Герміона прокинулася від звуку плачу.
Її очі розплющилися, а серце шалено колотилося в грудях. Легені хапали сперте повітря, залишаючи присмак страху на кінчику язика.
Навколо неї були тіла. Лунали звуки схлипування і плачу. Тепле світло розганяло непроглядну темряву кімнати.. Під нею був холодна мармурова підлога, яка чомусь здалася Герміоні знайомою.
— Герміоно!
Вона підняла голову. Здавалося, кімната рухалася. І вона зрозуміла, що тіла навколо неї не були мертвими. Уся кімната — близько п’ятдесяти людей — повільно наближалась до неї. Легені Герміони стиснулися, і вона притиснулася спиною до стіни, біля якої прокинулася.
— Герміоно, — промовив знайомий голос. Вона повернулася і побачила Джіні, яка пробиралася крізь людей. Візлі схопила її за плечі і, притиснувши до себе, прошепотіла: - Ти прокинулася.
Герміона виглянула крізь руді кучері подруги і зрозуміла. Кімната була заповнена знайомими обличчями. Вона бачила Луну і Парваті. Тіла, які тягнулись до неї, були її друзями, які хотіли обійняти її, а не напасти.
Вивільнивши Герміону з обіймів, Джіні відсунулася і притиснула долоні до її щік.
— Де ти була? Як тебе схопили?
Схопили. Всього одне слово і все всередині неї перевернувся догори дриґом від усвідомлення. Ґрейнджер трохи розтиснула потріскані губи й закашляла — горло палало, наче від вогню.
— Води! — крикнула Джіні. Декілька дівчат заметушилися. — Ти голодна? — запитала вона.
Герміона нахмурилася. Їжа? Вода?
Їй піднесли паперовий стаканчик з водою. Зробивши кілька ковтків, Ґрейнджер підвела погляд, щоб подякувати тому, хто допоміг. Це була Чо Чанг.
Усі були живі. Чи вони здалися? Де Рон і Невілл? Вона кліпнула.
Тільки дівчата. Лише молоді дівчата. Ґрейнджер вдивлялася в кожне обличчя. Її очі зупинилися на Луне, яка м’яко усміхнулася і промовила:
— Вони тримають нас окремо.
— Окремо? Неушкодженими? — прохрипіла Герміона. Перед нею з’явилася тарілка з фруктами. — І ще й годують?
— Вони не отруєні. Ми всі вже їли, — відповіла Джинні.
Герміона лише зробила кілька ковтків води.
— Як довго ми тут? — запитала вона.
— Чотири дні, — хором відповіли кілька голосів.
— Тебе привезли вчора.
Герміона повернула голову до Джіні. Вона оглянула себе. Жодних травм. Але щось було на її руці.
К. Якслі. Щось схоже на татуювання. Магічне. Його підпис.
Ґрейнджер раптово зблідла, з обличчя зник останній рум’янець.
— Це той, хто схопив тебе, — Парваті кивнула на татуювання. Герміона опустила погляд на руку Парваті. Там було ім’я В. Макнейр.
Вона ковтнула.
— Це тепер наші… володарі? — прошепотіла Герміона.
Джіні стиснула губи, кілька дівчат відвели очі.
— Ми не знаємо, — відповіла Джіні. — Вони нічого нам не кажуть. Просто годують і приводять нових дівчат. — Вона перевела подих. — Можливо, це…
— Я ж уже казала вам, дурні дівчиська, — пролунав отруйний голос. Ґрейнджер обернулася й побачила єдину полонену, яка не підійшла, щоб привітати її. Дівчина сиділа в іншому кінці кімнати, ліниво підтягнувши коліна до грудей. Зачіска була бездоганною, і кожна деталь виглядала недоречно акуратною.
Пансі подивилася на них так, що стало незатишно від її крижаного погляду.
— Це для Аукціону.
Джіні закотила очі.
Герміона не могла відвести очей від Пансі. Її присутність у цій кімнаті здавалася абсурдною. Серед них були інші чистокровні, але всі вони були зрадниками крові.
