Нарешті закінчився довгий робочий день. Софія затрималась на роботі довше всіх, бо довелось дописувати звіти. На вулиці починало сіріти і єдине про що мріяла слідча це - прийняти гарячий душ і лягти спати. Не подумайте, що вона не любить свою роботу. Софія обожнює її, просто вбивства, розслідування, підвищення забирають забагато життєвих сил. Якщо раніше дівчина часто відвідувала театри, музеї, виставки, то зараз бракувало не часу - бракувало соціальної батареї. Але пройде час і вона впорається і з цим.
Софія доїхала без пригод, хотіла швидше потрапити до квартири, але на неї чекав неочікуваний гість.
- Слава? - звернулась Софія до чоловіка, що стояв обпершись на двері її квартири і не помічав її, бо втупився поглядом в телефон.
- Привіт, - чоловік відірвався від телефону привітно посміхнувшись.
- Мою нову адресу звідки знаєш?
- Мама твоя розповіла.
- Так і думала. Ну і що ти тут забув?
- Поговорити треба.
- На мою думку, нам нема про що говорити.
- Сонь, будь ласка.
- Три роки минуло і тобі тепер поговорити закортіло?
- Визнаю, я був не правий.
- Хах, не сміши мене.
- Давай поговоримо.
- Говори тут.
- Навіть до квартири не запросиш?
- Ні, - настала тиша.
- Якщо тобі нічого сказати, то забирайся звідси.
- Сонь, послухай…
- Йди. Я повторювати більше не збираюсь.
- Ми ще обов’язково поговоримо. - наостанок кинув Софіїн колишній хлопець. Вечір остаточно зіпсовано.
Але вони навіть не підозрювали, що у їх розмови був слухач.
***
Софія сьогодні затримувалась, тому Паша вирішив не чекати на неї та поїхати на таксі. Проте коли він піднявся на свій поверх побачив якогось хмиря, що стояв під квартирою Софії. Через годинку, не знайшовши в холодильнику нічого їстівного, вирішив сходити в магазин, проте «ймовірний новий наречений» Софії все ще стояв біля дверей. Повернувшись з магазину, Паша застав все ту ж картину. Тому замість того, щоб нарешті повечеряти судмедексперт вирішив дочекатись повернення Софії по іншу сторону квартири ( про всяк випадок).
До Паші долітали лише уривки фраз, але він чув роздратування в голосі слідчої. Коли шум в коридорі затих, той визирнув зі своєї квартири перевірити обстановку. Впевнившись, що все нормально, нарешті пішов вечеряти. Але вся ця ситуація йому жах, як не подобалась.
***
Наступного дня ситуація повторилась, потім ще і ще. Софія стала спеціально затримуватись на роботі, засиджуючись до пізна. І все б нічого, але дівчина не висипалась, не могла сконцентруватись на роботі - виглядала втомленою і розсіяною. Колишній і на вихідних приходив, грюкав в двері, просив вийти і поговорити, але здається вийшов хтось з сусідів і шум припинився. Софія обрала ігнорувати, бо сперечатись з цією людиною неможливо. Хлопець ніколи її не слухав, не підтримував, здається в їх стосунках кохання і не було ніколи. Все, що цікавило Славу - це гроші батька. А він же так клявся вірності…
Понеділок - початок нового тижня. Здається Софія мала б виглядати відпочившою після вихідних, але темні очі під очима вказували зовсім на інше. Нових справ не було, тому Софія в своєму кабінеті вирішила перебрати документи. Нагло і без стуку в кабінет ввалився Паша ( ну як і завжди, впринципі).
- В тебе щось важливе?
- Знаєш, не ввічливо ігнорувати людину. Він же так старається…
- Кому ще про ввічливість тут говорити.
- Присмири свого бойфренда, він мені заважає.
- Він не мій бойфренд.
- А от він так не вважає.
- Що ти від мене хочеш?
- Хочу, щоб він зник.
- Я теж цього дуже хочу. І не заважай мені працювати, йди вже.
- А потім чудесним чином на безіменному пальці з’являється кільце.
- Та що ти взагалі знаєш! - за Пашею захлопнулись двері.
***
Паші це все порядком набридло. Якийсь невідомий торчить під квартирою Софії, а та нічого не підприймає. Спочатку він хотів поїхати першим і як слід провчити нахала. Але було в нього якесь погане передчуття, тому вирішив лишитись в офісі та поїхати разом з Софією. І таки так. Цей недолугий стояв прямо під участком, чекаючи на Софію. Софія вийшла з офісу першою, тому її хахаль не помітив Пашу.
- Сонь, стій.
- Тобі мало того, тиняєшся в мене під квартирою, так тепер і на роботі вирішив мене дістати!? Досить…
- Якби ти зі мною просто поговорила…
- Я тобі вже говорила, нам нема про що говорити. У мене своє життя, у тебе твоє. Ми розійшлись три роки тому, я вже встигла забути все, що ти зробив, але тут ти знову заявляєшся! - Паша почув, як голос Софії почав зриватись. Він перший раз чув її такою.
Паша підійшов до парочки і демонстративно переплів їх з Софією пальці та запитав:
- Якісь проблеми?
- Паша? - Софія тільки зараз помітила присутність чоловіка, з розумінням того, що він знову все чув.
- Серйозно? Це твоя нова пасія? - глузуючим тоном запитав покидьок.
- Як ти смієш…
- Ще раз я побачу тебе біля Софії я тобі розріжу черепа, вийму капусту, яка там поросла1 і зашию назад. Вибач, але мізки дорого коштують, щоб витрачати їх на такого як ти.
- Псих, - кинув наостанок той.
- Дякую… - прийшовши до себе промямлила Софія.
- Поїхали вже, - тільки зараз Паша зрозумів, що досі стоїть з Софією за руки, тому вивільнився і хутчіш пішов до машини.
Всю дорогу обидвоє мовчали, кожен думав про своє. Коли Паша вже збирався увійти до квартири Софія звернулась до нього:
- І все ж дякую.
- Просто він мені набрид.
- Не хочеш повечеряти разом?
- Не горю бажанням, - кинув Паша і сховався по інший бік квартири.
- 1тут я використала фразу » замість мізків росла капуста» , що означає людину без здорового глузду.