наближалась сесія. непомітно, незграбно і з дупою в милі всі бігали доздавати енки і проклинали смердючих викладачів, зробивши вигляд, ніби ніхто з них не чув умов здачі іспитів на початку курсу. ну, фелікс справді не чув, до він долучився на навчання тільки на другому тижні.
хоч йому не щастило з відвідуваністю, через батьків, йому пощастило, що у його хлопців є квартира, куди можна втікти від сімейних істерик робити домашнє завдання.
фелікс насупився сильніше, колупаючись в програмі. срана методичка ніяк не допомагала, а індуси на ютубі робили це такими витонченими методами, через які тільки зависав ноутбук. добре, що вінда не вилетіла в вікно. простенька програма, в якій розібратись на раз-два, тільки на раз-два з’їдала час. а феліксу хотілось, щоб це була не програма і з’їдали не час.
хлопець вимучено застогнав і зі злості кинув подушку в обличчя мінхо, який щойно повернувся з базару.
— добрий вечір, сонечко, я так рад тебе бачити, — скривився мінхо і потупцяв з пакетами на кухню.
— може досить бути клоуном? — втомлено буркнув чанбін. — привіт, ліксе, — чанбін цьомнув фелікса в маківку і збирався йти на кухню допомагати, як з тієї самої кухні вибіг той самий розлючений мінхо:
— досить бути клоуном! га? справді? а може досить бути шматком дерева і почати мене слухати? я просив одну йобану помідору, а ти блять приніс банку томату. різницю зважити в голові можеш, чи це нахуй занадто складно. ах так, варто лише відкрити свої вуха, які ти засунув собі в сраку. я прибирати ванну — мінхо наостанок зло зиркнув і хлопнув дверима ванної.
— що сталося? — запитав ошалешений фелікс.
— критичні дні, — буркнув чанбін, впавши на ліжко поруч. — що робиш? — поцікавився хлопець заглядаючи в екран напів живого ноутбуку.
— енки закриваю, — нещасний фелікс нещасно застогнав.
— і як?
— нічого не працює.
чанбін підтягнувся сильніше, приймаючи більш-менш сидячу позу і з розумним виглядом оцінив вміст екрану.
— так ти взломку програми скачав? — заключив він.
— так! — фелікс розвів руками, ніби це було очевидно, — я не збираюсь витрачати кошти на програму, яку видалю після сесії.
— так шарага дає ліцензії, — м’яко каже чанбін, — зайди завтра в серверну зі студаком.
— мг, а робити проект мені на перерві на колінках? — ядовито фиркнув лікс.
— скинь мені, що зробити і на перерві можеш посидіти на моїх колінках, — хлопець задоволено хіхікнув, в той час лікс втомлено протягнув “хьооон” і повністю відкинувся на подушки. — зроби каву будь ласка, — фелікс склав губи бантиком і подивився на чанбіна великими жалісними очима.
— чому я сьогодні всім обслуговуючий персонал? — нахмурився чанбін.
— ну будь ласка-а-а, — продовжив канючити фелікс, аж поки старший не здався і не почав сповзати з ліжка, — і три ложки цукру, — кокетливо промурчав хлопець.
— ти не хеллоу кітті, ти – киця чорнушка, — буркнув чанбін і поплентався на кухню, аж раптом двері ванної майже епічно злетіли, коли мінхо вирішив, що він достатньо наприбирався і емоційно готовий повернутися до суспільства. але в його розумінні повернення — це злісно, жадібно і безцеремонно поцілувати шокованого чанбіна і залізти на ліжко до фелікса, просячи обіймів.
— кицю чорнушко, чому ти не літаєш? — пробубнів мінхо в плече фелікса.
— скоро сесія доведе мене до польоту, — хлопець токсично посміхнувся.
— забий нахуй на цю сесію йобану, кому вона всралась, — мінхо пововтузився і дотягнувся цьомнути фелікса за вухом. хлопець відсунувся і сумними вологими очима подивився на фелікса, який так само дивився на нього. — спустись, будь ласка нижче, у мене зараз шия затіче. біля тебе зовсім незручно лежати.
фелікс витягнув шию і побачив чанбіна в проході з чашкою гарячої запашної кави. ну і поки вирішив не спускатись, а тихенько сьорбати, поки мінхо під боком плачеться.
— мене насварив мій куратор. він сказав, що у мене не така курсова. я майже написав йому: “вбий себе”, але чанбін забрав у мене телефон. мені знову відмовили в стажуванні і я накричав чанбіна, бо він переплутав продукти. тепер він мене не любить, — мінхо вишмаркався в кофту фелікса, коли чанбін драматично цокнув з театру одного актора. — тепер мене любиш тільки ти, — мінхо згребає обома руками фелікса і тягне його до себе, поки фелікс в паніці намагається віддати чашку чанбінові, аби не було кави в ліжко. чанбін дивиться на це все і лише забирає ноутбук фелікса. бо якщо і він почне нити, то чанбін зійде з розуму і не буде ніякої шараги, ніякої роботи, ніяких перспектив.
