Багаття

 

Вогонь запеклих не пече.

Тільки трохи гірчить у горлі димом та щипає очі. 

 

Дракар не йде по воді - летить.

Вітрила повні вітром. Певно, Наруто люблять боги, бо саме з його появою на кораблі їм неймовірно щастить.

 

Саске стрибає в каламутну воду, не дочекавшись, поки човен винесе на берег. Вода тут тепла навіть наприкінці жовтня, а може – це все вогонь навкруги.

Стріли прошивають повітря, воду, вітрила, тіла. Спиняються тільки в деревині щитів. 

Сокира - наче продовження руки, під її вагою ламаються чужі кості і рвуться м’язи. 

Бій тарану задає ритм. 

Удар - трощаться чужі ребра.

Удар - відлітає чиясь голова.

Удар - впивається в щит стріла.

 

Наруто прикриває Саске – Саске відбиває замах чужого меча над головою Наруто.

Вони наче у танці, де в кожного своя роль: коли один робить крок - інший прямує за ним. Спина до спини. Щит до щита. Крок за кроком. 

Саске незвично – він вперше відчуває подібне. Бій, наче стібок за стібком, сплетений норнами. Саске піддається волі богів. 

Одін дивиться на них зверху – каркають круки над головою. 

 

До світанку земля вмивається кров’ю, а попіл підноситься в небеса. Розігріте повітря блискає громом. 

Їх боги задоволені. 

Їх ярл сідає на трон. 

 

Ці землі не їх, але відвойовані для союзників. Проте, Саске з командою це мало хвилює. Збуджені боєм, вони ділять здобич, святкують, пиячать.

 

Союзники не зволікають. Їх король вже тут, веде під вінець королеву тутешніх земель. 

Королева прекрасна, хоча Саске такі й не цікавлять: зі шкірою з порцеляни, з прекрасним чорним волоссям. Вона чомусь не дивиться на короля, прикута поглядом світлих очей до Наруто. Саске знайомий такий погляд жінок. 

Чомусь цей – дратує. 

 

Тому перше що він робить – забивається з Наруто хто кого переп’є.

Перепити Узумакі неможливо, тому Саске легко віддає йому перемогу. Світ навколо стає трохи хитким і розмитим. А ще – зовсім простим. Свято лише починається.

Мед ллється рікою. Хтось танцює, співає, кричить.

 

Трохи пізніше вони, п’яні у каламуть, лежать у дракарі, прямо під зоряним небом. Хвилі шепочуть, розбиваючись об гладкі боки човна, гойдають. Йде обертом голова. 

Саске тут значно веселіше ніж у стінах фортеці. Барабани та музику чути й сюди, хоч і вплетені в шелест хвиль. 

 

Наруто розповідає, як минулого року вполював чарівного оленя. Саске сміється, бо судячи з опису Наруто вбив лося, та нічого не каже. 

 

Вони випили достатньо щоб розслабитись, але бій барабанів гонить по крові відлуння бою. День надто насичений, щоб так спокійно скінчитись.

 

– Хочеться натворити якоїсь дурні, – каже Наруто, підводячись

 

– Тобі завжди хочеться, – Саске не звертає уваги, тільки зручніше витягується на нагрітих дошках. Йому теж хочеться, руки гудять до гарної бійки, але псувати свято цілому місту не хочеться. Хіба хтось інший почне…

 

– Чи довго ти мене знаєш? А, Хель з ним. Потанцюємо ще? 

 

Саске не встигає відповісти. Наруто крокує з борта прямо у річку, забувши, що вони спустили човен на воду. 

Вода булькає і стихає. Саске спершу сміється, а потім лякається, кидаючись перевірити, чи не втопився він сп’яну. 

 

Наруто гойдається на хвилях, відкинувшись на спину, мовчки дивиться десь у небо. 

 

— Ну що за бовдур, — подає йому руку Учіха. 

 

— Кажуть, зорі підказують долю — каже Узумакі, вагається, перш ніж вхопити протягнуту руку, — а ще кажуть, її можна дізнатись по лініях на руці…

 

—  І що тобі кажуть мої лінії? — всміхається Саске

 

—  Що шлях твій веде з води до вогню, —  багатозначно шепоче Наруто, дивлячись в очі, а потім відчайдушно і стрімко тягне у воду. 

 

Учіха не встигає навіть вдихнути. Гіркота стискає горло, давить на груди товща води. Він штовхається руками кудись в бік нібито поверхні, але світ начебто зробив кульбіт разом із ним. 

На щастя, Наруто хапає його, тягнучи його в протилежний бік від “поверхні”. 

Перший вдих болючий, легені горять і Саске довго кашляє, намагаючись позбутись води. 

— Щоб тебе з Вальгали викинули, курво, натворився?

 

— Не знаю. Не роздивився. Може продовжу.

 

Очевидно, пророцтво Узумакі збувається. З холодної води їм доводиться переміститись до вогнища. 

Музику тут чути гучніше, шепоту хвиль нема, натомість ритмічний бій барабанів та заспів дуди. Наруто пританцьовує в ритм, торкається Саске руками, наче намагаючись залучити у тан. 

Дивиться пильно у вічі, його погляд хижий з медовою поволокою, а рухи тягучі. Красномовно, без слів.

 

Саске не проти зайнятись такою дурнею. 

 

Хтось безликий забирається від багаття під тиском важкого погляду. Вони залишаються на самоті. Мокрий одяг скидають у купу біля вогню. 

 

Саске торкається налитого силою тіла Наруто, звільняючи від мокрих тканин, ременів, щитків обладунків. Веде пальцями по слідах чорнил під шкірою: рунами, що бережуть, малюнками, що оспівують… 

Вони схожі – викувані в боях вогнем і мечем. Воля цього вогню живе десь всередині, і тепер, коли вони так близько один до одного, він наче виходить назовні. Наруто охоче ділиться жаром тіла, розпалює Саске. Заводить його. 

 

Це краще ніж бій. Приголомшливо. 

 

Узумакі стогне від задоволення, чутливий, вигинається під дотиками Учіхи.

Саске подобається цей контрас між тим, як Наруто може терпіти потужні удари і тим, як він плавиться під дотиком губ. 

Цілувати його тіло приємно: гладка шкіра з розмаїттям шрамів й малюнків, від дотиків вкривається ряботинням мурашок. Повітря тремтить на обкусаних губах, що не стримують стогонів.

Узумакі нетерплячий, штовхається в Саске, тіло до тіла, притирається твердим членом. Учіха підхоплює його під міцні стегна, стискає сідниці.

Наруто збуджує його, як не збудував досі ніхто.

Він наче вітер, що роздуває пожежі. Саске, котрий так звик до міст у вогні, здобутих вогнем і мечем – вперше відчуває пожежу всередині себе.

— Наче Дикі лови душу вийняли, – вже після, млосно розтягнувшись біля багаття дає вирок Наруто.

 

— Не навроч. І без того зранку на траві бачив кригу. Оскорея близько. 

 

— Кажуть, на чолі Ловів — сам Одін. Хотів би я побачити його… сподіваюся, мене чекає Валгалла.

 

— Він спостерігає за тобою, я бачив круків під час битви. 

 

— Тоді нам краще не муляти Всебатькові око та не чекати злих вершників, — підводиться Узумакі, збираючи ще вологі речі, — ніч довга, то може ще вип’ємо і закінчимо її в більш пригожому місці?

Ніч виявляється дуже короткою. Але новий день обіцяє продовження.