Напівтемна кімната переповнена міцним ароматом червоного сухого вина. Тепло від каміна приємно лоскотало груди. Беделія, із келихом в руці, грайливо спиралась на обшиту червоним оксамитом спинку стільчика. Декілька крапель алкоголю, що відбивали яскраве світло полум’я, чарівливо сяяли на її губах. Не зводячи хижого погляду, жінка неквапливим рухом язика зібрала їх наче росу з трави.
— Ви не можете бути впевненим, що він не зрадить знову.
Ганнібал задумався:
— Неможливо контролювати того, в кого закоханий.
Беделія зробила ковток:
— Тоді з’їжте його.
Ганнібал вмить опинився за великим столом, повністю залитим кров’ю і всипаним рештками людського тіла. Перед ним стояла страва, яку він не міг роздивитися, сірий туман клубочився над тарілкою, торкаючись обличчя вологою прохолодою. Голос всередині кричав бігти звідси негайно.
Але він відчував потребу дізнатись, що стояло перед ним. Туман світлішав і повільно розсіювався, відкриваючи нариси страви. І чим більше деталей вихоплювали очі, тим сильніше сковував страх. Серед яскравої зелені й дольок лимона лежали декілька засмажених до золотої скоринки шматочків мозку.
Голос Беделеї за спиною м’яко запрошував скуштувати.
Один шматочок, другий… Але страва абсолютно без смаку та аромату!
Знову звідусіль почав сповзатись холод і темрява. Жінка поклала поруч із тарілкою акуратно складені штани, сіро-зелену сорочку й окуляри. Цей одяг… Він добре запам’ятав його з їхньої першої зустрічі. З вулиці доносилось виття собак.
— Який на смак твій Вілл?
У Ганнібала затремтіли руки. Він судомно почав збирати шматочки тіла зі столу:
— Вілле! Вілле… Ні! Ні!
Доктор не міг повірити в те, що відбувається! Страх і розпач змішувалися в голові у пекельний біль. Пекучі сльози палили обличчя кислотою. Чоловік взяв одяг Вілла і закривавленими руками притиснув до грудей, намагаючись втиснути його собі поміж ребра. Він закрив очі і спробував зупинити дихання.
— Ти не хочеш повернути мій одяг?
Що? Невже це Вілл? Ганнібал швидко розплющив очі й побачив знайомий кабінет — академія ФБР у Квантіко.
Вілл стояв повністю голий, з його розрізаного черепа стрімко стікала кров, забарвлюючи все тіло червоними стрічками-зміями.
Чоловік спокійним поглядом дивився на Ганнібала:
— Мені холодно, віддай одяг.
Ганнібал розгубився. Він хотів зупинити кров, але це неможливо, оскільки верхньої частини черепа просто не було. Його ноги приросли до землі, а пальці вплавились в сіро-зелену сорочку. Це він винен в усьому. Тільки він.
Беделія голосно розсміялася:
— Любий, нарешті все стало на свої місця.
Холодні слизькі руки демона, що прикидався жінкою, торкались його обличчя, шиї, грудей і вирвали зі скам’янілих пальців сорочку.
Вона безсовісно шастала руками в його паху й між сідниць допоки зрадливе тіло не відгукнулося на ласки. Він ненавидів себе за це. Ненавидів, що Вілл без мозку, з’їденим ним же самим, голий і закривавлений спостерігав, як його відступницьке тіло реагує на настирні й еротичні провокації.
Неочікувано тепло торкнулося його обличчя, опускаючись нижче і нижче, окутуючи спокоєм. Ганнібал закрив очі, дозволяючи легким відчуттям віднести його тіло далеко від того місця й тієї жахливої ситуації.
Він прокинувся від того, що хтось обережно витирав його промежину. Тільки б це був не Вілл. Сором і тривога від кошмару ще витали в повітрі, не дозволяючи повністю перемкнутися в реальність. Він не хотів відкривати очі й тому боягузливо удавав, що продовжує спати.
Це не аромат Вілла. Мабуть, знову Анна.
— Я знаю, що ви не спите.
Ганнібал важко видихнув. Але не розплющив очі й мовчав. Вона його переодягнула і знову сказала:
— Я зараз принесу вам поїсти трохи. Потрібно піднятися.
Дівчина допомогла йому й залишила на деякий час кімнату.
Доктор Лектер повністю прийшов до тями й навіть спробував відволіктися, прислухаючись до звуків за відкритим вікном. Анна повернулася:
— Ви можете рухати руками?
— Важко.
— Це дія ліків. Скоро будете себе краще почувати. На вас як на собаці…
Пацієнт подивився нетямущим поглядом.
— Швидко гоїться.
Простецька каша виявилася неймовірно смачною.
Анна сіла, важко видихнула і почала говорити:
— Вас били в дитинстві?
— Ні?
