Нащадки.

“Мене завжди цікавило, як довго пращури впливатимуть на нас, їхніх дітей. Як довго я повинен страждати від гріхів свого предка та чи зможу я колись відмити своє гірке сімейне ім’я — Грей.

Я пишу цю записку під час жахливих мук моєї душі та страждань невинних жертв долі, що звела їх з моєю проклятою сім’єю.

Мене звуть Доріан Грей і сьогодні я закінчу свою історію власноруч.

Почалось все ще півтора століття тому, коли мій славнозвісний прапрадід Доріан Грей вів розпусне, аморальне життя, порушивши майже всі закони, людські та небесні. Він був людиною низькою, самозакоханою, незважаючи на свою чаруючу красу, мав огидну душу. Під час однієї з його порочний ночей, був зачатий мій прадід Том, Доріанові на той момент будо тридцять два роки. Всі знали про його красу, але коли Том зустрівся з татом перед кончиною, то побачив, як за мить врода з лиця впала, залишаючи лише лякаючу потворність на своєму місці. Той день залишився в пам’яті дитини до кінця днів та він більше ніколи не насмілився підійти до будинку свого батька. Але не міг подумати тоді малий семирічний хлопчик, що страшна історія Греїв не закінчиться на смерті Доріана.

Все пішло вниз, коли Томові було двадцять років. Він вів життя не найсвітлішою дорогою, але зрівнятися з батьком не зміг би в порочності. Ніхто не міг. Напередодні свого дня народження почув про історію портрета, мимоволі, але не звернув на це достатньо багато уваги. Даремно. Адже в північ одним з подарунком на його ювілей був саме цей портрет. Відправник залишився анонімним та й Том не відразу зрозумів, яка доля для нього приготована. Він закинув картину десь до кучі інших і продовжив святкувати свій день. Прокинувшись наступного ранку, одразу пішов розбирати свої дарунки. Розпаковуючи кільканадцяту картину він злякався, - в нього в руках портрет його батька, що пихато дивиться йому в очі. Доріан був неначе живий, одразу приніс жахливі спогади з дитинства, відчуття було, ніби саме зараз злетить його фальшиве лице та замість нього знову полізуть гріхи, прямо до парубка в душу. Його охопила паніка. Не обдумуючи, Том розірвав полотно, відкинувши якийсь шматок паперу, що вилетів з середини, на стіл, кинув картину у вогонь. Легко на душі стало йому. Повернувшись до подарунків, почав розпаковувати далі. Та як тільки він привідкрив частину наступної картини, то побачив ті самі мазки та ті самі пихаті очі. Прийшла до берега нова хвиля паніки, сильніша в рази від першої. Розірвавши й це полотно, він ринувся до вогню, де тліло обличчя його батька. Зажмурившись, він кинув й ці шматки в вогонь. Подарунків йому було досить, він збирався випити заспокійливого та поспати ще хоч пару годин, але згадав про листа, що випав з картини Доріана та вирішив прочитати його. Лист був підписаний Безілом Голвордом, Том говорив, що чув це прізвище раніше, що цей чоловік пов’язаний з його батьком. Видно було, що писали в гарячці, з помилками, ніби за хвилини до смерті. А може так і було, хто його знає, він чув, що Доріан вбив якогось художника. Так от, одним з найважливіших моментів в листі були слова про те, що ця картина — частина договору з дияволом, прокляття якої лежить на сім’ї Греїв та що її не можна знищити ніяким чином. Том був людиною вірующою і він би не повірив в цю маячню, але щось у нього всередині тріснуло, особливо стало страшно тоді, коли, повернувши голову, він побачив страшні очі свого батька, що дивилися на нього з цілого портрета, який лежав коло каміна. Того дня він не вийшов із дому ні разу та вночі не зімкнув очей, навіть на хвилю. Він ніколи в житті не був таким переляканим, як того дня, того зловісного двадцятого дня народження, коли його душа помалу покотилася в темну прірву.

Перші місяці після його свята все було, наче як, стабільно. Побачення з його коханою, світські бесіди, вечори з друзями, ведення своєї справи. Він намагався забутися, поринути у вирій подій, але його злощасна доля почала ламати всі його досягнення одне за іншим. Кожен новий задум Тома тріскався голосніше попереднього, кожен його рух був приречений на крах. Так проходили всі дні його нещасного існування. Він намагався відштовхнути всіх від себе, аби не причинити нікому болю своєю безпорадністю… Навіть коли він втратив будь-яке бажання щось робити та просто сидів у себе на дивані, негаразди не покидали його і там. За цим було дуже боляче спостерігати, але допомогти йому не можна було. Том навіть не знав у тій агонії, що мав чудового сина Роберта.

В останній день свого життя (це був його тридцять восьмий день народження) Грей піднявся з ліжка, ззовні неймовірний красень — всередині мертвець, подивився на себе в дзеркало та й відсякнувся,— він побачив потворного старигана. Він голосно закричав, а його знову  заполонила давнішня паніка. Той крик смертної муки був жахливим настільки, що всі слуги  прокинулися, налякано повибігавши зі своїх кімнат. Потім пішли шукати полісмена. В усьому домі було темно, горіло лише одне вікно зверху. Війшовши в кімнату, побачили на стіні неймовірний портрет Тома Грея в усій красі його давньої молодості. А на підлозі лежав старий мертвий чоловік з гримасою жаху. Лице у нього було морщинисте, страшне, відштовхуюче. І тільки по знаменитим кільцям сімейства Греїв на руках слуги впізнали свого господаря.

Цю історію розповів моєму батькові дворецький. Аякси працювали на нас вже друге століття і ніхто не був добрішим до Греїв ніж вони. Якби Роджер не був біля мого прапрадіда та прадіда, хто знає, чи писав би я цього листа, чи знав би я всю правду. Я вдячний їм всім за те, що не покидали нас. Ці події циклічно повторювалася із кожним Греєм в період з двадцяти до тридцять восьми років. Портрет, який не можна було знищити, занепад долі, самотність, смерть. Всі вони страждали від нашого спільного батька, мого одноіменця — Доріана Грея. Я вважаю, що я названий так не випадково, а заради того, щоб знищити прокляття, обманути диявола та не дати йому знову оволодіти людьми.

Сьогодні мій двадцятий день народження і я знаю точно, що я буду робити. Я б і не писав цього листа, але мене мучає совість за людей, що постраждали від Греїв.

Історія Доріана Грея розлетілась по Лондону і ми тепер люди без віри, люди грішні, порочні. Та я і так знав це. Але всі розізлилося на бідних людей, що були біля мого проклятого сімейства. Від них відсторонилося суспільство. Їх не приймають нікуди, кажучи, що вони самі винні в тому, з ким вони захотіли мати діло. Але це я винний і я заберу на себе все покарання. Я знаю точно, що в моїх пращурів було по одній дитині і якщо я вб’ю сьогодні себе, то Греї закінчать своє існування.

Я прошу лише, щоб люди  простили людей. Щоб люди любили людей. Щоб люди були людьми.

Навіки ваш,

Доріан Грей “

-`У віці двадцяти років, молодий нащадок лихого сімейства Греїв закінчив життя самогубством. Його записка активно друкувалась в газетах Англії, як приклад справжньої людини, що ціною власного життя закінчила прокляття диявола.

Таким міг бути кінець, якби історія не приховала однієї деталі: Мати Тома була бідною жінкою, яка чудом вижила після пологів, адже в ті часи народити двійнят було справжнім випробуванням. Та доля знехтувала молодшим, слабким братом Тома – Андріаном, залишивши немовля на  жорстоких вулицях вікторіанського Лондона…