— чому тут пахне ссаніною?
переїзд для фелікса був шось типу новинкою. незвичним досвідом, який, мабуть, він хотів забути. новий мамин статичний бойфренд — його вітчим — вирішив зекономити, тому подорож сідней — якесь там корейське ноунейм місто була виснажливою. але з подачі маминого хвилювання, він не міг залишитись зі старшою сестрою, тому зараз кривив ніс.
за вікном був стереотипний вересневий ранок. все в вогкому тумані, сиро та холодно. мама казала, що місто мало бути великим, але зараз на вокзалі тільки три людини палили на перилах. цілком, фелікс міг погуглити, куди вони їдуть, але за цим своєрідним бед тріпом п’ятнадцять гігабайт інтернету зникли. тепер залишається слухати пісні твайс в очікуванні таксі чи маминого чоловіка. на що загалом можна поставити знак рівності.
— будь стриманішим, — мама смикає його за рукав сорочки, — і вмій терпіти. зараз вже хаен приїде.
але запах сечі продовжує його переслідувати.
за обідом мамин бойфренд нарочито продовжує нахвалювати місто, розписуючи перспективи, і у йонбока лише одне питання.
відкривати рота він і не думає, лише киває головою, погоджуючись з відчимовським бла-бла, бо голова і без того забита далеко не солодкою ватою. у нього є півтижня, щоб розібрати речі і вивчити місто. бо з понеділка починеться моральне насилля. чомусь мама погоджується, що немає різниці, де краще навчатись.
але зранку фелікса нудить і у нього жахливо сльозяться очі. кава не допомагає, від неї нудить тільки сильніше. під мамині крики “ніхто не вдягається так як ти”, він натягує обрізаний піджак на себе і думає, що тут буде так само всім начхати, як і в сіднеї.
до перших кривих поглядів на вулицях.
в аудиторію лікс приходить завчасно, за хвилин десять до початку пари. клас так собі забитий студентами. там смердить цигарками і стійким одеколоном трійкою. від споглядання цього всього не з’являється бажання творити, але можна спробувати бути творчим.
— енівей, тут не все так вбого, але тільки на перший погляд, — кошачий хлопчик, біля якого сів фелікс, відчепився від споглядань птахів за вікном і перевів погляд на нього. виглядав він розслаблено, трохи сонно і з задоволеною посмішкою на обличчі.
— як маленький париж, — бурмотить фелікс.
— в сенсі гарно? — мінхо здивовано нахилив голову вбік.
— ні, сечею смердить, — фелікс скривив носа. мінхо жахливо всміхнувся.
— можемо після пар піти в цілодобовий за круасанами? — він грайливо повів бровами і влігся собі на руки слухати лекцію.
викладач вітається і починає розкладати матеріали на столі, коли двері скриплять і до авдиторії заходить хлопець кава тече в моїх венах і сідає за парту перед ліксом. хлопець дістає зошит, ручку з наплічної сумки і, зсутулившись, записує тему зі слів лектора. хоч хтось складав враження людини, що вчиться, а не витріщається. а ще він кумедно закинув ногу на ногу четвіркою. чанбін сидів в півоберта, тому всім за ним було видно, що той писав в зошиті, але його випадкові каракулі були незрозумілі.
єдине, що давало мимолітний приліт ендорфінів — відсутність форми. хоча, власне це й напружувало. фелікс не хоче того признавати, але мама зранку була права: ледь можна порахувати тих, хто намагається в названий стиль, що не є потертими спортивками і стрьомною курткою. варто було розкинути, що в маленькому містечку до тебе справ буде більше, але від цих всіх поглядів некомфортно. клоун він, чи що?
продзвенів дзвінок. і погляди всіх, кого цікавило, що то таке кислотне у лікса під піджаком раптово зникли у пошуку потрібних зошитів до наступної пари. той, що з кавою в венах, розвертається до них і, скрививши губи, оцінюючи роздивляється це саме кислотне.
— ти б шмотки змінив, чи що, — заключає чанбін, — нє, ну бо мені то пофіг, хеллоу кітті, хоч жуйки в волоссі носи, але, ну, в дворах не зацінять. а в дворах сам розумієш, не кицьки ходять.
— ти такий грубий, — каже сусідський кошачий хлопчик, — сам одягаєшся гірше смерті і іншим заважаєш, — мінхо потягується, закинувши руки на плечі тому неприємному, — а всі кицьки роздані своїм хазяївам. я самостійно переймаюсь цим питанням.
— мене заїбало бути відстороненим через таких як він, ось і все.
— воу, в чому ти мене звинувачуєш? — фелікс здивовано вигнув брови. кинута пред’ява від неявного контексту була вочевидь незрозумілою. і до чого тут він також.
— все добре, киць, вспокойся, — мінхо погладив його по спині, — просто в когось відчуття справедливості засильне.
— йди до біса, — фиркнув чанбін, скинувши руку мінхо з плечей.
— фу, який не ввічливий, — награно надувся мінхо, — і ти не ввічливий, — він ображено ткнув фелікса в груди.
— я йому нічого не сказав, то чого я не ввічливий?
— ти і мені нічого не сказав, — він розлігся на парті підперши голову рукою, — як тебе звати, наприклад?
— фелікс, — його вуха могли б почервоніти, але імпульси мозку про то забули, як і фелікс про манери.
— оу, то ти не з кореї. ну тепер зрозуміло, чому так дурнувато говориш, — мінхо розплився в єхидній посмішці, — не переймайся. чанбін, — він повернув за плече хлопця спереду назад в розмову, — дуже добре спілкується англійською. а я мінхо, — він манерно протягнув руку, — після цієї пари, доречі, йдемо.
— куди? — запитав чанбін.
— за круасанами. тут у нас париж маленький, чув?
— угу, сєна на кожному кроці, — буркнув чанбін, — вітаю, кхм, просто вітаю, — він руками зобразив салютні вибухи і криво всміхнувся.