Чому їх тримали живими? Від безлічі можливих варіантів голова йшла обертом, але всі вони зводилися до кількох ймовірних сценаріїв. Здавалося, що ребра ось-ось тріснуть, не витримавши напруги.
Герміона зробила глибокий вдих, від якого запаморочення трохи відступило.
— Аукціон? — прохрипіла Герміона.
Джинні зиркнула на Пансі й зробила крок до Ґрейнджер, затуливши її від сторонніх поглядів.
— Тобі треба поїсти, — Візлі почала збирати для неї фрукти, очищаючи банан. — Де тебе схопили, Герміоно? Я не бачила тебе під час битви у дворі.
Навіщо їм була потрібна кімната, повна молодих дівчат? Де хлопці?
— Рон… — вирвалося в Герміони. Її голос був слабким, майже нечутним.
— Герміоно, — у голосі Джині звучала рішучість, але її очі були повні співчуття. — Скажи мені, де тебе схопили?
— Я… я була в замку, — вона запнулася, обмірковуючи, чи варто говорити все при Пансі Паркінсон. — Я побачила когось… когось, кого варто було переслідувати. Але мене оглушили ззаду.
— Ти щось бачила? Щось корисне? — запитала Чо.
Ґрейнджер швидко поглянула на Пансі. Чи цікавило її, що Герміона стежила за Драко? Чи хвилювалася вона взагалі за нього? Герміона замислилася, чиє ім’я було на її руці.
— Для нас ні, нічого.
— А потім? Де ти була? — запитала Ханна Еббот.
— Сюди? Думаю, так, — Герміона знизала плечима.
Дівчата глибоко зітхнули.
— Ти була непритомна? Або нічого не пам’ятаєш?
— Чотири дні без води?
— Де вони тебе тримали?
— Ми повинні оглянути її тіло…
— Якслі. Він здатний на все…
— Досить! — майже крикнула Герміона, і кімната затихла. Кілька дівчат, які збирали воду й хліб, повернулися до неї. Вона вирівняла голос, намагаючись звучати спокійно. — Я не пам’ятаю нічого після того, як мене оглушили.
— Герміоно, — ледь чутно промовила Джині, дивлячись на неї широко розплющеними очима. — Ми повинні оглянути тебе й перевірити. Подивитися, чи немає на твоєму тілі позначок. Чи відчуваєш ти щось… між ногами.
У кімнаті запанувала тиша. Герміона обвела поглядом півсотні дівчат, що стояли довкола неї. Вона могла лише спостерігати, як вони уважно розглядали її, вивчаючи кожну деталь, наче шукаючи відповіді. Лише Парваті не приєдналася до цієї мовчазної перевірки — вона дивилася на підлогу, ніби бажаючи дати їй бодай трохи приватності. Ніби вже знала, наскільки це принизливо.
Ґрейнджер глянула на підпис Макнейра на руці Парваті.
— У цьому немає потреби, — насмішкувато сказала Пансі, від чого всі голови повернулися в її бік із невдоволенням. Вона навіть не глянула в їхній бік, просто продовжувала вдивлятися перед собою з байдужим виразом обличчя. — Вона занадто цінна. Ніхто не наважиться її торкнутися.
Джині мала такий вигляд, ніби їй довелося добряче прикусити язика, аби щоб не випалити щось у відповідь.
— До того ж, — додала Пансі, повернувшись до неї з глузливою усмішкою, — ти ж усе ще незаймана, правда, Ґрейнджер?
Ґрейнджер відчула, як у серці щось кольнуло. Половина дівчат обернулася до неї з нетерплячими поглядами, а інша половина почала сипати прокльони в бік Пансі.
— Що? — розсміялася Пансі. — Я лише кажу, що це було б марною тратою п’яти тисяч ґалеонів. Немає потреби її перевіряти.
— Замовкни про цей проклятий Аукціон, Пансі, — гаркнула Джіні. — Ніхто тобі не вірить.
— Який Аукціон? — Ґрейнджер поглянула на слизеринку. Хоча факультети більше не мали жодного значення, чи не так? — Про що ти говориш?
Пансі усміхнулася.
