- Ну і цей вилупок знову звільнив секретаря! - Хьонджин сів на стілець за кухонним столом і відпив пиво зі своєї пляшки.
- Тато каже, що вилупок це погане слово, - сказала Єн У з дивану у вітальні.
- Джині, слідкуй за словами, - підтакнув малій Фелікс.
- Вибач, крихітко, - винувато сказав Хван дівчинці і додав вже тихіше, звертаючись до друзів: - Але з пісні слів не викинеш.
- Що на цей раз не вдовольнило твого начальника? - спитав Джисон, поставивши чашки з запашною кавою перед друзями.
- Некомпетентність, тупість і короткі спідниці, - фиркнув Хван. - Короткі спідниці!
- Ну, так, короткі спідниці це ж проблема, - саркастично пирснув Фелікс. - Думаю, ти волочився за кожною.
- Та ні, - розгублено сказав Хьонджин. - Не встиг, він їх всіх звільнив.
Всі троє пирснули від сміху. Хьонджин був знаним ловеласом серед них трьох. У студентські роки хлопець зустрічався зі всіма гарними дівчатами зі старших і молодших курсів. І не лише з дівчатами. Дуже часто він не ночував у їх спільній кімнаті і так само часто виганяв Фелікса і Джисона спати до Чана. Останній навіть пропонував їм переїхати в свою квартиру, так часто хлопці залишались ночувати на його дивані.
- То ж тобі знову відмовили в роботі? - спитав Хьонджин, відпиваючи каву. - Господи, що це за нектар богів?! Джисон, спробуй роботу у кав’ярні!
- Тобі Фелікс вже все розповів?
Фелікс винувато посміхнувся, відпиваючи каву.
- Ага. А що, це секрет?
- Та ні, не секрет. Важко приховати, що я нездара, - Джисон опустив голову.
- Ну ти чого? Зовсім ти не нездара. Просто не знайшовся ще той роботодавець, який розгледів би в тобі свого працівника, - Хьонджин поплескав друга по плечу, намагаючись втішити. Вийшло паршиво.
- Ага, звісно. Чорт, ледь не забув скласти Єн У рюкзак у садочок, - Джисон плеснув себе долонею по лобу. - І треба попрасувати сукню. Завтра ж буде фотосесія щорічна.
- Так, точно, - сказав Фелікс. - Не забудь покласти змінний одяг, я перевдягну її після фотосесії, щоб не забруднилась. Завтра знову будемо малювати фарбами.
- Так, добре. Дякую, що нагадав. Єн У, йди чистити зубки, скоро вже спати.
Дівчинка зіскочила з дивану, вимкнула телевізор і побігла до вбиральні. Поки мала була у ванній, Джисон швидко, нагадуючи майстра своєї справи, почав складати ланч-бокс для доньки. Хьонджин та Фелікс спостерігали за вивіреними рухами Хана і дивувались тому, як майстерно він ріже фрукти, як намазує шоколадну пасту на хліб і наливає молоко в склянку. Як ставить сендвіч і склянку на стіл. Все це було досі дивно для них, тому що друзі знали Джисона як катастрофу. Раніше, у студентські роки, він постійно перечіплявся через власні ноги, падав, бився колінами в стільці і головою в столи, якщо діставав щось з підлоги. Він бив посуд, вічно щось розливав і губив. Зараз же їх друг майстерно володів всіма прийомами приготування їжі, прибирання, прасування і догляду за п’ятирічною дитиною.
Єн У повернулась до кухні за кілька хвилин і простягнула батькові гребінець для волосся.
- Тато, розчешеш мені волосся?
- Ну звісно, Зірочко.
Хан підхопив доньку, посалив її на стілець і почав обережно розчісувати волосся.
- Я не хочу сендвіч, - вона посунула тарілку в сторону Хьонджина і посміхнулась йому. - Джині, з’їси мій сендвіч?
- Я трохи на дієті…
- Ти щойно влив в себе три пляшки пива, яка дієта? - вигукнув Фелікс.
- Ти дуже худий, Джині, - вимовила Єн У. - Ти маєш стати трохи більшим, щоб дівчатам подобатись.
Джисон і Фелікс не стримали сміх.
- Я думав мені достатньо подобатись тобі, принцесо, - крізь сміх сказав Хьонджин.
- Ні, я люблю тебе і худим, але інші не будуть.
Чоловіки знову розсміялись.
- Ти подивись, ловелас, навіть моя п’ятирічна донька розуміє, що дієти тобі не пасують.