***
на вулиці була восьма година вечора і, як у будь-якому порядному місті, на дворі був вечір. фелікс бозна-як розплющує очі і не розуміє взагалі, де він. тільки побачивши слабке світло від ноутбука на обличчі чанбіна, до нього повертаються усі спогади сьогоднішнього дня.
— спи, — буркнув чанбін, помітивши копошіння на ліжку.
— котра година? — хрипить фелікс, потираючи очі.
— половина дев’ятої, спи.
— як половина дев’ятої, — фелікс різко скочив, оглядаючись навколо, — я мав сьогодні раніше прийти, мамі допомогти. вона мала дзвонити, чого я нічого не чув? — хлопець бере до рук телефон і розуміє, що він повністю розряджений: — мама подумає, що мене вбили, — на що чанбін тихо приснув. — я, напевно, буду збиратись, — промямлив фелікс, віддираючи від себе руки мінхо.
— зараз збережу твою роботу і проводжу тебе, — чанбін відставив ноутбук і почав натягувати на себе шкірянку.
— та я сам можу дійти, — пробубонів фелікс, — у мене взагалі-то чорний пояс по …
— невдуплятковості? — хлопець широко усміхнувся.
— тхеквондо.
— ага, — на цю реакцію фелікс надувся, — бери рюкзак і вперед.
— ти не зачинятимеш двері? — здивувався фелікс, коли чанбін як ні в чому не бувало пішов прямо по вулиці.
— це спеціально, шоб його вкрали. не хвилюйся, ці двері без ключа не відкриються. того ми тобі ключ і дали.
— ммм, — багатозначно протягнув фелікс, — ключі від квартири і для мене, — він почав дурнувато хіхікати. чанбін подумав у мільярд перший раз, шо він зустрічається з дурниками, але чомусь все ще зустрічався.
— ти підеш на вечірку? — раптово питає бін.
— м, до джексона? — фелікс блимає віями, намагаючись згадати, коли за це взагалі була мова.
— ні, до джонні. джексон може піти нахуй, я не хочу мати з ним жодних справ.
— після сесії?
— та десь ближче до нового року. він хоче зробити щось масштабне.
— о, це добре. бо у мене були на вас плани, — фелікс грайливо підморгнув.
— запросиш у свою кімнату на побачення при іконах і свічках.
— замовкни, — фелікс вдарив чанбіна в плече, на що той дуже награно надувся.
— ау, я тепер розумію, про який пояс йшла мова. і ми заодно прийшли, — чанбін задер голову на багатоповерхівку поряд, — до завтра. повтори все, що повторюється, бо знаєш, я не буду зустрічатись з хлопцем, якого вигнали з шараги. це не солідно.
— а, ну тоді треба поцілуватись на прощання, бо я завтра можу розійтись з хлопцем, — фелікс нахилився, аби швиденько мазнути своїми губами по вустах чанбіна і швиденько попрощатись, ховаючись за металевими дверима.
***
кінець сесії наблизився так само, як і її початок — непомітно. з усіх списків справ лишилося захистити курсову. але найбільша складність полягала не в самому захисті, а в тягучому очікуванні в коридорі, бо викладач запускав до захисту п’ятірками. чанбін дивиться німим поглядом на фелікса, який вчергове прогортує сторінки і магічно бубонить собі під ніс. як людина, яка тільки що захистила це все без жодних зусиль, він щиро не розумів, що навколо відбувається.
— ти молишся? — здивовано запитав чанбін.
— а що ще робити? — шикнув фелікс, — я взагалі ніхуя не понімаю, що я взагалі тут роблю!
— і цими вустами ти вимовляєш ім’я господа, — хлопець задумливо повернув фелікса за підборіддя, і варто лише було відкрити рота, аби продовжити говорити гидотності, коли двері авдиторії майже злетіли з петель. гучний звук змусив підстрибнути усіх в коридорі і невільно привернути увагу до мінхо, який побіг у сторону туалетів.
— наступна п’ятірко, заходимо! — голосно оголосив завідувач кафедри.
— йди! — підштовхнув чанбін фелікса, — все буде добре! — він ляснув фелікса по дупі на удачу і побрів до туалетів заспокоювати іншого.
приборканий злістю, мінхо стояв біля умивальників, картинно засунувши голову під кран, аби потік води заливав все навколо.
— шо ти нахуй робиш? — втомлено видихнув чанбін, дивлячись на цю картину маслом, аквареллю, пастеллю, гуашем.
— шо, не бачиш? — пробулькотів мінхо, — топлю сусідів.
— і як?
— а ніяк, блять, — мінхо витягнув голову з-під крану. краплі води швидко стікли на його одяг перетворючи його в мокрого кота. — щоб ти знав, як заїбався, — хлопець заживо падає в обійми чанбіна, який вчасно встиг розкрити руки, — мені здається, що всі хочуть мене довести і звести з цього світу, — мінхо шмигнув носом і заховав ніс у капюшоні чанбінового худі. — з усіх присутніх треба чіплятись тільки до мене, бо моя самооцінка не відповідає рівню моїх знань. а яким боком моя самооцінка відноситься до того, що він закомплексоване чмо? — прохрипів хлопець, вкладаючи голову повністю на плече.