***
поруч був великий стадіон, як розчинна кава три-в-одному: випити, потрахатись, вигуляти дітей на повідку. якісь чуваки рубились в баскетбол, але вони виглядали розмитими плямами, тому їхня гра особливо не цікавила. хтось вирішив тренувати собак, на трибунах пліткували дівчата. те, що стадіон був закритий і належав лише цьому коледжу було, очевидно, начхати.
чанбін не спеціально видихає сигаретний дим в обличчя. “це огидно” — думає фелікс, але вслух тільки чавкає круасаном і запиває чаєм в стаканчику.
— сосісок би купити, — філософськи заключає мінхо.
— і сиру, — додає чанбін. мінхо дивиться на хлопця розкривши очі.
— раз мажор, той купляй, — у мінхо весь рот забитий халявними круасанами. він швидко обурюється і бурмотить собі під ніс так, що сухе тісто опиняється на пухнастих віях.
— відносно тебе — так, — чанбін дружелюбно пхає мінхо в плече. за цим всим зацікавлено спостерігає фелікс. доводиться пояснити: — ми живемо разом: я працюю, він готує сніданки для інстаграму. а ти правда з франції, чи то типу понт?
— я там був, — фелікс кривиться, — але не звідти.
— фелікс, — мінхо єхидно посміхається, — ти такий загадковий, — він награно плескає в долоні, — з тебе слова кліщами витягувати? — посмішка на його обличчі вмить спала, — чи ти соромишся?
чанбін поклав руку на коліно мінхо і впився нігтями в тканину джинсів.
— заспокойся. захоче, розкаже.
мінхо дується і крутиться в різні сторони як ображена малеча, а потім видає, що їм терміново потрібно пошукати вино.
— у мене скоро день народження, — то більше звучало для фелікса, але ворони, які злетілись на крихти теж можуть прослухати, — хочеш, також можеш прийти. зазвичай ніхто не хоче, тому я не кличу. але якщо хочеш, то я тебе кличу.
— логічно, — заключив фелікс.
— не схоже на відповідь, — зауважив чанбін, — нам треба завчасно знати: продукти, кількість порцій, мисок для блювоти і все таке. найближчий цілодобовий необґрунтовано дорогий, а в інші ніхто в розпал тусовки не піде.
— я можу подумати? — питає фелікс.
— у тебе є тиждень, — мінхо притягує хлопця за талію до себе, — але після цього до тебе прийде сурова розплата, — мінхо клацнув зубами перед обличчям лікса і дурнувато засміявся, задоволений своєю дотепністю. поруч чанбін закотив очі.
— знаєш, — почав він, — ти як героїня дівчачих дорам, тільки навпаки. є варік дорого життя, а ти тут сіриш мишою, — хлопець з кавою в венах всміхнувся своїм же озвученим думкам.
— тільки не вистачає мужика з самсунгом жабкою, який затягне в нудотне життя, — додав мінхо.
— чому нудотне? — запитав фелікс.
— головні героїні в дорамах кажуть в думках, що їх життя змінилось після появи головного мужика. а тут дорама навпаки, — мінхо розвів руками, мовляючи розумій як розумієш.
— давай проведемо тебе чи що, — запропонував чанбін, — я б ще з тобою завис, але треба то навчання розгрібти, та й цей замерз, бачиш: дурню про нудних мужиків верзе.
— гей, я тобі що той?! — обурився мінхо
— сей, — передражнив чанбін.
наступного дня фелікс приходить завчасно. солодка вата в голові розтопилась в гірку карамель при температурі тридцять сім і чотири. вчорашні улюблені шмотки замінені на сорочку-светр-куртку і на перші джинси, що випали з полички. фелікс вже декілька разів встиг пошкодувати, що його впертість довела до його навчального закладу, а не лікарняного дня на три. він сам себе ледь ловить у просторі, ледь як сідає на те саме місце що і вчора. тільки замість мінхо сьогодні на парті валятиметься він сам, бо:
— мінхо запізнюється — каже чанбін, коли викладач перераховує студентів. він ще додає щось колюче в бік самого со, але хлопець реагує тільки приємною усмішкою, — прокинся і зроби вигляд, що ти зацікавлений, бо тебе потім завалять.
— я не можу, — скиглить лікс, прицьмокуючи ротом.
— вірю, але треба. давай, — чанбін однією рукою тягне фелікса на себе, переводячи його в сидячий стан, іншою притримує за талію. феліксу вистачає сил тільки сказати, що він є на парі і далі заснути з відкритими очима.
безсвідомий стан протримався до кінця пар. навколо було все желеподібним і смерділо потом. до чанбіна підходили якісь голоса, а потім голоса зникали. на вулиці було плюс вісімнадцять градусів, які душили спекотою. фелікс потягнувся до верхніх ґудзиків, але його руку перехопили.
— киць, ти зараз то все порвеш, і мама твоя на тебе сваритиметься, — хмикнув мінхо поруч. розфокусовано він сидить на кортах біля колін фелікса і хитро всміхається, — ти йому води давав? — питає він у чанбіна, який тільки ображено фиркає, — киць, — мінхо гладить фелікса по руці, звертаючи увагу, — киць, в тебе алергія на колеса є?
— ти що…? — витріщився чанбін.
— та ібупрофен я хочу йому дати, вспокойся, — чанбін роздратовано закочує очі, поки мінхо продовжує трясти з фелікса відповідь.
ситуація покращилась відносно. тепер фелікс сидів і глушив воду з рожевої пляшки чанбіна, поки старші говорили за своє. фелікс розумів частково: змішались знання мови, обізнаність ситуації і кольорові гусениці перед очима. але хлопці сумно всміхались, отже все було нормально.
— завтра тест з англійської. треба підтягнути, — чанбін відповідає на міжрядкове питання мінхо.
— я можу вас підтягнути, — сміливо каже фелікс, а потім завалюється мінхо в руки.
— сонечко, не ображайся, але ти зараз штани не можеш підтягнути, — лагідно шепоче котячий хлопчик.