Хьонджин продовжив посміхатись, але сендвіч все таки взяв.
Коли молоко було випите, а волосся розчесане, Єн У по черзі обійняла Хьонджина та Фелікса, побажала їм солодких снів і потягла Джисона до своєї кімнати.
Хьонджин допивав каву і роздивлявся кухню Джисона. Вона здавалась ідеальною. Весь посуд перемитий, рушники висять один до одного, навіть шторка, здавалось, спалада з вікна однаковими складочками.
- Отакої! - вигукнув Хван, ляпнувши долонею по столу.
- Ти чого? Де пожежа? - Фелікс смикнувся на своєму стільці.
- Джисону потрібна робота.
- Оце ти тугодум, капітан очевидність.
- Та ні, послухай, - Хьонджин повернувся до Фелікса всім тілом. - Джисон шукає роботу. Джисон став стриманим і у нього все в житті розкладено по поличках. Подивись на його дім, все ідеально.
- Ну… Мабуть. До чого тут пошуки роботи?
- У мене є ідеальна вакансія!
- Ти ж не хочеш?…
- Так! Секретар.
- Чого ти репетуєш? Сам будеш Єн У вкладати, - зашипів Джисон, вийшовши в кухню.
- Вибач, вибач, - Хьонджин швидко замахав руками. - Соні, я знайшлв тобі роботу, - Хван аж світився від радості. - Я влаштую тебе секретарем до свого начальника!
Джисон завмер. На його обличчі знову з’явився звичний вираз обличчя здивованої білки, який супроводжував чоловіка ледь не все життя. Робота. Секретар. Робота секретарем у продюсерській компанії. Секретар найбільшого козла у світі.
***
- Фігова ідея, - зітхнув Хан, дивлячись на високу будівлю JYP Enterteiment.
- Не починай, - скривався Хьонджин. - Тобі потрібна робота, у нього є вакансія.
- Ти ж розумієш, що я в душі не їбу, як бути секретарем.
- Не думаю, що це важче, ніж виховувати дитину. Уяви, що Мінхо це дитина. Він до речі схожий, - Хван прибрав з очей пасмо волосся. - Капризна, вічно невдоволена дитина.
- Знущаєшся? - Джисон примружено подивився на друга. - Джині, я виховую п’ятирічку, а твій Мінхо за розповідями схожий на складного підлітка.
- Джисоне, тобі потрібна робота. Чи ти вже змирився з фактом переїзду до батьків?
Хан пересмикнув плечима, ніби стряхуючи з них неприємну думку.
- Мінхо так Мінхо, ходімо.
Відділ головного танцювального менеджера знаходився на десятому поверсі і Джисон встиг кілька разів помолитись всім богам, поки підіймався на ліфті. Хьонджин провів його через широкий хол і буквально вплив у офіс, натягнувши на обличчя свою звичну блядську посмішку. Нічого не поробиш, Хьонджин був тією ще дівою і любив повипендрюватись. Його красиве личко і магнетичні рухи нікого не залишали байдужим. Звісно, чоловік почувався як риба у воді, ловлячи на собі закохані погляди співробітниць.
- Добрий раночок, колеги! - вигукнув Хван, змахнувши рукою. - Як настрій? Диявол ще не на місці?
- Раночку, пане Хване, - посміхнулась йому сором’язливо молода дівчина, відвертаючись від монітора. - Мабуть, вже на підході. Він ніколи не спізнюється, Ви ж знаєте.
- Народ, алярм, він тут.
В офіс забіг високий худорлявий чоловік в окулярах. У своєму чорному костюмі він був схожий на денді, вміру вродливий, з правильними рисами обличчя і ідеальним волоссям.
- Синміне, видихай, він не з’їсть тебе, - посміхнувся Хьонджин.
- Ти цього не знаєш, - відповів Синмін, поклавши папку на дальній стіл.
Весь відділ затамував подих, коли двері відчинились. Здавалось, в цій тиші можна було почути, як в дальньому кутку дзижчить комар. Він зайшов до офісу швидко, не дивлячись ні на кого. Холодний, відсторонений вираз обличчя, ідеальна укладка на темному волоссі, костюм, явно виготовлений на замовлення, прекрасно підкреслював фігуру. Він був вродливим. Довгий ніс, пухкі губи, чітко виділені вилиці і беземоційний, майже не зацікавлений погляд холодних чорних очей. Це однозначно був Лі Мінхо - головний менеджер по підбору танцівників. Джисон тихо видихнув, розглядаючи такі холодні, але водночас такі магнетичні риси обличчя.