— та він мудак просто, це всі знають, — чанбін стист талію мінхо сильніше, — забий на нього. твоїх нервів він не вартує. все рівно, він колись вб’є себе.
— він не встигне до четвертого курсу, а на четвертому курсі веде дипломки.
— але він однозначно не привід топитися посеред універу, — чанбін легко заспокійло розхитав тіло мінхо, нашіптуючи якісь втішливі слова, на які старший фиркнув і дурнувато засміявся.
— пішли на підвіконня цілуватись, — нявкнув він, розмикаючи обійми.
міцно взявши чанбіна за руку, він потягнув нещасного хлопця просторами туалетів до самого кінця, де блищало богом відмите підвіконня. саме серед забутих написів чанбін швидко вмостив свою дупу, чекаючи поки мінхо застрибне поруч.
— розсунь ноги, — швидко потребував котячий хлопчик, натискаючи на коліна.
— перепрошую? — чанбін здивовано скинув брови, не уявляючи шо це має бути.
— не перепрошуй, дай я сяду.
— як?
— хуяк. розсунь ноги.
з голосним цоканням чанбін виконав прохання свого хлопця і тепер дивився як той борсався, намагаючись затягнути свою дупу нагору. терпець чанбіна увірвався, рівно як нога мінхо з батареї. він взяв хлопця під руки і миттю затягнув його на місце.
— дякую, — пробубонів мінхо, м’яко вмощуючись, аби не впасти.
— і як ти уявляєш так цілуватись? — щиро здивувався чанбін.
— я зараз отак покладу голову, — мінхо відкинувся на плече хлопця, — і ти мене поцілуєш, — мінхо по-котячому усміхнувся і додав пискляве, — будь ласка.
на що чанбін хмикнув і знову зцепив руки на талії мінхо, аби цей дурник нікуди не звалився, а потім нахилився і доторкнувся до його губ. цілувати ніжно чи гаряче промайнуло в його голові, але в ту ж секунду повністю розвіялось, коли мінхо заскиглив, варто лишень було обережно зім’яти його вуста. мінхо знервовано схопив чанбіна за руки і цілком розплавився від теплих доторків. вони зводили його з розуму і мінхо хотілось залишитись у цьому моменті з вічність, поки не відкрились двері, а губи зникли.
— я знав, що вас тут знайду, — фелікс рішуче підійшов до підвіконня і кинув речі до загальної купи, — деякі люди мають вбити себе.
— і я так кажу, — сумно пробубонів мінхо, — йди сюди, — він поманив рукою, а коли фелікс підійшов, притягнув його сильніше до обіймів, — ти така лохмата киця.
— здав? — запитав із-за спини чанбін.
— завкафедри сказав, що моя оцінка щось між двійкою та виключенням з коледжу, але у мене є якась мотивація, того поставив трійку.
— пішли додому їсти і спати, я так втомився, — видихнув мінхо на вухо феліксу.
— це якраз річ, про яку я хотів поговорити. у мене батьки переїжджають, — тіла обидвох хлопців одразу напружились, — а я ні. тому приходьте завтра ввечері. зможемо на нормальному ліжку подитись нетфлікс. тільки, мінхо-хьон, відпочинь будь ласка, на тебе болісно дивитись.
— я поїм і відпочину і ми прийдемо, тільки не лякай так більше.
***
зранку в п’ятницю фелікс відчуває себе мокрою ганчіркою у ванній. панікуюча мати на зносила все на своєму шляху, але забувала все, що треба для переїзду.
батьки вітчима жили за півдня їзди від їхньої обжитої квартири, тому необхідно взяти достатньо продуктів для себе, достатньо дитячого харчування для лів, змінний одяг, не забути подарунки. десь між другим і третім пунктом не зійти з розуму, але мати фелікса це забула. запхавши речі до багажнику, фелікс вислуховує останні настанови: продукти в холодильнику, праска гаряча. і йде до ліжка відсипатись.
вночі, перед тим як засунути телефон під подушку і заснути, він ще раз, провсяк, написав:
“приходьте на вечерю”
тож поки хьондай вітчима перетинає межу міста, фелікс все ще закутаний в ковдру, вечеря розібрана лежить в холодильнику, а в двері квартири наполегливо дзвонять. тільки тоді до фелікса доходить, що план зруйнований, а його обидва хлопці мокрі до ниток, переминаються з ноги на ногу на коврику біля дверей.
— пусти котячого в душ, бо захворіє і здохне, — розсерджено фиркає чанбін, стягуючи по черзі куртки.
— я не хотів возитись з парасолькою, — хниче мінхо, — коли ми виходили була нормальна погода.
фелікс приносить їм тепле розтягнуте лайно, що називає оверсайзом, купу рушників, проводить до ванною. вони можуть користуватися всім чим завгодно, тільки, ради бога, не залийте сусідів.
в холодильнику продукти розкладені гарно, в контейнерах, так щоб м’ясо не було поруч з молочкою і так аби фелікс не міг згадати, що він збирався з цього робити, окрім як відкривати і закривати двері в надії, що готові страви самі з’являться. але з’явився тільки чанбін за його спиною.