батьки кричать, що він соромить їхню родину, бо основна його задача зараз вчитися, а він дома валяється, нічого не робить, не допомагає, найжахливіша дитина, якій треба про то нагадувати щодня. і взагалі, коли він останній раз до церкви ходив. хоча, коли треба посидіти з маленькою олівією, то йонбок може пропустити навчання, тож нічого страшного немає. непостійність в словах матері була основою їх взаємовідносин. цю рису характеру, певно, вона привезла зі свого студентського стажування в китаї, бо сама хотіла одночасно нічого і всякого.
фелікс то все слухає, піджавши губи, і думає, що він вже пішки не встигне. йому варто написати, що він запізниться. а погода сьогодні зіпсується, напевно варто взяти кофту. кава в автоматі подорожчала, тепер він витрачатиме більше грошей. треба буде домовитись з викладачами за додаткові роботи, аби енки закрити. і мінхо він так не відповів. загалом, те, що він погана дитина, хвилювало його в останню чергу.
в цей раз він сідає на вільне місце за мінхо та чанбіном і розкладає конспекти, поки дві задоволені нахабні морди не повертаються до нього.
— ти подиви, хто вирішив припинити прогулювати заняття? поганих хлопчиків знову всадили за парту, — мінхо розплився в задоволеній посмішці. — ну що, вітаю, нас відправили переписувати тест, все через тебе.
— не міг зловити натхнення без споглядання на моє обличчя? — фелікс грайливо повів бровами.
— та ні, — без всякого відповів бін, — дехто обіцяв допомогти, але вчинив як кидало. ну що, хеллоу кітті, будеш відповідати за свої слова?
— взагалі-то, куромі, — буркнув фелікс.
— ти його лякаєш, — мінхо пнув його під ребра, — нам треба допомога, і твоя дупа в якості нейчурал спікера. що скажеш, мама на вечір до друзів відпустить?
***
зі словами все, що нажили мінхо пускає обох в квартиру. чанбін — то канон. він скидається на комуналку щомісяця, купує їжу і займає ванну зранку на півгодини. фелікс — гість. він здивованими очима дивиться на єдину маленьку кімнату з двоповерховим ліжком і крісла-мішками навпроти.
— тут все можна було модернути, але мінхо падає з другого поверху, — чанбін розводить руками, — сідай на ліжко, роззувайся. чай хочеш?
— ем, ні? — ввічливо відповідає лікс.
— ну що ти до нього причепився? дай йому впасти в ахуй від нашої тарганівки. що, не бачив такого в франції? — мінхо грайливо повів бровами і влігся поруч.
— хьон, але я не з франції, — фелікс вимучено застогнав.
— з парижії? — мінхо продовжував гидко посміхатись власному жарту.
— ти нестерпний. і, о боже, посунь свій зад, я теж хочу сісти, — чанбін вдарив мінхо по сідницях, аби той зі стогіном який він бідний-нещасний відкотився. — ми повторювали часи, зараз повторюємо пасів войс.
— пасивний стан, — підказує мінхо.
— а то він не зрозуміє, — фиркнув чанбін.
— я зрозумів, все окей, — з рідним австралійським акцентом протягує лікс. — разом з цим будемо і активний повторювати, бо це типу як протилежності.
старші на це задумливо мичать, підбадьорюючи. фелікс починає детально затирати про стани дієслів в англійській мови, спочатку несміливо, але з все більшим ентузіазмом.
— тобто якщо я прижму тебе до стінки — це буде активний стан. а якщо ти був прижатий до стінки мною — то це пасивний, — заключив мінхо.
фелікс зарядів, але погодився.
— я жартую, — мінхо махнув рукою, — я надаю перевагу іншим речам.
— потім поговоримо про твої кінки, — буркнув чанбін.
— добре-добре, не любите мене, — мінхо пішов на кухню, що в двох кроках від ліжка. — лікс, ти голодний.
ввечері того ж дня фелікс лежав під ковдрою, заганявся, і думав чому користувачі любовних форумів такі ідіоти. на практиці і він такий само, бо опинився в ситуації в якій опинився і зараз запитати прямо вже викликає складнощі, тому він…тому він спускається на вечерю, бо кличе мати. проблемні стосунки з родиною поки що не зникли магічним чином, а таргани в голові фелікса тільки погіршували ситуацію своєю макареною о другій ночі.
— йонбокі, — лагідно каже мати, — ти дивний останнім часом, щось сталось?
фелікс киває головою, мовляв, все добре.
— ми цієї неділі йдемо до церкви, у хаена вихідний. якщо тобі є про що поговорити з богом, можеш піти з нами.
та бог навряд чи прийме твій краш в друга, у якого вже є хлопець, на якого в тебе також краш. спати з мужиками гидко — це святе писання лі йонбока від його першого кохання, яке, дякуючи богу, завершилось зі шкільним світанком.
мінхо знову не приходить. це не те що глибоко турбує фелікса, у нього ж життя не суцільне: коледж-дім і так заново, але він не реагує навіть на прислані меми в месенджері.
— чому мінхо-хьона немає?
вони ковиряли миску рису з овочами на двох, раз на раз запихуючи порцію один одному до рота.
— я помітив, що то наче систематично. у нього проблеми?
— ми хотіли поговорити на рахунок цього. мінхо не хотів просити, ти наче казав, що до церкви ходиш і все таке, але я попрошу: зможеш в неділю намалювати якийсь грим на геловін чи щось таке?
— костюмована вечірка?
— у хьонджина три шва на обличчі і він комплексує йти. не хоче бути страшком перед новим знайомим. мінхо у нього зараз. ну і ті рази він у нього був, — чанбін притих, гортаючи екран телефона, — зачекаєш? я піду відмічусь, а потім проведу тебе. тільки зробиш вигляд, що я тобі всього цього не говорив.
зранку батьки будять фелікса, аби той погодував олівію, бо вони не встигають, потім посидів з олівією, бо вони не встигають. потім ще щось з олівією, бо вони не встигають і заміни ще памперси, тому йонбок дофарбовує губи під квартирою мінхо, бо тепер не встигає він.
