерівне серцебиття заспокоюється, а очі тріпотливо заплющуються. Ти не говорила, тому що знала, що якщо щось скажеш, то зустрінеш опір, тож замість цього ти заспокійливо гладила його руки, притиснувшись губами до волосся, дозволяючи йому влягтися.
Твої руки міцніше стиснули його плечі, коли він поворухнувся, але все, що він зробив, це озирнувся на тебе, і в його очах було щось, чого ти не могла точно зрозуміти. Санзу було важко читати, він взагалі відмовлявся відкриватися, і він пильно тримав своє серце на замку, але з часом ти навчилася вловлювати його підказки та розуміти слова, які він хотів сказати, але вони завжди залишалися невимовленими.
Та це було нове. Невідомий вислів, який ти не могла розібрати. Ти трохи насупилася, ніжно проводячи по його вилиці, і здригнулася, коли його довгі вії затріпотіли, Санзу нахилився до твого дотику.
— Хару, — пробурмотіла ти, але він нічого не відповів. Твоє серце стояло у в горлі, коли він перемістив своє обличчя у твоїй долоні, притиснувшись губами до них та накривши тильну сторону твоєї долоні своєю, тримаючи її на місці коли його очі знову заплющилися.
Твоя вільна рука обхопила його, обережно, щоб не завдати болю, тримаючи його, коли він лежав між твоїми ногами, спина спиралася на груди, голова на плечі. Ти на мить помітила, яким маленьким він здавався у твоїх руках у ту мить — ледь помітна гримаса все ще спотворювала його обличчя, тіло в синцях і розбитому і все ще тремтіло від поштовхів болю.
— Я ненавиджу це, — його голос тремтів, ти замислилась, чи не був він настільки розчарований, що бути на межі сліз. Він завжди був тим типом людей, які все ускладнювали.
Ти тримала його голову близько до себе, гладив волосся, пальці ніжно шкрябали шкіру голови, і ти не звертала уваги на те, як він здригався від цих дій. Ти не зважала на сльози на своїй руці, до якої Санзу притискався обличчям. Ти дуже добре знала, як сильно він ненавидів досягати цього моменту, ненавидів себе за те, що не міг з цим впоратися. Привернення до цього додаткової уваги лише погіршило б його самопочуття.
На секунду ти замислилася, що б він робив без тебе. Це не була якась зарозуміла думка чи щось у цьому роді. У Санзу не було нікого іншого: усі його старі друзі були ворогами або мертвими, більшість вищого керівництва «Канто Мандзі» відвернулися від нього після того, як він ледь не вбив Какучо, Коконой зрадив «Канто Мандзі» заради «Томан». Єдиним, хто залишився, був Майкі, а Майкі був… Майкі. Він був не в тому стані, щоб допомагати комусь, або навіть піклуватися про те, щоб допомогти собі.
Твої губи тремтіли при думці, що йому доводиться страждати через це наодинці: намагатися встати з ліжка вранці, намагатися їсти, страждати через ці жорстокі хвилі болю на самоті, кожна секунда здається вічністю пекла, поки він чекає, щоб це пройшло.
Ти тремтливо вдихнула. Ти знала, що він… Він нехороша людина, яка робила жахливі речі без натяку на докори сумління, і дехто може навіть сказати, що він заслуговує гіршого, ніж те, що йому дали зараз, але… Але він був добрий до тебе. Він завжди був таким добрим, турботливим, ніжним…. і, чесно кажучи, тобі було наплювати ким він є поза межами квартири.
Ти знала, що частина його ненавидить це через безпорадність, яка прийшла разом з цим. Він знав, що решта покоління s62 переслідуватиме його через те, що він намагався зробити з Какучо. Він знав, що якщо вони прийдуть за ним, коли ти поруч, а це було більш ніж імовірно, враховуючи, що ти рідко залишала його… Насправді він нічого не міг би зробити, і s62 не славилися своєю добротою. Він ледве міг ходити сам, а тим більше боротися з Мадарою Шіоном, Мочізукі Кандзі та братами Хайтані, щоб захистити тебе. Він знав, що коли вони прийдуть, ти не залишиш його, і вони не сприймуть це добре.
— Ти застряг зі мною, розумієш? — ти ненавиділа те, як твій голос тремтів і коливався.
Санзу лише ніжно стиснув твою руку. Ти знала, що не отримаєш від нього відповіді, поки він такий. Ти ніколи чекала, тому що він знав, що якщо він відкриє рот, щоб говорити, то не зможе заспокоїтися. Але йому не потрібно було нічого говорити. Санзу говорить голосніше своїми діями, ніж словами, тож коли він міцніше стиснув твою руку, а його тіло знову розслабилося – це було все, що тобі потрібно.