— так їжа не готується, — хлопець каже це навченим голодним тоном і кладе підборіддя феліксу на плече, — я скучив.
від несподіваних слів хлопець випускає дверці холодильника, які зачиняються не до кінця.
— так ми вчора бачились.
руками чанбін обвиває талію фелікса і притягує сильніше до себе, начебто все було так.
— я не звик до довгих розлучень як бачиш, — хлопець повертає в голову в сторону ванної, — щось сталось, ти такий затурканий.
— допомагав батькам збирати речі. переїзд — не проста справа,— пояснює фелікс, ніяковіло піджимаючи губи.
— батьки за поріг, а ти хлопців на свіданку кликати.
— користуюсь можливістю, — знизав плечем фелікс, — я сам це запропонував, — фелікс стукнув себе по голові, — міг би і чаю запропонувати…
— як вийду з ванни, то запропонуй, — всміхнувся чанбін і зник за клубами пари.
мінхо з мокрою головою і розтягнутих речах виглядав розміром з кишенькового жителя, коли не кляв цей світ за всі невдачі, що трапилися.
— у тебе холодильник не закритий. і чайник не ввімкнений. ти спав сьогодні?
— не виспався, ви мене розбудили. — бормоче фелікс, виконуючи все, на що вказав мінхо.
— які ми погані, — блазнює мінхо, підійшовши ближче до насупленого хлопця, лишаючи швидкий поцілунок на щоці, — вибачиш?
— ні. треба ще сюди цьомати, — пальцем він вказує на іншу щоку, куди миттю торкаються губи мінхо.
***
вони відлипають одне від одного, коли чайник голосно клацає на всю кухню. фелікс дістає з поличок великі чашки, закидає чаю по ложці і заливає крутим окропом. калапеця в чашці виглядає не дуже і пристає до зубів. мінхо плюється, кривиться, але продовжує незадоволено пити. чанбін скролить стрічку в телефоні, хмуриться і продовжує водити пальцем по екрану.
— все, дістали, — чанбін швидко блокує телефон і кидає його на стіл.
— хто дістав? — одночасно промовили хлопці
— батько.
за словами мінхо, чанбін поводив себе як лох, якому батьки на повноліття подарували квартиру в півгодині ходьби від центру та купу ментальних захворювань.
натомість, батьки його хлопця, займаючись будівельним бізнесом, не раз пропонували повернутися чанбіну додому в кьонджу, але хлопець не раз відмовляв, плануючи самостійно побудувати своє успішне майбутнє.
він взагалі не місцевий. приїхав сюди, коли батьки надумали розширяти бізнес — тимчасово закінчити старшу школу. але отримав по голові дверцею від шафи мінхо і, напевно, струс мозку, бо вже другий рік як вчиться в місцевій шаразі і працює на грізного вовка чана в місцевому закладі харчування, куди на початку тижня милився мінхо бігати з розносом, але таргани в голові чана не допускають до спільної роботи сімейних парочок, вид яких вони вміло приховували перші п’ять хвилин. тому при повторній співбесіді кошачому хлопчику, на жаль, відмовили. тепер він сидить дома і варить борщі
— короче, він міг жити багатим життям, але живе зі мною, — підсумував мінхо.
— тобі це не подобається? — чанбін здивовано вигнув брови.
— не більше як макдональдс на вечерю.
— давай чанбін-хьон просто запросить нас на побачення? — фелікс хитро всміхнувся, піднімаючи очі на старшого.
— та боже, — змучено видохнув чанбін, — рухайте сраки і йдемо.
— на побачення? — фелікс задрав голову, аби зіткнутися з поглядом чанбіна. роздратування в очах старшого налаштуванням прозорість розчиняється, коли він дивився прямісенько у очі молодшого.
— на побачення.
— не в таку погоду! — запротестував мінхо.
— тай ми у мене дома. чанбін-хьон казав, що як батьки з дому у мене купа хлопців. чи може це бути нашим першим побаченням, — подумав в голос фелікс, — можемо мак замовити.
— ну яке побачення в маці? мені не п’ять, чим ти мене здивуєш? купиш мені хеппі міл для дорослих?
— в австралії продавалась змазка зі смаком пива, — парував фелікс, після чого відчув на собі пару здивованих поглядів. — just a fact, u know, — знизав плечима хлопець.
— добре, переконав! йдемо в кфс.
— та заспокойся, я вже замовляю їжу.
— батя гроші прислав? — мінхо прискає.
— мама на свіданку скинула, — фиркнув чанбін, — давай вибирай.
мінхо задумливо надув губи і продовжив безцільно гортати стрічку. розглядаючи картинки. зрозумівши, що зі старшим справи не буде, хлопець повернув телефон до фелікса.
— свинина з рисом, — очі молодшого голодно загорілись.
— ніякої важкої їжі! — суворо наказав мінхо, — якщо хочете чогось некорисного, можна з’їсти мене, — хлопець грайливо повів бровами.