чанбін відкриває двері і стоїть в секундному ступорі, забувши привітатись.
— чуєш, коли я казав за зовнішний вигляд, я трохи не те мав на увазі.
коли сам стояв в чорній сорочці та намальованими виразками на обличчі.
— думав, я натягну вушка куромі і буду нявкать? а сам шо?
— що я? — нахабно видає чанбін, — не я тут спортивки з мереживами ношу, — він намагається стримати сміх, поки настовбурчений лікс пихає ту саму спортивку йому до рук і великими кроками йде у ванну.
“ти б це, шмотки змінив, чи що”
— та годі тобі, — хлопець спирається на одвірок, — виглядаєш, — чанбін знову замовкає, розглядаючи мереживне боді в дзеркалі, — виглядаєш як потенційна жертва пацанів з переходу.
через стінку чутний незнайомий дурнуватий сміх.
— це комплімент?
— це вбивство, — чанбін зникає з поля зору і сміх на кухні перетворюються у визки, — це джисон, — бін повернувся з розтріпаним бобром, який ледь переводить дихання.
— а це жертва? — фелікс кидає мимолітний погляд на джисона та продовжує закручувати помадний тюбик. йому це все нагадує якийсь нейшонал джіографік, фільм про хижаків, де намагаються звабити м’ясом.
— сам ти жертва, — фиркнув джисон, — о, ти сексі. звідки помада? а вона стійка?
— дома ще купляв. ну, в сенсі, до переїзду.
— о, ти не місцевий, — здивувався джисон, — хоча по тобі видно. у мене хлопця на днях побили через зовнішній вигляд, а ти не паришся сильно.
— його побили, бо ви сосались посеред вулиці.
— ми що, не маємо право на прояви любові! — джисонський крик заполонив усю кімнату, що й не було чути, як повернулись мінхо з хьонджином з магазину.
— ти ще сильніше покричи, — зауважив мінхо, — ще поліцію на нас тверезих не викликали. во двіж-паріж, — мінхо вскинув руку з великим пальцем догори, — о, ліксі, привіт.
— добрий…вечір, — розгублено привітався фелікс.
— як офіційно, фу, — мінхо скривив носа, — це хьонджин. джисона знаєш?
— вже познайомились.
— ну тоді шо ви оце телитесь, я хочу їсти, — мінхо розштовхує їх всіх і йде на кухню витягувати м’ясо з духовки.
— ми купили ананас, — роздратовано каже хьонджин, — хто буде їсти той ананас?!
— кицю, ти любиш ананас? — мінхо питає фелікса.
— звісно він любить ананаси, він же з парижу, — гигоче чанбін. — він сто проц стен якоїсь гидоти, типу жаб чи равликів, шо вони там їдять?
— ти з парижу? — здивувався хьонджін.
— я там був один раз, — простогнав фелікс.
— о, я хотів попрацювати в парижі, але ну, шрами — він пальцем обвів обличчя, — так, я дуже люблю свого хлопця. а рівні пацики нас не дуже.
— шо? — питає джисон з набитим ротом.
— кажу, що ти гидкий бобер, — хьонджин драматично скривився і застогнав, бо шви все ще чарівно існують.
— ви всі гидкі, і я вас всіх ненавиджу, — пробубнив мінхо, — я йду переодягатися в святкове. фелікс йде зі мною.
ванна кімната в квартирі була невеликою. фелікс ледь не впав в корзину для білизни, коли мінхо почав копирсатись в купі одягу, яку притягнув з собою. треба ж зберігати якусь відстань, якщо хочеш не отримати по носі. а мінхо розкидає ноги знатно. і надуває губи, коли джинси не підходять. тут ще й відвертатися треба, бо так треба.
— воно тут на крючках, застібни, будь ласка, — мінхо передає ліксу в руку дві частини сорочки, — це типу як на корсет.
фелікс шумно втягує повітря. мінхо хитро посміхається і робить вигляд, що вайбить під музику.
— втягни живіт, — голос фелікса незвично низький. і його “будь ласка” доводить до сраних мурашок, які теоретично можна списати на внутрішнє захоплення мелодії з кімнати.
варто застібнути більше трьох, так одна з них обов’язково марить висковзнути. через це метушня затягується більше, ніж на декілька хвилин. сорочка мінхо була сіра, з відкритою спиною, набридливими крючками і шнурованими руками.
— я схожий на вовка? — мінхо розпливається в дурнуватій посмішці і грайливо веде бровами.
— а ти хотів на нього бути схожим?
— хотів би пива, але треба вставити ще лінзу.
фелікс продовжує дивитися на хлопця крізь дзеркало. роздивлятися. взагалі, це те, чим лікс в основному і займався, а зараз вони типу наодинці, хоча на одинці вони також були. загалом, емоції — це страшно, але фелікс не вміє бігати. він обережно рукою проводить по оголеній спині мінхо і старший думає, що хлопець хоче звернути його увагу на щось, але мить — і фелікс його обіймає за талію, м’яко перебираючи пальцями тканину сорочки.
— з днем народження, хьон, — тихо шепоче хлопець, перш ніж вискочити за двері, але перед цим залишити багряний відбиток губ на щоці кошачого хлопця. мінхо всміхається як дурник, але руку, там де відчувається слід, не забирає.
— де мій лак для волосся?! — голос був ледь здригнулим, але мінхо запевняв себе, що не панікує.
— зверху на поличці! — кричить чанбін.
— на якій, блять, поличці? тут нічого немає!
— якщо я зараз знайду! — бін не встигає відкрити двері, як нахабна кошача морда затягує його до ванної і задоволено тицяє на щоку. чанбін втомлено закочує очі.
— ти мені просто заздриш, — і це була правда, але не настільки, аби то визнати, тому бін просто зняв з полички лак і сунув мінхо до рук.