— Усе так, як ти й сама здогадуєшся, Ґрейнджер. Чистокровна еліта повісить на нас цінники, виставить напоказ і почне торги, — Пансі прикусила губу, ледь піднявши брову в зловтішній усмішці. — І якщо ти всі ці роки берегла себе для Візлі, Якслі отримає ще п’ять тисяч зверху.
Стиглі банани та апельсини… Їхній запах зливався із солоним потом нервових тіл навколо. Герміона відчула, як цей нудотний аромат підкотився до горла.
— І як ти опинилася серед нас, Пансі? — запитала вона, намагаючись повернути спокій.
— Невдале місце в невдалий час, — відмахнулася та.
— Не слухай її, — тихо промовила Джинні, нахилившись ближче. — Дозволь нам із Луною швидко тебе оглянути. Гаразд?
Герміона кивнула, мріючи знову зануритися в сон. Дівчата трохи відступили, а Парваті з Чо стали поруч, створивши невелику імпровізовану ширму.
— Це той одяг, який ти носила під час битви? — запитала Джіні. Герміона подивилася на себе. На ній був той самий одяг, але речі були чистими. Вочевидь, їх очистили закляттям.
— Так, — прошепотіла вона.
— Добре.
Вони повільно оглядали її, перевіряючи плечі, спину й ребра на позначки. Поки це відбувалося, Герміона нарешті насмілилася запитати:
— Де Рон?
Джіні поглянула на неї, але швидко відвела погляд.
— Останній раз, коли я його востаннє бачила, він був живий. Так само, як Невілл. Але Кінґслі та Макґонеґел загинули у дворі.
Герміона розуміла, що мала б заплакати.
— Пансі вважає, що чоловіків теж виставлять на Аукціон, тож, можливо, Рон і Невілл будуть там, — мелодійно додала Луна.
— Ніякого Аукціону не буде, Луна, — прошипіла Джіні крізь зуби, обережно перевіряючи шкіру голови Герміони, шукаючи можливі ушкодження. — Паркінсон бавиться з нами.
— Не знаю, — відповіла Луна. — Драко теж згадував про це.
Герміона різко повернула голову до Луни. Джіні застигла, завмерши з руками у волоссі подруги.
— Аукціон? — недовірливо повторила Джіні.
— Драко? — перепитала Герміона.
— Мгм, — Луна кивнула, закочуючи штанини Герміони, щоб перевірити її щиколотки та литки. — Коли я була в його підземеллях. — Вона говорила це так, ніби згадувала якусь стару відпустку. — Він приходив і розповідав мені, що відбувається у школі. А за кілька днів до того, як ви, Гаррі та Рон звільнили мене, Герміоно, він сказав, що, можливо, щось подібне буде.
— Що саме він сказав?
— Лише те, що якщо я виживу у війні, а Темний Лорд переможе, то мені краще вбити себе, якщо не зможу втекти, — відповіла Луна, закочуючи назад штанини Герміони.
Чо Чанґ обернулася, широко розплющивши очі від жаху.
— Через Аукціон? — перепитала Джіні.
— Щось таке, — Луна знизала плечима. — Усім, що він сказав, було, що він не зможе викупити мене. Йому доведеться зберігати гроші для когось іншого.
Герміона відчула, як ком у горлі. Драко Мелфой був добрим? Співчутливим? Вона завжди вважала, що лише вона бачила цю його сторону. Але, мабуть, помилялася. Минулого року вона трохи чула від Гаррі, що Драко розмовляв із Миртл у дівчачому туалеті, якраз перед тим, як він ледь не вбив Мелфоя.
Ґрейнджер знову оглянула кімнату. — Пансі, — сказала вона. Чо повернула голову до Паркінсон, і Джинні теж подивилася в її бік. Герміона спостерігала, як темноволоса дівчина заплющила очі й відкинулася на стіну у своєму самотньому кутку, відсторонена від усіх. — Він знав, що Пансі опиниться тут. Ще кілька місяців тому.
Герміона обернулася до Джіні та Луни.
— Чиї імена на ваших руках?