- Добрий ранок, начальнику! - вигукнув Хьонджин. - Знову хтось наступив тобі на хвоста? - додав він вже тихіше.
Мінхо зупинився біля Хвана, обвів його поглядом, Джисону здалось, що навіть трохи скривився від життєрадісного підлеглого.
- Ще трохи фамільярності на робочому місці і підеш топтати підлогу танцювальної зали, - тільки і сказав Мінхо.
- О, точно не з тієї ноги прокинувся, - Хьонджин натягнув на обличчя вдавану серйозність. - А у мене новини. Я знайшов тобі секретаря!
Лі Мінхо перевів погляд на Джисона і буквально обпалив його морозом і байдужістю. Джисон судомно ковтнув і злегка вклонився. Мінхо пробігся по ньому з ніг до голови і вигнув вгору одну брову, від чого Хан відчув себе ніби під прицілом рентгенівських променів, безпорадним і маленьким.
Не сказавши ні слова, чоловік кивнув до Хьонджина і пішов в кабінет зі скляними стінами, до якого вели три сходинки. Цей кабінет здався Джисону схожим на пункт для спостереження на узвищі.
- Що за перелякана білка? - спитав Мінхо, щойно двері його кабінету зачинились.
- Хан Джисон. Він і правда схожий на білочку, - посміхнувся Хван, сідаючи на краєчок столу начальника.
- Хлопець, щось новеньке. Де ти його знайшов?
- В коледжі.
- Він що, студент? Не застарий він для коледжу?
- Та не студент він. Це мій друг зі студентських часів, ми познайомились на першому курсі. І так, він хлопець. Може хоч з ним знайдеш спільну мову… - Хьонджин провів пальцями по темному волоссю, прибираючи пасма з обличчя. - Слухай, він дуже компетентний, не тупий, переважно…
- Переважно? - Мінхо вигнув брову.
- Ой, не прискіпуйся. Він звичайна людина, звісно може тупити як і всі інші. Коротше, він той, хто нам потрібен. І йому вкрай терміново потрібна робота. А ще я впевнений, що йому підсилу справитись з Лі-Його-Диявольством-Мінхо.
- Ще раз назвеш мене Дияволом і я точно відправлю тебе в найзавантаженішу танцювальну групу.
- Добре, вибач, - посміхнувся Хьонджин, але одразу став серйозним. - Йому і правда дуже потрібна робота. На його плечах велика відповідальність, а я зовсім не можу допомогти з цим. Все, що можу, це спробувати трохи полегшити його життя зараз.
- Ти впевнений, що полегшиш його життя, влаштувавши до мене на роботу?
- Не зовсім, ти ще та скалка в дупі. Але він справиться. Він сильний, впертий і вже проходив через подібне.
- Що ж такого важливого відбувається в його житті, що він погодився працювати секретарем?
- Сам спитаєш.
Мінхо перевів погляд на Джисона і замислився. Його насправді не сильно цікавило, чому чоловіку терміново потрібна робота. Багато в кого були борги, комусь просто були потрібні гроші на життя, хтось тягнув на собі сім’ю. Мінхо було байдуже. Він дивився на доволі симпатичного молодого чоловіка з розгубленим виразом обличчя і вже відчував, що зовсім скоро вакансія буде вільною.
Мінхо зітхнув і подивився на Хьонджина.
- Добре, я згоден. Якщо він розторопний, то нехай працює. Це все одно не надовго.
- Е ні, друже, ось тут ми з тобою і вирішимо все на березі так би мовити, - Хван заперечно виставив долоню вперед. - Джисону потрібна стабільна робота з графіком п’ять на два, з дев’ятої до шостої. І це має бути реально стабільно. Знаючи твій гидкий характер, я вмовляв його весь вечір. Навіть поставив на кон кілька вечорів і субот! Ти не уявляєш, що мене чекає, - Хьонджин манірно прикрив очі долонею. Мінхо хмикнув, спостерігаючи за другом.
- Позбав мене від подробиць свого особистого життя…
- Та чого ти такий пошляк?! Господи… Коротше, ми з тобою домовимось про пів року. Шість місяців. Дай йому працювати шість місяців, - Хван простягнув начальнику праву руку.
Мінхо глянув на Хьонджина, потім на його долоню і перевів погляд на Джисона, якого вже обступили кілька співробітників. Чомусь ідея Хьонджина здавалась гарною.
- Я лівша, забув? - Мінхо потиснув руку Хвана лівою.
- Ти амбідекстр, не придурюйся.