п’янка відбувалась в кращих традиціях п’янки. джисон напився першим. чанбіна вигнали з квартири. фелікс багато думав, обіймаючи ананас. мінхо втомлено впав поруч. хьонджин доїдав салат з миски. все йшло до практики сумісного блювання в ванній. час на камінь-ножиці-папір визначати, хто триматиме волосся хьонджина.
— ти весь вечір обіймаєшся з ананасом, — пробубнів хьонджин з набитим ротом, — його їсти треба, або взагалі не купувати, — він кинув колючий погляд на мінхо поруч.
— бо ти комплексуєш, що у ананаса хвіст краще, ніж в тебе? — глузлива посмішка ковзнула по його вустах.
— тепер ти теж мене дратуєш, — фиркнув хьонджин.
— я вважав це основою нашої дружби, — мінхо хмикає та йде за кухню заносити порожню тарілку з-під салату, турботливо простягнуту хьонжином.
поруч чанбін матюкається на погоду. від нього смердить свіжістю та сигаретним димом. він декілька разів сіпається від перепаду температур і тягнеться за склянкою віскі. світло від гірлянди відбивається від ґудзика на його сорочці. фелікс чомусь це обирає новим фокусом свого залипання, поки поруч не падає в дрова п’янющий джисон.
— бро, вибач, я тобі тут помаду стер, — джисон пальцем тягнеться до куточку губ лікса, аби поправити, — ой, не цейво, — він тільки розмазує сильніше. і вважає раціональним наслюнявчити пальця, аби витерти помаду з губ. фелікс з відразою трохи відсувається: можливо, він не дотягнеться і просто впаде. — бро, тут я, чекай я зараз, давай я то зцілую просто, добре? — джисон натхненно подався вперед, склавши губи бантиком, поки рука його хлопця не відтягнула його назад до стіни.
— вибач, джисон — ідіот, — хьонджин незручно знизав плечима та виновато всміхнувся.
— може потанцюємо? — чанбін піднявся з насидженого місця і протягнув руку феліксу. той замислився, розбираючи фразу побуквенно, але потім запит був зрозумілий. він протягнув руку. вони разом відійшли від імпровізованого стола і почали плавно переводити свої тіла вперед-назад.
— з тобою все ок? ти якийсь зашорений сьогодні? — чанбін питає то тихо. музика лунає достатньо гучно, позаду мінхо допомагає хьонджину перетягнути джисона на шось тепле. нікому немає до них діла, але чанбін вирішує то запитати тихо.
— домашні загнали, — бреше фелікс, притискаючи чанбіна до себе ближче.
— а, ну, — констатовано реагує старший, — можемо поговорити, якщо хочеш?
— зараз?
— коли ти хочеш. розслабся. — тіла легко хитаються, не зовсім в ритм, але ліксу добре від близькості. хоч вони не стоять впритул, тепло іншого молодший відчуває все одно.
у чанбіна розтріпане волосся, висмикнута помята сорочка і в очах грайливий погляд. він був просто п’яний, просто випив менше, тому і стояв зараз на ногах. мінхо також мало випив, тому спав зараз. хьонджин випив менше чанбіна, але більше мінхо, тому заснув одним із перших. джисона накрили ковдрою в ванній. а фелікс випив ще півсклянки вина, поки йшов на вулицю, тому він безвідповідальний дурик.
чанбін робить затяжку, хмикає, думає про своє, підходить поруч і протягує розкурену цигарку до багряних вуст лікса. той невміло бере тягу і закашлюється, горло першить, гіркий тютюн, несподівано густий дим. у чанбіна зовсім не так.
— обережно і потихеньку. давай, — він обережно притримує лікса, щоб впіймати: раптом голова закрутиться чи знудить. фелікс невпевнено дивиться, але повторює все те, що робив до цього, але не так різко, — добре, — а зараз знову ледь не вдавився від тону старшого, — а тепер проковтни, наче воду п’єш, — фелікс слухняно повторює все за словами чанбіна і думає, що це неможливо.
— ще хочеш? — хлопець світить мізерними залишками в пачці, — на твоє навчання пів цигарки пішло, ти молодець.
алкоголь, нікотин, цей тон — від комбінації крутиться голова і лікс каже, що краще піде вже спати, бо втомився. чанбін тільки хмикає і проводить молодшого до квартири, а сам швидко звалює в цілодобовий за мінералкою, новою пачкою цигарок і чимось, щоб не вести себе як ідіот.
фелікс дивиться в темноту. темнота дивиться на фелікса. взагалі, там тільки обриси мінхо, закутаного в плед і половина вільного місця, куди тихо лягає лікс. пізніше вони скотяться ближче один до одного, закинувши руки і ноги одне на одного, поки вранці їх не розтормозить хьонджин питанням:
— а мужик мій де?
— валяється в ванній, — зверху роздратовано бурмоче чанбін.
хьонджин закочує очі та прямує забирати джисона. ранок, опів на п’яту, їм через скоро на роботу. приглушено чути, як джисон говорить слова, в яких немає зв’язку і сенсу та пискляво стогне — мабуть витягнули. хьонджин пошепки зі всіма прощається і змушує мінхо встати закрити двері.
— спи, — м’яко каже кошачий хлопчик. фелікс сидів на ліжку, потираючи очі і десь на межі свідомості зрозуміти, де він, — хоча ні, чекай, — мінхо повернувся до шафи і викинув звідти футболку десь на ліжко, — візьми, перевдягнись. з мереживом ти, звісно, гаряча киця, але, боюсь зранку будеш схожий на ковбасу в сіточці, — він задоволено хмикає своєму ж порівнянню, але, відвернувшись, чекає поки фелікс перевдягнеться, — можеш штани також зняти, обіймати тебе, коли джинса натирає шкіру моїх ніг — таке собі, — добре, що ніхто не бачить як у молодшого червоніють вуха.
