Дуля

Річ застрибнув на ліжко й затишно вмостився на м’якій перині. Його перестали мучити фантомні болі. Так, іноді рука, яка позбавилась усього тіла, відчуває такий страшний біль, ніби те тіло досі в неї є. І тепер, відчувши себе нарешті вільним, Річ міг розслабитися. Хоч насправді він не пам’ятав свого тіла зовсім. Чи було воно в нього? Він задумливо почухав мізинець великим пальцем.

— Що ти тут, байдикуєш? — хитро посміхнувся Фестер, і якби Річ міг, він би пхекнув.

Натомість Річ встав й перемістився на стіл. А потім відвернувся, зневажливо демонструючи Фестеру зовнішній бік долоні. Навіть на середній палець не заслужив нахаба. Річ стояв ось так, біля вікна, й відчував як краплі дощу періщили по склу. М’яка ніжна шкіра на дощ завжди лущилась, шрами скиглили, а кісточки трохи крутило. Річ страждав від цього. Хоч був ще занадто молодим для артритів чи артрозів…

— Ти що образився? Вибач, я не думав, що так вийде. Та і я і цей… Коротше, наступного разу будемо діяти обережніше!

Річ невдоволено постукав нігтями по склу. Потім зішкріб звідти дохлу муху, недбало прибиту Фестером кілька днів тому. Тепер вона висохла й, по словах знову ж таки Фестера, смакувала наче хрусткі чипси.

— Добре. Добре! Скажи мені чого ти хочеш? Масаж? Каблучку, може, якусь? Манікюр?

Муха звалилась на підлогу, й Річ відчув як легко впала вона додолу. Він би й сам полетів слідом, але ж мав залишатися тут. Найбільше йому подобалось карати Фестера за його нелогічні й небезпечні дії. Ось, наприклад, цього разу Річ ледь не пришили до якось чоловіка, який втратив кінцівку.

— Та то був жарт, ти чого? Хіба ти не хотів спробувати сам? Серйозно, той чолов’яга був нівроку. Ви б стали крутою командою!

Повільно розвернувшись, Річ сердито поморщився. Кожна жила, яка в нього залишилась, пульсувала під шкірою. Пальці так і свербіли, так кортіло вчепитися в Фестерову мордяку. Та Річ зазирнув всередину себе, туди, де ще залишалось трохи терпіння, та витягнув нарешті середнього пальця. Це неабияк порадувало Фестера. Бо коли Річ показував факи, це означало: він заспокоювався.

— Наступного разу… — він запнувся, тому що Річ скрутив пальці так, ніби збирався дійсно подряпати його пику, — наступного разу не буде, добре. І я дозволю тобі зробити мені той твій манікюр. Він якого нігті відвалюються.

Задоволено порухавши пальцями, Річ все ж залишився на місці. Лак, який він наколотив самостійно, з їдких сумішей заборонених речовин, зберігався в одній із шафок. Для того, аби дістати його, Річ мав би підстрибнути. Та краще хай сам Фестер дасть йому лак. Річ витягнув вказівний палець, показуючи куди слід лізти.

Фестер тихо зітхнув й слухняно підійшов до шафки. Кожного разу, коли вони разом з Річчю знаходили пригоди на свої голови чи пальці, Фестер виконував забаганки Річі. Бо щоразу Річ страждав або фізично, або ментально. А скільки разів Фестер тікав з місця пригод так стрімко, що взагалі забував про Річ?

І цей дурнуватий до всього ще й родич. А сім’я Аддамс завжди цінувала сім’ю, щоправда, по-своєму. Річ міг душити Фестера, але все одно захищав його. Фестер міг відгризати Річі пальці, але потім дбайливо натирав їх кремом.

Кілька пляшечок гепнулись Фестеру на голову, спровокувавши напад електрифікації. Запахнуло паленим волоссям, якого, до речі, на потилиці Фестера не спостерігалось багацько років. Річ зловтішно поскріб нігтями по столу. Похитуючись, Фестер все ж встав, тримаючи в руці дві пляшечки з лаком: чорну й неймовірно чорну.

— Якщо тобі так весело, то, може, ми тобі нігті оцим нафарбуємо?

Фестер хекнув, перекинувши пляшки з однієї руки в іншу, ніби незграбний жонглер. Річ скрутився в невідому, але досить-таки цікаву фігуру. Великий палець він просунув між вказівним та середнім, стиснувшись в кулак. Фестер спантеличено споглядав на нього. Такого ж бо ще бачив. А от Річ зухвало демонструючи дулю, відчував неабияке полегшення. Нарешті він зміг скрутитися в неї так, аби жодна кісточка не хруснула. Хоча… доведеться потім натирати шви лосьйоном.