Луна підняла рукав, Джіні перевернула зап’ястя. В обох було те саме ім’я:
Антонін Дологов.
Раптовий гуркіт із-за дверей змусив усіх здригнутися. П’ятдесят дівчат або встали, або принишкли від страху.
Ще один гуркіт — цього разу Герміона впізнала звук відчинених дверей.
— Може, це просто їжа. Або нова дівчина, — прошепотіла Джіні. Ґрейнджер підвелася, притулившись до стіни, зі смутком думаючи про свій порожній шлунок.
Замок клацнув, і до кімнати увійшов Пожирач смерті у масці. Він був без їжі та без нової дівчини.
— Медичні огляди сьогодні.
Це був Якслі. Герміона глянула на свою руку, очікуючи чогось — поколювання, печіння, чи щоб літери засвітилися в його присутності. Але нічого не сталося.
— По п’ять за раз, — сказав він. — Паркінсон, Еббот, Клірвотер, Форбс і Гардінг. Слідом за мною.
Ніхто не поворухнувся.
— Зараз, — гаркнув він.
Пенелопа Клірвотер першою відокремилася від групи й підійшла вперед. Пансі теж піднялася й вийшла. П’ятеро дівчат вийшли з кімнати. Якслі окинув приміщення поглядом, сповненим погрози, і зачинив за собою двері.
За годину дівчата повернулися. Поріз на лобі Ханни був загоєний. Тепер вони пахли краще.
Цього разу він забрав Джіні разом із чотирма іншими. Решта зібралися навколо тих, хто вже повернувся, засипаючи їх питаннями.
— Де ми? — запитала Ґрейнджер у Ханни, поки Пенелопа відповідала на запитання про душові та медогляд.
— Думаю, у Міністерстві, — відповіла та.
Чорна мармурова підлога. Звісно.
Коли Джині повернулася, вона покликала кількох дівчат у куток, взявши з собою Герміону та Луну. Вона розповіла їм про коридори, душові та кількість Пожирачів смерті, які стояли на варті.
— Хтось володіє безпаличною магією? — запитала Джіні.
Декілька старших дівчат кивнули.
— Хтось із вас вміє чаклувати без палички? — запитала Джинні, оглядаючи присутніх. Кілька старших дівчат кивнули. — Хто буде в групі Герміони, спробуйте знешкодити охоронців ще до того, як дістанетеся до душових. Це може бути наш єдиний шанс. Вони ведуть ліворуч, за два повороти, а потім там будуть двері в кінці коридору, після чого звертають праворуч до душових. — Джинні накреслила уявну карту на стіні, і це нагадало Герміоні Рона, який завжди будував стратегії в чаклунських шахах. — Здається, я була в цих коридорах раніше зі своїм батьком. Ймовірно, це головні двері.
— Вони ведуть до судових залів, — промовила темноволоса дівчина. — Мій батько був членом Візенгамоту. Думаю, я знаю, де ми знаходимося.
Джіні кивнула.
— Якслі з іншим охоронцем привели нас до душових. Думаю, вистачить Левікорпуса та Експеліармуса, — сказала Джинні. Дівчата кивнули на знак згоди. Решта, хто ще не ходив на огляд, теж наблизилися. — Просто дістаньте Герміоні паличку. Не повертайтеся за нами.
Понад тридцять дівчат кивнули у відповідь.
— Що? — Герміона нахмурилася. — Ні, ми повернемося, витягнемо всіх вас, і тоді всі разом виб’ємо двері…
— Не будь дурепою, Ґрейнджер, — обірвала її Пансі зі свого кута.
Джіні стиснула губи.
— Герміоно, ти повинна пройти через ті двері якомога швидше й непомітніше. Медсестри чекатимуть на наступну групу.
— Чому п’ять відьом із максимум двома паличками матимуть більше шансів, ніж п’ятдесят? — заперечила Ґрейнджер. —Ми глибоко під землею.
— П’ятдесят беззбройних відьом у ліфті — значно краще? — глузливо промовила Пансі.
Знову пролунав звук відчинення дверей. Дівчата розбіглися, вдаючи, що нічого не відбувається.