мінхо довго гримить: розкладає речі, миє посуд, забирає залишену у ванні ковдру, думає, махає на думки рукою і знову залазить під ковдру. фелікс весь той час не спав: крутився, розкручувався, думав, хмурився, хмурився на те що думав — але відповідь на питання, чого він не спить, він дати не може.
— не переймайся, — старший гладить його по волоссю, — будильник бінні ми почуємо, — мінхо підсувається ближче, обіймаючи лікса за талію. молодший напружено розслабляється і знову закидає ногу на мінхо, — лікс, — мінхо грайливо буцяє його лобом і обережно накриває його губи своїми. то було ніжно, без усілякого напору і трохи слюняво, бо лікс підвис в усвідомленні.
— киць, тебе у франції явно не поцілункам вчили, — мінхо всміхнувся, знущаючись. у фелікса не лишалось сил на то відповісти хоч як, тому він лише притиснувся сильніше і заплющив очі.
***
поки чанбін бігає туди-сюди, збираючи сумку, а мінхо топиться в душі, фелікс сидить з ногами на ліжку і сьорбає гарячу каву.
— хьоне, — чомусь шепоче фелікс, — а куди мінхо-хьон міг мої речі покласти?
чанбін характерно підвисає, обдумуючи питання.
— ти хочеш так в шарагу піти?
— мг, — лікс сонно потирає заспані очі і дивиться на кольорові відбитки на долонях — макіяж він так вчора і не змив.
— тобі змивалку дати?
— давай. і одяг, я це, у ванну піду, ну після…
— не моя справа, але я можу тобі дати свої речі. я не хочу бути знову відстороненим через те, шо до тебе якісь мудлани доїбуться.
— ти казав… я не хочу бути причиною, — хлопець піджимає вуста і забирає одяг, який йому віддав бін.
після пар фелікс обіцяє на вихідних попрати речі і зникає на три дні без поважної причини. викладачі поруч ставлять енки, але особливо дотошні питають, з ким він дружить, і коли вийде на заняття.
— може повідомлення напишем? я там знаю, що ще брехати, — чанбін нахмурено дивиться на мінхо, який без усілякого ентузіазму розігрівав вечерю обом.
— а толку? він або з розмови зіскочить, або не відповість, — старший знизує плечима і дістає тарілки з мікрохвильовки.
— що на нього найшло? — со трохи здивувало неочікувано хмарне відношення кошачого хлопця до фелікса.
— ну є дещо, — мінхо ставить тарілки на ліжко і сідає поруч.
— ти може скажеш що, бо думки я не читаю, — роздратовано фиркнув бін.
— ми цілувались, — мінхо відповідає рівним тоном.
— і все? — чанбін здивовано підіймає брови.
— ну вибач, що ти зверху заважав нам подрочити. — мінхо майже закочує очі, але на секунду задумується. — хоча, ні, не вибачай.
— то для тебе прикол? його емоції, почуття, все інше?
— якої огидної ти про мене думки.
— знаєш що, йди до біса, — чанбін фиркає і відкриває забутий чат.
— а шо ти йому пишеш?
— замовляю тобі білети піти нахуй.
“мені терміново треба мій гольф. можеш принести завтра після фізри?”
***
чанбін сидить на лавці в роздягальні і водить носочками кед туди-сюди. пара закінчилась з хвилин десять тому, а нова буде аж завтра. тут смердить потом і хлоркою, бо прибрати вже встигли. він знаходить на дні рюкзака напівповну бутилку води та допиває двома ковтками. таким його і застає фелікс.
— я думав в тебе води попросити? — жартує він, підходячи до хлопця.
— ти пити хочеш? я можу купити, — чанбін підривається, але рука лікса його зупиняє.
— та я, то був дурний жарт, забудь, — фелікс втомлено махнув рукою, — я гольф приніс, — хлопець протягує пакунок, — там і штани, вони випрані і все таке.
— я зрозумів, — бін забирає протягнутий пакет, — ти як взагалі?
— та батьки спочатку малу на мене залишили, потім документи прероблював, потім втомився, — випалює фелікс, намагаючись показати себе дуже зайнятим, бо весь цей час він тільки лежав у ліжку і думав сумні думи.
— палишся, — самовдоволенно хмикнув чанбін, — я знаю, що ти з мінхо-хьоном цілувався.
— це неправильно, — видихає фелікс.
— цілуватися з хлопцем? — тут брови хлопця піднімаються.
— відчувати почуття до хлопця, у якого є хлопець, до якого в тебе також є почуття.
— простіше загнатись, ніж відкрити рот?
— то, знаєш, не так-то й просто.
— не знаю, мені мінхо-хьон запропонував зустрічатись. але якщо що, раптом, твої почуття давно взаємні. ну так, якщо ти раптом запитаєш.
чанбін обережно підходить, заключаючи фелікса в обійми.
— дурна хеллоу кітті, — шепоче він на вухо і обережно цілує у скроню.
— ай, припини, — фелікс збентежено лупцяє хлопця у плече, — я куромі.
— ще зла і накручена, — чанбін дзвінко засміявся, намагаючись перехопити руки лікса, який норовив назло натикати пальцями в живіт. поки фелікс не помітив, як зашибся головою об стінку, — нам варто зараз треба поцілуватись?
— зовсім ванільно буде, хьоне, — видихає лікс.
— отже цілувати?
— цілувати, — фелікс відводить погляд і закриває очі, коли вологі губи чанбіна накривають його власні. серце голосно бахкає і віддає в скроні, наче це його перший поцілунок. такий ніжний, приторний з тремтячими руками і хриплим голосом біна поруч з вухом:
— пішли на лавочку. бо виглядає, наче я зажав тебе у дворі, — ні разу не романтично, але має сенс. чанбін плескає на порожнє місце поруч. фелікс дивиться на нього, підвисає десь на просторі і робить невпевнені кроки вперед. мов, ноги його, але сенс чомусь втрачено. він підходить до розкинутих ніг хлопця і штовхає ногою по заношеним берцям, типу: збери свої ноги, я тут намагаюсь на них сісти.