— мене зараз знудить, — чанбін закочує очі і продовжує обирати вечерю.
— ну самі винні, — мінхо діловито відкрив прямує до холодильника, оцінюючи вміст на полицях, — з усього всього можна приготувати вечерю, в чому ваша проблема?
— доставка займе півгодини, а ти то готуватимеш десь вічність, — наче щось очевидне пояснює бін.
— і я обіцяв вечерю. тому нехай чанбін-хьон замовить, а я заплачу, — додав фелікс.
мінхо невдоволено цокнув і склав руки на грудях:
— якщо вже у нас піжамна вечірка, то може покажеш свою кімнату і ми обміняємось тканевими масочками, поки чекатимемо кур’єра.
***
кімната фелікса була розміром з квартиру мінхо. мінхо характерно присвиснув, задивившись на це все, і одразу отримав тичок між ребер. біля вікна стояв великий стіл з плазмою на ньому, а клавіатура стирчала десь збоку. по центру були розкидані різні кольорові незрозумілі штуки і канцелярський ніж.
фелікс відкатив крісло від вікна і сів там. як порядному господарю йому б варто було б запропонувати присісти на ліжко, але до біса хтілося аби сіли йому на обличчя. але чомусь замість обличчя бінні-хьон сів йому на коліна.
— оу, то ти настільки віруючий? — очі мінхо вишкірились на одиноку ікону в дальньому кутку кімнати.
фелікс майже вкладає за плечі чанбіна собі на груди. те що старший ходить до спортзалу — надзвичайно круто, але за ним нічого не видно, а бубоніти відповідь йому у спину не хотілось.
— можу стати твоєю іконою, — мінхо глузливо повів бровами.
— це знущання над почуттями віруючих, мінхо-хьон — грайливо відповідає фелікс, вклавши підборіддя чанбіну на плече.
— можеш за це мене покарати, –— задоволено промурчав мінхо, наближаючись до хлопців.
він підходить все ближче, заключаючи обох хлопців в клітку з власних рук, якими вперся об підлокітники.
інтимний момент був зруйнований дзвінком у двері. ймовірно кур’єр. фелікс обережно скидає з себе два тіла та йде відкривати, захопивши з собою гаманець.
кур’єр виявився типовим кур’єром: добрий день, ваше замовлення, ваша решта. фелікс згадує,залишати на чай тут не ввічливо, тому прощається і йде назад.
мінхо кряхтить за кріслом, мов у тебе тут щось впало я зараз підійму. спочатку на підголів’я падає це саме шось, а потім і рука хлопця хапається за нього аби витягути самого себе. хоча то все можна посунути або забити, мінхо вирішив діяти складним шляхом, зато можна роздивитись гольф лікса в якому він був на його дн.
— ага, мереживо, — хлопець зробив висновок для всіх присутніх, хоча присутні і так все бачили. мінхо крутить річ в руках і на секунду вагається чи ляпнути йому те, що крутиться в голові, — тільки таке мереживо чи є ще якесь? — ну бо феліксу воно справді личило і можливо у нього ще є десь якій сорочки чи якість дрібнички з мереживними вставками. ходити по району так небезпечно, але якщо тягти в центр на побачення то воно буде доречно. але мінхо запитав то з натяком на шухляду з мереживними трусами.
— чому я не знав що в тебе встає на мереживні труси? — чанбін закоти очі.
— в мене встає на фелікса, труси тут ні до чого.
— я за виделками, — швидко випалив фелікс і втік на кухню. бо як реагувати на такі розмови він поки не знав. тому і копирсався серед столових приборів. ще тарілки захопити треба, воду, тацю аби то все поставити, згадати чи дійсна підписка на нетфлікс і зробити вигляд, що не бачиш, як один твій хлопець хоче задушити твого другого хлопця.
— вау, кінки перед салатом, як файно, — присвистує фелікс.
— ми старались, — мінхо злазить зі стегон чанбіна і незручно переминає пальці, — загалом, цейво, вибач за ото все. але якщо в тебе є мереживні труси то це круто. я буду рад бачити тебе і в них, і без них.
— хьоне, ти не спрощуєш ситуацію, — зауважує фелікс.
— я знаю. мені подобається, коли ти робиш стриманий вигляд. а твої щічки червоніють, — старший сито всміхнувся.
чанбін допомагає феліксу розставити найбільш соусні страви на таці аби не забруднити постіль, бо крім зкуйовдженої ковдри на ній нічого не було. мінхо швидкоруч розкладає всім однакові порції смаженої курки і очікує, коли фелікс запропонує їм взятись за руки чи сам почне молитись. мінхо трохи крінжово від усього того, але він старається крінжувати з повагою, бо ображати фелікса не хочеться. але молодший просто наколює шматок курки на виделку і тягне до рота.
— ти не вмієш паличками користуватись? — м’яко питає чанбін.
— ну в австралії особливо не було нагоди. тільки коли суші замовляли і таке по дрібницях.
— то ти не з парижа?! — навмисно здивовано викрикнув мінхо, — все-все, вибач-вибач, — здаючись хлопець підняв руки, — але те, що ти не вмієш користуватися паличками — це богохульство.