Якслі повернувся з п’ятьма щойно викупаними дівчатами.
— Бакстер, Лавґуд, Патіл, Мортенсен і Ґрейнджер.
Герміона підвелася, вперше задумавшись, де ж поділася друга сестра Патіл.
Парваті швидко вийшла вперед, щоб стати першою серед дівчат, і кивнула Герміоні. Луна рушила слідом. Решта дівчат стали за Лавгуд, а Ґрейнджер замикала п’ятірку. Якслі вивів їх, притримав двері та замкнув їх. У коридорі їх чекав ще один Пожирач смерті, який жестом наказав Парваті йти першою. Герміона пильно стежила за тим, як Якслі зачинив двері й повернувся, щоб йти позаду.
Серце Герміони тривожно билося.
Вони повернули ліворуч.
Герміона вдивлялася в потилицю Бакстер. Вона її не знала, але, коли та відвела руку назад, змогла розгледіти татуювання — «Нотт».
Вони знову повернули ліворуч, і перед Герміоною відкрився довгий коридор із дверима в кінці. Посередині праворуч знаходилися двері, які, за словами Джіні, вели до душових, а ліворуч коридор прямував до кімнати медогляду.
Зосередившись на магії, що пульсувала в її крові, Герміона різко обернулася, витягнула руку вперед і, сконцентрувавшись на заклятті, відштовхнула Якслі в повітря.
Герміона розплющила очі, почувши крик. Якслі висів у повітрі, перевернутий догори дригом. Поруч з нею опинилася Бакстер, простягнувши руку вперед. Їхня магія переплелася, немов вихор відчаю. Паличка Якслі вирвалася з його руки. Герміона затамувала подих, проводжаючи її поглядом. Паличка зірвалася з місця й полетіла коридором, без звичної грації, як у випадку з Експелліармусом.
Позаду почалась метушня — мабуть, інші троє напали на першого Пожирача. Ґрейнджер відчула, як сила вислизає крізь пальці, розсіюючись у повітрі. Зосередитися було неможливо, думки кружляли в голові, наче ураган. Якслі впав, розвалившись на підлозі.
Забрати паличку. Забрати паличку.
Позаду пролунав крик.
Вона обернулася — Парваті лежала на підлозі, скручена від болю.
Маска другого Пожирача зірвалася під час сутички. Це був Долохов. Його паличка була спрямована на Парваті, вочевидь, він застосував Круціатус. Затамувавши подих від напруження, Герміона намагалася знайти паличку Якслі, коли Луна стрибнула на спину Долохову. Він різко змахнув паличкою, і її тендітне тіло відкинуло назад.
Герміона почувалася безпорадною в дуелі без палички. Її погляд метушливо ковзав коридором, шукаючи вихід. Аж ось — у кутку, біля проходу до кімнати огляду, вона помітила паличку Якслі. Крики Парваті знову розірвали тишу коридору, коли Ґрейнджер кинулася вперед і підняла паличку з підлоги.
— СТОП!
Вона обернулася. Якслі вже стояв, тримаючи ніж біля горла Бакстер, майже впиваючись у шкіру. Парваті більше не кричала, і Ґрейнджер краєм ока помітила її. Долохов міцно схопив дівчину за волосся, притиснув до себе, наче щит, і націлив паличку на Герміону.
Вона відчувала, як серце відгукується в кінчиках пальців. Піт стікав по спині.
— Кинь паличку, — прошипів Якслі.
Герміона повернулася, готуючись захищатися від Долохова. Луна лежала позаду нього, поволі приходячи до тями. П’ята дівчина залишалася непритомною.
Позаду долинув хрипкий стогін.
Вона озирнулася й побачила, як Якслі провів ножем по горлу Бакстер. Кров бризнула, а дівчина судомно намагалася затиснути рану пальцями. Герміона застигла в жаху, розтуливши вуста. З її губ зірвався тихий крик, а по шкірі пробігли мурашки.
Якслі вишкірився.
— Якби ж у мене була паличка, щоб її зцілити.