руки чанбіна чомусь гарячі і такі, що, здаються масляними плямами в хаотичному розташуванні. вони знову обережно цілують одне одного, наче за спинами не було тисяча і більше невдалих жартів про дрочку чи щось такого.
— що ти робиш? — хрипло питає чанбін.
— хочу всістись, — канючить фелікс, йорзаючи на колінах старшого.
— ти зараз всядешся.
чанбін руками притягує хлопця ближче до себе. руки він вирішує залишити на сідницях, несильно їх стиснувши.
зубами, на пробу, чанбін відтягує нижню губу фелікса, не розриваючи при цьому зоровий контакт. фелікс не витримує і з напором припадає до бажаних губ хлопця, на цей раз вкладаючи в цілунок все те, що накопичилось на душі, але словами сказати було тяжко. гаряче. довго. зі смаком м’ятної пасти.
чанбін торкався нестримано, жарко, хаотично. руки були повсюду: талія, стегна, вони плутались у волоссі. все мало бути [пристойно], але той сраний гольф на тілі фелікса тільки дратував обох.
фелікс з губ переключається на шию, вгризаючись зубами у плоть, зализуючи і знову. чанбін стогне, закриває рота, звуки стають тільки гучніше.
фелікс — вогонь. він горить, обпікає, змушує згоріти в ньому. палко, швидко, нестерпно, до сліз в кутиках очей. чанбін встигає тільки відповідати і якось включити клятий контроль, бо це все відрізняється від ванілі, про яку вони говорили раніше.
чанбін притягує фелікса ближче, зариваючись носом в шию, і задоволено мурчить.
— то ось хто справжня киця, — фелікс всміхається і ховається носом в м’яке волосся хлопця.
чанбін на це кусає його за шию і руками лізе під теплий гольф, шкрябаючи теплу шкіру і зупиняючись на ремені. він піднімає погляд на лікса:
— can i?
— u can.
чанбін різкими рухами розстьобує тугий ремінь і ширінку слід за ним, накриваючи рукою чуттєвий орган. фелікс різко видихає і дурнувато всміхається.
великим пальцем він проводить по головці молодшого, розмазуючи природню змазку. але то відчувалось грубо, дико, несуттєво. він дістає руку і смачно на неї плює. частина слюни розмазується по одягу, поки він повертає руку знову на член. бін проводить декілька раз по довжині хлопця. стає дедалі простіше, але все ще не те без лубриканту. фелікс зачаровано дивиться як старший нахмурено копирсається, що не помічає як з куточка рота тягнеться нитка слюни. він прибирає її тильною стороною руки, розглядаючи як вона поступово зникає на солоній шкірі, а потім тихо говорить:
— відкрий рота.
чанбін переводить погляд на фелікса і павуки в його голові плетуть не ту картину.
— якщо ти туди плюнеш, я тобі в’їбу.
лікс не встигає озвучити, що у нього в голові, як чанбін натискає на щілину. від різких, неочікуваних дій в кімнаті становиться нібито ще спекотніше. на повне речення не вистачає сил.
фелікс рукою піднімає чанбіна за підборіддя. старший, вражений сміливістю, тихо фиркає, але рот відкриває, щоб молодший міг запхати туди свої пальці. провести по ним язиком куди складніше, ніж здається. чанбін ледь не давиться, фелікс бодай думає витягнути їх, але бін вільною рукою перехоплює його, язиком проходячись між фалангами, затримавшись круговими рухами на подушечках. фелікс скиглить і лобом спирається на чоло хлопця. чанбін в останнє проводить язиком по пальцях і прикушує фаланги, мов забирай.
— so, can i too? — тон фелікса нижчий і голос відповідно хрипить. він говорить це, ледь торкаючись губ чанбіна. біну важко зібратись з думками і десь в голові гидке павученя гигоче, що він як дурник сидить з рукою в штанах хлопця, якому подобається.
— yes. yes, you can, — нігтем того самого пальця він проводить по виступаючій вені. фелікс значно сіпається, але знаходить в собі сили назвати чанбіна хорошим хлопчиком. на що отримує прохання закрити рота і стиснутий член у тих самих руках хорошого хлопчика.
на чанбіні були спортивки. прості сірі, з зав’язкою бантиком, яка розпуталась, варто ліксу потягнути за кінець. на пробу він розмазує слину на пальцях і просто залазить рукою під спідню білизну, розмазуючи її по довжині.
— бокі, — крізь сперте дихання чанбін кличе фелікса.
— м?
вільною рукою він грубо притягує обличчя хлопця до себе, знову впиваючись в чужі вуста, нестримано вилизуючи щоки молодшого, водночас повільно проводячи пальцем по головці, від чого лікс вигинається і стогне у поцілунок, що не може викликати самовпевнену посмішку, але він зараз занадто зайнятий вилизуванням рота свого хлопця, тому посміхається тільки в своїх думках. язик фелікса швидко проходить по піднебінню і хлюпаючи сплітається з язиком біна, грубо просковзуючи по довжині до уздечки. фелікс м’яко відсторонюється, тягнучи за собою тоненьку нитку слини.
— ми так заслюнявимо всю кімнату, — сміється фелікс, знову притуляючись лобом до лоба біна.
— за твоєю спиною плями від сперми, як думаєш, ця роздягальня слину переживе? — бін тихо хмикає аби через мить голосно зашипів, — фелікс!
— тобі не подобається? — невинно питає хлопець, знову проводячи нігтем по виступаючій вені.
— якщо ти ще раз так зробиш, я тебе вб’ю.
— так? — фелікс востаннє повторює рух і знову повністю охоплює член біна, повільно проводячи по ньому рукою.
— я тебе ненавиджу, — останнє що каже чанбін, перш ніж впитись в шию фелікса, приглушуючи власний оргазм, — я тебе вб’ю, точно вб’ю, — каже він хриплим голосом. на думку лікса, це було гаряче.
— давай, — фелікс нахабно погоджується, — тільки дай мені спочатку кінчити.