— я занадто грішний? — фелікс зацікавлено вигнув брови, спостерігаючи як мінхо на секунду припинив жувати траву.
— ти вчишся не тому, чому треба. бін-а, покажи як паличками користуватись.
— а ти?
— я їм.
втомлено видихнув на аргумент мінхо, чанбін підсунувся ближче і відкрив свою руку аби фелікс вклав туди свою котячу лапку. другою рукою він обережно зігнув потрібні пальці і просунув крізь ці корячки палички. фелікс сам зрозумів, що пальці треба стиснути, але рухати ними боявся. першу порцію їжі до рота допоміг піднести чанбін. а далі фелікс думав, що настав його час позориська. з напруженою посмішкою, йонбок тягнеться за шматочком перецю в соусі, повільно підносячи до губ.
— молодець, — чанбін лагідно усміхнувся, — тільки ти заляпався, — на своєму обличчі він пальцем вказує приблизне місце, — можна я?
— зазвичай в фільмах після такого цілуються, — мрійливо протянув мінхо, — і їбуться, — він знову бридко всміхнувся, наче нічого такого не сказав.
— ну так, давай, — як ні в чому не бувало відповів фелікс
— чанбіне, вимкни лампу позаду, вона йому голову напекла. — але вираз обличчя хлопця не змінився, — чекай, ти серйозно?
— не зараз. можемо спочатку нетфлікс подивитись.
чанбін посунувся аби закрити рукою рота мінхо.
— якщо ти і чанбін-хьон згодні, то чого б ні.
— хто ти, і куди дів фелікса? — мінхо навмисно крутиться в пошуках йонбока, але він все ще сидить навпроти, їсть моркву в маринаді.
— з’їв. тебе теж можу, — фелікс клацнув зубами в підтвердження своїх слів.
обраний фільм мерехнів десь на фоні яскравими картинками. спочатку його дивились сидячи, потім лежачи, потім взагалі не дивились. фелікс вирішив, що потикати чанбіна в щоки — гарна ідея, за що отримав укус в живіт від самого чанбіна і бонусом укус за жопу від мінхо, бо тому все ще було цікаво, що там на екрані. але молодший вирішив не здаватись і закинув ногу мінхо на живіт, за яку його і стягнули на рівень старшого і почали лоскотати. крики з ліжка заглушили звуки з фільму, на який остаточно було начхати.
— чекай, — запехано каже мінхо, — вимкни комп, світло нагарає.
— я вимкну, — зверху каже чанбін. хлопець спускається з ліжка, клацає знайому комбінацію клавіш. на всю кімнату чути як затихли кулери.
— я піду на балконі покурю, — чанбін головою киває на кімнату. фелікс дозволяє, бездумно киває головою.
— хьон, — лікс звертається до єдиного старшого в кімнаті, — я зробив щось не те?
— не переймайся, киць, він давно не отримував по жопі, зараз все владнаю, — мінхо сповз слідом і пообіцяв, що він швидко.
на балконі було холодно. що цілком очікувано в листопаді, окрім чанбіна, який багато думає, спершись на металеву перекладину і тягне дим другої цигарки. дим не допомагає прийти до логічних кінців накрученого власним, але дим дратував горлянку. і ще машини голосно знизу їздили, тому коли мінхо зайшов слідом він не почув. лише здригнувся, коли тепла рука доторкнулась до плеча.
— і що це таке? — вальяжно запитав хлопець, забравши недопалок собі у руки, покрутити, поморщитись і викинути кудись донизу.
— цигарка.
— вау, я не знав, — мінхо награно сплеснув долонями. але питання все ще повисло в повітрі. даремно, що з запахом тютюну. — кажи шо сталось? — він з-за спини обійняв біна, вклавши голову на плечі, — що не там, м?
чанбін клішовано намагається скинути з себе теплі руки, але мінхо клішовано сильніше притискає його до себе, навмисно розкаючи зі сторони в сторону.
— чанбіне, — мінхо муркоче то на саме вухо. і від цього наче і хочеться розкритись бо незручно стає тай він і не відчепиться, а наче продовжувати колупати дрібні ранки біля нігтів і всередині себе.
але тільки видихає дракончиком і повертає голову аби бачити мінхо, а не тільки чути тріскот власних ребер.
— думаю про твої слова. тобі не здається, що все надто швидко? — після сказанного хочеться прикусити губу. чанбіну здавалось сказане найдурнішим що прийшло до голови. якщо мінхо зараз розсміється, хлопець навіть не здивується.
— чому швидко? — але мінхо напрочуд нахмурився, — у всіх стосунків різний темп. час взагалі філософська матерія, — котячий хлопчик легко штовхнувся лобом у шию чанбіна.
— це фізика, йолоп, — рука чанбіна зарилась в сире волосся мінхо, м’яко натискаючи подушечками пальців на шкіру.
— сам йолоп. такі речі потрібно говорити вслух.
— щоб ще фелікс загнався?
— так, це моє ідеальне побачення. сидітиму і розбиратиму наші проблеми. а потім ви скинетесь мені на терепавта, — мінхо видихнув— це все що тебе хвилює чи ще щось?
