— Гаррі Поттер мертвий. Він загинув, коли тікав, намагаючись врятувати себе, у той час як ви віддавали за нього свої життя. Ми приносимо його тіло як доказ того, що ваш герой зник.
— Битва виграна. Ви втратили половину своїх бійців. Мої Пожирачі смерті переважають вас чисельно, і Хлопчик, Який Вижив, закінчив свою історію. Війни більше не повинно бути. Будь-хто, хто чинитиме опір, – чоловік, жінка чи дитина – буде вбитий, як і кожен член його родини. Виходьте з замку зараз, станьте на коліна переді мною, і вас помилують. Ваші батьки й діти, ваші брати й сестри житимуть і будуть прощені, а ви приєднаєтеся до мене в новому світі, який ми збудуємо разом.
Герміона впала на коліна.
— Гаррі Поттер мертвий.
Їй було холодно. Кров засохла на її обличчі, стягуючи шкіру. Вона не пам’ятала, чи це була її власна кров. Бруд під нігтями і гіркота в горлі здавалися невід’ємними частинами її стану.
Вона чула, як Рон щось говорить їй – якісь нісенітниці. Щось про те, що треба продовжувати боротися.
Якщо Гаррі мертвий…
Сім років вона бачила цей момент у своїх нічних жахах. Уявляла, що їй доведеться робити далі. Вона думала про послідовність командування. Спочатку Макґонеґел. Якщо впаде Макґонеґел, тоді Кінґслі. Потім Ремус. Але за ними залишалися вона і Рон – нові обличчя революції.
— Ваш герой зник.
Герміона похитнулась, встаючи на ноги. Рон допоміг їй піднятися.
Їй не варто було цілувати його. Не варто було вдавати, що в її житті є хоч якась нормальність. Це був кінець світу.
Макґонеґел закричала. Герміона повернулася до входу в замок і побачила Гаґріда, який ніс тіло.
Він здавався таким маленьким, а його волосся все ще стирчало в усі боки.
Герміона відчула крик з власних вуст, і цей крик вирвався з її губ, коли Джіні побігла вперед, викрикуючи його ім’я.
Герміона дивилася на Джіні, намагаючись зрозуміти, що відчуває людина, яка бачить свою кохану людину — мертвою. Її погляд знову повернувся до Пожирачів смерті, що наближалися, шукаючи…
Серед них швидко пересувалася світла голова. Серце Герміони калатало, коли вона стежила за цією фігурою. Блондинка прослизала крізь ряди, поки нарешті не відійшла в бік. Це була Нарциса Мелфой. Герміона оглянула всіх і побачила, що всі очі прикуті до того, як Гаґрід поклав тіло Гаррі до ніг Волдеморта.
Ніхто не помітив, як тендітна жінка прошмигнула до замку. Ніхто, крім Герміони Ґрейнджер.
Вона обернулася. Рон тримав Джіні, з його обличчя текли сльози. Макґонеґел стояла твердо, з паличкою напоготові. Решта сім’ї Візлі залишалися позаду неї. Очі Кінґслі перебігали Пожирачів смерті, здавалося, він рахував їх.
Якщо Нарциса Мелфой щось замислила, за нею треба було простежити. Герміона не могла дозволити їй втекти.
Волдеморт усе ще зловтішався, проповідуючи свої промови натовпу. Герміона прослизнула ліворуч від нього, за спинами кількох студентів, підкрадаючись до кам’яної стіни. Останній погляд на тіло Гаррі. Вона подивилася на Рона і Джіні, які готувалися до бою.
Тільки-но вона збиралася прорватися до коридору, як Невілл вибіг уперед. Волдеморт оглушив його, і той з гуркотом відкинувся назад.
Усі погляди тепер були прикуті до Невілла, і Герміона скористалася моментом, щоб втекти.
Герміона прослизнула назад у натовп, вистежуючи шовковисте біляве волосся, яке пробирається серед Пожирачів смерті, поки вони не зникли за бічними дверима. Вона побачила, як двері зачинилися за Нарцисою.
За спиною пролунав крик. Герміона ненавиділа сам факт того, що могла впізнати звук плачу Невілла. Її спогади обертаються навколо знайомого ритму сміху Белатриси.
Герміона прослизнула у порожній Вхідний зал і подивилася порожнечу білих простирадл, що вкривали тіла у Великій залі. Мадам Помфрі підняла на неї погляд – єдина жива душа серед мертвих.
— Що там відбувається, Ґрейнджер? — Її голос тремтів.
— Гаррі мертвий, — пролунало з її власних губ.
Помфрі поблідла.
— Думаю, ми ось-ось почнемо бій, — додала вона. Вона спостерігала, як губи цілительки затремтіли.
Герміона примружилася і, обернувшись, рушила в напрямку місця, куди прослизнула Нарциса Мелфой.
Це, мабуть, шок. Вона дозволила своєму розуму усвідомити, що Гаррі загинув, а вона переслідує Нарцису Мелфой порожнім замком.