губи чанбіна розповзаються в хитрій посмішці.
— то ти спочатку ведеш себе як поганий хлопчик, а потім просиш ласки? — чанбін вскидує брови в тей час як його рука стискає кільцем член хлопця.
— я ж погодився на твої умови, виконуй свою частину угоди, — шипить фелікс, коли бін починає неквапливо водити рукою по стволу, — просто пришвидься, благаю, — захникав фелікс, йорзаючи на колінах. він відчував, що довго не протримається, і готовий був на все, лиш би кінчити. самовладання наче тікає крізь пальці.
обидві руки він закинув на плечі чанбіна, притискаючись сильніше та намагаючись сильно не рухатись на колінах. старший від цих дій відповідно шикнув і прискорив рухи, поки не відчув в’язку рідину на руці і голову фелікса на своєму плечі, який крізь важке дихання стримував стогони.
так вони присиділа декілька хвилин переводячи дихання. рука чанбіна зарилась в змокше волосся фелікса, поки сам лікс обіймав старшого за талію.
— ти як? — запитує бін, прибираючи пасма з ліксових очей.
— в твоїх дорамах, сіра миша цілувалась з начальником в обдроченій роздягальні тільки навпаки? — шепоче лікс, стиснувши талію хлопця сильніше.
— з двадцяти п’яти ракурсів, — хмикає чанбін.
наступного ранку він, як чемний хлопець з типом особистості ідіот, збирається до шараги. вітчим пхає в руки пояснювальну записку, яку хлопець як-небудь запхав в кишеню джинсів, бо єдині, кого хвилювали проблеми фелікса, були не викладачі.
— може ти припиниш? — з докором питає мати, коли залишилось тональником замалювати лоба, аби скінтон був однорідний.
— культ вибіленої шкіри я не в змозі припинити, на жаль, — фелікс всміхається секундною посмішкою і продовжує крутити обличчям біля дзеркала, вишукуючи недосконалості.
— я не збираюсь з тобою сперечатись, я не за тим прийшла. ми на вихідних поїдемо до батьків хаена, завтра допоможеш нам з речами. сюди я їх не пущу, ні, ніколи, — мати негативно крутить головою, прикриваючи очі. нехай фелікс думає, що краще вірити, що батьки вітчима відбиті, ніж самому перевірити, але питає, чи залишається він тут.
— пропустиш наступну п’ятницю, допоможеш нам спакуватись, — мати задумується і додає, — бокі, будь ласка, не рознеси квартиру, — над цим проханням чомусь фелікс думає довго.
на пари він приходить вчасно зі дзвінком. мінхо, побачивши його біляву голову, складає руки на грудях і робить вигляд, що вікно цікаве. але фелікс все рівно сідає до нього. з другого кутка кабінету повертається чанбін.
— він ображається, бо ти не відповідав.
— я і тобі не відповідав.
— мені також образитись? — чанбін криво всміхається і повертається до себе записувати лекцію. фелікс думає, що врешті решт він платить не за думки який він мудак, тому вслід за чанбіном тягнеться за зошитом і ручкою. професор вирішує перелічити імена боржників, де майже через раз фелікс чує своє, оголосити про поточні заходи і тільки після чого дістати матеріали щоб вести лекцію. нічого такого, окрім мінхо який змінив вигляд, начебто нічого не трапилось, коли його рука зручно влаштувалась на стегні фелікса і час від часу стискала ногу крізь щільну тканину штанів.
пари проходять швидко, бо їх всього дві. мінхо знову незадоволений, навіть коли чанбін тягне їх на стадіон зі стаканчиками гарячого шоколаду. він надуто сьорбає і кидає погляд то на чанбіна, то на фелікса, то поривається щось сказати, але знову відпиває.
— ні, ну все, я вже тримався занадто довго довго, — не витримує мінхо, — ми так і продовжимо сидіти в тиші чи може про щось по-го-во-ри-мо!
— про що? — чанбін нервозно закочує очі.
— про твої обкончані штани, — фелікс миттєво давиться кавою, — що ви вчора робили, що засрали стільки одягу? окей, я не хочу це знати, це було без мене, мені не цікаво! але є те, що мене заїбало і я хочу про це поговорити!
— ну так говори, а не витягуй слова з нас, — чанбін розвів руками.
— ти ба, який розумний! все, почекай, посваримось вдома, мені зараз по справам треба. — мінхо глибоко вдихнув та зібрався з думками. — так от, мій день народження був близько тижня тому. за цей час: встигли поцілуватись, загнатись, подрочити. і я не можу тут вставити ніякого займенника бо все якось з самому початку йшло не так, — мінхо відставив стаканчик і розвернувся до фелікса, — феліксе, мені слід вибачитись перед тобою, і нам варто було нормально дати тобі зрозуміти, що ти нам обом подобаєшся. вибач, що ось це все загнало тебе туди, де ти зараз є — на обриганаму майданчику з порошковою хуйнею у руках. чанбіне, — він закинув голову наверх, — нам треба було просто поговорити.
— вибач, — прошелестів фелікс. він виглядав побитим кошеням, яке от-от заплаче, бо мінхо… мінхо був правий. він і сам не краще. бо також був ідіотом з почуттями, про які говорив лише сам з собою в голові.
— кошеня, якби я на тебе злився, я б не так говорив, — він притягнув до себе фелікса. — йди сюди, — вільною рукою мінхо затягує чанбіна в обійми. — я про це ще не почав говорити, але ми втрьох ще разом не були ніде окрім шараги. я хочу нормального побачення: нетфлікс, чіл. те, що я і фелікс поцілувались — класно, те що ви вчора гарно час провели — супер, про себе і чанбіна говорити не буду, ми блять разом живемо. але нас троє і це має мати сенс, а не просто галочковий експірієнс в листочку яку хуйню я натворив, коли навчався в коледжі, — мінхо переводить дихання і просить хлопців вдало розліпитися, бо він запізнюється по справам, але обіцяє ввечері створити груповий чат.