— замовкни, говориш як…
— найкращий хлопець.
— ти… я заплутався. я не знаю як себе вести. типу якщо я поцілую фелікса чи варто після того цілувати тебе, бо це не правильно з точки зору рівноваги, але це також виходить типу компенсації, що також неправильно. виходить що я не дарую кохання а роблю бо так потрібно.
— воу, воу, тшш — не накручуйся, бо я теж вночі накрутився і не дуже то хочу згадувати. блін, про це треба поговорити знову разом, прийти до того, шо кому комфортно, і не сьогодні, сьогодні у нас типу побачення ми маємо бути милими до нудоти.
— куди скинути гроші за консультацію?— чанбін фиркнув, дістаючи з пачки нову цигарку, яку на півдорозі до рота відбирають цапкі пальці мінхо.
— завтра за поїзд заплатиш, у мене готівка закінчилась.
— в мене теж.
— ну бля, підемо пішки. крінжово на першому побаченні просити гроші на проїзд, ще подумає, що ми додіки якісь. тільки не маршрутками псувати романтику.
— все що фелікс міг подумати, він вже подумав все що міг.
— так? ну то якого ти тут стоїш і оцевот. витирай соплі і пішли, — мінхо нахмурився і ляснув чанбіна по сідницях, — просили передати, що ти неслухняний.
— хто просив? — чанбін розвернувся, хитро прищурившись.
— фелікс, — як ні в чому не бувало відповів мінхо, повівши плечима.
— ах, фелікс, — з цими словами, со схопив його за бока і закинув на плече. мінхо чисто формально, для виду, полупив його кулаками по спині, але решту шляху провисів незадоволеним котом з надутою мордою, поки його дупа не приземлилась на феліксів ортопедичний матрац.
— ми все вирішили! — радо оголосив мінхо, — ми три накручних придурка!
— радий, що ви це прийняли, — фелікс рослаблено усміхнувся, — то що з цим робити будемо?
— треба поговорити, — мінхо розлігся скрюченою позою на ліжку, — але так впадлу зараз.
— ти давно про це говорив, хьон, — нагадав лікс.
— давайте спершу домовимось що ніхто нікому не компенсує поцілунки чи інші взаємодії, — мінхо кривиться, згадуючи брудні штани чанбіна, — бо ми так здуріємо. і ніхто нікого не ревнує, — він вказівно підіймає палець догори.
— ну а тепер, хьоне, тебе можна поцілувати? — питає чанбін.
— давно пора! — мінхо вскочує з ліжка.
мінхо цілується жадібно, нестримано. хоч і ведучим був чанбін, йому хотілось отримати більше, перетягнути більше уваги і не звалитись при цьому з фелікса, чия рука з натиском сковзнула по стегну. дивитися на старших було захопливо, але самому також хотілось доторкнутися чи вкусити, але ти ось: лежиш і дивишся як твої хлопці цілуються.
— м? — незадоволено застогнав мінхо, не відволікаючись. лікс тільки хитро всміхнувся і впився нігтями в голе стегно.
— я теж хочу поцілунків, — канючить лікс.
— тільки попроси, — хрипоче чанбін.
вони вмить розсідаються по обидва боки від фелікса.
— може сядеш, спляча красуню, — підморгнув чанбін.
фелікс миттю підривається з ліжка. і одразу дві пари вуст торкаються його шиї. емоції вмить переповили струнке тіло. фелікс міг видати тільки слабкий писк і прохання не ставити засмокти, яке проігнорував мінхо, впившись зубами в шию. напруга зростала як і натиск губ. чанбін дістався до вуст фелікса перший. з усим бажанням поцілунок був ніжним. він обережно язиком тисне на нижню губу фелікса, аби той розкрив рота, аби заволодіти ним повністю. фелікс стогне в поцілунок, коли мінхо перекидає ногу і всідається на молочні стегна молодшого. натиск обох був неймовірний. фелікс про таке мріяв у своїх вологих снах. та зараз вологими були тільки його труси. мінхо тисне долонями, погладжуючи стегна, він небезпечно близько до ниючого члена хлопці. це так по-дурному збудитися від поцілунків, але які це були поцілунки.
— ти як, кицю? — лагідно питає мінхо.
— якщо ви нічого не зробите, я щас кончусь.
— а ти хочеш кінчити? якось зарано, — каже мінхо і притуляється губами до вилиці чанбіна, лишаючи легкий поцілунок.
— ти як хочеш, зверху чи знизу? — ніжно воркує мінхо, облизуючи феліксову щоку.
— я не знаю, — розгублено простогнав фелікс. мінхо хитро переглянувся з чанбіном, підморгнув і зник.
— я щось зробив не так, — злякано шепоче фелікс.
— все добре, — чанбін цьомнув хлопця в лоба, — цей придурок зранку накидав змазок в свій бездонний рюкзак і зараз там риється.
— але я правда не знаю що робити далі, — оніміло каже фелікс.