— Малою мене били за те що, трохи затрималась ввечері додому, взяла на одну полуницю більше, ніж дозволено, не склала речі чи не помила посуд. Мама постійно повторювала, що це для того, щоб я розрізняла де добро, а де зло. Так багатьох виховували й не всі зламалися, — дівчина гірко посміхнулася. — Навіть є така приказка «за одного битого двох небитих дають».
Ганні бачив її нерозуміння і неприйняття:
— Дитячі травми не мають нічого спільного з моїм способом життя.
Анна зовсім поникла і пустила плечі:
— Після кожного вбивства я страждаю й мушу переконувати себе, що іншого вибору не маю. Але думка про те, що я хочу вбити вас, приносить мені задоволення.
— Не ви перша.
— Надіюся, на вас чекає жахливий кінець.
— Боюся мене чекає й жахливе життя.
__________
Коли в Ганнібала нарешті нормалізувався графік і він почав спати вночі, як нормальні люди, й лише зрідка вдень, то помітив що Вілл приходить приблизно кілька разів на тиждень. Завжди стомлений та неохайний, останнім часом ще й мовчазний. Тепер він набагато рідше дивився в очі, а розмови щораз ставали більш беззмістовними.
Фізичний стан Ганнібала покращувався пропорційно погіршенню його психологічного стану. Кошмари тепер були невіддільною частиною ночі: кожного разу Вілл зникає з його життя найжахливішим способом.
Анна знову привела того похмурого лікаря. Після огляду пацієнта, детального вивчення його аналізів і різних досліджень висновок був втішним: тенденція до одужання хороша, загрози здоров’ю немає.
Через два дні Ганнібал переїхав в інше місце.
Анна не приховувала своєї радості. Коли вони спускались старими східцями до чорного виходу, вона різко зупинилася, оглянулася і, переконавшись, що вони самі, дістала із кишені двоє ключів.
— В цьому закладі є один важливий кабінет, — вона вказала на менший ключ. — Інший від цих дверей.
Дівчина з награною люб’язністю відкрила дверцята старенького «Рено» і за пів години не сказала жодного слова.
Доктор Лектер не багато знав про Київ. За вікном автомобіля гротескні будівлі змінювалися помпезними новобудовами і подекуди п’ятиповерхові коричневі будиночки нагадували про те, що не всі в серці столиці заможні жителі.
Вілл, який невдало намагався приховати своє нервування, зустрів його на стоянці елітного житлового комплексу. І судячи з усього район, в якому він розташований, також дорогий. Анна, затримала незрозумілий погляд на чоловіках і відразу поїхала. Багатоповерховий будинок під спекотними променями сяяв усіма відтінками зеленого.
Вони піднялися у просторий скляний хол, що майже потонув у зелені. Багато рослин мали тропічне коріння і Ганнібал відразу звернув увагу на велику кількість кліматичних пристроїв і освітлення. За наступними автоматичними дверима їх зустрів не менш розкішний внутрішній двір із власними кав’ярнями, продуктовими, аптекою та навіть невеличкою водоймою із дерев’яним містком.
Квартира знаходилась на 28-му поверсі. Велика, світла, простора і така пуста. Мінімальна кількість нових меблів в поєднанні із мінімалістичним свіжим ремонтом говорили, що вони тут перші орендувальники. Краєвид за вікном був досить приємним, десь вдалечині виднівся парк. Вони оглянули ще дві спальні, дві ванні кімнати та гостьову.
Єдиним вишуканим місцем виявилася блакитна кухня зі срібними елементами декору. Навіть обідній стіл зі стільчиками гармонійно з нею поєднувалися. Холодильник тріщав від їжі, через що руки свербіли позбавити цноти невелику кількість кухонних приладів.
Вілл напружено спостерігав за виразом обличчя доктора, поки голова розривалася від сотні гарячих і заплутаних думок. Здається, йому подобалось. Вілл тихо видихнув.
— Вітаю в новому домі.
— Навзаєм.
Ганнібал відчував внутрішні переживання Вілла. Але його самого пригнічувала ідея, що без допомоги цієї Анни тут не обійшлось. Він подумки прокляв свій стан, оскільки за інших умов це могли б бути його клопоти та він, звісно, зміг би здивувати.
Обоє почували себе некомфортно. В руках Вілла була лише одна коробка з ліками. Це всі їхні речі.
Вілл розраховував, що ця подія трохи розрідить тиск між ними. Не обговорені речі, включаючи події перед «падінням» і спроби удати, що життя триває «нормально» висіли над обома кам’яними брилами. І хоч він переконував себе, що ще не час, бо Ганнібалу потрібно відновитися, або нехай з’явиться бодай одна стабільна річ в їхньому житті для відчуття заземлення, це все було самообманом. В їхніх стосунках від початку не існувало місця для слова «нормально».
Чоловік вирвав його із бурхливої річки думок:
— Така квартира, напевне, дорого коштує?
Вілл легенько посміхнувся:
— Ми можемо собі її дозволити.