Бакстер впала на коліна, притискаючи руки до рани на шиї. Її погляд зустрівся з очима Герміони й поступово згас.
Ґрейнджер випустила закляття в бік Якслі, який тепер залишився без живого щита. Пожирач вчасно відскочив убік, а обеззброювальне закляття Долохова влучило у стіну позаду неї.
— Герміоно! Біжи! — закричала Парваті.
Розвернувшись, вона кинулася коридором у бік оглядових кімнат. За спиною залунали важкі кроки, і Ґрейнджер, не зупиняючись, озирнулася й наосліп випустила кілька заклять через плече. З яскраво освітленої кімнати визирнула голова медсестри в капелюсі. Герміона промчала повз, різко звернувши направо в кінці коридору. Принаймні цей шлях вів у тому ж напрямку, що й головні двері, через які вони планували втекти. Вона чула, як Пожирачі смерті переслідують її, завернувши за ріг, і, не вагаючись, вибуховим закляттям розтрощила двері.
Комора.
Вона продовжувала бігти, прямуючи до кінця коридору. Це був справжній лабіринт. Герміона вже не мала жодного уявлення, який із шляхів веде до виходу. Закляття й прокляття розривали повітря, врізаючись у кути коридорів, крізь які вона пробігала.
Вона прослизнула в коридор ліворуч від себе. Але там було порожньо. Глухий кут. Жодних дверей, в яких можна було б зникнути. Вона повернулася якраз у той момент, коли Якслі вбіг до коридору, а за ним Долохов.
— Круціо!
Герміона в останню мить ухилилася від прокляття Долохова.
— Експеліармус! — закричала Герміона. Долохов відбив її закляття.
Їй потрібно було спочатку роззброїти Долохова. Тоді вже можна буде зосередитися на Якслі.
— А я думав ти кмітлива, — прошипів Долохов. — Ця бруднокровка сама загнала себе в кут. — Він посміхнувся, оголюючи жовті зуби. — Фліпендо!
Герміона нахилила голову, дозволяючи променю зачепити її вухо, і негайно надіслала закляття Стуфефай. Долохов знову заблокував його, але Герміона тепер спрямувала паличку на стіну поруч із ним.
— Агуаменті!
Потужний струмінь води вдарив у мармурову стіну, розбризкуючи краплі в усі боки, заливаючи обличчя Долохова, потрапляючи йому в очі та вуха. Він похитнувся, і саме в ту мить, коли Ґрейнджер була готова його обеззброїти, маленька постать із дикими білявими кучерями врізалося в Якслі, зникнувши разом із ним за рогом.
Луна.
— Експеліармус! — вигукнула Герміона, але ця коротка затримка дала Долохову достатньо часу, щоб заблокувати її закляття.
Пожирач скористався її ж прийомом, і закляття рикошетом відлетіло від стіни за спиною. Воно влучило їй точно між лопаток, і Ґрейнджер скрикнула, відчувши, як дрібні порізи, наче від тонких лез, розходяться по шкірі, пронизуючи спину й огортаючи ребра.
Зібравшись із силами, вона видала гучне закляття у відповідь, а потім змахнула паличкою, щоб зупинити дію різального закляття на своїй спині.
З-за рогу долинув крик — вона впізнала голос Луни. За мить перед очима промайнула Парваті, її чорне, мов воронове крило, волосся майнуло в повітрі. Дівчина кинулася вперед, перекрикуючи болісні схлипи Лавгуд.
Долохов отямився. Підвівшись на ноги, він різко змахнув паличкою, і щось наче тріснуло всередині Герміони, коли Луна знову зойкнула. Її голос зірвався, перебиваючи крики Парваті
— Авада Кедавра.
Слова зірвалися з її губ, немов ніжний поцілунок. З палички вирвався зелений промінь, але зупинився за фут від напруженого обличчя Долохова.
Вони обидва завмерли, дивлячись одне одному в очі, слухаючи своє уривчасте дихання й глухі звуки боротьби, що лунали з коридору. Ні Герміона, ні Долохов не очікували, що вона зважиться вимовити це прокляття.
І саме тому вона не вкладала у нього справжнього наміру.