Ґрейнджер звернула в коридор, завалений купами каміння. Вона ніколи не бачила замок таким безлюдним.
Мертвий.
Почувши голоси далі коридором, Герміона притулилася спиною до холодної стіни й зазирнула за кут.
У проході вона побачила дві світловолосі голови.
Герміона швидко відсахнулася, ударившись потилицею об стіну у поспіху сховатися. Вона щільно заплющила очі й прислухалася крізь шум власного серцебиття.
— …час йти. Ми зустрінемо твого батька… до Франції разом із… — короткі уривки тихого шепоту Нарциси долітали до її вух.
— Я нікуди не піду, — голос Драко був сповнений рішучості.
Хвиля полегшення накрила Герміону, витісняючи відчуття паніки, коли вона усвідомила, що в Нарциси Мелфой не було жодного плану. Вона всього лише ризикувала життям, щоб знайти свого сина.
— Куди ти зібрався?
— Ти не бачила її у дворі?
— Я шукала тебе. — Пролунали важкі кроки. — Ти чуєш мене? — запитала Нарциса. — Поттер мертвий.
— Так, я почув тебе, — голос Драко лунав дедалі ближче. Мелфой наближався до неї. Герміона ковзнула назад тим же шляхом, яким прийшла, і сховалася в маленькій комірчині для мітел.
Через власне серцебиття вона була не в змозі розчути що-небудь ще. Швидкі кроки Драко пройшли повз її двері, слідом пролунав стукіт підборів Нарциси. Виглянувши зі свого укриття, Герміона спостерігала як вони віддаляються.
Все ставало тільки більш заплутаним. Їй варто повернутися до Вхідного залу. Слід з’ясувати, хто вижив, поки вона переслідувала Мелфоїв, удаючи, що це заради справи. Вона має заспокоїти Джіні й Рона. У тому разі, звісно, якщо їй вдасться їх знайти.
А раптом вона пропустила? Пропустила все на світі. Що, якщо, повернувшись до Вхідного залу, вона знайде тіла її загиблих друзів, що чекали на неї там.
Можливо, їй не варто повертатися. Вона могла б знайти студентів, які були змушені покинути школу ще до початку цього всього. Зібрати якомога більше інформації. І якщо вони залишаться єдиними, хто вижив, вона повинна допомогти їм. А якщо, якимось дивом, хтось з її друзів вижив, вони обов’язково зустрінуться.
Герміона подивилася в коридор, у якому щойно зник Драко Мелфой, імовірно, прямуючи назад у двір. Він когось шукає, і цей хтось змусив його ослухатися не тільки матері, а й самого Темного Лорда. Герміона стиснула губи.
Він пожалів її у маєтку Мелфоїв, пожалів усіх трьох. Звісно, він їх упізнав. Так само, як і вона впізнала б його з натовпу. Він би зробив так само, упізнав би її волосся і зухвалий погляд.
Їй була відома навіть довжина його кроків. Герміона згадала, як була приголомшена на п’ятому курсі, коли за літо Мелфой став такого ж зросту, як Снейп. Це було схоже на нове знайомство з ним.
Герміоні був добре відомий відтінок світлого волосся Драко, немов промінь світла в непроглядній темряві. Побачивши його одного разу з батьками на Чемпіонаті світу з квідичу, вона змогла впізнати відтінок саме його волосся. Він успадкував точний відтінок волосся від Нарциси, але густоту волосся – від Луціуса.
Те, як Мелфой хмурив брови перед черговим випадом у її бік, в’їлося в її свідомість. Вигин губ, що передував усмішці, зберігався в найтемнішому куточку її пам’яті. Нещодавно набутий ним безжальний погляд закарбувався назавжди в підсвідомості Герміони. Немов у нього була відсутня душа. Принаймні, Ґрейнджер не була однією з тих, кому було дозволено її бачити.
І, нарешті, вона згадала його посмішку. Справжню посмішку. Коли він відкривав пакунки від матері за сніданком. Після дійсно божественного прийому м’яча у квідичі. Щось, що шепотів Блейз Забіні на уроці зіллєваріння. Здавалося, минула ціла вічність відтоді, як Герміона бачила його щиру посмішку.
Для власного спокою вона сподівалася, що Драко з родиною втечуть до Франції. Якщо коли-небудь вона упізнає його плечі, що випирають під мантією Пожирача смерті, і почує прокляття, що зриваються на її бік і бік її друзів… Вона не була впевнена, чи зможе…
— Стуфефай!
І її останньою думкою, перш ніж вона впала на камені рідної школи, було те, що вона повинна була знати, що турбота про нього закінчиться саме тут. Зненацька, знезброєна і зруйнована.
Сповзаючи по такій знайомій кам’яній стіні рідної школи, останньою думкою Герміони було, до чого ж її призвела ця одержимість ним.
Вона відволіклася, а її роззброїли і схопили.