— довіришся нам? — питає чанбін і не дочекавшись відповіді знову цілує фелікса. цього разу поцілунок був ніжним. фелікс млів від теплих дотиків чанбінових вуст, — давай знімемо з тебе цей непотріб, — чанбін по черзі стягує з себе та фелікса футболки, лишаючись оголеними. а мінхо, мінхо роздягнувся десь по дорозі, застрибуючи на ліжко лише в шортах і з двома баночками змазки.
— вишнева чи м’ятна?
— вишнева/мятна, — одночасно відповідають хлопці.
— м’ятна, — погоджується фелікс, — я маю бути гостинним.
— я тебе зараз з’їм, — муркоче мінхо, коротко цілуючи фелікса в губи, — я придумав! — вигукнув хлопець, нахиляючись до чанбіна і, прошептавши свою абракадабру, він тягнеться до своїх шортів, лишаючись повністю оголеним.
— ходи сюди, — говорить чанбін, затягуючи фелікса собі на руки, поки мінхо, як ситий кіт розлягається на ліжку, — знаєш, несправедливо, що він голий, а ми одягнені. ми такі погані бойфренди, — шепоче чанбін, коли його грайливі руки, тягнуться до резинки шортів фелікса. свої боксери він сам швидко знімає і в цей самий момент відчуває, як рука мінхо смачно ляскає його по дупі. це запалює чанбіна і він різко смикає хлопця, забирається його на стегна і грубо цілує.
— ну тихо ти, — мінхо відсторонив вуста чанбіна від своїх, — бачиш фелікс сумує, — говорить він до хлопця, в чиїх очах можна побачити щире захоплення, — тягни його сюди.
— ти хочеш…? — фелікс здивовано шепоче.
— сядеш мені на обличчя, солоденький?
чанбін тягне його за руку, коли фелікс, заціпенівши, перекидує ногу, через груди мінхо.
— обережно з шиєю любчику, — мінхо всміхається, — чуттєва до сраки.
— вмієш своїми сраками зіпсувати момент, — бурчить чанбін.
— а ти не бурчи, а працюй, — мінхо кидає в чанбіна баночку змазки, яка валялась поруч. видихнувши, чанбін, наносить собі на пальці холодну рідину, розігріваючи її просим з’єднанням — роз’єднанням пальців.
— готовий?
— та будь-коли, — видихає мінхо і, той момент, коли чанбін, проникає в нього, він різко смикає фелікса собі на обличчя. емоції переповнили хлопця. на мить він відчуває як втрачає зв’язок з реальністю, але мить повертається, коли чанбін змінює кут руху і його прудкі пальці зачіпають простату. мінхо стогне і нарочито підіймає дупу вище.
— який ти ненаситний, — шепоче чанбін.
мінхо не може відповісти, його рот зайнятий іншим, від чого фелікс тихо скавчить, прикусивши палець.
— е, ні, сонечко, так не піде, — чанбін вільною рукою забирає руку фелікса з рота, — я чув твої стогони, дазволь і мінхо-хьону почути. фелікс не стримується і тихі звуки зриваються с його рота в такт рухів язика мінхо. — ти готовий? — питає чанбін у мінхо, на що старший піднімає праву руку і так само її опускає. чанбін має сам здогадатись, що це означає, але думає, що це знак згоди. він миттю прибирає пальці з мінхо і чує незадоволений стогін. хлопець виливає змазку на руку і розподіляє її по своєму члену. стогони фелікса та мінхо разом сильно збуджують і чанбін збреше, якщо не скаже, що він ладен кінчити тільки від цього. він нахиляється аби було зручно цілувати фелікса і трахати мінхо і ця мультизадачність трохи дезорієнтує, але з новими поштовхами він звикає і знаходить власний темп.
першим здається фелікс. чанбін бачить, що він ось-ось ладен кінчити і не допомогти було б злочином проти кохання. а чанбін кохає цього накрученого придурка, того спершись на одну руку, іншої він торкається повного члена хлопця. м’якими рухами він змушує його швидко прийти до меж і вилитися на теплий живіт мінхо. мінхо і сам був безладом. декілька вбилих поштовків і він кінчив. сім’я фелікса і його власне перемішалось на його животі. чанбін виходить з хлопця і за допомогою декількох рухів кінчає сам.
— я чув твої стогони, — передражнює мінхо чанбіна, — я не чув! — проголосив хлопець, — але які вони збіса гарні, — від цього компліменту щоки фелікса порожевіли, — я втомився і більше нічого не хочу робити, — мінхо розкинув всі свої кінцівки на ліжку, ігноруючи безлад навколо.
— хьоне, — фелікс смикнув старшого за ногу, — так не піде. треба митись, пісяти і спати. ходімо, — він грайливо підморгнув.
— змушувати стару людину робити такі речі — це злочин, — мінхо показово надувся.
— я куплю тобі крісло-каталку, — буркнув чанбін, — ходімо пенсійний фонд.
— та пішли, пішли, дістали вже.
— мінхо-хьон, — каже лікс, — будеш бурчати, виставлю тобі рахунок за воду.
і жили вони довго і щасливо. і навіть сесія їх не розлучала.