Вона уявила Гаррі на руках у Геґріда. Згадала обличчя Рона, коли він востаннє дивився на Фреда, голос матері, що кликав її вниз, перш ніж вона стерла їм пам’ять, і теплі карі очі Сіріуса. Ґрейнджер підняла паличку й ледь розтиснула вуста.
У коридорі з’явився Якслі, тягнучи Луну за шию. Він підняв її перед собою, використовуючи як щит, так само, як раніше із Бакстер, яка тепер була мертва.
Ґрейнджер тримала паличку, націливши її на Долохова, і, повернувши голову, побачила, як Луна підняла голову й зустрілася з нею поглядом. Кров стікала по її лівій брові, а губа була розбита й опухла. На одязі, посеред грудей, розпливалася яскрава червона пляма.
— Спробуємо ще раз, — видихнув Якслі, торкаючись Луниного волосся. — Я вже винен Теду Нотту й Уолдену Макнейру кілька тисяч ґалеонів за твою витівку, міс Ґрейнджер, — він посміхнувся. — Упевнений, Антонін не буде проти, якщо доведеться використати ще одну як показовий приклад.
Ґрейнджер дивилася, як Луна важко вдихає повітря, і думала.
Бакстер була мертва, а тепер він сказав, що Парваті також. Про долю п’ятої дівчини нічого невідомо. Луна могла померти будь-якої миті. П’ятдесят беззахисних дівчат замкнені в кімнаті, за кількома коридорами звідси.
Гаррі тут не було. Як і Макґонеґел, Кінґслі, Люпина чи Дамблдора.
— Кинь паличку, міс Ґрейнджер, — промовив Якслі, підносячи кривавий ніж до підборіддя Луни.
Вона могла вбити їх обох. Це потребувало б боротьби, але вона змогла б. Взяти паличку Долохова, повернутися до дівчат. Або пробиватися через коридори без них, шукаючи вихід.
А потім що? Хто залишиться?
— Міс Ґрейнджер?
Вона могла б викликати в собі ненависть і знищити Долохова. Але не раніше, ніж ніж Якслі обірве життя Луни. Вона могла б убити Долохова, потім Якслі, але Лавґуд на той час вже буде мертва.
А потім вона залишилася б одна.
— Все гаразд, Герміоно.
Вона глянула на Луну. Лавґуд усміхнулася, і Ґрейнджер помітила кров на її зубах. Полумна кивнула так, наче просто поступалася їй місцем біля питного фонтанчика, а не дозволяла зробити те, що могло коштувати їй життя. Від цього руху лезо врізалося в її шкіру.
— Все гаразд, — сказала Луна. — Не думай про мене. Я не проти. — Якслі стиснув її сильніше, і зробив невеликий поріз лезом. — Пам’ятаєш? Він казав, що так буде краще.
Драко.
Драко казав їй, що краще померти.
Але, незважаючи на свою прихильність, Ґрейнджер все ще не мала причин довіряти йому більше, ніж власним інстинктам. А інстинкти волали здатися, коли лезо ковзнуло по горлу Луни.
Герміона опустилася на коліна, відштовхуючи паличку по кам’яній підлозі подалі від себе й підняла руки до голови.
Вона спостерігала, як Якслі підняв свою паличку, а Луна судомно хапалася руками за горло. Долохов рушив до Ґрейнджер, а Якслі навів паличку на шию Лавгуд, загоюючи поріз.
— Петрифікус Тоталус, — вигукнув Долохов.
Руки Герміони мимоволі притиснулись до тіла, а ноги випрямилися. Ґрейнджер впала обличчям на холодний кам’яний підлогу, розбивши собі носа. Долохов штовхнув її ногою, перевернувши на спину. Нахилившись над нею, усміхнувшись, він плюнув їй в обличчя.
— То ти не така вже й розумна, га, мала вискочко? — Долохов навів паличку їй на голову. — Зате яка зухвала. Я сповна насолоджуся цим, коли ти станеш моєю.
Промовивши це, він вхопив її за волосся й потягнув за оніміле тіло кам’яною підлогою.