Це «ми» одночасно гладило і било. Доктор розумів, що три місяці тільки те й робив, що спав та їв. А от про стан Вілла він мав чітке уявлення. Ганнібал зробить все, щоб компенсувати їхні втрати.
— Матиму за честь приготувати святкову вечерю.
— Ти ще мусиш відпочивати, твої рани…
— Я знаю, — перебив спокійний голос. — Мені надзвичайно приємне твоє хвилювання, та думаю сил для приготування страви вистачить.
Погляд Вілла спохмурнів:
— Я не збираюся це обговорювати, — чоловік швидко зрозумів, що його тон занадто різкий. — Анна привезе готівку, приготує вечерю і допоможе замовити одяг. Я розраховую на твій смак. Мушу йти. Вибери собі спальню.
Доктор ще раз пройшовся квартирою. В одній із ванн скромно стояла рідина, яка ледве нагадувала гель для душу. Він вже довго мріяв про теплий душ і тому зовсім не зволікав.
Його стан був дещо слабким тому він і не помітив як задрімав на дивані в одному лише рушнику. З поверхневого сну Ганнібала вирвав звук дверей, що відкривались.
Анна подивилась на нього з-під лоба:
— Обережніше зі швами.
Ганнібал проігнорував її попередження і, не приховуючи роздратування, запитав:
— Ви маєте ключі від нашої квартири? — на слові «нашої» чоловік зробив особливий акцент.
— Не буду вас засмучувати очевидною відповіддю на тупе питання.
— Я лише хотів підкреслити вашу безтактність.
— Я в рот їбала ваші претензії.
Анна поставила на стіл декілька пакунків:
— Ви щось про ноутбук чули?
— Ха-ха.
— Одягнутись не бажаєте?
— Наче ви там щось не бачили.
Насправді йому не було в що переодягатися. Вілл не часто думав про такі «дрібниці». Ганнібал його не винив.
Дівчина дійсно допомогла із замовленням одягу, деякої техніки, в тому числі пристойної кавоварки, й безліччю інших дрібниць. Ганнібал дуже швидко зрозумів, що на багатьох сайтах навіть можна вибрати англійський інтерфейс. В майбутньому він без проблем зможе робити замовлення сам.
В пакунках знаходились телефон, готівка і нові документи. А ще в одному кімнатна рослина.
— Вона любить світло.
Анна поставила її на тумбі поруч з вікном.
— Ваша офіційна посада — менеджер відділу кадрів Київського XXX університету.
Анна не приховувала здивування.
— «Випадково» попалась на очі перепустка. Розумно зробити лігво в державному навчальному закладі. Ви ж не так просто дали мені ключі?
Анна спохмурніла:
— Зовсім скоро ця квартира буде прослуховуватись. Можливо навіть моїми руками. Тому слухайте уважно. В університеті більшість працівників — люди організації: служба безпеки університету особисто охороняє лабораторії, де виготовляється наркота, складські приміщення зі зброєю, повністю контролює всі процеси пов’язані із проституцією. Через університет відмивається частина грошей у вигляді благодійних пожертв. Уявлення не маю, як Чіо змогла домовитися за вас, але Віллу доводиться працювати за двох. І як тільки хтось вирішить, що він більше на корисний — ви обоє безслідно зникнете. Насправді як і я. Але поки цього не сталося, рекомендую якомога більше деталей передати в потрібні руки. Організація лише почала укріплюватись й набирати обертів, тому ресурсів на стеження не вистачає. Але коли прийде час рекомендую вибрати правильну сторону. По іншому ви не виберетесь.
— Щурів ніде не люблять?
— Хвилюєтесь?
— Звик працювати один.
— Це вдалий час, щоб міняти звички.
Після розмови Ганнібал довго дивився на той пихатий вазон.
Вілл повернувся лише під ранок наступного дня, весь спітнілий, брудний і з асорті неприємних запахів. Ганнібал хоч і був дуже стомлений, проте не захотів заснути. Вілл похмуро сказав:
— Не чекай мене більше.
Тон, яким чоловік це сказав, гостро кольнув.
— Добре, — доктор не став сперечатися, — розігрію тобі сніданок.
— Я сам.
— Я наполягаю.
Ганнібал здався.
Ґрем відразу відправився до ванної кімнати, але його погляд привернув розбитий вазон, який ніхто не прибрав з підлоги. Він важко видихнув і навіть не намагався контролювати вихор думок у своїй голові, сил на це вже не було.
— Що сталося?
— Ти про що?
— Про нещасну рослину.
Ганнібал театрально розвернувся:
— Ой, а я і не помітив. Мабуть, Анна поставила його на краю стола.
Вілл різко направився до дверей та вийшов із квартири, чим серйозно здував Ганнібала.
Він повернувся через годину з новим горщиком. Прибрався і нарешті пішов у душ. Всі відчували напругу й чудернацькість моменту, особливо Ганнібал, який втратив здатність копирсатися в голові Вілла. Його зводили з розуму ревність, розпач, страх і втрата контролю.
Це все потрібно виправляти. І почне він з Анни.